1. Сервітутне право

Основні положення про сервітути. Сервітути - це речові права, що надають управомоченному суб'єктові можливість користуватися чужою річчю або не дозволяти власникові користуватися своєю річчю в якомусь відношенні.

Сервітути можуть встановлюватися на користь певної особи, і тоді вони називаються особистими (персональними - servitutes personarum) сервітутами. Вони також можуть встановлюватися на користь певного маєтку (речі), так що будь-який власник цього маєтку набуває разом з ним і сервітут; такі сервітути називаються речовими або предиальными (реальними - servitutes rerum або iura praediorum).

До особистих сервітутів відносяться, перш за все, узуфрукт (usufructus) і юзус (usus). Даний підрозділ проводиться що за об'ємом надаються управомоченному обличчю можливостей.

Речові сервітути - це численніший рід; найзагальнішим чином вони підрозділяються по місцю розташування тієї нерухомості, на користь якої встановлюються, а саме, на міських (servitutes praediorum urbanorum) і сільських (servitutes praediorum rusticorum).

Для будь-яких сервітутів властиві наступні характеристики:

а) зміст сервітута не може бути таке, що власник речі зобов'язується що-небудь зробити на користь володаря сервітута; сервітут полягає в тому, що власник зобов'язується терпіти певні акти користування його річчю або утримуватися сам від певних актів користування своєю річчю;

б) ніхто не може мати сервітутного право на власну річ: власність поглинає сервітут;

в) сервітут не може бути об'єктом нового сервітута;

д) сервітут повинен надавати яку-небудь вигоду управомоченному особі, отже, не допускається встановлення сервітута по якихось іншим мотивам (ради капризу, наприклад).

Особисті сервітути.

Найбільш поширеним особистим сервітутом був узуфрукт. Узуфрукт - це що належить певній особі право користування чужою неспоживаною річчю, сполучене з правом витягання з неї плодів за умови збереження в цілості самої речі.

Управомоченноє особу носить назва узуфруктуарій. Узуфрукт належить тільки даній особі, не може бути переданий в спадок або відчужений іншим чином. Хоча пізня практика почала допускати цедирование "здійснення права" узуфруктуарію відшкодувальний або безоплатно, на термін або до припинення узуфрукта.

Встановлення сервітута перетворювало право власника в голе право (nuda proprietas).

Права узуфруктуарію і обов'язку узуфруктуарію.

Він має право користуватися річчю, усуваючи від користування власника, а також - має право користуватися плодами речі як для задоволення своїх потреб, так і з метою витягання доходів. Проте, узуфруктуарій не має права своїм користуванням погіршувати річ; повинен зберігати річ в справному стані, тобто за свій рахунок забезпечити її ремонт, корм (якщо це раб або тварина), несе всі податі і повинності, лежачі на речі (сплата податків інших періодичних платежів). Після припинення узуфрукта зобов'язаний повернути річ власникові її в справному стані. І якщо опиниться, що річ зіпсована або втрачена, узуфруктуарій несе відповідальність перед власником за будь-яку провину (omnia culpa).

Узуфруктуарій не може відчужувати свого права.

Юзус - це речове право користуватися річчю без права витягання плодів. Суб'єкт даного права - узуарий, не має права користуватися річчю як джерелом доходу. Він міг тільки вживати плоди для своїх особистих потреб.

Окрім узфрукта і юзуса існували ще два особисті сервітути: речове право мешкання в чужому будинку (habitatio) і речове право на працю чужого раба (jperae servorum).

Реальні сервітути.

Загальні положення.

Реальний сервітут суть право обмеженого користування однією ділянкою землі (іншою нерухомістю), поліпшуюче використання іншої ділянки землі (іншій нерухомості).

Реальні сервітути виникають при такому взаємному розташуванні двох ділянок (маєтків), коли ефективне використання одне, припускає необхідність вторгнення у використання іншого; при цьому та ділянка, яка використовується, набуває статусу службової ділянки (predium serviens), а той, який отримує вигоди від використання першого, - статус пануючої ділянки (predium dominas).

Загальні характеристики реальних сервітутів суть наступні:

а) сервітут повинен або полегшити використання (експлуатацію) пануючої ділянки, або робити це використання приємнішим (повинно виникнути praedio utilis);

б) пануюча і службова ділянки повинні бути (praedia vicina) сусідами, бо тільки при цьому обтяження одне принесе дійсну користь іншому;

в) власник пануючої ділянки не може користуватися своїм сервітутом на користь третьої особи, тобто об'єм сервітута не може бути більше того, що необхідне пануючій ділянці;

г) сервітут повинен бути використовуваний цивілізований (civiliter), тобто в міркування повинні прийматися інтереси власника службової ділянки;

д) вигода, що доставляється службовою ділянкою повинна бути постійною, отже не може бути встановлений сервітут відносно випадкової користі;

е) реальні сервітути є права неделимые, тобто такі, які лежать на всій службовій ділянці і пов'язані зі всією пануючою ділянкою.

Види реальних сервітутів.

