3. Теоретичні проблеми „Капіталу” к.Маркса.

У 1850-1857 роках Маркс за допомогою Енгельса здійснює практичні дослідження англійського капіталізму, збирає статистичний матеріал в Англії, вивчає економічні та історичні монографії. У 1859 році видав роботу „До критики політекономії”, в якій визначено терміни „продуктивні сили”, „виробничі відносини”, „спосіб виробництва”, проведено аналіз товару та грошей.

В першому томі „Капіталу” (1867) Маркс визначає мету свого дослідження: від­криття економічного закону руху сучасного суспільства. Він обґрунтовує трудову теорію вартості на основі відкриття двоїстого характеру праці, що ство­рює товар. Проте сама трудова теорія вартості виступає допоміжним матеріалом в обґрунтуванні теорії додаткової вартості, яка викриває „таємницю капіталістичної експлуатації”. Аналіз процесу нагромадження капіталу, його концент­рації і централізації завершується вже в І томі (гл. 24, параграф 7) революційним висновком щодо неминучості краху капіталізму. І том присвячений характеристиці процесу виробництва капіталу. Вміщує 7 відділів, а саме:

1. відділ - аналіз товару; споживної та мінової вартості як двох сторін товару; двоїстий характер праці - конкретна і абстрактна праця та її зв'язок зі споживною та міновою вартістю.

2. відділ – проаналізована робоча сила як товар, її загальні та специфічні риси; двоїстий характер праці як процесу створення споживної вартості, а також як процесу самозростання вартості.

3. відділ - аналіз обігу грошей; функції грошей.

4. відділ - процес виробництва відносної додаткової вартості.

5 відділ - єдність і розбіжності абсолютної і відносної додаткової вартості.

6. відділ - суть і форми заробітної плати при капіталізмі.

7. відділ - питання нагромадження капіталу; аналіз процесів концентрації і централізації капіталу.

ІІ том „Капіталу” (І885) присвячений аналізу проблем кругообороту і обороту капіталу, але головне у ньому - це дослідження процесу відтворення су­спільного капіталу, яке супроводжується знаменитими схемами відтворення і умовами макроекономічної рівноваги. Вміщує 3 відділи.

1. відділ - метаморфози капіталу та його кругообіг; кругообіг грошового, виробничого і товарного капіталу; три види капіталу як форми промислового капіталу; аналіз витрат обігу.

2. відділ - обіг капіталу як кругообіг, що час від часу повторюється; чітка характеристика поділу капіталу на основ­ний і оборотний; час виробництва та його найважливіша складова частина, а саме - робочий період; утворення вартості і додаткової вартості під час споживання робочої сили.

3. відділ - відтворення і обіг усього суспільного капіталу; економічні кризи надвиробництва; аналіз поглядів Кене і Сміта; просте й розширене відтворення; відтворення як два виробництва (І - виробництво засобів виробництва, ІІ - вироб­ництво предметів споживання).

ІІІ том „Капіталу” (І894) присвячений аналізу процесу капіталіс­тичного виробництва в цілому, економічних категорій та їх фор­м, дослідженню форм додаткової варто­сті (проценту, ренти, прибутку). Маркс формулює закон тенденції норми при­бутку до зниження і намагається довести, що дійсна границя капіталістичного виробництва - сам капітал, підтверджуючи висновок першого тому про неминучість автоматичного краху капіталізму. Вміщує 7 відділів.

1. відділ - перетворення додаткової вартості у прибуток, а також норми додаткової вартості у норму прибутку; витрати виробництва і прибуток; норма прибутку та чинники, що впли­вають на її розмір.

2. відділ - перетворення прибутку у середній прибуток, а вартості товару - у ціну виробництва; міжгалузева конкурен­ція та її роль при отриманні рівного прибутку.

3. відділ - закон тенденції норми прибутку до зниження.

4. відділ - аналіз торгового капіталу й торгового прибутку; торговий прибуток, як частина додаткової вартості, що утворю­ється у процесі матеріального виробництва; обернення торгового капіталу на товарно-торговий та грошово-торговий капітал.

5 відділ - позичковий капітал і процент; позичковий капітал як відокремлена частина промислового капіталу; позич­ковий процент як обернена форма додаткової вартості.

6. відділ - земельна рента при капіталізмі; диференційна та абсолютна рента; рента від будівельних ділянок та копалень; ціна землі; рента як продукт людської праці, надприбуток над середнім прибутком.

7. відділ - характеристика класів буржуазного суспільства та їх доходів.

Третій том „Капіталу” також містить додатки, що їх написав Енгельс: „Закон вартості і норма прибутку”; „Біржа”.

Четвертий том „Капіталу” містить огляд теорій додаткової вар­тості. Складкається з трьох частин. Перша частина: характеристика економічних поглядів меркантилістів (додаткова вартість у вигляді торгового прибутку, походження їх виключно з обміну); фізіократів (перенесення досліджень із сфери обігу у сферу виробництва (землеробство) та додаткова вартість як земельна рента); Адама Сміта ( вартість утворюється суспільною працею, без залежності від споживної вартості; критика Смітової догми „вартість визначена доходами”). Друга частина: аналіз економічного вчення Давіда Рікардо, його теорії земельної ренти, інших теорій диференційної ренти; вчення самого Маркса про земельну ренту. Третя частина: характеристика вчень Мальтуса, Мілля, Мак-Куллоха та інших; додаток щодо аналізу проблеми доходів та їх джерел; походження капіталу; ринкова вартість та ринкова ціна; відтворення і економічні кризи

Західна економічна думка дала високу оцінку „героїчній спробі надати

узагальнене і систематизоване тлумачення законів руху капіталізму”, здійсненій Марксом. Разом з тим з усього арсеналу марксових концепцій тільки те­орія відтворення мала реальний позитивний вплив на розвиток вже після другої світової війни західних теорій економічного росту. Більшості ідей Маркса не можна відмовити в оригінальності, проте реальне життя не підтвердило їх наукового характеру (абсолютне і відносне зубожіння пролетаріату, зростання органічної будови капіталу, тенденція норми прибутку до зниження; безперечні переваги великого виробництва перед дрібним, неминучість посилення економіч­них суперечностей і криз, комуністичне планове господарство як більш ефективне і прогресивне порівняно з ринковим). Чи не найбільші запере­чення викликала теорія додаткової вартості – „наріжний камінь марксизму”. Маркс вважає, що доход утворюється внаслідок застосування праці і доводить існування співвідношення m : v, яке довільно встановлюється рівним для всіх галузей економіки. За Марксом, робіт­ник створює однакову суму додаткової вартості, незалежно від того, з яким обладнанням він працює або яку продукцію виробляє. Якби замість трудової Маркс виходив з капітальної вартості і приписав весь створений продукт вик­лючно застосовуваним в процесі виробництва машинам і обладнанню, він міг би визначити норму додаткової вартості як (м : с), отже, його висновки щодо експлуатації найманої праці та експропріації експропріаторів могли б бути зовсім іншими.

Вже сучасники Маркса відзначали наявність суперечностей в його вченні (зокрема, між І і ІІІ томами, між законом вартості і законом ціни виробницт­ва, законом додаткової вартості і законом середнього прибутку), головними з яких можна вважати протиріччя між еволюційним і революційним розвитком, матеріалі­стичними і ідеалістичними компонентами. Разом з тим, як зазначав М. Блауг, „в своєму безперечному вмінні доводити економічну аргументацію до її логіч­ного завершення Маркс не мав рівних серед своїх сучасників”.