4.3. Середньовічні міста. Ремесла. Цехи.

У країнах Західної Європи найдавніші міста зав­дячували своїм початком римлянам. Міста виника­ли скрізь, куди доходила влада Стародавнього Риму, навіть до меж римських провінцій над Рейном Дунаєм, особливо там, де довгий час стояли легіони. Пізніше міста стали виникати біля стін великих замків, монастирів, які давали населенню захист від небезпеки, а також на перехресті торгових шляхів, над великими річками, біля копалень, на узбережжі морів тощо.

Відродження античних міст (Рим, Неаполь, Па­риж, Генуя, Ліон, Лондон) і утворення нових (Гам­бург, Любек, Лейпциг, Магдебург) розпочалося з XI сто­ліття. Основними причинами процесу урбанізації було загальне економічне піднесення, успіхи в сіль­ськогосподарському виробництві та вивільненні ча­стини населення для занять ремеслом, зростаючі потреби людей у промислових виробах; розвиток торгівлі, обміну, товарно-грошових відносин. З кінця XI ст. зростанню і процвітанню західноєвропейських міст сприяли хрестові походи. Особливо успішно розвивалися середземноморські міста — центри левантійської торгівлі.

Від інших людських поселень місто відрізнялося тим, що в ньому був торг (ринок). Торги відбували­ся в означені дні тижня, а великі торги — кілька разів на рік. У центрі міста на ринковій площі зна­ходилася ратуша — адміністративний осередок. Від центральної площі на всі сторони розходилися го­ловні дороги. У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, аптекарі). Значна частина міського населення була зайнята у сільськогосподарському виробництві.

Спочатку середньовічні міста (крім старих римсь­ких центрів) були власністю феодалів. Король, князі та інші вельможі надавали міським жителям деякі права, виконували певні обов'язки. Вони судили, накладали і збирали податки, встановлювали митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купецьких караванів. Феодали захищали місто та його жителів від нападів грабежів.

В XI — XII ст. міста Європи досягли значного економічного розвитку, зріс добробут їхніх жителів, майже повністю зникла зовнішня загроза. Відтоді міщанство почало домагатися більших прав, що призвело до загострення протиріч між жителями міст і феодалами. В XI — XIII ст. у країнах Західної Європи прокотилася хвиля комунальних революцій, вна­слідок яких міста добилися незалежності та само­врядування. Утворювалися міста-комуни або міста-держави, які мали повну свободу, власні органи управління (виборний муніципалітет, судівництво тощо). Провід у місті мала рада, яку вибирали меш­канці міста. Вона складалася найчастіше з 12 або 24 радних і бургомістра або мера. Рада видавала закони для міста, вела адміністрацію, дбала про обо­рону, розвиток промисловості й торгівлі, підтриму­вала зносини з іншими містами. Судівництво вела колегія, що складалася з війта і присяжних суддів, також вибраних міщанством. Міста мали свої правні кодекси. Так, наприклад, у Німеччині були відомі «Саксонське дзеркало», «Швабське дзеркало», «Маг­дебурзьке право» та ін.

Доступ до міст був широко відкритий для нових громадян. Хто проживав у місті один рік і один день, той міг розраховувати на охорону з боку міського уряду. Економічно розвинені міста Італії, Німеччи­ни, Франції та Англії в XI — XIII ст. досягли знач­ного розквіту. Збільшилася чисельність міського населення, розвивалися ремесла і торгівля.

Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширені галузі міського ремесла — текстильне виробництво (виготовлення вовняних, лляних і шов­кових тканин), виплавка і обробка металів.

Значного розвитку досягло виробництво зброї. Без­перервні війни вимагали великої кількості зброї і металевих обладунків (кольчуг, панцирів, щитів, шо­ломів). Попит на метал зумовив прискорений роз­виток металургії. Відбувся перехід від відкритих горнів до закритих печей, які забезпечували висо­кий температурний режим і дозволяли виготовляти залізо із тугоплавких руд. У XV ст. доменні печі мала більшість західноєвропейських країн.

Великих успіхів досягла гірнича справа. Найбільш відомими були альпійські, чеські, надрейнські, фран­цузькі, англійські й шведські копальні. Залізна руда мала збут для потреб міського життя і особливо для потреб війська. Соляні копальні були власністю дер­жави і приносили великі прибутки.

Характерною рисою середньовічного ремесла була його цехова організація — об'єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки — цехи. Таке об'єднання було обумовлене всією систе­мою середньовічних соціально-економічних відносин, феодально-становою структурою суспільства. Серед основних причин їхнього виникнення слід виділити такі: необхідність згуртування проти об'єднаного роз­бійницького дворянства, потреба ремісників у спільних ринкових приміщеннях (ремісники були одно­часно й купцями), зростання конкуренції з боку сіль­ських ремісників.

Цехова організація була економічно-раціональною в XIII — XV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку середньовічної промисловості. Вона спри­яла виробництву високоякісної продукції, вихованню ремісничої молоді. Згодом цехи стали стримува­ти розвиток продуктивних сил. Зусилля цехів уві ковічнити дрібне виробництво, поставити всіх в од­накові умови гальмувало технічний прогрес. Сувора регламентація виробництва і збуту призвела до за­стою у розвитку науки, техніки і, як наслідок, до занепаду промисловості.

У XIV — XV ст. у Європі виникла нова, вища фор­ма виробництва — мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більше організовані великі робітничі майстерні.