С

МЕТА – ВИКЛАДАННЯ – УЧІННЯ - РЕЗУЛЬТАТ

Засоби управління:

(ЗМІСТ, МЕТОДИЧНА СИСТЕМА, ОРГАНІЗАЦІЙНА ФОРМА, МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ)

Рис. 10.1 Система гуманітарної підготовки

истема гуманітарної підготовки – це цілісна множина сукупності її основних складових, що створює певну модель навчання. Вона складається з великої кількості взаємопов’язаних елементів: мети, навчальної інформації, засобів педагогічної взаємодії суб’єктів викладання і учіння, форм їх взаємодії тощо. Системоутворюючими поняттями гуманітарної підготовки як системи є мета навчання, викладання, учіння і результат (мал. 1).

Змінними складовими цієї системи є засоби управління. Це зміст навчального матеріалу, методична система, матеріально-технічні засоби, організаційні форми навчання.

Усі елементи гуманітарної підготовки створюють цілісність, діють у комплексі.

Компоненти гуманітарної підготовки як дидактичної системи відповідають на запитання: ”З чого складається ця система?” На питання “Навіщо вона потрібна? Яке місце і роль ГП в системі морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил)?” відповідають функції гуманітарної підготовки:

1. Освітня функція. Освітня функція передбачає озброєння слухачів, у першу чергу, певною системою знань, навичок і вмінь у гуманітарній сфері пізнання.

2. Виховна функція є невідємною від освітньої і сприяє формуванню основних властивостей громадянина Української держави, особистості слухача. “Людина без виховання, як тіло без душі”, – підкреслює народна мудрість. Гуманістична орієнтація аж ніяк не ставить під сумнів значення професійних знань, умінь і навичок, але, по-перше, наголошується на їх ролі як засобів, інструментів реалізації спрямованості особистості; по-друге, у цій інструментальній ролі знання, уміння і навички доповнюються стратегіями творчої діяльності, а також вольовими якостями, потрібними для подолання труднощів, що постають на шляху згаданої реалізації; по-третє, набувають великої ваги засоби, які забезпечують особисте (зокрема, професійне) самовдосконалення.

3. Розвиваюча функція –Сенс і ціль гуманітарної підготовки має полягати у забезпеченні слухачеві постійного розвитку, його духовного становлення, гармонізації відносин з собою та іншими, з соціальним оточенням. У процесі вивчення різноманітних предметів гуманітарної сфери пізнання відбувається цілеспрямований розвиток духовних і психічних здібностей слухачів, “...розвиток всієї цілісної сукупності якостей особистості: знань, умінь, навичок, способів розумових дій, самокерованого механізму особистості, від сфери естетики і моральності до сфери дієво-практичної”.

4. Функція самовдосконалення має забезпечити слухачам навички та вміння постійної самоосвіти, самовиховання, систематичної праці над формуванням навичок і вмінь не тільки учіння а й військово-професійної діяльності, а також сприяє мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Проаналізуємо призначення і зміст окремих структурних компонентів гуманітарної підготовки.

Цільовий компонент, по-перше, забезпечує усвідомлення командирами, заступниками з виховної роботи, керівниками груп гуманітарної підготовки (в подальшому військовими педагогами) мети гуманітарної підготовки і передачу її всім категоріям військовослужбовців і працівників ЗС України; по-друге, формує позитивне ставлення слухачів груп гуманітарної підготовки до навчально-пізнавальної діяльності.

Змістовний компонент містить усе те, що становить поняття ”зміст гуманітарної підготовки”, під яким розуміється система наукових знань, навичок і вмінь, оволодіння якими забезпечує формування цілісної особистості військовослужбовця, громадянина-патріота своєї держави

Основними джерелами змісту гуманітарної підготовки є типові тематичні плани гуманітарної підготовки на навчальний рік, які розробляються у Генеральному штабі ЗС України згідно з методичними рекомендаціями Департаменту гуманітарної політики МО України, програми підготовки відповідних спеціалістів, календарні плани (відповідно у яких згідно особливостей тієї чи іншої частини дозволяється зміна до 10% тематики занять).

