Тема 11. Прогнозування національної економіки

1. Сутність соціально-економічного прогнозування.

2. Функції і принципи соціально-економічного прогнозування.

3. Класифікація соціально-економічних прогнозів.

4. Методи соціально-економічного прогнозування.

5. Прогнозування економічного і соціального розвитку України.

6. Макроекономічне планування, його типи. Принципи індикативного планування.

1. Сутність соціально-економічного прогнозування.

Прогнозування – це такий вид діяльності органів державного управління та окремих суб’єктів господарювання, суть якого полягає у виробленні науково обґрунтованого судження про можливий стан об’єкта в минулому. Результатом прогнозування є прогноз – документ, що становить складну соціально-економічну модель розвитку об’єкта в майбутньому.

Сучасні умови прогнозування вимагають максимального розширення сфер прогнозування, подальшого вдосконалення методології розроблення прогнозів. Залежно від ступеня конкретизації і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення:

гіпотезу – це судження, яке характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії, закономірностей і зв’язків досліджуваних предметів. Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Науковою підставою побудови гіпотези є теорія й обґрунтовані нею закономірності, причинно-наслідкові зв'язки та тенденції функціонування й розвитку об'єктів. На цьому рівні об'єкти описують за допомогою якісних характеристик.

прогноз – має більшу визначеність, оскільки ґрунтується не тільки на якісних (як гіпотеза), але і на кількісних параметрах. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням. Прогноз порівняно з гіпотезою має більшу визначеність і достовірність, оскільки базується не тільки на якісних, а й на кількісних параметрах.

план – визначає конкретну мету і передбачає конкретні події розвитку досліджуваного об’єкта, він є більш конкретним, визначеним і директивним.

Суттєвою відміною між прогнозуванням і плануванням є та, що прогнози мають імовірнісний характер, а плани (програми) містять однозначні рішення, які (тією чи іншою мірою) мають ознаки директивності й індикативності. Розбіжності між прогнозуванням і плануванням зумовлюють різницю в їхніх функціях. Якщо планування спрямоване на прийняття га втілення управлінських рішень, то метою прогнозування є створення наукових передумов для їх прийняття. З огляду на це основні функції прогнозування такі: науковий аналіз процесів і тенденцій; дослідження об'єктивних зв'язків соціально-економічних явищ; оцінка об'єкта прогнозування; виявлення альтернатив розвитку.

Об’єктами прогнозування є: національна економіка, економіка міжгалузевих та галузевих комплексів, економіка окремих регіонів та адміністративно-територіальних одиниць, економіка підприємств. Суб’єктами прогнозування виступають: держава в особі державних органів управління певного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, економічні підрозділи підприємств.

Процес розробки економічних прогнозів ґрунтується на вивченні закономірностей розвитку різноманітних економічних явищ і процесів, виявленні найбільш ймовірних шляхів їх розвитку, виборі та обґрунтуванні економічної політики з урахуванням визначених закономірностей. Об’єктом соціально-економічного прогнозування є: сукупність трудових ресурсів, природних ресурсів, галузей матеріального виробництва, галузей невиробничої сфери, галузей сфери науки і наукового обслуговування, науково-технічний потенціал.

Класифікація прогнозів:

1) за напрямом прогнозування існують пошуковий прогноз (ґрунтується на продовженні в майбутнє тенденцій розвитку прогнозованого об’єкта в минулому і сьогоденні) і нормативний прогноз (розробляється на основі заздалегідь визначених параметрів і завдань);

2) за рівнем агрегування показників прогнози поділяють на макроекономічні, макроструктурні (міжгалузеві), галузеві, регіональні;

3) за часовою ознакою прогнози бувають оперативні (до 1 місяця), короткотермінові (до 1 року), середньо термінові (на 2-5 років), довготермінові (5-20 років).

Розробка прогнозів складається з таких етапів:

• формування інформаційної основи прогнозу;

• дослідження (опис) об’єкта прогнозу;

• оцінка зовнішнього середовища та його вплив на об’єкт прогнозування;

• визначення тенденцій та напрямів розвитку (поведінки) об’єкта;

• прийняття рішень;

• оцінка якості прогнозу.

Розрізняють такі джерела прогнозної інформації: накопичений досвід, заснований на глибокому і тривалому знанні закономірностей та особливостей розвитку досліджуваних явищ, процесів, подій; екстраполяція існуючих тенденцій, розвиток яких у минулому можна перенести на майбутні події; побудова моделей прогнозованих об’єктів щодо очікуваних або бажаних умов розвитку процесів, явищ, подій. Відповідно до джерел інформації існують експертні, статистичні і економіко-математичні методи розробки прогнозів.

У розробці прогнозів на макрорівні беруть участь такі органи влади: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, Рада з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук України та ін.

У прогнозуванні соціального та економічного стану розвитку країни використовують такі показники: середньорічна чисельність населення, чисельність працюючих, обсяг внутрішнього виробленого національного доходу, виробництво товарів народного споживання, обсяг валового продукту, роздрібний товарооборот, обсяг промислового виробництва, виробництво найважливіших видів промислової продукції, валова продукція сільського господарства, загальний обсяг капіталовкладень, введення в дію житла, грошові доходи населення.

На основі аналізу тенденцій та закономірностей розвитку внутрішніх та зовнішніх даних об’єкта прогнозування можна зробити висновок про його розвиток у майбутньому за певних умов. Це можна здійснити за допомогою певних методів. Методи прогнозування за ступенем формалізації можуть бути інтуїтивними та формалізованими. Інтуїтивні методи прогнозування використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох чинників через складність об’єкта прогнозування, і у такому випадку використовуються думки експертів щодо поведінки об’єкта прогнозування. Вони бувають індивідуальними (анкетування, інтерв’ю, аналітика, написання сценарію) та колективними (рішення колективної експертної комісії, колективна генерація ідей – мозкова атака, метод Дельфі, матричний метод). До групи формалізованих методів відносяться методи екстраполяції та моделювання.

Економіко-математична модель – це система формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозв’язки елементів, що утворюють економічну систему. Розрізняють моделі, в яких мінімізуються витрати, і моделі, які забезпечують максимум продукції.

З урахуванням фактору часу моделі можуть бути: статичні – коли обмеження в моделі встановлюються для одного певного періоду, і динамічні – коли обмеження встановлюються для декількох періодів часу. Факторні моделі описують залежність рівня і динаміки того чи іншого показника від рівня і динаміки інших економічних показників, що впливають на нього; до основних факторів належать: рівень економічного потенціалу, обсяги трудових ресурсів, структура потреб суспільства. Структурні моделі описують співвідношення, зв’язки між окремими елементами, що утворюють єдине ціле. Найпоширенішими моделями є: модель економічного зростання, модель розподілу національного доходу, модель руху інвестиційних ресурсів, модель рівня життя і структури споживання та інші.