Тема 2. Найдавніші держави на території Північного Причорномор'я (2 год. Для дфн, 1 год. Для зфн)

Лекція 1. Найдавніші держави на території Північного Причорномор'я.

1. Загальний огляд основних підходів в історико-правовій науці до питання про походження держави.

2. Писемні пам'ятки державності й права Північного Причорномор'я. Свідчення античних авторів. Археологічні дані.

3. Держави кочівників. Киммерийці. Скіфи. Сармати.

4. Державний устрій. Суспільний лад.

5. Античні міста - держави Північного Причорномор'я. Державний устрій. Суспільний лад.

6. Боспорське царство. Державний устрій. Суспільний лад.

7. Джерела права.

8. Право власності, володіння на землю. Інші об'єкти права власності. Зобов'язальне право. Шлюбно-сімейне право.

9. Злочини й покарання. Організація судового процесу.

Давньогрецькі міста і неукріплені поселення на північних берегах Понта Евксінського та Меотіди (Чорного й Азовського морів) виникли на завершальному етапі «великої грецької колонізації». Освоєння цього регіону розпочалося в середині VII ст. до н.е., коли були засновані Істрія в Подунав'ї та Борисфен на сучасному острові Березань, поблизу Очакова. Пізніше тут формуються три основних центри: Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані, місто Боспор Кіммерійський з головним осередком у Пантікапеї (сучасна Керч) та Херсонес (околиці сучасного Севастополя). Розселення вихідців з різних місць, передовсім з Мілета, який за висловом Плінія Старшого, був «родоначальником більш як дев'яноста міст», зумовлювалося розвитком торгівлі, пошуками нових джерел сировини (зокрема металу), воєнно-політичними конфліктами. Сам процес заселення нових територій відбувався як шляхом цілеспрямованої колонізації, так і стихійно. Античні рабовласницькі держави на території Північного Причорномор'я існували протягом майже тисячі років. Як вони виникали? Спочатку створювалися невеликі торгові пункти, що називалися емпоріями. Тут були склади товарів, якими обмінювалися з місцевим населенням. Для забезпечення оборони такі факторії засновувалися на берегах морів чи річок або ж навіть на островах. Згодом вони розросталися у великі населені пункти, довкола яких зводилися укріплення. Поступово з'являлися і створювалась сільськогосподарська округа — хора. Місто — поліс набирало характерних для античного світу рис. У товарообміні з греками були зацікавлені й місцеві жителі. Збуваючи надлишки хліба, продуктів скотарства і рабів — полонених, вони отримували вино, предмети розкоші, ремісничі вироби тощо. Прикладом грецького міста — поліса є Ольвія, залишки якої збереглися на березі лиману, біля сучасного с. Парутино Миколаївської обл. Засноване в VI ст. до н.е., воно було в останні століття своєї історії під протекторатом Риму. Незатоплена частина (33 га.) складається з кількох районів (Верхнє, Терасне, Нижнє міста), що з'єднувались широкими кам'яними східцями і похилою вулицею. Природний захист (глибокі балки) доповнювався потужною стіною товщиною близько 4 м. Верхня частина міста була основною. Тут знаходилися громадські споруди, священний гай, скарбниця, проходила головна поздовжня вулиця. У Нижньому місті, поблизу гавані, розміщувалися переважно господарські та ремісничі комплекси, зокрема рибний ринок. Розміщувався ближче до води й театр. Планування Ольвії було переважно прямолінійним. У часи розквіту (кінець IV ст. до н.е.) площа міста сягала максимальних розмірів (55 га), а кількість жителів — 15-20 тис. чоловік. Поблизу укріплень було відкрите поселення та міський некрополь. Пізніше, в римську епоху, гарнізони направлених з Апенинського півострова легіонерів розміщувались у місцевих античних поселеннях, і тільки іноді для них створювалися спеціальні табори. Одним з них був Харакс на мисі Ай-Тодор у Криму. Городище було недоступним з боку моря, а з суші мис укріплений стіною завширшки 2,2-2,4 м., на яку використані старі оборонні конструкції місцевих таврів. У різний час тут перебували солдати І. Італійського, XI Клавдієвого легіонів та інших військових підрозділів. Серед різноманітних споруд були й вівтарі на честь бога Юпітера. Тут, як і в метрополії, соціально-економічні відносини грунтувалися на законах рабовласницької формації. За устроєм північно-причорноморські держави були різними: демократичні (Ольвія, Херсонес) чи аристократичні (Пантікапей до утворення Боспорського царства) республіки або ж монархії (Боспорське царство). Влада належала рабовласникам, хоча в певних акціях брало участь усе вільне населення. Раби ж були позбавлені будь-яких прав. До громади також належали жінки та всі не греки. На першому етапі свого існування (VII — І ст. до н.е.) міста — держави були незалежними утвореннями, а на другому (І ст. до н.е. — III ст. н.е.) — вони підкорялися Риму. А їх занепад внаслідок загальної кризи рабовласницької формації, виведення римських гарнізонів та наступу варварських племен, що входили до складу готського військового союзу, припадає на рубіж III — IV ст. н.е. Греки Північного Причорномор'я, крім вирощування зерна (на Боспорі і в Ольвії), займалися виноградарством. Значну роль відігравали у них скотарство, рибний промисел. Високого рівня досягло ремісниче виробництво: металообробка, ткацтво, вичинка шкіри, виготовлення виробів зі скла, різноманітної кераміки — амфор, покритого чорним та червоним лаком, фарбами різних кольорів посуду. Швидкими темпами розвивалася торгівля, для потреб якої карбували власну монету. Для місцевої знаті виготовлялися найвишуканіші ювелірні вироби, з місцевим людом вівся і натуральний обмін. Громадські діяння проводились на міській площі — агорі, поблизу якої знаходилися головні культові споруду. На початку І тис.н.е. в Північне Причорномор'я потрапляє римська зброя (короткий меч, залізний панцир, спис з довгою залізною втулкою).

Війни понтійського царя Мітрідата VI Євпатора проти Риму (89—63 до н. е.) стали поворотним моментом у житті міст-держав Північного Причорномор'я. Розпочинається прогресуюча втрата полісами політичної незалежності. Основними тенденціями та характерними ознаками цієї доби були нестабільність воєнно-політичної ситуації; поступова переорієнтація держав Північного Причорномор'я на Римську імперію, входження Тіри, Ольвії та Херсонесу до складу римської провінції Нижньої Мезії; варваризація населення полісів; натуралізація господарства; безперервні агресивні вторгнення кочових племен; занепад міст-держав. Варварська експансія, що двома хвилями пройшлася чорноморським узбережжям (готів у III ст. і гунів у IV ст.), завдала смертельного удару грецьким полісам. Більшість міст-держав зійшли з історичної арени, вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії. Тисячолітня історія античної цивілізації в Північному Причорномор'ї мала надзвичайно серйозні наслідки. По-перше, у ході колонізації на місцевий ґрунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції на території сучасної України. По-друге, грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучили його до товарно-грошових відносин. По-третє, виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор'я. По-четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров'я, Побужжя та Подніпров'я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємиці грецької культури, колишньої еллінської колонії — Візантії.