Зміст гуманітарної підготовки має відповідати таким вимогам:

а) забезпечення особистісного розвитку слухачів у навчально-пізнавальній діяльності;

б) забезпечення підготовки слухачів з питань наукових знань гуманітарної сфери;

в) урахування реальних можливостей організації гуманітарної підготовки в конкретних умовах життєдіяльності підрозділу;

г) забезпечення єдності навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення слухачів;

д) урахування специфіки професійної діяльності тієї чи іншої категорії особового складу та формування їх активної життєвої позиції.

Міністр оборони України у головному керівному документі- директиві №Д-3 від 13.02.2006 р. вимагає головними завданнями гуманітарної підготовки у ЗСУ вважати:

-виховання у військовослужбовців патріотизму, вірності та відданості Українському народові, готовності обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість;

• формування спрямованості особистості на сумлінне і чесне служіння Батьківщині, неухильне додержання Конституції України та законів України;

-підвищення інформованості офіцерського складу щодо внутрішньої, зовнішньої та воєнної політики України, суміжних держав, Європейського Союзу, НАТО;

-підвищення обізнаності особового складу Збройних Сил України з питань євроатлантичної інтеграції України;

-роз’яснення завдань Збройних Сил України з урахуванням сучасних викликів та загроз;

-розвиток у військовослужбовців інтелекту, непохитного бойового духу, психологічної стійкості;

-формування у кожного військовослужбовця чіткого розуміння мети особистого бойового навчання та психологічної готовності до бойових дій, миротворчих операцій, служби у віддалених гарнізонах;

-утвердження у військових колективах високоморальних взаємовідносин.

Удосконалення змісту гуманітарної підготовки є пріоритетним завданням командирів, заступників з виховної роботи, керівників груп. У зв’язку з цим слід по-перше, вдосконалювати тематичні програми та календарні плани; по-друге, забезпечити сучасними методичними розробками та порадниками; по-третє, обґрунтувати сучасні критерії оцінки ефективності гуманітарної підготовки. Четверте, саме головне. Ефективність опанування слухачами змістом гуманітарної підготовки також залежить від продуманості керівниками груп гуманітарної підготовки змісту кожного заняття та відповідним його методичним забезпеченням.

Керівниками груп гуманітарної підготовки в підрозділі як правило призначаються їх штатні командири.

Керівникам груп гуманітарної підготовки надається не менше 2 годин службового часу на тиждень для підготовки до занять.

Для покращення змісту проведення занять з гуманітарної підготовки, якщо можливо, необхідно залучати науковців, викладачів військових та цивільних навчальних закладів, працівників державних установ, закладів культури та громадських організацій.

Для забезпечення належного рівня теоретичного та методичного навчання керівників груп гуманітарної підготовки двічі на рік перед початком кожного періоду навчання в з’єднаннях (гарнізонах) проводяться одноденні методичні збори з ними. Крім того, щомісяця плануються проводяться у військових частинах інструктивно-методичні заняття з керівниками груп за темами, що вивчаються. На цих заняттях командири інформують керівників груп про стан бойової підготовки та військової дисципліни у тому чи іншому підрозділі, визначають їм завдання.

При організації гуманітарної підготовки важливим є правильний підхід до своїх дій з боку керівника групи. У цьому сенсі його технологія діяльності може включати такі етапи:

– визначення цілей та завдань навчальної діяльності слухачів груп;

– формування у них змістовних, емоційно-забарвлених мотивів і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;

– визначення змісту навчального матеріалу, що підлягає опрацюванню і засвоєнню слухачами;

– планування і організація навчально-пізнавальної діяльності слухачів;

– вибір методів, форм і засобів проведення занять;

– надання навчальній діяльності слухачів позитивно емоційного забарвлення;

– проведення конкретного навчального заняття;

– допомога слухачам і регулювання їх навчально-пізнавальної діяльності;

– контроль за навчально-пізнавальною діяльністю слухачів;

– оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності слухачів тощо.

Відповідно технологія навчально-пізнавальної діяльності слухачів включає:

– усвідомлення слухачами цілей і завдань їх навчально-пізнавальної діяльності;

– формування, розвиток і збагачення мотивів і мотивації цієї діяльності;

– осмислення теми нового матеріалу і основних проблем, які необхідно розв’язати;

– сприйняття, осмислення, запам’ятовування та узагальнення навчального матеріалу, його використання у практиці і подальше повторення;

– прояв свого емоційно-вольового ставлення до власних навчально-пізнавальних дій;

– самоконтроль і самооцінка власної навчально-пізнавальної діяльності та внесення до неї відповідних коректив і змін.

