6. Західня україна в 1918 році

а) Галичина. Проголошення Української Народньої Респуб- ліки 22 січня 1918 року знайшло гучний відгомін у Західній Україні, хоч тоді не можна було думати про конкретне об'єднання всіх україн- ських земель. Ще більше враження справив Берестейський договір з його таємним додатком, який, внаслідок необережности О. Севрюка став відомий полякам. Австрія не виконала умови Берестейського до- говору і не створила автономного краю.

Коли у вересні 1918 року скапітулювала Болгарія й коли було ясно, що Австро-Угорщина захитусться, в Галичині почали вживати заходів, щоб перебрати владу на випадок розвалу Австро-Угорщини. З цією метою наприкінці вересня створено у Львові Військовий Ко- мітет, який почав гуртувати військових людей по повітах.

З початку жовтня 1918 року почали підготовляти політичне управління Галичиною. Відбувалися конспіративні зібрання діячів різних партій, на яких намічали людей, що мали зайняти адміні- стративні пости на випадок зміни влади. Взагалі події, що відбува- лися у вересні — жовтні того року в Галичині, показують, яка гли- бока різниця була між Наддніпрянською Україною і Галичиною: ре- волюція застала на Наддніпрянщині людей, пригнічених двосотлітнім російським абсолютизмом, а в Галичині люди були вже призвичаєні до парляментаризму.

18 жовтня Українська Парляментарна Репрезентація скликала у Львові загальні збори політичних і громадських діячів Галичини і Буковини; на зборах були присутні митрополит Андрей Шептиць- кий та єпископ Г. Хомишин, посли до австрійського парляменту, члени галицького та буковинського сеймів, делеґати від політичних

партій Галичини та Буковини. На зборах обрано Українську Націо- нальну Раду, яка мала бути політичним репрезентантом україн- ського народу Австрії та Угорщини. Українська Національна Рада проголосила, що Галичина, Лемківщина, північно-західня Буковина та українські землі північно-східньої Угорщини мають стати Укра- їнською Державою і закликала національні меншини на цих тери- торіях вислати своїх представників до Української Національної Ради. Вирішено укласти конституцію на демократичних засадах. ^ Кардинальним питанням того часу було об'єднання з Гетьманською Державою.бо вирішення цього питання в той або інший бік вирішу- вало долю всієї України.

Протягом цілого жовтня йшли переговори між діячами Україн- ської Національної Ради, головно секретарем її С. Бараном, з допо- могою Січових Стрільців, з Національним Союзом — і Галичина була в курсі підготови повстання проти Гетьмана.""

На зборах УНРади 18 жовтня 1918 року С. Баран виголосив до- повідь на тему: «Чи нова держава мас змагатися до злуки з Укра- їнською Державою над Дніпром негайно?» Дискусія після доповіді тривала 12 годин і наслідком її було рішення не проголошувати дер- жавної єдности з Гетьманською Україною. Тодішній посол Україн- ської Держави в Відні В. Липинський теж радив залишити питання злуки відкритим. Є. Петрушевич заявив, чому вирішено не злуча- тися з Гетьманською Державою: в «пунктах», оголошених прези- дентом Вілсоном, забезпечувалося народам Австро-Угорщини право самовизначення (п. 10), а всю «Росію» трактувалося як єдиний «на- род», отже злука з Гетьманською Україною загрожувала б Східній Галичині опинитися теж під «єдиною Росією» (п. 6). Впливала на це рішення і німецька окупація, до якої Провід Української Національ- ної Ради ставився негативно.""

