2. Австрійська школа маржиналізму.

„Маржинальна революція” в економічній теорії проходить два етапи. Перший этап (австрійська школа) охоплює 70-80 рр. ХІХ ст. і є етапом узагальнення ідей маржиналізму, панування суб’єктивно - психологічного напрямку. Він представлений дослідженнями теоретиків австрійської школи граничної корисності та лозаннської школи (математичний напрям), основна увага яких зосереджується на економічному аналізі споживання (попиту). За маржиналістами австрійської школи причинно - наслідковий аналіз ще домінує над функціональним, а цінність благ (вихідна категорія економічного дослідження) розглядається як 1) суб'єктивна (цінність матеріальних благ (речей) для цього суб'єкта (людини) та 2) об'єктивна (ринкова ціна товару). Суб'єктивна цінність визначається у відповідності до закону Госсена, або ще наступним чином: вартість товару (цінність, за маржиналізмом) визначає його „гранична корисність”. Щодо об'єктивної цінності (або ринкової ціни), то вона є результатом зітк­нення на ринку різних суб'єктивних оцінок корисності товару - покупця і продавця. При цьому суб'єктивна корисність товару з точки зору продавця - відшкодування витрат на виробництво, а з точки зору покупця – „гра­нична корисність” цього товару. Таким чином, маємо, що суб'єктивна точка зору покупця виз­начає ціну товару.

Австрійська школа здійснює цільову переорієнтацію економічної теорії: від визначення законів, що регулюють виробництво і розподіл, до поглибленого вивчення функціональних залежностей в економіці, її структурних елементів, механізмів їх взаємодії з метою раціонального використання ресурсів. В центрі дослідження – проблеми функціонування ринкового механізму, пріоритет надається мікроекономічному аналізу; головне завдання – дослідження закономірнос­тей оптимального режиму функціонування системи, принципів її рівноваги. Ці завдання не могли бути вирішені на базі методології класичної школи. Крім цього, цей етап маржиналізму протиставляє трудовій теорії вартості класиків власну суб’єктивно – психологічну теорію цінності, яка пояснювала цінність благ виключно їх граничною корисністю. Теоретичні конструкції раннього маржиналізму австрійської школи не бездоганні, проте його теоретики помітили принаймні дві реальні обставини: в ринковій економіці ціни товарів і попит на них залежить від покупців відносно корисності цих благ, а споживацькі оцінки залежать в свою чергу від кількості товарів.

МЕНГЕР Карл (1840-І92І), Австрія. Основні праці: „Основи політичної еконо­мії”, „Дослідження методу суспільних наук і політичної еконо­мії”. Виступав з запереченням головних положень класичної школи про пріори­тет сфери виробництва і затратну природу вартості (цінності) товару, при цьому заперечується як підхід трудової теорії вартості, так і теорії факто­рів виробництва. Разом з тим зберігає класичний методологічний підхід: застосуванню принципу базової категорії (цінність), визначення пріоритетної сфери (обігу, споживання). Аналіз зосереджується на економічних відноси­нах рівня індивідуума, господарюючого суб'єкта (Робінзона), мікрорівня.

Менгер вводить поділ економічних благ на порядки і обґрунтовує принцип ком­пліментарності продуктивних благ. Блага „вищого порядку” виступають як „за­соби для виробництва”, їх цінність визначається припускаємою цінністю благ нижчого порядку. В цілому ж „цінність не є дещо притаманне благам, не їх властивість, навпаки, вона має лише те значення, яке ми перш за все надаємо задоволенню наших потреб”. Отже, цінність у Менгера суб'єктивна не тільки за суттю, але й у кількісному вимірі. Рівності цінностей, двох благ об'єктивно не існує, обмінюються не еквіваленти.

БЕМ-БАВЕРК Ойген (І85І-І9І4), професор Віденського університе­ту, Австрія. Основні праці: „Капітал і прибуток” (1889), „Позитивна теорія капіталу”, „Основи теорії цінності господарських благ”(1886). Продовжуючи дослідження К. Менгера, зосереджує увагу на факторі часу у перетворенні благ нижчого порядку у блага вищого порядку, аналізує не тільки категорії індивідуального обміну, але й категорії ринку як цілого. Доходить висновку, що „цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі”. Ціна товару є наслідком суб'єктивних оцінок матеріальних благ учасниками обміну. Бем-Баверк створив „теорію очікування”, якою пояснює виникнення проценту на капітал як винагороди за утримання від споживан­­­ня капіталу, розмір якої залежить від проміжку часу, протягом якого матеріальні блага віддалених порядків перетворюються у готовий продукт, своєрідний варіант „капітальної” теорії вартості”.

ВІЗЕР Фрідріх (І85І-І926), Австрія. Основні праці: „Про походження та основні закони економічної цінності”, „Природна цінність”, „Тео­рія суспільного господарства”. У розвиток доктрини австрійської школи Візером був запропонований спосіб визначення сумарної корисності (мультиплікативний спосіб - множення граничної корисності на кількість одиниць запасу). Він приділяє значну увагу характеристиці категорії „приватна власність” та питанням приватної організації господарства, яку вважає єдиною, яка себе історично виправдала завдяки її можливостям забезпечення взаємодії в суспі­льстві. Забезпечення такого ступеню взаємодії у суспільстві, підпорядкованому наказам держави, неможливе. „Будь-яка влада, що виникає в економіці, - за­значав Ф. Візер, - може виникнути тільки тому, що вона допомагає економіці реалізувати її логіку...”

Економічні розробки австрійської школи не можуть бути од­ностайно сприйнятими або відкинутими. Однак безсумнівною заслугою вчених австрійської школи є теорія „граничної корис­ності”. Саме завдяки цій теорії стало можливим економічне моде­лювання економічних явищ й процесів (попит, ресурси, грошова емісія, податкові ставки та інше).

П. І. Юхименко і П. М. Леоненко зазначають: „Австрійці повернули теорію у бік вивчення інтересів і мотивів дій споживачів. Тим самим вони сприяли створенню теорії споживацької поведінки, формуванню галузі знань, яка отримала назву „економічної психології”. Поклавши в основу цінності принцип корисності блага, представ­ники цієї школи вагоме місце в своїх дослідженнях присвя­тили людській психології, індивідуальному господарству як основній складовій суспільного виробництва.