Порядок організації практичної діяльності суб’єктів гуманітарної підготовки (або технологічного компоненту) здійснюється згідно вимог директиви МО України № Д-3 від 13.02.2006 р., затверджується окремим наказом командира військової частини на кожний рік (період навчання), в якому додатками визначаються керівники груп та їх помічники; місце проведення занять; їх періодичність; календарні плани гуманітарної підготовки за категоріями слухачів; порядок підготовки керівників груп гуманітарної підготовки (тематика та терміни проведення інструктивно-методичних занять і зборів з керівниками груп); система контролю за якістю проведення занять; список осіб, які звільнені від відвідування занять з гуманітарної підготовки.

Від занять дозволяється звільняти слухачів заочної форми навчання вищих військових навчальних закладів, слухачів університетів українознавства при будинках офіцерів, науково-педагогічних працівників.

Періодичність проведення занять з гуманітарної підготовки встановлюється за відповідними категоріями військовослужбовців та працівників ЗС України.

На сьогоднішній день Директивою Міністра оборони України №Д-3 від 13.02.2006 р. , визначено наступний порядок:

-з офіцерами – щомісячно до чотирьох годин лекційним методом (до 1 години) із подальшим обговоренням у ході активних форм занять у дні, коли не проводяться заняття з гуманітарної підготовки з іншими категоріями військовослужбовців. Залежно від форми передбачати проведення занять у масштабі частини. Активно розвивати у офіцерів уміння логічно мислити, самостійно робити висновки і знаходити шляхи вирішення проблем, переконувати і вести за собою підлеглих;

-з прапорщиками (мічманами) – один раз на тиждень по дві години методом розповіді-бесіди із подальшим обговоренням у ході активних форм занять у складі визначених груп. Заняття з найбільш складних тем типового тематичного плану можуть проводитися одночасно з усіма прапорщиками (мічманами) військової частини;

-з військовослужбовцями військової служби за контрактом та військовослужбовцями строкової військової служби – один раз на тиждень по дві години методом розповіді-бесіди із подальшим обговоренням у ході активних форм занять у складі визначених груп.

-У миротворчих контингентах, під час тривалих військових навчань, у морських походах заняття з гуманітарної підготовки проводити один раз на тиждень по одній годині.

-В органах військового управління оперативно-стратегічної ланки заняття з офіцерами проводити щомісячно по одній годині лекційним методом із залученням до проведення лекцій фахівців відповідних галузей знань.

-Лекції для працівників Збройних Сил України проводити з найбільш актуальних тем державного та військового будівництва, визначених типовими тематичними планами на навчальний рік.

У підготовчий період заняття з гуманітарної підготовки не проводити.

Контрольно-регулюючий компонент (моніторинговий). Спрямований на з’ясування ефективності функціонування всієї системи гуманітарної підготовки, вивчення ефективності кожного її компоненту, своєчасного внесення оптимальних коректив. Контроль поділяється на попередній, поточний, тематичний, періодичний і підсумковий і проводиться командирами всіх ступенів, офіцерами органів з виховної та соціально-психологічної роботи у групах гуманітарної підготовки, а керівниками груп проводиться контроль кожного слухача за допомогою усних, письмових, практичних методів контролю, шляхом проведення заліків і опитувань.

Суттєву роль в організації гуманітарної підготовки має грати самоконтроль слухачів у формі самоперевірки глибини засвоєння навчального матеріалу. У цьому їм повинні допомагати керівники груп шляхом створення завдань для самоконтролю. Контроль і самоконтроль забезпечують зворотній зв’язок в організації занять з гуманітарної підготовки – отримання керівним складом військової частини, керівниками і слухачами груп гуманітарної підготовки інформації про ефективність її функціонування про ступінь труднощів, що виникають при її організації, типові недоліки, які обумовлюють необхідність внесення відповідних змін і пошуку шляхів вдосконалення.

Оціночно-результативний компонент є завершальним у гуманітарній підготовці. Оцінка – наслідок проведеного контролю, що характеризує ступінь засвоєння слухачами груп гуманітарної підготовки програм, тематичних планів.

