2. Структура політології

Політологія включає такі складові:

1. Загальна політологія – вивчає історію і теорію політики,

виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання.

2. Теорія політичних систем – досліджує

механізми функціонування політичної влади,

утворення й функціонування держав, партій і політизованих організацій,

політичні режими.

3. Теорія соціального управління – вивчає форми й методи управління

соціально-економічними,

соціально-політичними,

адміністративно-правовими процесами.

4. Теорія політичної ідеології – досліджує

роль і функції ідеології в системі політичної влади,

історію та розвиток політичних теорій, концепцій, доктрин,

особливості реалізації цих доктрин у різних суспільствах.

5. Теорія міжнародних відносин – вивчає

систему міжнародних відносин,

проблеми світової політики,

мирне співіснування держав із різним соціальним устроєм.

6. Практична політологія –

прикладні дослідження в контексті політичних технологій,

політичний маркетинг і менеджмент у різних суспільно-історичних умовах,

розробляє оптимальні управлінські рішення та умови ефективності їх реалізації.

3. Функції політології

Політологія виконує в суспільстві певні функції (від лат. functio – виконання):

1. Теоретико-пізнавальна функція:

збирає, систематизує, тлумачить, оцінює інформацію про політичні явища

з’ясовує, чиї інтереси виражають суспільні групи, державні структури, політичні партії та їхні лідери.

2. Методологічна (= інструментальна, технологічна) функція:

розробляє способи, методи й принципи дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

3. Прогностична функція:

передбачає розвиток політичних процесів,

поведінку суб’ктів політичного життя в різних регіонах країни,

наслідки здійснюваних політичних акцій;

прогнози = гіпотези, але базовані на знанні законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, стану політичної культури, національних традицій.

4. Прикладна функція (практична, управлінська):

розробка механізмів раціональної організації політичного життя;

оцінка ресурсів політичної влади (авторитет, контроль, вплив, примус тощо);

вивчення.суспільної думки.

5. Критична функція:

дає об’єктивне знання про стан суспільства й тим самим попереджує його про відхилення від ідеалу, сигналізує про можливі негативні соціальні явища й наслідки.

6. Світоглядно-ідеологічна (= виховна) функція:

формування політичної культури,

утвердження норм цивілізованої політичної поведінки,

що сприяє

досягненню в суспільстві згоди,

оптимальному функціонуванню політичних інститутів;

свідомій участі народних мас у політичному житті.

допомагає виробляти орієнтири в бурхливих політичних потоках, досягати розумного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими інтересами, запобіганню дезінтеграції суспільства.

4. Методи політологічних досліджень

Метод = спосіб, шлях, інструмент, яким наука користується для дослідження явищ, що становлять її предмет.

Методи політичних досліджень:

1. Історичний = розгляд фактів і явищ політичного життя в конкретно-історичних обставинах з урахуванням роз­становки та політичної орієнтації соціальних і національних груп, верств, громадських організацій.

2. Соціологічний = з´ясування впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології і культури.

3. Інституціональний = вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об´єднань громадян тощо.)

4. Емпіричний (прикладний) = вивчення політичної дійсності шляхом використання статистики, насамперед електоральної, спостереження політичних подій, експерименту, сфокусованого групового інтерв´ю, аналізу документів, анкетування і т.д.

5. Системний = розгляд політики як цілісної, складно організованої системи, як саморегульованого механізму, всебічний аналіз зв´язків між окремими елементами об’єкта..

6. Структурно-функціональний = розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом їх ролі для суспільства, соціальних змін індивідів. Аналіз взаємозв´язків між рівнем економічного розвитку і політичним устроєм, між ступенем урбанізації населення та його політичною активністю, між кількістю партій і їх впливом на виборчу систему.

7. Соціально-психологічний (біхевіористський) = вивчення психологчної мотивації політичної поведінки груп, класів, мас і осіб.

8. Політичного моделювання = оцінка альтернативних шляхів розвитку політичних подій.

9. Порівняльний = шляхом порівнювання однотипних політичних явищ (політичних систем, партій, електоратів) із метою виявлення їх загальних рис і специфіки.

10. Антропологічний = вивчення впливу на політику природи людини, біологічних чинників поведінки.

11. Нормативно-ціннісний = розробка ідеалу політичного устрою, в основі якого – загальне благо, справедливість, повага людської гідності, а також визначення шляхів його втілення.