1.3 Внесок англійських піратів у географічні відкриття XVI століття

Завдяки сріблу, що вивозилося з Америки в досі нечуваних кількостях, Іспанія зажила слави наймогутнішої країни Європи. Англія майже сто років страждала танталовими муками, спостерігаючи за тим, як цілі флотилії перевозили срібло до Європи. У будь-якому випадку, рано чи пізно, англійські авантюристи мали прорватися на території, монополізовані Іберійськими країнами [29, 142].

Це був час, коли майже всі мореплавці поєднували в собі і воїнів, і дослідників, і торговців. Безземельне дворянство, провінціали, яким була закрита дорога до королівських дворів і стримувала бідність, навіть солідні торговці ставали приватирами і вирушали в далекі плавання на боротьбу з монополією іспанців та португальців, у такий спосіб повстаючи проти самого Папи Римського, який благословляв і узаконював її [30, 45].

В умовах іспанської торгово-колоніальної монополії англійські пірати, підтримувані короною, прокладали шлях до альтернативних, незайнятих іспанцями земель, шукали спосіб пересування по морському простору в обхід іспанських володінь, однак найчастіше вони діяли агресивно, нападаючи на її колоніальні території і торгові кораблі, відбираючи в іспанців золото, яким вони не хотіли ділитися з жодною державою світу. Число англійських піратів XVI ст. настільки велике, що їх всіх просто неможливо перерахувати. Достатньо згадати лише деяких, щоб зрозуміти ту роль, яку вони відіграли в період Великих географічних відкриттів.

Почесне місце в цій галереї займає Френсіс Дрейк (1540–1596), який зажив найбільшої слави серед «морських псів» королеви Єлизавети І. Через багаточисленні грабіжницькі походи проти Іспанії Френсіса Дрейка, що діяв, головним чином, в 1570–1596 роках, і справді сміливо можна назвати піратом. Разом з тим, він був не тільки морським розбійником але й сміливим мореплавцем і першовідкривачем, котрий зробив великий внесок у послаблення Іспанського панування на морях і океанах [24, 139].

Першою експедицією Дрейка був піратський рейд в Атлантику в травні 1572 р., під час якого він притримувався стратегії морського терору по відношенню до всіх іспанських кораблів, що перевозили срібло і золото з рудників Перу та Мексики, та іспанських володінь в Новому Світі [16, 125].

Після походу 1572 р. особою Френсіса Дрейка зацікавилася Єлизавета I, якій вже доводилось таємно фінансувати піратські експедиції англійських моряків і отримувати значну частку із захопленої здобичі. Королева запросила Дрейка на прийом, на якому він поділився з нею своїми планами пошуку Південного континенту, «Терра Аустраліс», про існування якого здогадувалась тодішня наука, а також сміливим планом нападу на володіння іспанців в Америці із західного узбережжя материка [78, 139].

Королева підтримала наміри Дрейка і з кількома англійськими вельможами взяла участь у фінансуванні цієї ризикованої справи. Головною метою експедиції Дрейка було збагачення і прагнення завдати якомога більшої шкоди незахищеному узбережжю іспанської Америки з боку Тихого океану. Другорядними завданнями експедиції були: пошук шляху до Малаккських островів та інших земель, поки що закритих для англійців, налагодження торгових зв’язків між Англією і Сходом, відкриття протоки Апіа, яка за міркуванням того часу повинна була з’єднувати Тихий океан з Атлантикою десь на півночі Каліфорнії [28, 60].

13 грудня 1577 року флотилія Дрейка, яка складалася з 5 кораблів, з командою у складі 164 чоловік, вийшла з Плімута. В квітні 1578 року пірати підійшли до берегів Південної Америки в районі Ла-Плати і повільно просувались на південь. 20 серпня 1578 року піратська флотилія під командуванням Дрейка ввійшла до Магелланової протоки, пройшовши її всього за 20 днів [18, 69].