До результатів гуманітарної підготовки як дидактичного процесу слід віднести:

• світогляд суб’єкта учіння, його світосприймання і світорозуміння;

• якості особистості слухача;

• систему загальнонаукових і професійних знань, навичок, вмінь і звичок слухача;

• уміння творчо мислити.

Підсумки стану гуманітарної підготовки підводяться:

• у військових частинах – один раз на місяць.

У підрозділах – щотиженово.

Підсумки стану гуманітарної підготовки, її впливу на вирішення навчально-виховних завдань затверджуються наказами відповідних командувачів, командирів.

Оцінка слухачів і груп здійснюється за наступними критеріями:

а) гуманітарна підготовка слухачів оцінюється:

“Відмінно” – опанував програмний матеріал, виявив знання додаткового матеріалу, логічно пов’язує його з суспільно-політичними процесами в Україні, зразково виконує службові обов’язки;

“Добре” – опанував програмний матеріал, може його пов’язати з життям країни, Збройних Сил України, військової частини та підрозділу, чітко і логічно висловлює свою думку, не має порушень військової дисципліни;

“Задовільно” – в основному опанував програмний матеріал, має незначні зауваження по військовій службі;

“Незадовільно” – не засвоїв програмного матеріалу, має порушення військової дисципліни.

Оцінку групам визначати на підставі індивідуальних оцінок тих, хто брав участь у підсумковому занятті:

“Відмінно” – якщо не менше 90 % військовослужбовців отримали позитивні оцінки, з них 50 % – “відмінно”;

“Добре” – якщо не менше 80 % військовослужбовців отримали позитивні оцінки, з них не менше 50 % – “добре” та “відмінно”;

“Задовільно” – якщо не менше 80 % військовослужбовців отримали позитивні оцінки;

“Незадовільно” – якщо не виконані попередні умови.

У військовій частині оцінка кожній категорії слухачів виводиться як середнє арифметичне оцінок груп за категоріями. Загальна оцінка з гуманітарної підготовки виводиться як середнє арифметичне оцінок усіх категорій слухачів. Вона не може бути вище оцінки з гуманітарної підготовки офіцерів.

Оцінка стану гуманітарної підготовки військової частини визначається з урахуванням загальних оціночних показників, методичного та матеріально-технічного забезпечення занять з гуманітарної підготовки.

Оцінку керівникам груп гуманітарної підготовки виставляють виходячи з рівня їх знань в обсязі програм гуманітарної підготовки та загальної оцінки групи.

У підрозділі, військовій частині /кораблі/ оцінка кожній категорії слухачів виводиться на підставі індивідуальних оцінок за показниками, що встановлені для оцінки групи.

Поточний контроль знань офіцерського складу, прапорщиків /мічманів/, військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, здійснюється щомісячно за результатами семінарських занять.

Оцінку військовослужбовцям строкової служби згідно вимог директиви № Д-3 від 13.02.2006р., необхідно виставляти щомісячно на підставі оцінок за підсумками вивчених тем.

Крім того стан гуманітарної підготовки в частині, з'єднанні, рівень знань слухачів груп гуманітарної підготовки перевіряється під час інспектувань і підсумкових перевірок у всіх категорій військовослужбовців старшими командирами (начальниками) за підлеглістю.

Під час інспектувань і підсумкових перевірок військових частин рівень знань з гуманітарної підготовки перевірятється в групах слухачів усіх категорій. При цьому перевірці підлягають усі групи офіцерів. Загальна кількість перевірених груп має бути не менше 10 % загальної кількості груп. Кількість слухачів у групах – не менше 70 % списочної чисельності.

Індивідуальні оцінки з гуманітарної підготовки слухачів, оцінки груп, підрозділів, військових частин визначати згідно з Критеріями оцінки гуманітарної підготовки (додаток до директиви).

Тестові методики для контролю знань слухачів розробляються Генеральним штабом Збройних Сил України.

Оцінка стану гуманітарної підготовки проводиться з урахуванням таких елементів:

1. Загальні результати:

• загальна оцінка органу управління, з'єднання, військовій частині;

• ступінь виконання тематичних планів;

• кращі військові частини (підрозділи);

• військові частини /підрозділи/, що відстають.

