Внутрішній лад у новій січі

Повернувшись під «російську протекцію», запорожці заснували Нову Січ над рікою Підпільною. Там спорудили вони укріплене місто, де перебував Кіш, де були розташовані курені — військові об'єд- нання, завжди готові до виступу на війну. Куренів було в XVIII с». 38; кожний курінь мав своє, спільне для всіх членів куреня, помеш- кання — великий одноповерховий будинок. Там мешкали козаки там діставали вони їжу за рахунок Війська.'"

Управління Нової Січі, згідно з традицією, належало Військовій Раді, яку скликалося в Січі в міру потреби, але обов'язково на Різдво. Тоді обирала Рада на рік всю старшину: кошового отамана, судди}, писаря, осаула, довбиша.

Кошовий отаман мав дуже велику владу, але, втрачаючи її з часом в користь російського командування, він зберігав необмежену ^ладу супроти козацтва. Він був найвищий воєначальник, суддя, адміністратор; він репрезентував Запоріжжя в стосунках з російсь- ким урядом і в дипломатичних справах з Кримом, Польщею. Під час походів влада його була диктаторська, і вів мав право карати смертю. Протягом 1734-1775 років існування Нової Січі була тен- денція обирати тих самих осіб на другий, третій рік. Так, Петро

Калігишевський, з невеликою перервою, був кошовим отаманом десять років — з 1765 по 1775 рік."'

Друге місце в Новій Січі займав писар, який провадив усе листу- вання, відав архівом, скріплював своїм підписом документи. Суддя відав судом і у відсутності отамана був його заступником. Осаул був адьютантом отамана, виконував судові вироки, був начальником команд, що пильнували порядку. Довбиш відав військовими клей- нодами, виконував розпорядження військової канцелярії та суду; пушкар завідував артилеріею-«гарматою» та в'язницею; товмач був перекладачем; «кантаржей» відав збором мита, військовими мірами та вагою."*

Старшина, яка відслужила свою каденцію і не була обрана знову, не зливалася з загальною козацькою масою — вона мала вплив на справи, входячи до неофіційної «Старшинської Ради», яка була постійною Радою при отамані та іншій старшині. Ця «абшитована» старшина мала назву «отаманія» або — «старики». З бігом часу Стар- шинська Рада набувала чимраз більшого значення, впливаючи й на діючу старшину та на Військову Раду.""

Згідно з традицією та правом у Військовій Раді та у виборах стар- шини брали участь всі козаки без вийнятку — і заможні, і «сірома». Вибори були прямі; участь брали лише присутні козаки, які криком висловлювали свою волю.

По куренях на сходинах обирали курінну старшину. Курінний отаман мав таку ж силу в курені, як кошовий у війську. Біля курін- ного отамана стояла теж обрана старшина.

Уся територія Війська була поділена на паланки: в центрі кож- ної паланки було невелике укріплення. Спочатку було 5 паланок: Кодацька, Бугогардовська, Інгульська, Протовчанська та Самарська. Але згодом, в залежності від збільшення населення, зорганізовано нові паланки: Орельську, Личаківську, Прогноїнську, Барвіностін- ювську, Макарівську, Калміюську. На чолі паланки стояв паланко- вий полковник із старшиною. Паланкового полковника призначав кошовий отаман, можливо тому, що годі було переводити вибори в паланках."*

Населення паланок у значній мірі складалося з козаків, які мали свої «зимовники»; багато з них вели значне господарство, мали ху-

добу, коней, млини, пасіки тощо. Серед них були одружені, що не до- зволялося в Січі. Всі ці козаки, а також ті, що відбували різного роду служби: на кордонах, переправах, митницях тощо — фактично були позбавлені можливости брати участь у виборах, і на практиці демо- кратична засада — право всіх козаків обирати старшину — обмежу- валася тими козаками, що перебували в Січі, в куренях.

Кошова старшина розпоряджала військовими фінансами. До скарбу надходили податки від запорозького населення, збори з тор- гівлі, шинків, крамниць, перевозів, прибутки з військових «зимів- ників».

Прибутки від митниць розподіляли так: дві третини брала кошова старшина, а одну — паланкова. У цій «відомості» вражає лев'яча доля грошей, що її брала стар- шина. Очевидно, платні не вистачало на всіх і тоді позбавляли пайки тих, хто одержував мало. За таким же принципом розподіляли хліб- не «жалування», що його давав російський уряд.

Звичайно, також лев'яча доля військової здобичі припадала старшині. Вона одержувала значну частку сконфіскованого за різні злочини майна, наприклад — після повстань тощо."'

Але не ці джерела творили головне багатство старшини: дійсним його джерелом у XVIII ст. було власне господарство та участь г торгівлі.

