Лекція 9

Тема 10. Прогрес виховання та його особливості

Мета: розглянути процес виховання з точки зору його теоретико-методичних засад і суспільної практики. Сформувати уявлення про роль виховання в житті людини, зорієнтувати студентів на особистісне та професійне самовиховання як систему цілеспрямованих впливів людини на свої риси, якості, переконання, способи поведінки в суспільстві.

План

1. Виховання як процес і результат цілеспрямованого впливу на розвиток особистості.

2. Загальні методи, засоби та принципи виховання.

3. Національне виховання, його мета і принципи.

4. Основи самовиховання.

Література

1. Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. – Львів, 1996. – С. 134-145.

2. Галузяк В.М., Сметанський М.І, Шахов В.І. Педагогіка: Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2003. – С. 60-89.

3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: 1998.

4. Концепція безперервної системи національного виховання. – К., 1994.

5. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. – К.: Академвидав, 2003. – С. 371-450.

6. Тодорова І.С. Основи психології та педагогіки. – Полтава, 2002. – С. 95-98.

1.Виховання як процес і результат цілеспрямованого впливу на розвиток особистості

Термін «виховання» є неоднозначним. У широкому значенні під вихованням розуміють увесь навчально-виховний процес, у результаті якого розвивається інструментальна та мотиваційно-ціннісна сфера особистості, тобто засвоюються певні знання, виробляються вміння, навички, формуються переконання, ціннісні орієнтації, ідеали, потреби, риси характеру. В такому розумінні це поняття включає в себе навчання і власне виховання (у вузькому значенні) – діяльність, спрямовану на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистості.

В.М. Бехтєрев писав: «Якщо освіта спрямована на примноження людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, то виховання розвиває розум людини, привчає її до синтезу й аналізу, воно слугує облагородженню душевних почуттів та зміцненню її волі».

Призначенням виховання як соціально-особистісного феномена є забезпечення взаємодії між поколіннями, сприяння становленню індивіда суб’єктом конкретно-історичного процесу, що передбачає безболісне входження та адаптацію підростаючих поколінь до життя в певних соціально-економічних реаліях.

Якщо наука є спільною для всіх народів, то всезагальної системи виховання не існує ні в теорії, ні на практиці. Кожен народ творить свою систему виховання, що відповідає його характерним рисам.

За словами А.С. Макаренка, перед вихователем завжди стоїть подвійний об’єкт: особистість і суспільство. Змінюючи особистість, змінюємо суспільство; зміна суспільства впливає на формування особистості кожної людини.

Процес виховання завжди спрямований на зміну поглядів, переконань, звичок, поведінки. Сутність виховання з точки зору філософії визначається як перетворення культури людства в індивідуальну форму існування. Сутність виховання з точки зору педагогіки полягає у привласненні соціального досвіду. Зміст цього процесу полягає в тому, щоб те зовнішнє, об’єктивне, найкраще, що є в соціальному досвіді, стало суб’єктивним, тобто перетворилося на погляди і переконання, вчинки і поведінку особистості.

На відміну від процесу навчання, який більшою мірою орієнтований на майбутнє, виховання зорієнтоване на засвоєння соціальних норм та цінностей, що мають бути застосовані негайно. Його ефективність залежить від багатьох стихійних чинників і умов соціального середовища. Крім того, результати виховання далеко не завжди однозначні й прогнозовані, оскільки сприйняття виховних впливів значною мірою залежить від індивідуальних особливостей вихованців. Ці результати набагато складніше спрогнозувати, ніж результати навчання.

Усе перелічене свідчить, що виховання являє собою особливий, вагомий і досить складний об’єкт педагогічного пізнання. Його вивчає окремий розділ педагогіки – „Теорія виховання”.