5. Структура й показники національної економіки
Основу національної економіки складають галузеві й міжгалузеві комплекси, підприємства, організації, домашні господарства, які об’єднані в єдину систему економічними відносинами й виконують певні функції в суспільному розподілі праці щодо вироблення товарів і послуг.
Національна економіка містить такі сфери: матеріальне й нематеріальне виробництво, а також невиробничу сферу.Стрижнем національної економіки є матеріальне виробництво, тому що саме тут створюються необхідні для суспільства засоби виробництва й предмети споживання. У матеріальне виробництво входять: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв’язок, сфера послуг.
Підприємства матеріального виробництва поділяють на дві групи:
— виготовлення засобів виробництва (група «А»);
— виробництво предметів споживання (група «Б»).
Нематеріальне виробництво — це наука й наукове обслуговування, культура, освіта, охорона здоров’я.
Невиробнича сфера — це оборона країни, судові й юридичні органи, релігійні й громадські організації.
Структура національної економіки являє собою стійкі кількісні співвідношення між різними її складовими частинами. Розрізняють: відтворювальну, соціальну, галузеву, територіальну структури; інфраструктуру господарства, структуру зовнішньої торгівлі, а також тіньовий сектор економіки.
Згідно з відтворювальною структурою національну економіку поділяють таким чином:
— домашні господарства як основні споживачі національного доходу й постачальники робочої сили;
— підприємства як виробники необхідних для суспільства благ;
— держава, що регулює процеси в суспільстві і управляє ними.
Відповідно до соціальної структури національну економіку поділяють на сектори як сукупності соціально-економічних одиниць, об’єднаних певними соціально-економічними відносинами, за групами підприємств, групами населення, видами праці та власності.
Згідно з галузевою структурою національну економіку поділяють на галузі — якісно однорідні групи господарських одиниць, що виконують у процесі суспільного виробництва однакові за соціальноекономічним змістом функції, наприклад авіабудування.
Територіальна структура визначається розміщенням продуктивних сил на території країни і означає розподіл національної економіки на економічні регіони, наприклад, Донбас — вугільний регіон, Карпати — лісовий, Крим — рекреаційний.
Інфраструктура народного господарства містить галузі, що обслуговують виробництво. До них відносять: транспорт, энерго-, водо- і газопостачання, зв’язок, біржі, фінансові установи.
Структура зовнішньої торгівлі характеризується співвідношенням різних експортних й імпортних товарних груп.
Світовий досвід показує, що при становленні ринкової економіки в структурі країн відбувається ряд змін:
— зменшується частка державних суб’єктів господарювання;
— зростає питома вага підприємницьких структур;
— поширюється сфера послуг.
Національна економіка будь-якої країни спрямована на встановлення оптимальних пропорцій, що забезпечують задоволення суспільних потреб при найменших витратах живої й уречевленої праці, при цьому збільшується частка машинної праці й знижується частка ручної.
Більшості структур національних економік властиві такі стійкі тенденції розвитку:
1. Зростання технічного рівня виробництва, що виявляється у підвищенні фондоозброєності праці, яке веде до збільшення обсягів виробничих фондів стосовно кількості працюючих.
2. Випереджальний розвиток електроенергетики, машинобудування, хімічної, приладобудівної, електронної та інших наукомістких галузей.
3. Збільшення частки невиробничої сфери порівняно з галузями матеріального виробництва.
4. Прискорений розвиток обробної промисловості порівняно з видобувною.
5. Розширення участі в міжнародному розподілі праці, що виявляється в більш швидкому збільшенні зовнішньоторговельного обороту стосовно зростання виробництва в країні.
При взаємодії й взаємозв’язках структурних елементів національної економіки створюються умови для безперервного продовження, поновлення й повторення економічних процесів, тобто для їхнього відтворення (простого — повторення виробництва в колишніх масштабах, розширеного — у збільшеному розмірі, звуженого — у скороченому обсязі).
Кожну країну цікавить розширене відтворення, яке може відбуватися як екстенсивним, так й інтенсивним шляхом.
