Роль і значення «Статуту внутрішньої служби» 1919 року для відновлення кримі­нально-виконавчої системи і законодавства України;

„Статут внутрішньої служби” 1919 року, слід вважати унікальним кримінально-правовим документом в історії України, що пов’язане з наступними його особливостями.

1. В ньому чітко визначені посадові особи, які приймають участь у виконанні покарання, послідовно розкрито порядок їх дій щодо прийому заарештованих та забезпечення виконання судового вироку і звільнення заарештованих після закінчення встановленого строку покарання.

2. В „Статуті” детально розкрито зміст процесуальних дій, які повинні передувати виконанню покарання і які, на думку укладачів документу, забезпечували дотримання законності при виконанні покарання.

3. Документ повністю визначав правовий статус не тільки заарештованих, але і інших посадових осіб, причетних до виконання покарання.

4. „Статут” детально визначив порядок обладнання місця ув’язнення: „Арешт відбувається в окремих, ясних камерах... Помешкання, в котрих держаться арештовані, повинні бути завжди замкнені на ключ. В кожній камері повинно бути: нари, вішалка, поличка й посудина з водою для пиття. Од вечірньої зорі—до 6 години старшинам і тим що під слідством і судом видаються сінники і подушки.”

5. „Статут внутрішньої служби” визначив умови і підстави розподільного утримання арештантів.

6. В документі були зазначені підстави і порядок процесуальних дій щодо звільнення заарештованих після відбування всього строку призначеного судом покарання, а також передбачений порядок звільнення достроково.

Однак було б помилковим вважати, що Уряд Української Народної Республіки, особисто Голова Директорії С. Петлюра обмежувались у спробах нормативно-правового регулювання діяльності місць позбавлення волі лише регламентацією військового аспекту цієї проблеми. Наприклад, у своєму листі за № 2914 від 8 жовтня 1919 року до Міністра юстиції Голова Директорії С. Петлюра зазначає, що „з численних справ про помилування та скарг, які вступають до Директорії Укр.. Нар. Республіки вважається, що справу із в’язницями не досить добре впорядковано. Режім для ув’язнених буває або занадто вільним, або непотрібно суворим. З огляду на це Директорія Укр. Нар. Республіки вважає необхідним запропонувати вам в най скорішім часі вжити всіх засобів, щоб цю болючу справу полагодити в кращий спосіб. Цього вимагають обставини і доцільність карання злочинців”.

Тема № 4. Особливості формування пенітенціарної системи в УСРР у докодифікаційний період (1917 р. – 1925 р.)

Питання, що винесені для самостійного опрацювання, та які будуть розглянуті на семінарському занятті.

1. Апарат Чернігівської Окружної виправно-трудової інспекції;

2. Утримання ув'язнених;

3. Діяльність Розподільної і Спостережної Комісій;

4. Охорона ув'язнених;

5. Медико-санітарного стан БГПР;

6. Стан матеріально-технічного забезпечення;

7. Неповнолітні правопорушники;

8. Культурно - просвітня робота серед ув'язнених;

9. Виробнича частина;

10. Сільськогосподарські колонії.

Письмова консультація з теми №4

Апарат Чернігівської Окружної виправно-трудової інспекції

Після ліквідації губернських установ у Чернігівському окрузі була сформована Окружна виправно-трудова інспекція (далі - ОкрВТІ), що почала функціонувати з 1 липня 1925 року. Штат ОкрВТІ складався з Окружного інспектора, який був в той же час начальником окружного Будинку громадських примусових робіт (далі - БГПР), і діловода. ОкрВТІ були підвідомчі наступні установи, розташовані на території Чернігівського округу:

1 Чернігівський Окружний БГПР.

2. Городнянський БГПР, розташований у 55 верстах від м. Чернігова.

3. Остерський БГПР, розташований у 85 верстах від м. Чернігова.

4. Сільськогосподарська колонія "Білоус", розташована в 5 верст від м. Чернігова.