Однак після того, як кораблі вийшли в Тихий океан, налетіла буря. Флотилію занесло далеко на південь: тут південноамериканський континент закінчувався, а за ним лежала вода. Дрейк зробив відкриття: він виявив, що південніше Магелланової протоки знаходиться лише шматок суші, який, очевидно, належав до Американського континенту. Ніякого Південного континенту йому не вдавалося тут виявити. Дрейк переконався, що за Вогненною Землею простягається відкрите море. В ХІХ столітті, після того, як була відкрита Антарктида, води, побачені «Залізним піратом», назвали протокою Дрейка. Таким чином, в результаті непередбаченого шторму, Дрейк став першовідкривачем протоки між архіпелагом Вогненної Землі і Антарктидою [78, 140].

Дрейк планував, просуваючись далі на північ, знайти на північному сході прохід із Тихого в Атлантичний океан, щоб таким шляхом повернутися на батьківщину. Однак, досягнувши 48° північної широти через погану погоду він знову повернув на південь і 17 червня 1579 р. кинув якір чи то в невеликій затоці, яка на сьогоднішній день носить ім’я Дрейка («бухта Дрейка»), чи то, за більш ймовірною версією, неподалік від затоки Сан-Франциско [44, 102]. Біля берегів Північної Америки Френсіс Дрейк налагодив дружні зв’язки з місцевими жителями – каліфорнійськими індіанцями і, скориставшись моментом, провів урочисту церемонію приєднання індіанських земель до володінь англійської королеви Єлизавети, назвавши цю територію Новим Альбіоном [28, 74].

Після недовгого ремонту «Золотої лані» Дрейк знову вирушив у плавання і пішов шляхом, яким йшли кораблі Магеллана. Через 3 місяці він досяг Молуккських островів, навантаживши своє судно прянощами, за які англійці заплатили награбованим золотом і сріблом [44, 102]. Нарешті Дрейк перетнув Індійський океан і обігнувши африканський мис Доброї Надії 26 вересня 1580 року повернувся в англійський порт Плімут. Так закінчилась друга в історії після Магеллана навколосвітня подорож, яка тривала майже три роки [16, 128].

З 1585 року Іспанія знаходилася у стані війни з Англією. Вдало балансуючи на межі патріотизму і особистої вигоди, група авантюристів, натхненних феноменальним успіхом Дрейка, на початку 1585 року вирішила повторити його подвиг, організувавши експедицію у Тихий океан під командуванням 26-річного збанкрутілого дворянина Томаса Кавендіша (1560–1592) [18, 85].

22 липня 1586 року Кавендіш покинув плімутський порт на трьох суднах з командою у складі 123 досвідчених матросів і офіцерів. Мета експедиції Кавендіша була простою: розоряти порти, нападати на ворожі судна і грабувати противника. Одночасно мореплавці повинні були наносити на карти Адміралтейства всі нововідкриті землі [18, 86]. Сама королева Єлизавета І вклала у цю експедицію свої кошти. Вона ж дала Кавендішу наказ обігнути земну кулю і нанести на морські карти невідомі острови, сприятливі течії, попутні вітри і детально записати все це у своїх корабельних журналах [28, 79].

Благополучно минувши острови Зеленого Мису, кораблі Кавендіша вирушили вздовж Африканського узбережжя і нарешті повернули в бік Бразилії. 7 січня 1587 року ескадра увійшла у Магелланову протоку. Наприкінці лютого кораблі Кавендіша вийшли в Тихий океан, здійснюючи спустошливі набіги на узбережжя Чилі і Перу та полюючи на іспанські торгівельні кораблі. Іспанці вважали, що Тихий океан – їх власність, в яку ніхто не проникне, тому воєнного флоту у західного узбережжя Америки фактично не було. Дрейк, звичайно, побував в цих краях, але іспанцям здавалося, що це чиста випадковість [16, 149].

Після досягнення основної мети експедиції – збагачення її учасників, – у її продовженні не було необхідності. Всі витрати на подорож окупилися сторицею, і можна було повертатись додому. Із трьох кораблів у Кавендіша залишився лише один, з 48 матросами на борту, перевантажений здобиччю і беззахисний перед будь-яким воєнним кораблем. Тому Кавендіш вирішив пливти дорогою, прокладеною Дрейком, через Тихий океан до Островів прянощів, через Гуам і Філіппіни, повз Яву і Суматру. Подальший маршрут пролягав через Індійський океан і мис Доброї Надії – до західного узбережжя Африки і далі в Англію.