Головною формою землеволодіння на Запоріжжі був «зимівник» — так називали хутори. Зимівник засновували козаки на військовій землі, з дозволу коша, але згодом ця земля ставала власністю тих ко- заків. Зимівники були різного типу. Первісною формою була ма- ленька хатка — халупа, часто — землянка, в якій .перебував козак узимку. Там була й повітка на худобу. Згодом зимівники розширю-  їсться: в них плекають великі стада худоби, табуни коней, отар» евець- На допомогу власникові хутора з'являються наймити, здебіль- шого — по одному, але бували хутори з кількома наймитами і «госпо- даремк-управителем. Так було в зимівниках Калнишевського ті інших.

Наприкінці існування Січі зимівників було декілька тисяч, ї Самарській паланці було їх, наприклад, 725. На 597 зимівників булс 1043 робітники."" Звичайно, кожний козак діставав право на засну- вання лише одного зимівника, але Калнишевський мав 7, Глоба — 3."

Змінювався і вигляд багатого зимівника; в зимівнику Калнишев- ського стояли будинки на кілька покоїв, з стінами, вкритими шпа- лерами; в них були гарні меблі, шафи, портрети, килими, дорогий посуд, канделябри тощо. Наймитам призначалось окремі хати. Були стайні, кошари, млини.

Про розмір скотарства свідчать цифри пограбованого татарами майна та деякі факти з продажу худоби, а особливо — реєстри скон- фіскованого майна старшин та козаків під час руйнування Січі в 1775 році. Калнишевський мав 15.880 голів худоби і в тому числі 639 коней."' Коні Калнишевського славилися своєю породою, і до нього часто зверталися покупці. Року 1769, наприклад, він продав орлов- ським купцям 250 коней. Якщо вони коштували по 15 карбованців, то це становило б суму в 3.750 карбованців, але добрий кінь кошту- вав 25 карбованців і більше."* А того ж року татари забрали у нього 600 коней. Року 1775 продав Калнишевський татарам 14.000 штук овець по 2 карбованці за штуку, себто на суму 28.000 карбованців."^

Писар Глоба мав 13.774 голови худоби, старшина Гараджа — 2.910 голів, Нагай — 2.551.^ Величезні скотарські господарства на- лежали й іншій старшині: у полковника Ковпака татари забрали 1.627 коней та різної худоби; у одного козака (ім'я невідоме) забрали 250 коней та 5.000 овець."*

Таким чином, великі скотарські господарства мала не тільки старшина, але й рядові козаки. Коні, воли, вівці були предметом експорту на ринки Гетьманщини, Слобожанщини, Правобережної

України, Шльонську, ДанціГу. Пруська кіннота ремонтувалася за- порізькими кіньми.'"

У XVIII ст. в господарстві Запоріжжя помічається нове явище: тоді як у XVII ст. Запоріжжя жило імпортним хлібом — про що завжди казали запорожці — то після повороту в 1734 році почи- нають вони займатися хліборобством. У їхніх господарствах були плуги різних систем, борони, коси. На токах стояли скирти хліба. Сіяли хліб не тільки для власного вжитку, але й на продаж, головним чином до Криму. У зимівниках Каплуна, Шморгуна, Ковпака, Глоби, Калнишевського збирали 3.000—5.000 пудів хліба."'

Велике значення для економіки Запоріжжя мало рибальство. Кіш розподіляв по льосах місця рибної ловлі — на Дніпрі, Возі, Калміюсові, на Озівському морі. Власники рибальського знаряддя мали у своїх ватагах найманих робітників, серед них козаків і сто- ронніх людей; на кожному промислі було 12-15 наймитів."'

Такий же характер мало здобування соли та достава п. При розмірі цієї торгівлі свідчить такий приклад: 1746 року на Лівобе- режну Україну возили сіль п'ятьма тисячами пароволових возів. Чумацькі валки з Запоріжжя доходили до Росії, Польщі, Молдавії, Криму. Возили вони також збіжжя, сіль, тютюн, рибу. Серед чума- ків були хазяїни, що їздили самі одною-двома «мажами» — великими возами, але були й такі, що володіли кількома десятками «маж» та висилали з ними наймитів-молодиків. Наприклад, козак Голуб мав 24 вози, Натикач та Рябий — II, Гаркуша — 44 кінні вози."' • У самій Січі, на її форштадті, був великий базар з рядами крам- ниць, які належали Кошеві або куреням. В цих крамницях торгували козаки та чужинці. Січовий базар був осередком транзитної торгівлі. До Підпільної доходили судна, навантажені різноманітним крамом, з Туреччини, Греції — з винами, кавою, оливою, солодощами, тка- нинами. Були базари і в інших містах.

