міністерство освіти і науки україни
харківський національний економічний університет
«ТЕОРІЯ ГОСПОДАРСТВА»
конспект лекцій
Укладач: Сотников В. І.
Харків, ХНЕУ, 2008
міністерство освіти і науки україни
харківський національний економічний університет
СОТНІКОВ В. І.
конспект лекцій
навчальної дисципліни “Теорія господарства”
Харків, ХНЕУ, 2008
Затверджено на засіданні кафедри економічної теорії
Протокол № 1 від 1 вересня 2008 р.
Конспект лекцій навчальної дисципліни “Теорія господарства ”
для студентів спеціальності 8.050101 “Економічна теорія” денної форми навчання / Авт. В. І. Сотніков. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2008. – 64 с. (Укр. мов.)
Подано лекції з курсу навчальної дисципліни “Теорія господарства ” які ставлять за мету розкрити сутність та зміст загальної теорії господарства і пропонують студентам розглянути такі питання: предмет теорії господарства, процес формування способу господарювання, економічне господарство і його категорії, господарська влада і владні відносини, вартість і гроші в системі господарювання.
Рекомендовано для студентів економічних спеціальностей.
© Харківський національний
економічний університет, 2008
© Сотніков В. І., 2008
Вступ
В умовах ринкової системи господарювання до фахівців в галузі економіки висуваються дуже великі вимоги: свідомо і компетентно сприймати дійсність: знати об’єктивні економічні залежності і принципи управління виробництвом, методи і важелі господарювання, вміти творчо вирішувати складні завдання господарчої практики. Вирішенню саме цього важливого завдання сприяє вивчення курсу “Теорія господарства”.
Процес господарювання розкриває закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробників та споживачів, розкриває механізм прийняття раціональних рішень відносно максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.
Запропоновані лекції навчальної дисципліни “Теорія господарства ” ставлять за мету розкрити сутність та зміст загальної теорії господарства і пропонують студентам розглянути такі питання: предмет теорії господарства, процес формування способу господарювання, економічне господарство і його категорії, господарська влада і владні відносини, вартість і гроші в системі господарювання. Ці теми складають зміст першого модуля названої дисципліни.
Вивчення даної навчальної дисципліни повинне сприяти прагненню студентів до одержання і збагачення знань, зацікавленості в пізнавальній діяльності, виробленні навичок самостійної роботи з законодавчим матеріалом, економічною літературою, нормативними актами з питань державного регулювання економіки, формуванню самостійності та творчої активності в момент прийняття рішень, принциповості, ініціативності, професійної етики, моральних якостей.
Вивчаючи курс треба пам’ятати, що хоча вивчення теорії процесу господарювання не вважається запорукою успіху у підприємницький діяльності, воно допомагає розумінню складного економічного світу, разом з іншими економічними науками формує громадську свідомість, випрацьовує новий тип економічного мислення.
Основи загальної теорії господарства
На перший погляд може скластися враження, що поняття «виробництво», «господарювання», «господарська діяльність» якщо не ідентичні, то принаймні близько схожі. Однак це не зовсім так. Між цими категоріями неможливо поставити знак рівності, хоча, безперечно вони знаходяться у тісному взаємозв'язку, що неможливо не враховувати, тим більше в умовах ринкової економіки. Як же вони взаємодіють? Ось у цьому, поряд з іншими важливими питаннями, нам необхідно буде розібратися в ході даної роботи.
Також певна істотна різниця й тісний взаємозв'язок присутні в системі понять «способу господарювання» й «способу виробництва», вивчення яких необхідне як основа для розкриття сутності категорії «економічна система».
У той же час, у силу того, що перед Україною на сучасному етапі її економічного розвитку, насамперед, стоїть завдання вдосконалювання перехідної економічної системи й створення оптимальної національної моделі змішаної економіки, виникає потреба в розгляді сутності й усього різноманіття класифікацій економічних систем.
Таким чином, питання, що підлягають вивченню в роботі, являються досить актуальними.
Вивченню поставлених питань присвячені роботи таких учених, як Б. Гаврилишин, Б. Кульчицький, Н. Ушакова та інших.
Насамперед, необхідно розглянути сутність поняття «виробництво», його фактори, структуру і тенденції розвитку.
Виробництво — це процес створення економічних благ для задоволення потреб людини [75, с. 81].
Як відомо, рівень розвитку економіки в першу чергу залежить від кількості і якості застосованих у виробництві факторів. Розглянемо їх у натурально-речовинному виді, що властивий усякому суспільству.
Перший фактор (суб'єктивний) — людський. Для виробництва завжди потрібні люди, що мають необхідні знання й трудові навички. Звідси першою силою, силою, що здатна творити, являється праця.
