Для вторинних амінів

1. Відновлення ізонітрилів

За цією реакцією одержують вторинні аміни, які обов’язково містять метильну групу з одного боку.

2. Метод допоміжного ацилювання (для жирно-ароматичних амінів)

3. Алкілування амінів

   1. Галоїдними алкілами

2. Спиртами

Реакції а,b також приводять до утворення суміші вторинних і третинних амінів.

Для третинних амінів

1. Алкілування амінів галоїдними алкілами або спиртами

2. Арилювання вторинних амінів

Хімічні властивості

1. Основність амінів

Основні властивості амінів визначаються наявністю на атомі азоту пари електронів і її здатністю приєднувати протон. Аміни як правило є більш сильними основами ніж вода, так як азот менш електронегативний елемент ніж кисень і відповідно легше віддає свою пару електронів для протонування.

Основність амінів в значній мірі залежить від їх будови. Аліфатичні аміни є більш сильними основами ніж ароматичні.

Порівняння основності амінів

Катіон амонію менш стійкий ніж катіон метиламонію. У зв’язку з позитивним індукційними ефектом метильної групи позитивний заряд на атомі азоту частково погашається, тобто стійкість даного катіону збільшується. У аліфатичному ряді в протонних розчинниках вторинні аміни більш сильні основи ніж первинні, а третинні аміни мають менші основні властивості ніж вторинні, що пояснюється гіршою сольватацією розчинників із-за просторових факторів.

Ароматичні аміни мають нижчі основні властивості ніж аліфатичні і аміак, за рахунок супряження неподільної пари електронів атома азоту з -електронами бензольного кільця, що значно зменшує електронну густину на атомі азоту, тобто зменшує його нуклеофільність.

Атом азоту аміно групи, яка зв’язана з бензольним кільцем, знаходиться в стані близькому до sp²-гібридизованого стану в результаті супряження знижується здатність неподільної пари електронів азоту приєднувати протон.

Крім того, при утворенні солей порушується супряження аміно групи з ароматичним ядром (азот переходить в sp³-гібридизований стан), що енергетично не вигідно:

Ароматичні діазо- і азосполуки

Діазосполуки Ar-N₂X це органічні сполуки з функціональною групою, що складається із двох атомів азоту, які сполучені з ароматичним радикалом і неорганічним замісником Х.

Для ароматичних діазосполук характерна наявність діазогрупи, що сполучена з вуглеводневим радикалом.

Ароматичні діазосполуки існують у вигляді декількох малостійких форм, які легко переходять одна в одну. До них відносяться:

1. Солі діазонію , де Х¯ – аніон сильної кислоти (HSO₄¯, Cl¯ та інші).

2. Діазогідрати , які мають амфотерні властивості: у кислому середовищі вони утворюють діазокатіони , а в лужному – діазотат - аніони .

3. Діазосполуки , де Х – залишок слабкої кислоти. Такі сполуки не відносяться до солей діазонію, не мають іонних зв’язків і не дисоціюють. До них належать арилдіазосульфіти , арилдіазоціаніди та інші.

Із всіх діазосполук найбільше значення мають солі арилдіазонію. Одержують їх реакцією діазотування – дією на водний розчин первинного ароматичного аміну нітритом натрію у присутності надлишку мінеральної кислоти при охолодженні:

Будова діазогрупи арилдіазонію є проміжною між двома граничними структурами

Солі арилдіазонію у водному розчині змінюють свою будову в залежності від значення рН середовища: при нейтралізації кислого середовища вони переходять у форму діазогідрата, який у лужному середовищі утворює діазотат–аніона:

Для діазосполук характерні два типи хімічних перетворень – реакції з виділенням азоту і реакції без виділення азоту. Перший тип хімічних перетворень має велике значення для синтезу різноманітних сполук, другий – є основою цілої галузі промисловості – одержання азобарвників.