Польське Коло, яке було загальним представництвом Австрії в Галичині, мало перебрати всю владу. Воно спиралося на допомогу намісника Австрії генерала Гуйна і мало полки, в яких були вояки неукраїнці. Поляки утворили 28 жовтня Ліквідаційну комісію, яка мала зліквідувати всі австрійські установи й передати їх польським. Українська Національна Рада добилася від австрійського уряду зго- ди на передачу влади українцям і вночі проти 1 листопада Військо- вий комітет, під пізнішим проводом полк. Д. Вітовського, зайняв всі урядові будинки та стратегічні пункти Львова і арештував наміс- ника генерала Гуйна. Вранці 1 листопада Львів був в українських

руках. Але після того почалася збройна боротьба з польськими вій- ськами."" Українських військ було замало, і тому 6 листопада О. На- зарук та М. Шухевич, делегати Української Національної Ради при- були до Києва просити у Гетьмана допомоги. Гетьман запропонував їм відпустити Січових Стрільців, які мали «самовільно» перейти Збруч. Але проти цього виступив В. Винниченко, який хотів вико- ристати Січових Стрільців для збройного повстання проти Гетьмана, і переконав делегатів, щоб просили у Гетьмана тільки половину стрільців."'

9-го листопада 1918 року Українська Національна Рада вирішила, що Західня Україна має бути окремою — Західньо-Українською Народною Республікою (ЗУНР) на чолі з головою Секретаріяту К. Левицьким. Так, замість єдиної Української Держави, з'явилося дві, і на цьому багато втратили обидві частини.

Боротьба з Польщею була не під силу галицьким військам. Бої за Львів тривали до 22 листопада, коли українські війська захи- щали місто. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя. У переговорах ви- явилося, що поляки не погодяться віддати жадного клаптя землі, але пропонували дати Галичині широку автономію."*

Війна продовжувалася із змінним успіхом, але Львів увесь час залишався в польських руках; в польських руках було й одинад- цять українських повітів. В кінці грудня 1918 року Державний Секре- таріят ЗУНР переїхав із Тернополя до Станиславова, де зібралася Українська Національна Рада. Створено Відділ Ради з 10-ти членів, який виконував колегіяльно функції голови держави. Перший Дер- жавний Секретаріят з К. Левицьким на чолі подався до димісії і Українська Національна Рада покликала новий Секретаріят з С. Голубовичем на чолі.'"

Галицькій армії бракувало зброї, а головне — старшин. Змобілі- зовано було 100.000 вояків. До того ж 100.000 українських вояків ще перебували в полоні в Італії.^" Але сили Галичини та Польщі були нерівні: населення в Польщі було в 5 разів більше, вона була ліпше забезпечена зброєю. Успіх ЗУНР могла мати тільки тоді, якби ді- стала допомогу від Наддніпрянської України та держав Антанти, але цієї допомоги не було.

б) Буковина. Буковина, як сказано вище, вислала теж своїх представників на зібрання Української Національної Ради 18 жовт-

ня 1918 року, а 25 жовтня заснувала свою делегатуру УНРади — Український Крайовий Комітет в Чернівцях. Буковинці виявили велике соборницьке розуміння подій: не мавши власної армії, вони відрядили відділ УСС, які прийшли з Наддніпрянщини до Львова, коли там почалася боротьба з поляками. Буковина прагнула об'єд- нання з Українською Державою у Києві. «Ідея соборности України та й примату Києва стала діючою політичною силою на цій малень- кій українській землі», — пише А. Жуковський.

Проте, заснувати власну державу буковинці не змогли й підпали під владу Румунії: Буковина була надто слаба для боротьби з руму- нами. 11-го листопада 1918 року румуни заволоділи вже Чернівцями. Сен-Жерменська конференція в Парижі 1918 року признала всю Бу- ковину Румунії.*"

в) Закарпатська Україна. Першою виступила на обо- рону Закарпатської України еміграція в ЗСА. На з'їзді в Гомстеді у липні 1918 року закарпатські українці висловилися за приєднання Закарпаття до Галичини, але на з'їзді в Скрентоні у листопаді 1918 року більшість учасників з'їзду висловилася за приєднання Закар- паття до Чехо-Словацької Республіки."*