Праця в матеріальному виробництві — це доцільна діяльність, у якій люди за допомогою створених ними засобів пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб. У цій діяльності на підприємствах беруть участь працівники різних професій, а також управлінський персонал, що організує їхню спільну працю.
Другий фактор (речовинний) — засоби праці. До них належать ті матеріальні речі, за допомогою яких люди створюють блага.
До складу засобів праці входять природні умови праці (наприклад, водоспади, використовувані для господарських цілей). Головне ж місце тут займає техніка — штучні, створені людиною засоби праці. У свою чергу, вони включають знаряддя праці (інструменти, машини, устаткування, апарати хімічного виробництва й т.п.), завдяки яким вихідна природна речовина перетворюється на корисні блага, а також загальні матеріальні умови праці (виробничі будівлі, канали, дороги й т.д.).
Третій фактор (речовинний) — предмети праці. Це річ або сукупність речей, які людина видозмінює за допомогою засобів праці. Предмети праці підрозділяються: на природну речовину, до якої не застосовувалася праця (наприклад, вугільний шар у шахті, руда в руднику), і на сировину (сирі матеріали), що перенесла вплив праці людини (відбиті із шару вугілля й руда, які спрямовують для подальшої переробки).
Щоб всім факторам надати руху, потрібно знайти правильні кількісні співвідношення між всіма речовинними елементами виробництва й чисельністю працівників. Це завдання вирішує технологія, що визначає способи переробки природних й інших речовин й одержання готових продуктів [10, с. 19-20].
Щоб правильно розпорядитися наявними факторами, необхідна підприємницька здібність. Ще одним основним фактором виробництва в сучасному світі є наука, що перетворюється в безпосередню продуктивну силу. Іноді як фактор виробництва виділяють й інформацію, функцією якої (у широкому значенні) безсумнівно є зниження рівня невизначеності в умовах ринкового господарства.
Всі зазначені фактори (або ресурси) виробництва в кожний даний момент часу обмежені стосовно потреб. Ця обмеженість може бути: абсолютною (ресурси взагалі неможливо збільшити) і відносною (фактори можна збільшити, але в меншому ступені в порівнянні з ростом потреб).
Перший фактор не можна або майже не можна швидко збільшити. Обмежувачами тут є загальна чисельність населення кожної країни і особливо частка в його складі працездатних осіб.
Другий фактор можна в принципі збільшувати до необхідних розмірів на підприємствах. Однак за короткий термін їх не можна одержати в бажаних розмірах, тому що кілька років іде на створення нових машин, устаткування, будівель і споруд.
Третій фактор, насамперед земля й корисні копалини, в усім світі абсолютно обмежений. При цьому розрізняють розвідані запаси природних багатств і потенційні запаси (які ще недостатньо враховані) [10, с. 20-21].
Необхідно відзначити, що виробництво розділене на галузі, тобто групи підприємств (фірм), що виробляють однорідну продукцію. Галузі, з одного боку, поділяють на підгалузі, а з іншого боку - групують у народногосподарські комплекси: паливно-енергетичний, агропромисловий і т. д.
В економічній теорії досить поширений розподіл економіки на сектори: первинний, вторинний і третинний.
Первинний сектор включає сільське й лісове господарство, полювання й рибальство; вторинний — промисловість і будівництво [75, с. 81]. До третинного сектора відносять виробництво матеріальних послуг (торгівля, транспорт, зв'язок, житло-побутове обслуговування) і нематеріальних послуг (освіта, охорона здоров'я, мистецтво). Виробництво матеріальних благ і послуг поєднують у сферу матеріального виробництва, а нематеріальних благ і послуг – у сферу нематеріального виробництва.
Розрізняють також реальний й фінансовий (грошовий) сектори. У реальному секторі створюються товари й послуги, а фінансовий — покликаний обслуговувати сектор, у якому реально виробляється продукція. Розподіл національної економіки на реальний і фінансовий сектори у певній мірі є умовним. Ці сектори розрізняються цілями, характером операцій, технічними особливостями. Фінансовий сектор не має чітких меж; він охоплює рух грошових коштів, надання фінансових послуг, управління фінансовою діяльністю [75, с.81-82].
Варто підкреслити, що рух суспільного багатства, що й забезпечує безперервну життєдіяльність людей, іде по такому колу: виробництво - розподіл - обмін - споживання.
Вихідним є безпосереднє виробництво — процес створення корисного продукту. У цей час працівники пристосовують речовину й сили природи до задоволення суспільних потреб (скажемо, виплавляють із залізної руди чавун, виготовляють із деревини меблі й т.д.). Виробництво має вирішальне значення для економіки. Якщо не створений продукт, то тоді нема чого розподіляти, обмінювати й споживати [10, с.10].
