4. Державна дума

17-го жовтня 1905 року проголошено скликання Державної Ду- ми з законодавчими правами, тобто з компетенціями, що жаден закон не може бути оголошений без ухвали цієї Думи. II грудня 1905 року дано пояснення, хто саме матиме виборчі права: землевласники- дідичі, власники будинків у містах, усі, хто мав окреме помеш- кання, хто діставав платню або пенсію; мали також права представ- ники селян та робітників. Таким чином виборчі права були доволі широкі." 20 лютого 1906 р. дано нове «Положення» про Державну Думу, за яким встановлювалося двопалатний парлямент: 1) Дер- жавну Раду, яка існувала раніше, стала Вищою Палатою; половина ії членів мала бути обраною, а половина — призначена урядом, і 2) Державна Дума. Жадне рішення Державної Думи не могло бути дійсним без апробації Державної Ради; по схваленні Державною Ра- дою кожне рішеная йшло до царя на затвердження. 26 квітня 1906 року проголошено новий закон, що встановлював такий порядок: вище управління належить цареві, а законодавча влада — двом і! Палатам: Державній Раді і Державній Думі.^ Вибори до Державної Думи дали перемогу опозиційним елементам. У цей час значною мі-

рою вже були приборкані повстання і праві ел^-ііти і . :>' заціі благали царя не давати конституції, а зберігати самод . - во.

Виборці поділялися на 4 курії: 1) землевласникіз^: иків 2) міського населення, 3) селян і 4) робітників. Курії мали здна^ кове число голосів: поміщики мали найбільше, бо один голо. ломі- щика дорівнювався 45 голосам робітників; пролетаріят великих міст діставав мізерне число виборців: у Москві, наприклад, тільки 17 ро- бітників мали виборче право." Навпаки — селяни дістали багато місць тому, що уряд сподівався, що вони дадуть людей консерватив- них поглядів. Уряд уживав різних заходів, щоб не допустити до Ду- ми небажаних осіб. Для цього робили труси, заводили судові проце- си, арештовували людей (особи ж, які були під арештом або під слідством, не мали ні активного, ні пасивного права голосу). Особ- ливо гостро пересушував уряд представників прогресивної преси: був час, коли майже всі редактори ліберальних газет були або ареш- товані або чекали слідства."

У Думі зформувалася Українська Парляментарна Громада, де якої приступило 45 послів. Головою її був адвокат і громадський діяч з Чернігова 1. Шраг; серед членів були: В. Шемет та П. Чижев- ський — від Полтавщини, М. Біляшевський та барон Ф. Штейнгель — від Києва, А. В'язлов — від Волині. Парляментарна Громада мала свій пресовий орган — «Украинский Вестник», редактором якого був М. Славинський, а секретарем — Д. Дорошенко. У журналі взя- ли участь найкращі наукові сили України: М. Туган-Барановський О. Лотоцький, М. Грушевський, 1. Франко, О. Русов та інші"

Політичною плятформою Української Парляментарної Громади була автономія України. М. Грушевський уклав деклярацію, яка мала бути виголошена з думської трибуни головою Громади.

Увесь час в^-сшення між Думою і урядом були гостро ворожі. На деклярацію уряду Дума відповіла чотирма вимогами: 1) відпові- дального перед Думою міністерства, 2) скасування Державної Ради, 3) примусового відчуження поміщицьких земель на користь мало- земельних селян та 4) амнестії засудженим за політичні справи. Уряд відмовив по всіх пунктах. Після того Дума зустрічала вороже всіх міністрів, а урядові в цілому висловила «недовір'я». Промови депутатів друкували й ширили по всій імперії.

Після розпуску Думи 180 її депутатів, переважно кадетів (серед яких були й українці), зібралися у Виборгу (у Фінляндії, яка мала автономію) і уклали заклик до населення — не давати солдатів до армії і не платити державних податків."

Незабаром після розпуску Думи вибухли повстання в Свеаборзі та Кронштадті. Збільшився терор: за 1906-й рік забито 768 й пора- нено 820 представників влади. Новий прем'ср-міністер П. Столипін почав реформи всього урядового апарату і — рішучу боротьбу з ре- волюційним терором. На час, поки не було Думи, створено військові суди, за вироками яких страчено протягом року 683 осіб."

