Лекція іv: Китайська імперія на межі Середньовіччя і Нового часу

Вплив природно-географічних та соціокультурних чинників на розвиток китайського суспільства.

Криза Мінського династичного циклу та завоювання Китаю маньчжурами.

Суспільно-економічний та політичний лад Китаю під владою Цін.

Сутність Pax Sinica.

В історії Китаю від найдавніших часів до наших днів найважливішим є чергування династичних циклів. На думку російських дослідників С. А. Нефьодова та О. Є. Непомніна, у Піднебесній мали місце вісім таких циклів: перший – Ранньоханський цикл (206 р. до н.е. – 24 р. н.е.); другий – Пізньоханський цикл (25 – 220). Після тривалої перерви, майже в чотири століття, настав третій – Танський цикл (618 – 907). Четвертим був Сунський цикл (960 – 1279), п'ятим – Мінський цикл (1368 – 1644), шостим – Цінський цикл (1644 – 1870), сьомим – Тайпінський цикл (1870 – 1949). Восьмий цикл, цикл Нового «Сяокана», розпочався у 1950 р. і триває до сьогодні. Подібна циклічність не виключає лінійного розвитку всередині кожного циклу. Однак у конкретній історії Китаю частіше спостерігався застій. Саме це, вважає О. Є. Непомнін, є підставою визначати економіку Піднебесної до середини ХІХ ст. як традиційну економіку. З точки зору формаційної складової, вона не виходила за межі «азійського способу виробництва».

Причини кризи Мінського династичного циклу:

• різке загострення економічної, соціальної та політичної напруги наприкінці ХVІІ ст. (втручання держави у традиційні економічні відносини, підвищення податків, посилення експлуатації, погіршення становища селянства); розмивання фонду державних земель;

• значна, хоча й неформальна зміна структури влади, яка спричинила розкладання правлячої верхівки (при збереженні всіх атрибутів необмеженого самодержавства відбувається фактичне усунення імператорів від безпосереднього управління державою. Однак реальна влада концентрується не в межаї традиційної імперської управлінської адміністрації, а в руках неординарних з точки зору політичної традиції «внутрішньодвірцевих» служб; розвиток фаворитизму, «внутрішньодвірцевої» боротьби, зловживань на всіх рівнях державного апарату; посилення репресій, практики арештів і страт; посилення засилля, корупції, прагнення до збагачення місцевої влади; тенденції занепаду армії (система військових поселень зведена до мінімуму, а на початку ХVІІ ст. замінена практично приватним землекористуванням приватних чинів та привілейованих сановників; перехід до практики найму солдатів);

• військовий натиск могольських племен;

• несприятлива ситуація на морських рубежах (загострення боротьби з піратством та контрабандною торгівлею);

• невдалі спроби «покращити справи» в імперії, до яких вдавалися представники провладного вчено-служилого стану (службовці Цензорату та вчені-конфуціанці з академії Ханьмінь);

• наростання демографічного тиску;

• виникнення та розвиток протестних рухів населення;

• застійні явища в ідейно-політичних засадах суспільства, що перешкоджало розвиткові та оновленню економічного життя, внаслідок чого й відбулося подальше загострення соціальних проблем;

• селянська війна 1628-1647 рр..