Ще більше значення мала торгівля продуктами власного госпо- дарства: хлібс^м, шкірою, маслом, салом тощо."*

Цілком зрозуміло, що, наслідком участи старшини в торгівлі, в її руках зосереджувались значні грошові суми. Під час конфіскації майна запорізької старшини у Калнишевського знайдено золота та срібла на 42.520 рублів 95 копійок, у писаря Глоби — на 27.648 рублів. Крім того у Калнишевського знайдено обліків на 8.988 рублів. Всі ці гроші були в різних валютах. Глоба мав боргових розписок на 5.618 Рублів. Багато готівки мав дехто з козаків: Потапенко — 4.000 рублів,

Так у Запоріжжі творилася могутня з кожного погляду верхівка старшина, яка зосередила в своїх руках значні матері- яльйі багатства, займала провідні пости і тримала в своїх руках До старшини приєднувалися заможні козаки. Поруч з цією аристократією стояла маса козаків — «сіроми», «голоти», яка не мала нічого, крім сорочки на тілі. Частина «голоти» мешкала в самій Січі, Уревях., на утриманні Коша, а більша частина мешкала поза cіччю, працювала як наймити у зимівниках, на промислах, в чу- мацьких валках. Платню наймити одержували почасти грішми, але головним чином натурою.

Наймити, яких називали «молодиками», в той же час рахувалися в куренях і в разі війни виступали в похід, як козаки."'

війни у XVIII ст. бували рідко і не приносили такого збагачення, як у XVII ст., коли після кожного наскоку козаки «вкривали шляхи оксамитом». Залишалася злиденна допомога Коша (сучасники роз- ™°'^•™1 ЩО курінні кухарі варили саму тільки саламаху). Головним Джерелом існування козаків-сіроми була праця. Цілком зрозуміло, ЩО у сіроми заможне життя старшини, «отаманії», та деяких замож- них козаків викликало заздрість, яку посилювала свідомість про рівноправність усіх козаків." Не можна нехтувати психологією ко- ^?^^- Ц^ були люди, що вже раз у житті, а дехто й кілька разів, "^*™ відякогось пана — лівобережного чи правобережного. Тікали на Запоріжжя, щоб не робити на панів, бо чули, що там, на Запо- ріжці, життя без панів, що там — «воля». І ось для того, щоб жити «по-ліодському», треба знову ставати до праці —чи то на військо, чи ва старшину, того ж таки пана, який одягається пишно, має золоту зброю, господарство, табуни коней."'

-загрозливим симптомом того, що в соціальному відношенні на поріжжі у 50-их і 60-их роках XVIII ст. не все було гаразд, була Чротня, зустрічна хвиля втікачів, які з Запоріжжя йшли до воросіиської губернії на новозасновувані «слободи». На це вказує я про заселення», який встановлював запорожцям премію — по її рублів. На це вказують офіційні акти про значний відсоток по- озаків, що перейшли з Запоріжжя. Багато тікало також на землі донських козаків."

Цих умов недоцінювали старші історики Запоріжжя, як А. Скальковський та Д. Яворницький-Еварницький. Бо ці умовини свідчать, що не могло бути на Запоріжжі ні едности, ні братерства, не могло бути й «монолітности». А якщо цього не було, то не виклю- чені були і всякого роду внутрішні заворушення та боротьба, яка підточувала ввесь організм Нової Січі.""

Козаками не обмежувалося населення «вольностей». З давніх часів частина його не була покозачена; це були селяни посполиті, що мешкали в слободах. Деякі слобода були виключно посполиті, а знач- на частина слобід мала мішане населення: були в них і козаки — переважно родинні, одружені — були й посполиті. Обидві частини мали своє осібне управління, своїх отаманів, які безпосередньо під- лягали паланковому начальству. Посполиті виконували різні нату- ральні повинності, служили наймитами в зимівниках, у війську, косили сіно, давали підводи, платили певні податки. Всі ці обов'язки були менші, ніж в інших частинах України, і до Запоріжжя тікали посполиті з усіх країн. Кіш, за Нової Січі, в своїй новій економічній політиці, прагнучи мати незалежне від Росії становище, сприяв збільшенню слобід. Особливо за останні два десятиліття, коли точи- лося змагання з російським урядом за землі: обидва сусіди стара- лися якомога скоріше й рясніше залюднити прикордонні землі.

П. Калнишевський дуже добре розумів вагу заселення Запорозь- ких «вольностей» та заведення власного хліборобства. Переселенців між Тором та Ізюмом було так багато, що засновано нову, Барвіно- стінківську паланку."' Того ж року Калнишевський наказав заселити землі понад Дніпром біля порогів, бо йшли чутки, що там буде осе- лений Самарський гусарський полк. 1772 року Калнишевський наказав селити вихідців з Правобережної України слободами біля гирла Вересніговатої, над річкою Інгульцем, «щоб сторонні не мали можливости влазити до тих місць»."*