5. Сільськогосподарська колонія „Шибірінівка", розташована в 25 верстах від м. Чернігова.

6. Сільськогосподарська колонія "Кузничі", розташована в 67 верстах від м. Чернігова.

7. Сільськогосподарська колонія Остерського БГПР, розташована в 90 верстах від

м. Чернігова.

Штати цих установ на 1 липня 1925 року були наступні:

По Чернігівському БГПР;

1. Начальник БГПР - 1;

2. Заступник начальника БГПР - 2;

3. Молодші помічники начальника - 3;

4. Завідуючий майстернями -1;

5. Завідуючий культурно-просвітницькою роботою - 1;

6. Діловоди - 2;

7. Рахівник - 1;

8. Друкарка-1;

9. Ст. наглядачі - 5;

10.Мол. наглядачі - 58;

11.Учителі-3; Разом: - 77

Весь штат ОкрВТІ і підвідомчих їй установ складався на 1 липня 1925 року з 129 чоловік.

Стосуючись штатів ОкрВТІ слід зазначити, що штати служби охорони і нагляду були недостатніми, однак, незважаючи на клопотання ОкрВТІ про їх збільшення, штати не тільки не були збільшені, а навпаки, по Чернігівському БГПР центром були скорочені на 3 особи, завдяки чому, згідно з даними, наведеними в звіті, не було можливості налагодити правильну охорону ув'язнених навіть у стінах БГПР. Від направлення ув'язнених на зовнішні роботи прийшлося зовсім відмовитися через брак охорони. Завдяки недостатності співробітників охорони і нагляду не можливо також було врегулювати питання і про надання наглядачам вихідних днів і чергових відпусток, на ґрунті чого часто виникали непорозуміння і скарги.

Штат канцелярських службовців по Чернігівському БГПР також був недостатній, тому що один бухгалтер з поточним листуванням, веденням обліку, кредитами по всій ВТІ округу (з обліком майстерень, матеріалів, продуктів та обмундирування) впоратись ніяк не міг. Листи і пошта розносились ув'язненими, тому що в штаті БГПР не було кур'єра, що неприпустимо.

Утримання службовці місць позбавлення волі одержували з місцевого бюджету. Постанова Ради Народних Комісарів від 8 травня 1924 р. у відношенні порівняння ставок службовців БГПР зі ставками працівників міліції повністю не була виконана. Кредити на видачу зарплати відпускались один раз на місяць після закінчення місяця, за який повинна бути виплаченою заробітна платня зарплата.

У відношенні забезпечення обмундируванням співробітники ОкрВТІ також не були

порівняні з працівниками міліції. Хоча чернігівська міліція на період написання звіту вже одержала обмундирування, а для службовців БГПР лише було призначено за кошторисом на заготівлю обмундирування тільки по 15р. 57 коп. на особу, на які взагалі не можна було купити ніякого обмундирування, але і ці гроші ще не відпущені. Нестача ж в обмундируванні відчувалась крайня, тому що воно востаннє заготовлялось у квітні 1924 року і стало повністю до носіння не придатним. Пайок службовцям БГПР не видавався за відсутністю коштів, а квартирами задоволене було не більш 35 відсотків службовців Чернігівського БГПР, а співробітники інших БГПР жили на приватних квартирах, за які і оплачували зі своїх коштів. У зв'язку з тяжким матеріальним становищем співробітників, вони завжди влаштовувались на дешевих квартирах, тобто на окраїнах міста, що було в інтересах охорони БГПР небажаним, тому що у випадку тривоги їх не можливо було своєчасно зібрати.

Усі ці обставини, тобто низька зарплата, відсутність казенних квартир і обмундирування несприятливе відображались і на якісному складі співробітників, тому що особи, які б відповідали умовам служби в ОкрВТІ, йшли туди на службу лише в крайньому випадку і з першою нагодою звільнялись, але всі заходи, залежні від адміністрації БГПР, для поліпшення якісного складу співробітників приймались, і на час звіту особовий склад БГПР можна було вважати задовільним.