2. Типи національних економічних систем, механізми їх регулювання

Економічна система – це упорядкована сукупність елементів національної економіки.

Слід відмітити, що, по-перше, жодна економічна система не існує без людей, по-друге, до складу продуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого. Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, яке перетворюють люди.

Отже, економічну систему прийнято розглядати як складну систему, що являє собою особливим чином упорядковану, скоординовану систему зв’язків між суб’єктами національної економіки. Економічна система – це одна з підсистем суспільства, яка поєднує в собі сукупність усіх компонентів (елементів, ланок) економіки (галузі, підприємства, індивідуальні господарства, людей як безпосередніх учасників виробництва), природне середовище і виробничі відносини (див. рис. 1.). Функціонування і розвиток економічної системи визначають економічне життя суспільства.

Виділяють такі основні типи економічних систем:

• традиційна (натуральне господарство);

• ринкова;

• адміністративно-командна система (АКС);

• змішана (ринкова економіка змішаного типу);

• перехідна.

В основі функціонування певного типу економічної системи лежали положення відповідної теорії державного регулювання:

• натуральному господарству відповідає класична теорія саморегулювання;

• в основі ринкової лежать кейнсіанська та неокласична теорії регулювання економіки;

• регулювання адміністративно-командної системи здійснювалося відповідно до марксистської теорії;

• ринковій економіці змішаного типу відповідають методи теорії неокласичного синтезу та інституціональних перетворень.

Кожен із типів економічних систем має свій механізм регулювання економічних процесів. Так, регулятором ринкової економіки є ринковий механізм, АКС — планово-централізований, ринкової економіки змішаного типу — змішана система регулювання (поєднання елементів ринкового механізму та державного регулювання економіки).

3. Моделі розвитку національної економіки.

Моделі розвитку НЕ вирізняються за напрямками розвитку і будуються з урахуванням

• особливостей соціально-економічних умов країни, стану економіки

• трансформаційних процесів

• державного регулювання економіки

• конкурентних переваг країни, традицій

• стратегій соціально-економічного розвитку.

Найбільш відомі у світовій системі такі ринкові моделі національних економік

• ліберальна (американська ринкова модель);

• регульована ринкова економіка (західноєвропейська модель);

• соціально-орієнтована ринкова модель (Швеція);

• японська модель;

• олігархічна модель (коли інтереси держави підпорядковуються інтересам пануючих олігархічних груп, кланів);

• наздоганяючи ринкова економіка (використовують країни, які намагаються в короткі терміни трансформувати НЕ до умов розвинутих країн. Передбачають використання державою мобілізаційної функції, розроблення довгострокової стратегії).

Найбільш розвинуті країни охоплюють бл.15,6% населення планети, виробляють 2/3 ВВП, використовують 95% результатів наукових винаходів. Ці країни здійснюють поворот до нової цивілізації, яка отримала назву постіндустріального (інформаційного) суспільства. Характерними ознаками таких економік є

• інтенсивний тип відтворення;

• використання ресурсозберігаючих технологій;

• велике масове виробництво, яке ґрунтується на потужному інформаційному і комунікаційному просторі, комп'ютерних технологіях, глобальних фінансових мережах;

• перенасичення внутрішнього товарного ринку, індивідуалізація товарного забезпечення;

• посилення ролі соціальних чинників.

Економічними особливостями країн, що розвиваються (охоплюють 77,9% населення планети, виробляють 35% світового ВВП, характеризуються індустріальним типом розвитку) є

• переважання добувної промисловості і сільськогосподарського виробництва;

• відстала технічна і технологічна база;

• багатоукладна економіка;

• невисокий кваліфікаційний рівень працівників;

• низький рівень інвестицій;

• низькі доходи населення та місткість внутрішнього ринку;

• нерозвинута ринкова інфраструктура;

• високий зовнішній і внутрішній борг.

У нових індустріальних країнах (НІК) (Тайвань, П-д Корея, Гонконг) велика роль належить транснаціональним корпораціям, які включили економіки цих країн в міжнародний розподіл праці.

Наздоганяючі моделі розвитку НЕ передбачають використання механізмів розвитку, спрямованих на прорив в забезпеченні конкурентоспроможності національних товарів, в технологіях, корекцію ринкової кон'юнктури, структурну перебудову і модернізацію виробництва. У післявоєнний період цю модель використала Японія, сьогодні - Китай. Невдалі варіанти використання цієї моделі - у країнах бувшого СРСР. Ця модель характеризується переважаючим залученням передових технологій; прямих іноземних інвестицій; вкладенням коштів в людський капітал і науку; розвиток переробних галузей.