2. Організаційне забезпечення гуманітарної підготовки:

• якість відпрацювання наказів з організації гуманітарної підготовки;

• планування і організація інструктивно-методичних занять, зборів керівниками груп гуманітарної підготовки;

• ефективність діяльності щодо недопущення випадків зриву або переносу занять, відриву особового складу від них;

• організація додаткових занять для військовослужбовців, що пропустили їх з поважних причин;

• наявність та зміст підсумкових наказів про стан гуманітарної підготовки;

• наявність та дієвість системи контролю, перевірок занять керівним складом з'єднань, військових частин.

3. Методичне та матеріально-технічне забезпечення занять гуманітарної підготовки:

• знання керівниками груп керівних документів з гуманітарної підготовки;

• рівень теоретичної підготовки керівників груп;

• рівень володіння керівником групи державною мовою, стан впровадження української мови у повсякденну діяльність;

• зв'язок теоретичного матеріалу з конкретними завданнями, що стоять перед військовими колективами. Рівень виховної спрямованості занять, її вплив на морально-психологічний стан особового складу, стан військової дисципліни;

• наявність посібників, конспектів, методичних розробок та вжиття заходів щодо підвищення якості занять;

• підготовка методичних матеріалів. Узагальнення та розповсюдження передового досвіду;

• залучення можливостей наукових і навчальних установ, культурно-освітніх закладів.

За результатами перевірок складається акт.

Таким чином, гуманітарна підготовка уявляє собою дидактичну систему з чітко визначеними компонентами, метою і результатом якої є формування всебічно розвиненої особистості військовослужбовця, громадянина-патріота України.

3. Методична система і організаційні форми гуманітарної підготовки

Успіх гуманітарної підготовки значною мірою залежить від правильного вибору методів, форм навчальної роботи, які сприяють якісному вивченню тематичного плану, забезпечують його міцне і глибоке засвоєння.

Вибір форм, методів залежить від специфіки завдань які виконує підрозділ, особливостей різних категорій військовослужбовців.

У директиві Міністра оборони України Д-3 від 13.02.2006 р. чітко визначено, що основним методом проведення занять з гуманітарної підготовки в групах офіцерського складу є лекційний метод (до 1 години) з подальшим обговоренням у ході активних форм занять;

-в групах прапорщиків (мічманів), військовослужбовців, які проходять службу за контрактом ,військовослужбовців строкової служби заняття з гуманітарної підготовки рекомендується проводити методом розповіді-бесіди зподальшим обговоренням у ході активних форм занять;

-в групах працівників ЗСУ –лекційним методом.

Директива №Д-3 вимагає заняття з гуманітарної підготовки організовувати і проводити з усіма категоріями особового складу Збройних Сил України переважно активними формами (науково-практичні конференції, круглі столи, дискусії, диспути, семінари, співбесіди, рольові ігри, тренінги, конкурси рефератів, діалоги тощо).

Незважаючи на директивність визначення методів проведення занять з гуманітарної підготовки, слід звернути увагу на необхідність оволодіння та використання керівниками груп так званих традиційних і нетрадиційних (активних) методів навчання в залежності від рівня освіти слухачів, їх службового стану, практичного досвіду.

Щодо класифікації традиційних методів, то найбільш відома класифікація видатного педагога Ю.К.Бабанського.

Методи навчання можна поділити на словесні, наочні та практичні.

Усне (словесне) навчання застосовується переважно при поданні нового матеріалу (розповідь, лекція, пояснення).

Розповідь – це короткий, образний виклад навчального матеріалу, що містить переважно фактичні дані. Тривалість розповіді, як правило, має бути 20-30 хв. І поєднується з демонстрацією матеріалу (схем, карт тощо). При вивченні тем гуманітарної підготовки з історії України, її війська доцільно проводити показ коротких відеофільмів з тематики занять.

Лекція – розгорнуте повідомлення, науковий аналіз викладеного матеріалу. Головне призначення лекції – допомога слухачам в їхній самостійній роботі. Лекція застосовується для викладання найважливіших тем тематичних планів гуманітарної підготовки. При підготовці лекції в групах офіцерів, прапорщиків необхідно як найширше використовувати можливості бібліотек, клубів частин, залучаючи до їх проведення фахівців наукових та навчальних установ. У цьому випадку доцільно проводити загальне заняття всіх груп слухачів даних категорій.

