4.4. Внутрішня і зовнішня торгівля. Фінанси.

В XI — XV ст. в країнах Західної Європи інтен­сивно розвивалася торгівля, чому сприяв розвиток ремесла та урбанізація. Особливо жваво вона прова­дилася у могутніх міських республіках Північної Італії — Флоренції, Венеції, Генуї та інших. Північноіталійські купці витіснили з середземномор­ських торгових шляхів візантійців та арабів. Генуезці, венеціанці, володіючи торговими і військовими кораблями, будували свої торгові факторії на східно­му узбережжі Середземного моря та в чорномор­ському басейні. Генуезці поступово закріпилися в пониззях Дону і Дніпра, на узбережжі Криму і Кавка­зу. Важливими їхніми колоніями були: Кафа (Фео­досія) з її ринком рабів, Балаклава, Солдайя (Судак) та деякі інші. Не відставали від генуезців венеціанці. Між північноіталійськими містами-республіками йшла гостра конкурентна боротьба.

Італійські купці торгували в основному із країнами Леванту (Сходу), тому їхня торгівля й отримала назву левантійської. Зі Сходу привозили передусім південні овочі та фрукти (дактилі, фіги, помаранчі), а також пахуче коріння, ліки, перець, цукор та ін. Великий попит у Західній Європі мали дорогі тканини, скляні вироби, зброя, слонова кістка, ювелірні прикраси. З країн Причорномор'я поступали риба, ікра, сіль, зерно, хутро, невільники. У Єгипті найбільшим портом була Александрія, яка здобула славу "торгу двох світів": з одного боку сюди приходили каравани з індійським крамом, а з другого — італійські купці. Європейці торгували також із Багдадом, з країнами Середньої Азії, столицями монгольських ханів.

Важливе значення для Західної Європи мала та­кож торгівля з Балтійським і Північним морями, річками Ельбою, Шельдою, Одером, Темзою, Захід­ною Двіною, Рейном, Дунаєм, Віслою, Німаном, Реною, Сеною. Якщо левантійська торгівля займалася переважно продажем східних товарів, то північна — виробів місцевої промисловості, продуктів сільсько­го господарства.

Провідна роль у північній торгівлі належала Гам­бургу, Любеку, Бремену, Брюге, Лондону. Згодом вони об'єдналися у союз приморських міст під назвою Ганза (об'єднання, спілка). Свою діяльність союз розпо­чав у XII і діяв до XVII ст. У XIV — XV ст. до Ган­зейського союзу входило 160 міст, у т. ч. Новгород Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи знаходи­лося в Любеку.

У середні віки розвивалася і сухопутна торгівля. На її перешкоді була відсутність битих шляхів, на­туральний характер господарювання, хижацька по­ведінка феодалів — власників земель, через які про­ходили торговельні каравани, чинені ними різні об­меження, митні побори. Значною перепоною були розбійницькі ватаги. Все це змушувало купців для захисту своїх інтересів та з метою монополізації рин­ку об'єднуватися у торгові гільдії. Вони мали свої статути і, як правило, спеціалізувалися на торгівлі одним чи кількома товарами.

Значною перешкодою у розвитку середньовічної торгівлі була багатоманітність грошових одиниць та часте фальшування їх. Купці змушені були корис­туватися послугами міняйлів, які орієнтувалися в грошових системах і відрізняли повноцінну монету від фальшивої, обмінювали гроші, здійснювали інші операції. Діловим людям було незручно і небезпеч­но перевозити велику кількість золотих, срібних чи мідних грошей. Тому вони могли отримати їх від агентів міняйла, які знаходилися там, де пролягали торгові шляхи, пред'явивши його розписку (вексель). Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Впер­ше вони з'явилися в північноіталійських містах, у провінції Ломбардії.

Разом з появою банківської системи виник кре­дит. Рівень позичкового процента був досить висо­ким — 15—25% . У XIV — XV ст. кредитно-лихвар­ська система найуспішніше розвинулася у Флоренції.

Отже, V — XV ст. стали важливим етапом у роз­витку західноєвропейського регіону. У цей період сформувалась і вдосконалювалася феодальна струк­тура, спостерігався прогрес в аграрному секторі. Знач­них успіхів досягли міста, які стали динамічними центрами господарського розвитку.