Результат діяльності національної економіки визначається рядом показників, що об’єднуються в систему національних рахунків (СНР). Така система — це спосіб упорядкування інформації про економічну діяльність господарських суб’єктів. СНР — це комплекс балансових таблиць у формі бухгалтерських рахунків;
СНР містить рахунки, які стосуються:
— виробництва, де враховуються витрати й результати, які відносяться до процесу виробництва за певний період часу;
— утворення доходу, основою якого є рахунок виробництва (тобто попередній рахунок), що відображає формування національного доходу у процесі виробництва;
— розподілу доходу, який свідчить про величину доходів учасників виробництва;
— перерозподілу доходу, що відображає перерозподіл державою доходу учасників виробництва за допомогою податків і трансферних платежів;
— використання доходу, який містить інформацію про витрату доходу учасниками виробництва на кінцеве споживання й заощадження.
— забезпечення зв’язку науки й практики.
Основні показники, що характеризують стан національної економіки, згідно з СНР можна поділити на кілька груп.
До першої групи показників що характеризують загальнонаціональний розвиток виробництва, відносять національне багатство, сукупний суспільний продукт (ССП), кінцевий суспільний продукт (КСП), національний дохід (НД), валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий національний продукт (ЧНП), особистий дохід (ОД).
|
─ ─ ─ ─ ─ ─ |
ВВП (GDP); ВНД (GNI); ЧВП (PDP); ВНД P(NI); ВОД P(PI); ОДР (PDI). |
Валовий внутрішній продукт – показник сукупного обсягу діяльності суб´єктів господарювання, який на відміну від валового випуску не включає виробниче (проміжне) споживання. ВВП – це загальна ринкова вартість кінцевої продукції, яка вироблена резедентами країни за рік. ВВП - це сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг, вироблених за певний період, в основному за рік, на економічній території країни.
Економічна територія країни – це територія, що адміністративно управляється урядом даної країни, у межах якої особи, товари, гроші можуть вільно пересуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює посольства, військові бази тощо, але містить подібні об’єкти, розташовані на території інших країн.
У цілому фізичні або юридичні особи вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов’язані тісніше, ніж з будь-якою іншою, або тієї економіки, де міститься центр їхніх інтересів:
• для підприємств (фірм) – на території тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність;
• для фізичних осіб резидентами вважаються ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства та національності;
• органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих випадках, коли розглядається діяльність, що здійснюється за кордоном, наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, які працюють у них, є резидентами своєї економіки.
Частина виробленого країною ВВП повинна бути передана нерезидентам як компенсація за надані ресурси або трудову участь у процесі виробництва, наприклад, у вигляді процента за наданий капітал або оплати праці сезонних іноземних працівників та осіб, які працюють за кордоном за короткостроковими контрактами. З іншого боку, резиденти даної країни, можливо, одержують аналогічні доходи з-за кордону.
Доходи резидентів, отримані з-за кордону у зв’язку з тим, що вони брали участь у виробництві, називаються первинними доходами. Отже, ВВП відрізняється від ВНП на сальдо первинних доходів, що сплачені резидентам інших країн. При цьому сальдо може бути як додатнім, так і від’ємним. У країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, перевищує ВНП, тому що цим країнам доводиться сплачувати розвинутим країнам великі відсотки за зовнішні позики. І навпаки, для розвинених країн характерним є протилежне співвідношення, при якому ВНП, як правило, перевищує ВВП. Первинні доходи не містять доходів, отриманих з-за кордону в порядку перерозподілу, наприклад, подарунки, гуманітарна допомога тощо. Якщо ці доходи (трансферти) додати до ВНП і відняти аналогічні доходи, сплачені за кордон, одержимо важливий макроекономічний показник – валовий національний наявний дохід (ВННД)
Тоді ВНД становитиме ВНД = ВВП ± С п.д.
Валовий внутрішній продукт застосовується для визначення рівня і темпів економічного розвитку, продуктивності суспільної праці, рівня життя населення.
