Тема 2. Соціально-психологічні механізми професійної діяльності

Мета: засвоєння сутності понять група, лідерство, керівництво, стиль керівництва, авторитет.

Опорні поняття: група, лідерство, керівництво, стиль керівництва, авторитет.

Розглядання теоретичних положень треба розпочати з того, що кожен з нас – істота суспільна, і усе життя від народження до смерті проходить у різних групах. Група – це те безпосереднє середовище, в якому виникає і розвивається соціально-психологічна взаємодія індивідів. Слово «група» в перекладі з італійської «зв’язка». Група – це самостійний суб’єкт діяльності, який може бути розглянутий з точки зору своїх властивостей, процесів та структур, або це тип соціальної спільності людей, які об’єднані в процесі сумісної діяльності. Ця спільність має ряд суттєвих ознак, до яких відносять: 1) склад групи; 2) структура групи; 3) групові процеси; 4) групові норми і цінності.

За різними критеріями проводиться класифікація груп.

1.За безпосередністю зв’язків виділяють умовні та реальні групи.

2.За кількістю виділяють малі та великі групи.

3. За суспільним статусом можна виділити формальні та неформальні групи. 4. За значущістю для особистості виділяють референтні групи та групи належності.

5.За рівнем розвитку групи поділяють на дифузні групи, асоціації, корпорації, колективи.

При характеристиці динамічних процесів у малих групах постає питання, як група організується, хто бере на себе функції управління.

Керівництво – процес управління групою, який здійснюється керівником як посередником соціального контролю та влади на основі правових повноважень та норм. Розрізняють наступні типи керівників.

Тип А. Керівник у більшій мірі зорієнтований на спілкування з підлеглими, він уважний як до їх ділових пропозицій, так і до особистих прохань. Отриману «висхідну» інформацію, керівник намагається враховувати в своїй діяльності.

Тип Б. Керівник зорієнтований на спілкування з підлеглими, але не особливо намагається враховувати отриману при цьому «висхідну» інформацію.

Тип В. Керівник зорієнтований на спілкування з підлеглими тільки в рамках свого розуміння «доцільності» такого спілкування. Він обмежує себе в отриманні «висхідної» інформації.

Тип Г. Керівник зовсім не зорієнтований на спілкування з підлеглими. «Висхідна» інформація частіше поступає тільки за рахунок ініціативи підлеглих, керівник не схильний витрачати багато часу на її врахування.

Поряд з поняттям «керівництво» у групі існує і лідерство. Лідерство – процес міжособистісного впливу. Лідер – це особистість, за якою всі інші члени групи визначають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що стосуються їх інтересів і характеру діяльності всієї групи. Це найбільш референтна особа в групі.

Існує три основні теоретичні підходи до розуміння походження поняття «лідерство»: «теорія рис» (харизматична) концентрує увагу на природжених якостях лідера; ситуаційна теорія лідерства згідно якої лідерство – це продукт ситуації; синтетична теорія лідерства, згідно якої лідер розглядається як суб’єкт управління процесом організації міжособистісних відносин.

В колективі може бути кілька лідерів. Сучасна модель типології лідерства будується на трьох різних основах: зміст, стиль, характер діяльності лідера. Цю модель запропонував відомий психолог Л.І.Уманський.

За змістом розрізняють такі типи : лідер-організатор, лідер-ініціатор, лідер-генератор.

За характером діяльності розрізняють: універсальний, функціональний, стійкий, ситуаційний.

Р.Л.Кричевський виділяє три спільні ознаки для лідера і керівника:

1) керівник і лідер виконують роль координаторів, організаторів членів соціальної групи; 2) керівник і лідер мають соціальний вплив в колективі, тільки різними способами; 3) керівник і лідер використовують субординаційні відносини, тільки в першому випадку вони чітко регламентовані, а в другому – заздалегідь непередбачені.

Найбільш чітко відмінності між поняття «лідер» і «керівник» окреслив Б.Д.Паригін:

- лідер регулює міжособистісні стосунки в групі, які мають неформальний характер, а керівник є носієм і засобом регулювання офіційних відносин у межах соціальної організації шляхом соціального контролю і влади, на основі адміністративно-правових повноважень і норм життя;

- лідерство може існувати тільки в умовах мікросередовища, якою є мала група, керівництво ж є елементом макросередовища, тобто воно пов’язане з системою суспільних відносин;

- керівник групи обирається, або призначається, лідерство виникає стихійно, неформально;

- явище лідерства менш стабільне, поява та існування лідера залежить від настою групи;

- лідер у своїх діях робить ставку на людей, на їх відносини, а керівник має підтримку у вигляді делегованих йому офіційних повноважень;

- процес прийняття рішень керівником більш складний, опосередкований багатьма обставинами, часто поза межами групи, а лідер приймає безпосередні рішення, що стосуються тільки групової діяльності;

- керівник – це особа, на яку офіційно покладено функції управління колективом і організації його діяльності; він несе відповідальність перед законом за стан справ в групі, за результати її діяльності, а лідер такої відповідальності не несе. Лідерство визначається як процес внутрішньої соціально-психологічної організації і взаємоуправління взаєминами і діяльністю членів групи за рахунок їх індивідуальної ініціативи.

Ефективність групової діяльності і згуртованість колективу набагато підвищуються, коли керівник і лідер збігається в одній особі, тобто коли лідер є офіційно зареєстрованою посадовою особою. Високий соціально-психологічний статус дає людині велику моральну владу – неформальний авторитет, який відкриває можливості впливати на інших людей.

Авторитет – це громадське визнання особистості, оцінка колективом відповідності суб’єктивних якостей людини об’єктивним потребам діяльності. Виділяють три форми авторитету керівника: 1) формальний, обумовлений тим набором владних повноважень, прав, які дає керівнику посада, яку він займає; 2) моральний, який залежить від моральних якостей керівника; 3) функціональний, який визначається компетентністю керівника, його діловими якостями, відношенням до своєї професійної діяльності.

Характеризуючи поняття «авторитет» слід використовувати такі параметри: широта, глибина авторитету,стабільність.

Стиль керівництва – це стійка система способів, прийомів впливу керівника на колектив, організація спільної діяльності для досягнення значущих цілей. Виділяють три основних стилі: авторитарний, демократичний і ліберальний.

Авторитарний стиль управління характеризується надмірною централізацією влади: керівник зосереджує всю владу в своїх руках, бере на себе всі функції управління.

Демократичний стиль управління створює умови для ефективного виробництва та сприятливого морально-психологічного клімату в колективі. Демократ у роботі широко спирається на своїх підлеглих.

Ліберальний стиль часто називають вседозволяючим, анархічним. Основна його особливість – незначна активність керівника в управлінні.

Для закріплення теоретичного матеріалу необхідно підготуватися до розв’язання ситуацій на визначення стилів керівництва, на прийняття рішення, доцільно використовувати діагностичні методики, підготуватися до проведення ділової гри.