Тема 8. Платіжний баланс та міжнародні розрахунки

1. Платіжний баланс: структура та напрями оптимізації.

2. Міжнародні розрахунки.

1. Платіжний баланс — це система рахунків, яка відображає сукупність зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються громадянами, фірмами та державними установами окремої країни за певний період часу (як правило, за один рік).

Платіжний баланс має дві частини — дебет та кредит. До дебету належать операції, внаслідок яких у країни з’являються платіжні зобов’язання щодо інших держав. До кредиту належать операції, в результаті яких з’являються платіжні зобов’язання інших держав щодо певної країни.

2. Міжнародні розрахунки являють собою систему організації та регулювання платежів у сфері міжнародних відносин.

Валютно-фінансові умови складаються з таких основних елементів: валюта ціни, валюта платежу, умови платежу, засоби платежу, форми розрахунків; банки, які обслуговують міжнародні розрахунки.

Валютою ціни називається валюта, в якій виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума наданої міжнародної позички.

Валюта платежу — це валюта, за допомогою якої здійснюються розрахунки або повертаються позички та борги.

До умов платежу належать готівкові платежі чи платежі з відстрочкою, на умовах кредиту, використання клірингових розрахунків, валютних застережень, фінансові гарантії тощо.

Основні форми міжнародних розрахунків:

• акредитив;

• інкасо;

• аванси;

• відкритий рахунок.

Акредитивом називається зобов’язання банку, видане ним за дорученням клієнта імпортера, здійснити платіж на користь експортера або забезпечити платіж іншим банкам у межах визначених сум та обумовленого терміну проти документів, наведених у акредитиві.

Інкасо — це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) певну суму коштів або підтвердження того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни.

Тема 9. Глобалізація економіки та економічна інтеграція

1. Глобалізація економіки

2. Економічна інтеграція: сутність, напрями та наслідки.

1. Процеси планетарного масштабу, які суттєво інтенсифікували взаємні зв’язки людей, спільностей, держав, отримали назву глобальних. Глобалізації відображає формування транснаціонального, планетарного рівня міжнародної економіки з притаманними йому закономірностями.

Глобалізація економіки — це різке прискорення інтернаціоналізації усіх сфер суспільного життя (економічного, соціального, політичного, духовного), більш високий ступінь відкритості національних економік, а, отже, інтенсивний взаємний обмін інформацією, людьми, капіталом, товарами, послугами, культурними і духовними цінностями.

2. Міжнародна економічна інтеграція — це взаємне переплетення національних процесів відтворення, що ґрунтується на поділі праці між національними господарствами, встановленні між ними стійких зв’язків та різних форм взаємодії. Об’єктивною основою інтеграції є високий рівень міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва.

У світовій практиці відомо декілька послідовних етапів інтеграції і відповідних видів інтеграційних об’єднань. Це — зона вільної торгівлі, митний союз, платіжний союз, спільний ринок, економічний союз.

Інтеграція призводить до виникнення в економіці двох видів ефектів — статичних і динамічних. До статичних ефектів, на думку вченого, відносяться економічні наслідки, що виявляються відразу після створення митного союзу. Це — скорочення адміністративних витрат на утримання митних і прикордонних органів, ефект створення торгівлі і ефект відхилення торгівлі

Динамічні ефекти — це економічні наслідки, що виявляються після того, як інтеграція набере силу, на пізніших стадіях розвитку.