ВВП можна обчислювати двома способами:
1) за виробленою продукцією (виробничий метод);
2) за витратами (метод кінцевого використання);
3) за доходами (розподільний метод).
1) При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, яка створена всіма галузями економіки:
Валовий випуск – проміжне споживання = додана вартість
Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або до¬дану вартість, створену всіма галузями економіки.
ВВП = сума доданих цінностей усередині деякої географічної області.
Розрахунок доданої вартості можна проілюструвати на такому прикладі.
Припустимо, вироблено барило пива вартістю 100 грн. Для цього пивоварний завод купив у фермера ячмінь на 10 грн., затратив 20 грн. на електроенергію і придбав барило за 5 грн. (Для простоти ми ігноруємо проміжні витрати фермера, постачальника електроенергії і виробника барил). Пиво продане оптовому торговцю за 80 грн, звідси додана вартість пивзаводу склала 45 грн, із котрих 35 грн пішло на оплату праці (зарплата і відрахування на соцстрах) і 5 грн – на податки. 5 грн., що залишилися – це прибуток заводу. Оптовий торговець продав барило роздрібному торговцю за 90 грн, звідси його додана вартість склала 10 грн. Продавши барило за 100 грн, роздрібний торговець також створив 10 грн доданої вартості. Підводячи результат, ми можемо уявити кінцеву ціну у вигляді суми вартостей (цінностей), доданих на кожній стадії виробництва і доставки кінцевого товару:
Додана вартість 10 грн. фермера + 10 постачальника електроенергії + 20 виготовлювача барил + 5 пивоварного заводу + 45 оптового торговця + 10 роздрібного торговця. Разом: 100
Фірма створює додану вартість, перетворюючи сировину і напівфабрикати (товари, не закінчені опрацюванням) у продукти, що вона зможе продати на ринку. Додана вартість, вироблена фірмою, являє собою різницю між загальним обсягом продажів (товарообігом) і вартістю сировини, напівфабрикатів і імпорту. Якщо фірма виготовляє проміжні товари, її виторг від реалізації буде розглядатися як витрати споживачів її продукції, і створена нею додана вартість не буде порахована двічі. Коли кінцевий споживач набуває власності товару або послуги, ціна, що сплачується ним, включає всі додані вартості, створені на кожному етапі виробничого процесу.
2) При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домашніх господарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:
де С – кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);
І – валові приватні внутрішні інвестиції, що включають витрати фірм на:
будівництво будинків і споруд,
придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій,
створення товарно-матеріальних запасів,
амортизацію,
а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир тощо).
Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (І) зменшити на величину амортизаційних витрат (А), то отримаємо показник чистих приватних внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого капіталу.
G – державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо;
NX – чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом:
NX = X – M
3) При розрахунку ВВП за доходами (розподільний метод) підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й непрямі податки на бізнес), які не є доходами:
амортизаційні витрати;
чисті непрямі податки на бізнес – непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) без врахування субсидій;
винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);
рентні платежі – це прибуток, який отримують власники нерухомості;
чисті проценти – це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;
доход від власності – це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;
прибуток корпорацій – цей компонент, у свою чергу, містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій.
Аналіз динаміки ВВП та інших макроекономічних показників в цілому та в розрізі їх складових дозволяє зробити висновки щодо економічного зростання, стагнації або спаду. Причому окремі складові ВВП змінюються різними темпами з різною тенденцією. А це, в свою чергу, зумовлює структурні зрушення в економіці.
Для здійснення коригування ВВП використовуються цінові індекси (цінові дефлятори) Ласпейреса, Пааше та Фішера.
Розрізняють номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП вимірюється в цінах поточного року, включає інфляційну зміну цін і тому не може використовуватися для визначення реальної динаміки виробництва:
де GDPНt — номінальний ВВП в поточному році t; Pit — ціна i-го товару або послуги в поточному році t; Qit — обсяг виробництва i-го товару або послуги в поточному році t.
