Довгостроковий прогноз економічного і соціального розвитку України
Довгостроковий цільовий прогноз розвитку національної економіки України покладений в основу Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004—2015 рр., «Шляхом європейської інтеграції» Період 2004—2015 рр. має стати етапом формування інноваційної моделі розвитку, здійснення прогресивних структурних перетворень в економіці, поглиблення її європейської інтегрованості та суттєвого вдосконалення ринкових інститутів. Політика сталого економічного зростання має замінити діючу політику відновлювального характеру зростання.
Широкомасштабна модернізація економіки України та її динамічне зростання, на думку розробників Стратегії, можливі за умов створення сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату. Лише швидкий розвиток, насамперед національного капіталу за рахунок підвищення капіталізації економіки при забезпеченні економічної свободи, може перетворити Україну на державу, привабливу для інвестицій. Вихідними умовами є остаточне утвердження прав приватної власності (передусім на землю та нерухомість) та забезпечення їхнього надійного захисту, створення рівних умов конкуренції, розвиток стійких та ефективних фінансових інститутів та інститутів, що здійснюють фінансове адміністрування. Держава повинна знайти оптимальний баланс у взаємовідносинах з приватним підприємництвом — поступово відмовитися від практики надмірного втручання у справи бізнесу, що дасть змогу чітко окреслити сферу державного регулювання, підвищити його ефективність і прозорість.
6. Макроекономічне планування, його типи. Принципи індикативного планування.
Планування передбачає розробку та обґрунтування планових показників, які характеризують розвиток економіки в майбутньому, а також економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з фінансово-бюджетною системою. Воно охоплює всі аспекти соціально-економічного розвитку, науку, культуру, освіту, охорону здоров’я. Планування є важливою сферою практичної діяльності, засобом реалізації економічної політики, враховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни. Макроекономічне планування – це цілеспрямована діяльність органів державного управління із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому та досягнення їх із найменшими витратами суспільної праці. Стратегічна мета планування розвитку національної економіки полягає у забезпеченні економічного зростання відповідно до критеріїв конкурентоспроможності та стабільного розвитку. Завдання макроекономічного планування зводиться до забезпечення макроекономічної збалансованості, стабільного розвитку, високої конкурентоспроможності вітчизняної економіки, соціальної економіки, екологічної безпеки.
Існує декілька типів макроекономічного планування: директивне (різновид – індирективне) та індикативне (різновид – регулятивне), стратегічне і тактичне, протекціоністське, системне.
Суть директивного планування полягає у тому, що централізовано розроблені планові показники формувалися на рівні вищих ланок управління господарством країни і доводилися на нижчий рівень для обов’язкового виконання. Виконання доведених планових показників забезпечувалося виділенням відповідних фондів, трудових ресурсів, стимулюванням преміями та відзнаками. Таки тип планування більшою мірою застосовується у країнах із централізованою системою управління економікою. Індирективне планування передбачає більшу ступінь свободи для суб’єктів господарювання.
Індикативне планування передбачає процес формування заходів рекомендаційного характеру, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави і створення таких умов для суб’єктів господарювання, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Регулятивне планування передбачає застосування в окремих випадках прямих адміністративних та економічних важелів. Індикативне планування – це система необов’язкових для суб’єктів господарювання рекомендацій, а також можливість коригувати план розвитку економіки відповідно до змін у розвитку ринку. Індикативне планування містить низку пріоритетів і(ндикаторів), які мають максимальну державну підтримку. Метою індикативного планування є реалізація цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток шляхом обґрунтування та розробки відповідних умов, тактики та економічної політики, які спонукали суб’єкти економіки до виконання поставлених завдань.
Стратегічне планування передбачає концентрацію зусиль і ресурсів держави на вирішення найактуальніших, стратегічно важливих проблем розвитку національної економіки.
Тактичне планування розглядається як інструмент реалізації стратегічних цілей і завдань; у тактичних планах передбачається сукупність заходів, порядок та терміни їх реалізації, ресурси.
Протекціоністське планування спрямоване на захист інтересів груп країн та осіб, які отримують певні вигоди від реалізації передбаченого плану заходів.
Системне планування передбачає системний підхід до національної економіки, формування планових завдань з урахуванням усіх чинників розвитку, сфер економіки, територій; глибокий аналіз способів досягнення цілей та вибір оптимального варіанту розвитку економіки, аналіз результатів реалізації плану.
Результатом індикативного планування є план соціально-економічного розвитку країни – організаційно-економічний інструмент втілення економічної політики держави в практику господарювання, який ґрунтується на системі економічних, соціальних і науково-технічних прогнозів. Заходи, що фінансуються із державного бюджету, є директивними щодо виконання. Державний план економічного і соціального розвитку України містить такі розділи:
1.Соціально-економічна й екологічна ситуація.
2.Основна мета, завдання та пріоритети економічного й соціального розвитку.
3.Зведені макроекономічні показники та пропорції соціально-економічного
розвитку України.
4.Соціальний розвиток і рівень життя населення.
5.Економічний розвиток ц(ільові орієнтири, пріоритети, завдання,
узагальнюючі показники, структурні перетворення).
6.Розвиток ринкових відносин.
7.Зовнішньоекономічна діяльність.
8.Охорона навколишнього середовища і раціональне використання природних
ресурсів.
9.Бюджетно-кредитне планування.
10.Інвестиційна діяльність.
11.Соціально-економічний розвиток областей, районів, міст.
12.Забезпечення досягнення показників плану (економічні норми і нормативи, бюджетні субвенції і дотації, регулювання грошової маси, кредити, ціни, цінні папери).
Проект державного плану економічного і соціального розвитку країни повинен мати декілька розрахункових варіантів розвитку національної економіки залежно від напрямів державної економічної політики – як правило, песимістичний сценарій, оптимістичний сценарій, базовий сценарій.
Основними принципами індикативного планування є: поєднання аналітичних і прогнозних методів з метою визначення об’єктів державного впливу та вибору засобів такого впливу; широке інформування суб’єктів господарювання про перспективи соціально-економічного розвитку держави; застосування переважно непрямих регуляторів, обов’язкових для всіх суб’єктів господарювання.
Україна нині продовжує перехід до індикативного планування у переважній більшості галузей та сфер, з якого виходять пропозиції щодо розвитку окремих сфер, секторів, встановлюються пропорції розвитку.