4.Особливості трансформації не в Україні. Етапи її розвитку

НЕ вивчає конкретно-історичний стан і соціально-економічний розвиток кожної окремої країни. Для дослідження НЕ необхідно виокремити основні етапи її розвитку. Історичне минуле є важливим чинником розвитку теперішнього.

Кожна країна розвивається в рамках певної соціально-економічної системи, використовуючи наявні умови для життєдіяльності. Серед них можна виділити три комплексних блоки: природно-кліматичні фактори розвитку країни, виробничо-економічний базис і соціокультурні традиції. Всі країни, маючи різні умови і поєднуючи їх, намагаються знайти вектор власного розвитку, який дозволяє найбільш ефективно використовувати наявний потенціал і реалізувати цілі суспільства.

В сучасній економічній теорії використовують формаційний та цивілізаційний підходи для періодизації розвитку НЕ.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

— первіснообщинний; — рабовласницький; — феодальний; — капіталістичний; — комуністичний.

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічних систем.

Цивілізаційний підхід зорієнтований не на особливості способу виробництва, а перш за все на цілісність людської цивілізації, домінуюче значення загальнолюдських цінностей, інтегрованість кожного суспільства у світову спільноту. Цивілізація — категорія історична, її рівень і сутність визначаються тими багатогранними соціально-економічними умовами, в яких відбувається життєдіяльність того чи іншого народу.

Американський економіст У. Ростоу висунув теорію "стадій росту", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку:

— традиційне суспільство; — перехідне суспільство; — стадія зрушення; — стадія зрілості; — стадія високого рівня масового споживання.

Цивілізаційний підхід виділяє три етапи розвитку : до індустріальний, індустріальний і постіндустріальний.

Існує багато критеріїв виділення етапів розвитку НЕ. Одним із них є співвідношення економічних і адміністративних методів управління. Це має велике значення для дослідження меж і механізмів державного і ринкового регулювання.

Починаючи з минулого століття національна економіка України розвивалася під впливом зовнішніх чинників, спочатку Росії, а потім Радянського Союзу. Відзначалася етапами розвитку капіталістичних форм господарювання, соціалізму (де можна виокремити етапи воєнного комунізму, непу, командно-адміністративного). З 1991р. - після набуття незалежності, почався перехідний період до побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки. Даний етап вчені визначають як етап становлення ринкової економіки.

В цей період створюються інститути приватної власності, здійснюється перехід від планової до конкурентної економіки, зростає роль великих приватних корпорацій, здійснюється перехід до інноваційної економіки, робиться акцент на підвищення добробуту населення і відповідності стандартів життя європейським, реформується соціальна система і соціальних захист населення, розвиваються відносини між державою і бізнесом, формуються демократичні інститути громадянського суспільства. Цей період характеризується зростанням значення економічних методів управління, створенням нових інституцій ринкової економіки, розширенням ролі регіонів в управлінні соціально-економічними процесами. Разом з тим загострюються проблеми соціального характеру, зростає тінізація економіки, зростають ціни.

Наступний етап - етап стабілізації розвитку ринкової економіки (з 1994 по 1999рр.).

З 2000р. окреслюється етап розвитку НЕ.

Сьогодні прийнято характеризувати розвиток НЕ як формування конкурентоспроможної економічної системи.