Керівникам груп гуманітарної підготовки слід пам’ятати, що при проведенні занять лекційними методом, викладаються основні, найскладніші положення теми, аналізуються літературні джерела і даються поради як під час самостійної підготовки працювати над визначеною проблемою. У лекції тісно поєднуються елементи повідомлення та аналізу фактів і прикладів, пояснення і доказу, узагальнення та висновків. Основні вимоги до лекції – переконливість матеріалу, доступність, міцність його засвоєння, а також застосування наочності.

Пояснення – це такий вид усного мовлення, коли керівник прагне розкрити сутність теми, ніби відповідаючи на запитання: „Що це таке?”, „Чому?”, „У зв’язку з чим?”, „До чого це приведе?”. Цей метод доцільний при висвітленні тем з сучасної суспільно-політичної та економічної ситуації в країні. Він досягає кращих результатів, якщо підкріпляється демонстрацією наочних матеріалів.

Пояснення має бути переконливим і доказовим, спиратися на глибокі знання керівником занять навчального матеріалу, на систематизовані й відпрацьовані факти і приклади, бути логічним, зрозумілим, дохідливим, послідовним і наочним, поєднуватись з іншими методами навчання.

До практичних методів відносяться самостійна підготовка та семінар.

Самостійна робота слухачів – необхідний елемент навчального процесу.

Без самостійної роботи неможливо розраховувати на глибоке й міцне засвоєння навчального матеріалу. Основне завдання самопідготовки – навчити слухачів працювати з першоджерелами. Слід привчати слухачів робити нотатки з прочитаного, використовуючи їх під час семінарів. У зв’язку з цим заступник командира підрозділу повинен постійно турбуватися про поповнення бібліотечки керівника груп гуманітарної підготовки літературою та періодичними виданнями з суспільно-політичних, економічних та правових питань. По можливості залучаючи для цього шефські зв’язки.

При організації самостійної підготовки в групах військовослужбовців строкової служби, важливим засобом самостійного вивчення і закріплення навчального матеріалу може бути перегляд тематичних телевізійних передач. Велика роль у підвищенні якості самостійної підготовки належить її організації, визначенню обсягів завдання, контролю і надання допомоги слухачам з боку керівників.

Перевірка знань слухачів, глибина засвоєння ними навчального матеріалу проводиться під час семінарських занять з гуманітарної підготовки. До семінарських занять доцільно доручати кращим слухачам групи готувати реферати з пропонованої тематики, з яким вони під час семінару мають виступити. Краще, коли з одного й того ж питання готуватимуться два або більше слухачів, що мають різні погляди на висвітлення теми. Створення під час заняття проблемної ситуації підвищує інтерес слухачів до заняття і в такий спосіб сприяє активізації їх розумової діяльності.

Звичайно, запропоновані методи не є догмою і не являють собою спробу скувати ініціативу керівника групи гуманітарної підготовки. Це лише поради, які можуть бути використані ним під час занять і можуть бути ним творчо розвинуті.

Що стосується нетрадиційних методів (активних) то їх поділяють на імітаційні та неімітаційні .

Активні методи навчання – це сукупність способів і прийомів, що спрямовані на розвиток у тих, хто навчається, творчого мислення і вміння кваліфіковано вирішувати професійні завдання.

Вони забезпечують:

• активізацію пізнавальної діяльності, творчого мислення;

• зв’язок теорії з практикою;

• володіння методом аналізу і вирішення складних проблем;

• розвиток самосвідомості, саморегуляції, необхідних навичок спілкування.

Особливістю активних методів навчання є те, що вони вирішують проблему забезпечення ефективності навчання під час послідовного вирішення пізнавальних завдань при методичній, контролюючій і корегуючій ролі керівника групи гуманітарної підготовки.

Основні види активних методів навчання, що можуть використовуватись під час гуманітарної підготовки:

1. Діалогові розповіді:

- розповідь-дискусія;

- проблемна розповідь;

- розповідь-консультація.

2. Активні методи проведення бесіди:

- бесіда-дискусія;

- бесіда-дослідження;

- бесіда „круглий стіл”;

- бесіда-взаємонавчання та інші.

3. Аналіз конкретної ситуації.

4. Інтелектуальна розминка.

5. „Мозкова атака”.

6. Військово-професійні ігри (рольові тренінги).

