Тема 2 Економічні теорії та базисні інститути

1. Економічні теорії та їхні загальні положення.

2. Типи національних економічних систем, механізми їх регулювання.

3. Моделі розвитку національної економіки.

4. Моделі державного регулювання національної економіки

5. Базисні відносини та Інститути національної економіки

6. Базисні економічні інститути функціонування національної економіки

7. Ринковий механізм регулювання національної економіки

1. Економічні теорії та їхні загальні положення.

В основі функціонування НЕ лежать економічні теорії, узагальнення і розуміння яких дозволяє урядам виробляти відповідну економічну політику, робити прогнози та визначати сценарії економічного розвитку країни в перспективі.

Такі теорії можна згрупувати на

• класичні і неокласичні

• марксистські

• кейнсіанські , неокейнсіанські (монетариські, теорії раціональних очікувань, теорії «економіки пропозицій»)

• суспільного добробуту

• інституціоналіські.

Серед них, найбільш відомі і такі, що лягли в основу вироблення національної економічної політики , можна виділити

• Концепція «ідеальних типів господарських систем» В.Ойкена;

• Економічні концепції Е.Бронштейна, К.Каутського, Р.Гільфедінга (реформізм);

• Теорії «соціального ринкового господарства» та «сформованого суспільства» (неолібералізм);

• Моделі економічного зростання (Дж. Робінзона, Р.Солоу);

• Концепція ендогенного впливу НТП на економічний розвиток (модель П.Ромера);

• Принципи ефективності В.Паретто;

• Теорії соціального вибору.

Зокрема, за Паретто, ресурси розподілені ефективно (оптимально), якщо ніхто не може покращити свого стану, не погіршуючи стану іншого учасника ринку. Тобто, Паретто- оптимальними є такі розподіли ресурсів, за яких будь-які вигідні зміни неможливі.

В основі теорія суспільного вибору лежать: 1 - визначення критеріїв якості товару, його безпеки, 2) виробництво достатнього і доступного продукту; 3) компенсація споживачу у випадку неякісного виробництва; 4) рівновага споживача (досягнення максимальної сукупної корисності); 5) повнота забезпечення життєво-необхідними засобами: матеріальними, соціальними, культурними, екологічними.

Узагальнюючим показником соціального добробуту є виробництво ВВП на особу.

Формування національних економік почалось іще за часів формування націй у структурі суспільства, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. В цей період з'являються перші  напрямки економічної думки, що обґрунтовують особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн.

Фізіократи,

Меркантилізм. Його представники розглядали золото та срібло як джерела багатства і розробляли рекомендації своїм правителям відносно розвитку зовнішньої торгівлі. Вони вважали, що до збагачення веде перевищення експорту над імпортом, нагромадження благородних металів. Політика обмеження доступу іноземних купців до внутрішнього ринку через запровадження високого мита доповнювалася заходами щодо стимулювання вивозу готової продукції на зовнішні ринки. Така політика забезпечувала перевищення експорту над імпортом. Вважалося, що держава стає багатшою, якщо володіє більшою кількістю грошей. Прихильники меркантилізму проголошували необхідність активного втручання держави в економіку з метою поповнення державної скарбниці. Недоліками меркантилізму були: неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їхніх основних форм;  помилкове визначення вартості грошей (вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла); пропонували заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт стримували розвиток торгівлі.

Класична політична економія надала економічним теоріям та гіпотезам дійсно наукового характеру. Вона мала два основні розгалуження: французьку школу (фізіократи) та англійську.

Фізіократи  основоположником якої є Ф. Кене. Представники цієї економічної школи вважали, що джерелом багатства є праця у сільському господарстві і продукти землі, тому рекомендували урядам своїх країн розвивати саме цю галузь. Фізіократи вважали, що уряди не повинні втручатися в природний хід економічного життя, і їх завданням є запровадження таких законів, які б відповідали законам розвитку природи. Проте у дослідженнях французької школи були значні недоліки: вони визнавали основним джерелом збагачення нації земельні ресурси і залишали поза увагою ефект від взаємодії всього комплексу економічних ресурсів нації.

Англійська політична економія дала поштовх до більш комплексного аналізу засад функціонування національного господарства. Класики досліджували природу та структуру усіх сфер матеріального виробництва національної економіки у всіх його галузях.

Неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забезпечення макроекономічної стабільності держави без надмірного втручання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держави та її виробників.

Монетаризм зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства. Виходячи з кількісної теорії грошей, монетарної теорії економічного циклу, монетаризм  намагається ліквідувати або вкрай урізати соціальні програми держави, обстоює масове безробіття як засіб боротьби з інфляцією.

