4.Роль збройних сил у боротьбі за національну державність

У військових силах УНР набули розвитку нові, ще не відомі в історії способи ведення бойових дій. Більшість армій того часу у війні наступали на ворога суцільним фронтом завширшки до тисячі кілометрів. Українська армія виявляла надзвичайну рухливість, мобільність, маневреність, бо мала невеликі військові підрозділи (загони) на всій фронтовій території. Одним з головних засобів боротьби (оборони, наступу) були броньовані поїзди, бронемашини, під прикриттям яких діяли піхота і кіннота. Першими в бій вступали бронепоїзди, бронемашини, за ними розгорталась у бойову лінію піхота. Бронепоїзд складався з бронепаровоза, броневагонів, зміцнених спеціальними брусами і металом, та з 2—4 платформ прикриття. Бронепоїзд був озброєний кількома кулеметами та 1—2 легкими польовими гарматами. Бронемашини, озброєні кулеметами й іноді гарматою, використовувалися для ведення розвідки, бойової охорони піхоти, зв'язку.

Почата за часів Центральної Ради реформа армії на регулярних засадах була продовжена за часів гетьманату П. Скоропадського. Відповідно до загальної схеми, у складі кожного з восьми корпусів був сформований автопанцирний дивізіон. Однак влітку-восени 1918 р. виникли суттєві проблеми з укомплектуванням цих частин бойовою технікою, оскільки більшість бронеавтомобілів знаходилась на складах, контрольованих німецько-австрійськими окупаційними властями. До того ж, хронічно не вистачало коштів на ремонт бойової техніки. У підсумку, в серпні 1918 р. з належних за штатом 48-ми бронеавтомобілів в дивізіонах знаходилось тільки 31, причому лише два з них були повністю справними. У складі армії Української Держави перебував і «Окремий кадровий панцирний потяг», на базі якого у воєнний час передбачалось розгортання бригади з чотирьох бронепоїздів.

Втіленню в життя в повному обсязі організаційних замірів гетьманського уряду завадив переворот, що привів до влади Директорію. Військове керівництво Директорії УНР при формуванні власних збройних сил частково використало структури колишньої гетьманської армії. Зокрема, на базі колишнього 2-го Подільського автомобільного панцирно-кулеметного дивізіону згідно з наказом від 7-го січня 1919 р. було сформовано авто-панцирну батарею, для якої 17-го січня отаманом О. Грековим був затверджений тимчасовий штат.

Армія Директорії УНР від самого початку свого існування наприкінці 1918 р. дуже активно використовувала бронепоїзди. У переважній більшості ці бойові одиниці формувались й озброювались командирами на місцях без урахування будь-яких штатів, виходячи з наявних матеріальних і людських ресурсів. Однак розрізнене використання бронепоїздів, приданих окремим піхотним частинам, далеко не завжди було ефективним. Тож на початку 1919 р. в армії Директорії УНР робляться перші спроби об’єднати ці бойові одиниці в більші угрупування. 20 лютого був відданий наказ про створення «дивізіону бронепотягів», до складу якого увійшли два бронепоїзди – «Стрілець» та «Гайдамака». Пізніше до складу дивізіону увійшли ще два трофейні бронепоїзди – «Запорожець» і «Помста», а сам дивізіон підпорядкували групі Січових стрільців Є. Коновальця.

Перехід залишків армії Директорії УНР у грудні 1919 р. до партизанських методів боротьби означав повну ліквідацію броньових частин. Лише укладення угоди з Польщею відкрило для УНР перспективи продовження боротьби за державність. Плани реорганізації війська передбачали відновлення в його складі броньових частин. Зокрема, затвердженими в лютому штатами пішої дивізії планувалось ввести в склад її технічних частин авто-панцирний дивізіон двобатарейного складу. Однак в бойових діях в квітні-травні 1920 р. спільно з поляками проти більшовиків жодна українська броньова одиниця участі не брала. Їх відбудова розпочалась тільки влітку 1920 р., коли в складі армії УНР з’являється кілька бронепоїздів. Комплектування й озброєння цих бойових одиниць велось відповідно до наявних можливостей, хоча у вересні була зроблена спроба стандартизувати організацію бронепоїздів. 6 вересня 1920 р. був затверджений тимчасовий штат бронепотяга. Упродовж 1920 р. й першої половини 1921 р. (вже під час інтернування в польських таборах) українські військові розробили ще кілька проектів організації броньових частин, однак жоден з них так і не був реалізований. [3]

Використана література :

1. ГОЛУБКО В. Є. Військове  будівництво  в  Україні  періоду Центральної  Ради, Львів - 1998

2. Доба Гетьманщини [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vyhovna-robota.blogspot.com/2010/07/blog-post_3642.html

3. Моргун М. В. Організація та бойове застосування броньових частин українських армій в 1917-1920 рр., Львів – 2011

14