Реальні сервітути ділилися по разным підстави, первинне було вже вказане: ділення по місцю розташування пануючої і службової ділянок -

а) міські і сільські сервітути;

б) і ті та інші могли підрозділятися на позитивних і негативних; до позитивних відносилися ті, які надавали певні права власникові пануючої ділянки; негативні ті, які забороняли власникові службової ділянки здійснювати певні дії;

в) було ділення на безперервні і періодичні сервітути; при цьому враховувалася "інтенсивність" користі, що набувала в службовій ділянці: або це можна було робити безперервно (проганяти худобу), або тільки в певні періоди часу (черпати воду, здобувати камінь).

Ось зразковий перелік реальних, позитивних, міських сервітутів:

використовувати сусідську будову як підпору для пануючої будови;

вбивати опорний брус в стіну будівлі сусіда;

користуватися стіною будівлі сусіда (колоною) як опора для якого-небудь конструктивного елементу своєї будівлі;

перекинути балкон своєї будівлі (карниз, інші елементи конструкції над сусідською ділянкою) і т.п.;

до цієї ж категорії відносилися права випускання (immisiones), такі як право направити стік дощової води через сусідську ділянку; пускати дим і пару зверху звичайного об'єму на сусідську ділянку; право провести стік нечистот через нього і ін.

До негативних міських сервітутів відносилася, наприклад, заборона здійснювати такі зміни на службовій ділянці, які робили б менш зручним і/або приємним використання пануючої ділянки (вимога, щоб сусід не зачіпав своєї ділянки або будував не вище певного рівня, щоб сусід не позбавляв пануючу ділянку світла і вигляду).

Сільські сервітути.

Сільські сервітути мають на меті забезпечити або полегшити доступ до пануючої ділянки, або зробити користування ним продуктивнішим і, тим самим, збільшити його прибутковість.

Перш за все, до сільських відносилися дорожні сервітути, передбачені в XII таблицях: iter (право проходу і проїзду верхи), actus (право прогону худоби), via (право проїзду у будь-якому вигляді, разом з правом проходу і прогону худоби і провезення будь-яких матеріалів).

Водні сервітути: право пристрою водопроводу через службову ділянку, право діставати (черпати) воду на сусідній ділянці, право поїти худобу на сусідній ділянці.

Були також польові (право випасу худоби) і лісові (право рубати чужий ліс) сервітути.

Способи виникнення і припинення сервітутів.

В давнину, по квиритскому праву, сервітути могли встановлюватися тільки за допомогою манципации або у формі поступки по суду. У подальшому звичайною підставою встановлення реальних і особистих сервітутів стали договір або розпорядження на випадок смерті. У юстиниановский період для цього достатньо було простої неформальної угоди, що до того ж допускала як відкритий вираз волі, так і мовчазне вирази згоди.

Крім цього, сервітути могли встановлюватися за допомогою судового рішення, після закінчення терміну набувальницької давності, через вказівку закону (на цій підставі виникав лише узуфрукт).

Припинялися сервітути: через знищення службової речі або зважаючи на вилучення її з обороту (зокрема, відчуження її на користь казни); через закінчення терміну, на який встановлювався сервітут або настання резолютивної (анулювального) умови, під якою він встановлювався; за допомогою з'єднання у однієї особи сервітутного права і права власності на річ; за допомогою зречення управомоченного особи від того, що належить йому сервітутного права.

Особисті сервітути, крім сказаного, припинялися смертю управомоченного особи або зважаючи на нездійснення сервітутного права протягом певного терміну (10 років між присутніми, 20 років між відсутніми).

Емфітевзис (emphyteusis) і суперфиций (superficies).

Емфітевзис виріс із спадкової оренди, позбавленої речово-правового характеру. В результаті преторських ухвал цим відносинам були повідомлені характеристики речового права. У класичному для поста праві емфітевзис визначався як речове, успадковане і відчужуване право користування чужою земельною ділянкою.

Управомоченноє особа - эмфитевт, володів наступними правами: користуватися ділянкою на свій розсуд, навіть змінюючи господарське призначення його; відчужувати ділянка за допомогою операцій inter vivos і mortis causa (зокрема, закладати, обтяжувати сервітутами і ін.); захищати своє право за допомогою власницьких позовів.

Але на нім також лежали певні обов'язки: не погіршувати ділянку; нести всі податі і повинності, лежачі на ділянці; платити власникові ділянки щорічну плату (canon, pensio, vectigal).

Головною підставою встановлення емфітевзису виступав договір; крім того, він міг бути встановлений розпорядженням на випадок смерті, судовим визначенням, давністю володіння. Припинявся емфітевзис по тих же підставах, що і право власності.

Суперфіций визначався як наследумое і відчужуване право користування будівлею, збудованому на чужій земельній ділянці і, отже, що належить власникові ділянки.

Управомоченноє особа - суперфициарий, мав право користуватися і розпоряджатися будівлею, як власник, відчужувати, закладати його, обтяжувати сервітутами. Обов'язки його полягали в тому, що він повинен був нести всі повинності, лежачі на будівлі, а також платити власникові земельної ділянки певну ренту (solatium, pensio).

Підстави виникнення і припинення суперфиция були такі ж, як і підстави виникнення і припинення емфітевзису.