Функціонування економіки в цілому припускає дотримання відомих пропорцій, кількісних параметрів. Останні визначаються в процесі розподілу економічних ресурсів і споживчих благ.
Розподіл у вузькому змісті означає визначення розміру доходу, одержуваного окремими учасниками економічної діяльності й соціальних груп.
Обмін — це процес руху споживчих благ і виробничих ресурсів від одного учасника економічної діяльності до іншого. Він з'єднує виробників і споживачів, зв'язує членів суспільства. Через обмін формується система економічних відносин.
Способи обміну досить різноманітні. Він може провадитися за допомогою бартеру або опосередковано - через гроші, бути вільним або строго регульованим.
Кінцевий акт господарської діяльності, мета виробництва — споживання. Воно являє собою використання товарів і послуг для задоволення поточних і перспективних потреб. Споживання може бути особистим і продуктивним [75, с.82-83].
Потрібно відзначити, що в масштабі всього суспільства процеси виробництва, розподілу, обміну й споживання перебувають у складному взаємозв'язку. Вони часто не відокремлюються одне від одного за часом. Так, нерозривно зв'язані між собою виробництво й споживання. На підприємствах витрачаються насамперед здібності людини, її життєві сили. Використовуються також сировина, паливо, машини й інші речовинні умови випуску продукції, тобто відбувається продуктивне споживання
Виробництво нерозривно пов’язане й з обміном. Адже виробництво являє собою, власне кажучи, процес обміну діяльності й здібностями людей. Поділ праці змушує працівників удосконалювати свої здібності в неоднакових напрямках. Через це виникає необхідність обмінюватися їхніми різними здібностями й настільки ж різноманітними продуктами праці [10, с.10-12].
Які ж основні риси й тенденції розвитку сучасного постіндустріального виробництва? У їх числі можна виділити наступні:
структура постіндустріального виробництва здатна забезпечити масове задоволення всього кола потреб;
у всіх галузях господарства та у побуті широко впроваджуються досягнення інформатики й сучасної обчислювальної техніки. Це дозволяє різко підвищити значення інформації в житті суспільства, а також автоматизувати фізичну й розумову працю;
на підприємствах швидко підвищується роль науковців і висококваліфікованих фахівців;
відбувається перехід до «високих технологій», які зберігають всі види ресурсів і надійно підтримують високу якість виробів;
матеріальне виробництво, особливо після великого суспільного поділу праці на фізичну і розумову, створило необхідні передумови для наростаючого прогресу духовної культури. У міру вивільнення людей зі сфери матеріального виробництва стало розширюватися нематеріальне виробництво;
у сучасних умовах різко підсилився взаємозв'язок і взаємодія двох видів суспільного виробництва. Нематеріальні блага й послуги (особливо нові наукові відкриття й технічні винаходи, народна освіта й культура) справляють постійно зростаючий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва [10, с. 26-28].
Дамо відповідь на запитання, що ж таке господарювання, господарська діяльність?
Господарська (економічна) діяльність – це процес трансформації й пристосування економічних ресурсів з метою задоволення економічних потреб [75, с. 892]. Господарська діяльність здійснюється не тільки в процесі безпосереднього виробництва, але й у процесі обміну й розподілу.
Необхідно розглянути визначення господарської діяльності й господарських відносин з погляду законодавства України, а саме – Господарського кодексу. Тут під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення й реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
В відповідності з положеннями Кодексу, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади й органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, суспільні й інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання або здійснюють відносно їхні організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Слід зазначити, що господарська діяльність, здійснювана для досягнення економічних і соціальних результатів і з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва — підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися й без цілі одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські й внутрішньогосподарські відносини, а саме:
господарсько-виробничими є майнові й інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності;
організаційно-господарськими є відносини, що складаються між суб′єктами господарювання й суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, і відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Необхідно підкреслити, що загальними принципами господарювання в Україні є наступні (відповідно до Господарського кодексу):
забезпечення економічного різноманіття й рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;
свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом;
вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;
здійснення державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів і безпеки суспільства й держави;
захист національного товаровиробника;
заборона незаконного втручання органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини [74, с. 3-6].
Таким чином, можемо зробити наступні висновки щодо взаємозв'язку й взаємодії виробництва й господарської діяльності:
і виробництво, і господарська діяльність спрямовані на задоволення економічних потреб людини;
поняття господарської діяльності ширше, ніж безпосереднє виробництво благ і послуг;
об'єктами впливу і виробництва, і господарської діяльності є різні економічні ресурси.