Тема 4. Напрями та інструменти зовнішньоторговельної політики держави

1. Зовнішньоторговельна політика: сутність, напрями та

інструменти.

2. Базисна теорія митного тарифу.

3. Інструменти нетарифного регулювання.

1. Під зовнішньоторговельною політикою держави розуміють систему загальнодержавних заходів, спрямованих на оптимізацію торговельного та платіжного балансів країни, досягнення сталого економічного зростання та підвищення національної конкурентоспроможності на світовому ринку.

Залежно від масштабів втручання державне регулювання міжнародної торгівлі класифікують як:

• одностороннє — коли інструменти державного регулювання використовуються урядом однієї країни без узгодження з торговими партнерами;

• двостороннє — заходи торгової політики узгоджуються з країнами партнерами;

• багатостороннє — торгова політика узгоджується та регулюється багатосторонніми угодами.

Головними напрямами зовнішньоторговельної політики держави виступають протекціонізм і фритредерство.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання інструментів тарифного й нетарифного регулювання.

Фритредерство — звільнення торгівлі та обмеження втручання держави в зовнішньоторговельну діяльність.

Інструменти зовнішньоторговельної політики

Методи		Інструменти торговельної політики	Регулювання
Тарифні		Митний тариф. Тарифна квота		Імпорт Імпорт
Нестарифні	Кількісні	Квотування Ліцензування "Добровільні обмеження"	Експорт Експорт	Імпорт Імпорт
	Прихованого протекціонізму	Державні закупки Технічні бар’єри Податки та збори		Імпорт Імпорт Імпорт Імпорт
	Фінансові	Субсидії Кредитування Антидемпінг	Експорт Експорт Експорт

2. Головним інструментом зовнішньоторговельної політики виступає митний тариф, що складається з конкретних ставок митних зборів, які нараховуються при імпорті або експорті товару.

Митні тарифи виконують три основні функції:

• фіскальну — забезпечують поповнення доходної частини державного бюджету та поліпшують стан платіжного балансу;

• протекціоністську — захищають національних виробників від іноземної конкуренції;

• балансуючу — запобігають небажаному експорту товарів, внутрішні ціни яких нижчі від світових.

3. Поряд з тарифними інструментами регулювання застосовуються й нетарифні, які можна класифікувати як кількісні, фінансові та методи прихованого протекціонізму.

До кількісних належать квотування, ліцензування та “добровільні” обмеження експорту, а також експортний податок.

Квота — кількісне обмеження обсягу імпорту або експорту на певний період.

Ліцензування — це регулювання зовнішньої торгівлі за рахунок надання державними установами дозволу на експорт або імпорт товару у певному обсязі.

“Добровільне” обмеження експорту — кількісне обмеження експорту, визначене обов’язками одного з партнерів у обмеженні експорту, встановленого міжурядовими угодами про впровадження квот на експорт товару.

Абсолютним віддзеркаленням імпортного тарифу є механізм впровадження експортного податку. Найбільш розповсюдженими фінансовими інструментами торговельної політики є субсидії, кредитування та антидемпінгове регулювання.

Субсидії — це грошові виплати, спрямовані на підтримку національних експортерів та непряму дискримінацію імпорту.

Антидемпінгове регулювання — заборону необґрунтованого зменшення ціни нижче від рівня світової.