У січні 1907 року відбулися вибори до 2-ої Державної Думи. На цей раз її не бойкотували жадні партії. Несподівано для уряду більше як половину всіх депутатів вибрано з лівих партій; октяб- ристів, з поміркованих — тільки 32 і правих — 22; решта депутатів була від національних меншостей та від безпартійних. Ніхто з депу- татів 1-ої Думи, які підписали Виборзьку деклярацію, не мав права бути обраним до 2-ої Думи.

Змінилося співвідношення депутатів від України: із загального числа 102 лівих — соціял-демократів, трудовиків та конституцій- них демократів (к.-д. або кадетів) було 65; від центру — октябристів, мирних обновленців, поміркованих та правих — 29."

У 2-ій Думі теж була Українська Громада, що мала 47 членів і видавала часопис — «Рідну Справу — Вісті з Думи». У ній друку- вали промови членів, заяви Громади. Громада домагалася автономії України, місцевої самоуправи, української мови у школі, суді, цер- кві. Для того, щоб мати підготовлених педагогів, Громада вимагала створення катедр української мови, літератури та історії в універ- ситетах, введення української мови в учительських семінаріях."

2-га Дума існувала лише 103 дні; 3-го червня 1907 року її розпу- щено. Призначено нові вибори, при чому виборчий закон значно змінено. Вибори до 3-ої Думи, восени 1907 року, дали 50 правих, 71 помірковано-правних, 27 націоналістів — разом 148 правих; 154 октябристів; 28 «проґресистів». Разом 54 кадетів, ІЗ большевиків, 20 соціял-демократів, 26 поляків, литовців та мусулман; лівих — 141.

Новий виборчий закон 1907 року настільки змінив основний за- кон про Думу, що його називали «державним переворотом». Він дав перемогу великим землевласникам і зменшив число депутатів селян та робітників. У Полтавській губернії, наприклад, на 117 виборців- великих землевласників було тільки 38 селян. Багато українців опи- нилося у тюрмах, на засланні; збільшилася еміграція за кордон.

Не зважаючи на таке становище, українське питання притя- гало до себе увагу в 3-ій Думі: надто бо великі були досягнення українців в різних галузях культури та економіки. Перше питання, якому Дума змушена була приділити увагу, це було українське іокільництво. У 1908 році 37 послів внесли проект про українську мову навчання у початкових школах. Цей проект викликав протест збоку чорносотенних послів та «Клубу Русских Нацио^листов», і йому не дали ходу. Року 1909 професор Київського університету 1. Лучицький поставив питання про українську мову в судах Укра- їни. Це питаная також викликало протест і було поховане.

У 1913 році, з приводу бюджету, ряд ораторів звертали увагу Ду-- ми ва самоправство адміністрації в Україні. Видатні посли — А ШинГарьов, П. Шлюков, О. КеренсьКий, Г. Петровський та ійпгі — домагалися свободи національного розвитку та автономії України, а професор С. Іванов вимагав катедр українознавства в університе- тах України. Тог® ж 1913 року єпископ Нікон вимагав введення української мови в школах.

Ці приклади свідчать про великі досягнення українців за XIX століття."

У 1907-1912 роках реакція зміцнюється. У З-ій Думі головну ролю грали октябристи (154). Головою Думи був октябрист Хомяков, а після нього — С. Гучков, теж октябрист. З-тя Дума відбула свій за- конний реченець і була розпущена у 1912 році. 4-та Дума виявила- ся лівішою, ніж З-тя: у ній було по 150 представників правих та лі- вих партій і 130 октябристів та «центровиків». Октябристи 4-ої Ду- ки були більш схильні до опозиції і не раз вступали у спілку з лі- вини партіями. Головою Думи обрано октябриста — М. Родзянка." Внаслідок нового виборчого закону селянство України було по- збавлене права висилати представників до Думи. Не було вже й

украЬсьісої фракції, а тому для введення української мови у нарс л - них школах України не було більшости в той час, коли навіть мг.г^ народи Кавказу дістали школу з рідною мовою; дістали її також т а - тари, естонці, латиші."