Для всієї економіки:
Отже, номінальний ВВП залежить від двох чинників:
динаміки цін;
динаміки виробництва товарів і послуг.
Тому номінальний ВВП у періоді t можна визначити за такою формулою:
де IPt — індекс зміни цін у періоді t; IQt — індекс зміни реального ВВП у періоді t.
Реальний ВВП вимірюється в цінах базового року, тобто в незмінних цінах року, обраного за базовий, абстрагується від динаміки цін і може використовуватися для обчислення темпів зміни виробництва:
де GDPPt — реальний ВВП у році t; Pi0 — ціна i-го товару або послуги в базовому році; Qit — обсяг виробництва i-го товару або послуги в поточному році t.
Для всієї економіки:
Отже, реальний ВВП залежить тільки від динаміки виробництва товарів і послуг.
Відношення номінального ВВП до реального показує, як змінився ВВП виключно за рахунок зміни цін. Це відношення називають індексом цін, або дефлятором ВВП, або індексом Пааше:
Звідси:
Якщо треба визначити номінальний ВВП у періоді t, то з наведених вище співвідношень знаходимо:
Залежно від значення індексу цін відбуваються процеси інфлювання (збільшення) або дефлювання (зменшення) номінального ВВП. Так, якщо IP < 1, то номінальний ВВП інфлюється — корегується у бік збільшення. Якщо IP > 1, то номінальний ВВП дефлюється — корегується у бік зменшення.
Можливі три варіанти значень індексу цін:
Ip>1 (якщо у відсотках, то Ip>100 %) – спостерігається інфляція реального обсягу виробництва. Номінальний обсяг необхідно дефлювати, тобто зменшити на значення індексу цін. При цьому Ip називається дефлятором ВВП;
Ip<1 – спостерігається дефляція. Для одержання реального ВВП
номінальний необхідно збільшити на цінову складову, тобто інфлюва-
ти. При цьому Ip називається інфлятором ВВП;
Ip=1 – ціни незмінні (Yn=Yr).
Ці процеси можна пояснити інакше. За умов поступового зростання цін протягом певного періоду для років, що передували базовому, ціни були нижчими порівняно з роками після базового. Тому для попередніх років показник номінального ВВП треба скорегувати на вищі ціни базового року — інфлювати, а для наступних після базового років показник номінального ВВП треба скорегувати на порівняно нижчі ціни базового року — дефлювати.
З наведеної формули індекса Пааше (3.22) видно, що на цей індекс впливають структурні зрушення у поточному виробництві товарів і послуг (Qit), які компенсують підвищення цін на окремі товари й послуги. Тому дефлятор ВВП недооцінює зростання цін у цілому по економіці. Отже, підкреслимо, що індекс Пааше розраховується для набору товарів і послуг, що змінюється.
Для фіксованого, незмінного набору споживчих товарів і послуг розраховується індекс споживчих цін (CPI), або індекс Ласпейреса.
Індекс Ласпейреса побудовано так, що ціна фіксованого кошика споживчіх товарів у базовому році дорівнює 100 %. Тому значення індексу показує динаміку цін товарів і послуг у поточному періоді порівняно з попереднім.
Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.
Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності:
дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін (індекс Ласпейреса) – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;
дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари.
дефлятор ВВП є поточно зваженим, а індекс споживчих цін є базисно зваженим.
В економічній теорії розглядалися позитивні сторони і недоліки кожного індексу, але явні переваги якогось з них не були визначені.
Обидва індекси призначені для вимірювання вартості життя. На практиці відмінності між ними не дуже значні, обидва відображають однакову тенденцію в динаміці цін. Коли ціни на різні товари змінюються неоднаково, індекс Ласпейреса характеризує більш суттєве зростання вартості життя, ніж індекс Пааше. Це пояснюється тим, що індекс Ласпейреса (розрахований для фіксованого кошика) не може враховувати заміну дорогих товарів на дешевші. А індекс Пааше відображує можливість взаємозаміщення товарів.
Існує також індекс Фішера, який визначається як середня геометрична значень індексів Ласпейреса і Пааше:
