Тема 8. Виникнення альтернативної школи політичної економії. Німецька національна політекономія

1. Започаткування системи національної політичної економії в Німеччині.

В економічній літературі поняття „альтернативна політична економія” вживається тоді, коли йдеться про інше, ніж визначене класичною школою, трактування закономірностей суспільного розвитку. Підходи, альтернативні класичним, базуються на особливій філософії, мають власне історичне коріння і виник­ли задовго до появи класичної політичної економії. Так, прикла­дами альтернативного мислення можуть бути теорії, сформульо­вані, скажімо, ще Платоном, який виклав свої погляди на принципи державного устрою, або теорії меркантилістів (особли­во показовими щодо цього є доктрини німецьких та австрійських камералістів), учення представників німецької історичної школи, сучасні доктрини інституціоналістів.

Загальною сутнісною ознакою альтернативної політичної еко­номії є те, що вона базується на постулаті пріоритетності загаль­носуспільних інтересів над приватними, тобто на принципі комунітарності. Згідно з цим принципом економічна спроможність суб'єкта господарювання узалежнюється від розвитку національ­ної економічної системи в цілому, а суспільна ідеологія примату загальнонаціональних інтересів набуває провідного значення. Та­кий підхід, однак, не заперечує значущості індивідуалістичних чинників економічного прогресу, але передбачає свідоме форму­вання державою соціально-економічного середовища для спря­мування їх у необхідне русло.

Аналізуючи це питання, необхідно з'ясувати ті соціально-економічні особливості розвитку Німеччини XIX ст., що позна­чились на формуванні політичної економії. Треба також урахува­ти стан історико-філософських досліджень, які було покладено в основу побудови принципів альтернативної економічної теорії.

Економічні погляди Ф. Ліста. ЛІСТ Фрідріх (1789—1846). був однією з найвидатніших фігур громад­ського життя Німеччини в першій половині XIX ст. Актив­но пропагував реформаторські ідеї економічного об'єднан­ня Німеччини, був автором нової теоретичної системи, прихильником ліберальних ідей (у тій їхній частині, що стосувалась розвитку капіталістичної промисловості) і реформ, перешкодою для яких, на його думку, була внутрішня митна політика Німеччини (в країні існували митні кордони між окремими державами конфедерації). Життя Ф. Ліста було насичене подіями: йому довелося бути державним службовцем і політичним в'язнем, уні­верситетським професором і підприємцем, фермером, ректором, лобістом, емігрантом і дипломатом. В історії економічної науки він є першим теоретиком протекціоні­зму і творцем національної системи політекономії. Ф. Ліст писав: „Щоб досягти досконалих результатів, необхідно, щоб різні індивіди були об'єднані розумово і матеріально і взаємодіяли”.

Найповніше основоположні принципи національної політичної економії викладено в його книжці „Національна система політичної економії”. Саме в цій праці, яка складається з чотирьох томів („Іс­торія”, „Теорія”, „Системи”, „Політика”), аналізуються всі сторони суспільного життя, висвітлено практично всі складові альтернатив­ної концепції розвитку суспільства. Згодом ці ідеї взяли на озброєн­ня прихильники історичної школи та інституціоналізму.

Вивчаючи економічні погляди Ліста, слід зосередитись на та­ких напрямках його вчення:

- визнання необхідності пере­ходу до „істинної політекономії” (науки про те, якого типу політи­ки має дотримуватись нація, щоб стати освіченою і багатою);

- доведення похідного характеру економіки від державної політики засобом абстракції, запозиченим у класичної політекономії (як наслідок похідного характеру приватних інтересів від суспільних);

- розуміння категорії „продуктивні сили”, їхнього змісту, напрямків і можливостей їхнього реформування;

- розуміння конкуренції як протиборства національних інтересів (він називає їх „приватними інтересами націй”).

Аналіз цих основоположних складових учення Ліста дає змогу зрозуміти:

- чому, формулюючи економічну програму розвитку ні­мецької економіки, він наголошує на необхідності застосування мобілізаційної моделі, яка передбачає на першому етапі її закри­тість (автарктичність, самодостатність);

- чому такими важливими пунктами економічної політики він вважає високий рівень освіти та „індустріальне виховання нації”;

- чому в його ученні так мало уваги приділяється проблемі вартості (він розглядає лише мінові вартості, тобто товари, як ос­нову для накопичення внутрішнього потенціалу);

- чому його інвестиційну доктрину не орієнтовано на еко­номічні стимули, а розглянуто як складову загальнонаціональної політики.

Отже, Ліст визнавав політичну економію наукою про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економіч­ного розвитку окремої нації, що суперечило класичній економіч­ній науці, яка вивчала проблеми загальноцивілізаційного розвит­ку, його стимули та закономірності.

Основний об'єктивний закон розвитку суспільства, на його думку, полягає в тім, „що численні покоління, що настають одне за одним, поєднують свої сили, щоб досягти єдиної мети, і роз­поділяють у певному розумінні між собою зусилля, котрих по­требує досягнення цієї мети”. У цьому визначенні відбивається методологія Ліста, історична та національна водночас. Вона ін­ша, ніж у класиків, які всі покоління розподіляли за формаціями, прив'язуючи їх за допомогою їхніх приватних інтересів до форми власності і в такий спосіб визначаючи основний економічний за­кон суспільного розвитку (за Смітом і Рікардо - отримання мак­симального прибутку).