Кейнсіанство. Предметом  дослідження є безпосередньо механізм функціонування національної економіки, а саме вплив конкретних методів і форм регулювання економіки на її стан. Недоліком Дж. Кейнса є те, що він не   акцентував увагу на причинно-наслідкових зв'язках, що присутні в господарській системі, а занадто  простежував механізми її функціонування.

Історична школа в економіці сформувалась у XIX ст. в Німеччині. Вчені цього напрямку критично ставились до теоретичних, абстрактних теорій та моделей класичної політичної економії. У дослідження економічних явищ і процесів вони внесли конкретизацію, динамічність аналізу, людський фактор, поєднання загального і особливого  окремих економік.

Теорія вільного підприємництва ґрунтується на основах організації виробництва продуктів споживання. Найвище її досягнення — праці англійських економістів А. Сміта (1723— 1790) та Д. Рікардо (1772—1823). А. Сміт чітко розмежував валовий і чистий національний доход, основний і оборотний капітали. У вченні Д. Рікардо знайшла своє відображення теорія додаткової вартості, сформульовано закони обернено пропорційної залежності між величиною заробітної платні і прибутком.

Теорія маржиналізму виникла в середині ХІХ ст. Позитивні сторони — докладний аналіз функціонування ринку, з'ясування закономірностей ціноутворення та обігу грошей, попиту, намагання дослідити питання розподілу та використання ресурсів. Негативні — переважання суб'єктивної мотивації, суб'єктивна оцінка економічної поведінки людей, абстрагування від вивчення відносин власності, виробничих відносин.

Теорія "економічної людини". В основу теорії покладено поведінку homo economicus — “людини економічної”, котра як продавець своєї праці, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму витрати чи зусилля. Основною категорією аналізу представники вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості.

Теорія економічної рівноваги. Представники неокласичної економічної теорії також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції (насамперед ринкового ціноутворення) забезпечує "справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів".

Теорія неолібералізму. Лібералізм — сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму само організованого ринку як єдиного ефективного регулятора господарських процесів.

Сучасні послідовники економічного лібералізму — неоліберали (американські вчені Л. Мізес та Ф. Хаєк) — виступають за мінімальне втручання держави в економіку, за надання максимальної свободи підприємцям і торговцям. Ідеї неолібералізму були покладені в основу теорії соціально орієнтованого ринкового господарства, що проголошує необхідність вільної конкуренції, вільних цін, гарантування державою цих умов і соціальну спрямованість їхнього розвитку.

Теорія інститутів становить собою комплексне економічне вчення, об'єктами дослідження якого є такі інститути, як корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні чинники розвитку сучасної цивілізації та окремо взятих національних господарських систем. Таким чином, суспільні інститути - це такі його елементи, підсистеми та взаємозв'язки між ними, що визначають увесь історичний хід даного суспільства. Критики цієї теорії реальні проблеми вбачали лише у відносинах приватної власності.

Основи "Теорії економіки К.Маркса" викладені в його фундаментальній праці "'Капітал". За його логікою весь негативний арсенал приватної власності — експлуатація, відчуженість виробників від засобів виробництва і т.п.— автоматично зникав при її зміні на суспільну власність.

Марксизм, який розвивався у другій половині XIX ст., фактично започаткував розкол суспільних наук. Маркс, а потім і Ленін своє учення ґрунтували на Смітовій теорії вартості та доходів, з якої випливало, що капітал є експлуататором найманої праці. Але це питання і Марксом, і Леніним постійно розглядалося під одним кутом зору: експлуатацією приватною власністю робітників, нагромадженням капіталу за рахунок найманої праці.

"Теорія" економіки В. Леніна. Марксистська гіпотеза побудови суспільства на неприватній (суспільній) власності була підхоплена російськими прихильниками і послідовниками.

Політика "воєнного комунізму" вимагала націоналізації всієї землі та промислових підприємств. Експропріацію здійснювали за підтримки озброєних загонів, селянам залишали незначну частку зерна для виживання. З економіки вилучали товарно-грошовий обмін, насильно запроваджували продуктообмін, що спричинило різке зниження обсягів виробництва.

Нова економічна політика. Після відмови від політики "воєнного комунізму" було відновлено товарно-грошовий обіг; запроваджено стимули сільськогосподарського виробництва: самостійність селян і натуральні податки; забезпечення державної підтримки селянських господарств; запровадження орендних відносин; запровадження різних видів кооперації. Політика економічної перебудови. Кампанія перебудови радянської системи й особливо її застійної, а точніше, кризової економіки на ефективнішу, потужнішу й продуктивнішу, почалася у І985 р.Впровадження нових форм господарювання — колективний підряд, оренда, кооперація — на основі усуспільненої власності не дало очікуваних результатів.