§ 23. Синонімія форм способу дієслова

Спосіб — граматична категорія дієслова, яка вира­жає відношення процесу до дійсності у формах дійсного, умовного і наказового способів. Дійсний спосіб означає реальні дії: Від турків з неволі повертаюсь, матінко! (І. Ле); Гнат сидів непорушно на лаві (М. Петрушевич). Наказовий спосіб виражає волевиявлення мов­ця — прохання, наказ, заклик, спонукання до вико­нання якоїсь дії: Іди-но та принеси води напитися! (Н. Кобринська); Мовчи! Знаєш з ким говориш? (М. Петрушевич); Ви, тату, їдьте, а я здожену вас і пішки (М. Жук). Умовний спосіб означає бажану або можливу за певних умов дію: Я тепер тільки про це і мрію. Як би я з тобою ходив по музеях, дивився б статуї, картини і інші вироби мистецтва! (О. Ольжич); Тільки ти б йому поніс що-небудь на ралець, все був би ласкавіший! — радили люди (М. Грушев­ський).

Категорії способу дієслова, як і категорії часу, влас­тива синонімія форм. При переносному вживанні фор­ми способу набувають експресивності й емоційності, що обмежує їх використання розмовним і художнім стилями.

1. У значенні дійсного способу може виступати фор- ма другої особи однини наказового способу. У таких випадках дієслово виражає несподівану, раптову дію, як-от: Райко візьми та й пошли ті гроші, маючи надію швидко одержати жалування й покласти позичену суму (С. Васильченко).

Форма наказового способу може вказувати також на необхідність здійснювати небажану, нав'язувану дію: Шукаємо, де б вільніше, а то в нас роби-роби, та й кінця немає... (М. Грушевський); Ох, ще мені про тебе клопотатись? Всякому обридне два місяці з хво­рою возитись. Сам топи, сам вари, сам з усячиною... (Л. Яновська).

2. Форми умовного способу, виступаючи замість форм дійсного способу, виражають різку відмову виконувати якусь дію: Микита. Он як! Марусе, виклич мені Семена на часиночку, будь ласка! Маруся. Так би я тебе й послухала! (М. Кропивницький); Де ж би я тебе пустила! Адже ж жнива, сама знаєш, який то час,— відповіла Настя (М. Дерлиця).

3. З імперативним значенням можуть використову­ватися:

а) форми дійсного способу: Кость посміхнувся й тихо прошепотів до Курки: — Пішли! (Г. Косинка); Пішли, Надю, бо пора їхать (Л. Романюк); Поїхали! — хрипко озвалася Ніна (Є.Железняков). Такі конструкції є елементом просторіччя;

б) форми умовного способу, які виражають ввічливе побажання, пораду, наприклад: Справді, хлопці, зайшли б ви в хату, погрілись,— сказав він (О. Гончар); Я вам радив би вступити в кулінарну школу (П. Г лазовий); Одружився б, дитино моя; не вік тобі по наймах тинятися! (М. Левицький). У конструкціях з часткою щоб спонукання має категоричний характер: Ну, то як собі знаєш, а тільки слухай сюди: хоч би там і смерть, а щоб ти сьогодні була на леваді! (М. Кропивницький);

в) інфінітив, що виражає категоричне розпоряджен­ня: Усім бригадирам до 6 го провести побригадні на­ради з ланковими! (О. Вишня); Будемо ж гуляти чесно, тихо та смирно, як слід чесному й поважному парубоцтву, так як гуляли наші діди й батьки... Ха­зяйку на вечорницях поважать і шанувать, як матір, з дівчатами обіходитись з повагою; та не забувать, братця, що чесна дівчина — то є краса і честь усього села (М. Кропивницький).

4. У значенні умовного способу використовуються форми наказового способу, наприклад: ...Інші аж тремтять до навуки; скільки не дай їм книжок, все їм мало; другі і з однією книжкою не справляться (М. Кропивницький); Добре, що я такий — що обіщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобі приданого,— що моді, га? (Т. Шевченко).

Вправа 86. Вкажіть, які форми способу дієслова вжиті переносно, визначте їх значеннєво-стилістичні особливості.

1. Тихон. Чи ти при собі, молодице? Що це насіло на тебе? Оддай сюди сопілку! Палажка. Так оце я тобі зараз би й оддала! Сокирою піду порубаю! (С,Васильченко). 2. Пішли, хлопці, допоможемо відремонтува­ти техніку, — звернувся він до товаришів (В.Рєзник). 3. Усім залягти вздовж канави і жодного пострілу без мого наказу,— командир партизанського загону Адам Йосипович Цендрівський сказав це суворіше, ніж зви­чайно (М. Лісовий). 4. Щоб я йому змовчала? Не діжде він цього, от що! Велике цабе! (М. Кропивницький). 5. Дранко. Ви хоч би лисину прикрили: блищить на сонці, як бляха у соцького! Кукса. А ви б розчесали свою куштрю, а то горобці подумають що куделиця, і обсмикають на гнізда! (Там само). 6. Сестро, — наказав лікар. — Води не давати. Змочіть йому губи ваткою (О. Чорногуз). 7.— Забіжи від попа! Попросиш у присутствії, щоб пустили швидше. Саме тепер засідають.— Хіба ви попросите за мене, дядьку, будь ласка. Я ж не знаю, куди там приступити! (М.Левицький). 8. Паранько, вам би до війта піти, аби з тим що зробив (М. Петрушевич). 9. Тебе послухай, то ще справді чоловіка на той світ зажену (І. Карпенко-Карий).