7. Метод „круглого столу”.

8. Професійна консультація та інші.

Застосування активних методів навчання в гуманітарній підготовці дає найбільший ефект, коли вони впроваджуються не як окремі елементи, фрагменти заняття, а як єдина технологія, концепція організації і проведення гуманітарної підготовки.

Проблемне навчання – це система, при якій під час оволодіння знаннями виділяються головні питання /проблеми/ теми, що вивчається, прийоми їх глибокого розкриття.

Керівник групи гуманітарної підготовки при підготовці до заняття повинен:

• визначити мету заняття;

• виділити ключові ідеї, запитання, без яких тема не може бути розкрита;

• сформулювати питання заняття, орієнтувати їх за змістом і формою на проблемне висвітлення;

• при використанні методів, засобів, прийомів активізації пізнавальної діяльності проявляти творчість.

В якості додаткових інформаційних заходів з метою розширення та поглиблення знань військовослужбовців з тематики гуманітарної підготовки доцільно використовувати:

• всі види інформування особового складу;

• демонстрацію науково-популярних і документальних фільмів;

• зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, Збройних Сил, з’єднання, військової частини;

• виступи представників органів державної влади та місцевого самоврядування працівників військових прокуратур і судів;

• відвідування музеїв, кімнат Бойової слави;

• відвідування тематичних виставок-бібліотек;

• щоденний перегляд та прослуховування інформаційних програм національного радіомовлення і телебачення України.

Всі ці та інші форми значно активізують слухачів під час проведення занять та активно впливають на свідомість військовослужбовців.

Висновки:

-Гуманітарна підготовка особового складу підрозділу є важливою складовою гуманітарної політики держави, інформаційно-пропагандистського забезпечення, комплексною формою виховної роботи, ефективного впливу на свідомість і поведінку військовослужбовців за умов системного підходу до її організації та проведення.

-Важливим напрямком реалізації виховного потенціалу гуманітарної підготовки та інформаційно-пропагандистського забезпечення є використання найбільш сучасних технологій навчання які основані на активних методичних системах і спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності особового складу.

4. Сутність та зміст інформування особового складу Збройних Сил України

Інформування військовослужбовців є полягає в здійсненні державними органами, органами військового управління, командувачами, командирами (начальниками), штабами, органами з виховної та соціально-психологічної роботи, засобами масової інформації заходів щодо впровадження гуманітарної політики держави у Збройних Силах, спрямованих на формування у військовослужбовців активної життєвої настанови, громадянської свідомості та національної самосвідомості, готовності до сумлінного виконання своїх функціональних обов’язків в мирний і воєнний час.

Інформування є надійним каналом зв’язку командирів із підлеглими, застпника з виховної роботи– зі всіма військовослужбовцями, дієвим інструментом формування громадської думки в підрозділі. Воно покликано оперативно і об’єктивно доводити до військовослужбовців відомості про діяльність органів державної влади, військового управління щодо впровадження гуманітарної політики держави у Збройних Силах, інформувати про суспільно-політичну та економічну обстановку в державі, міжнародне становище України, військово-технічні досягнення та інші актуальні питання.

Головна мета інформування особового складу – підвищення рівня обізнаності військовослужбовців у різних сферах суспільного життя та здійснення цілеспрямованого впливу на свідомість особового складу, досягнення керованості духовними процесами у військовому середовищі, мобілізація військовослужбовців на виконання вимог Конституції і законів України, Статутів Збройних Сил, наказів командирів (начальників).

Тут важливо звернуту увагу на наступні моменти. По-перше – мова йде про забезпечення особового складу суспільно значимою інформацією, тобто про роз’яснення політики держави, доведення до військовослужбовців військового законодавства та наказів командирів, інформування про хід реформування Збройних Сил України, роз’яснення соціально-політичних і економічних умов виконання завдань ЗС України.

По-друге – змістом інформування є формування у військовослужбовців громадянської свідомості, роз’яснення положень Конституції України про збройний захист Батьківщини, інформування військовослужбовців з питань гуманітарної політики держави, роз’яснення законів про юридичну та адміністративну відповідальність військовослужбовців, інформування про соціальне забезпечення, права та свободи військовослужбовців.

По-третє – захист особового складу від впливу негативної інформації, яка можливо бути пов’язана з приниженням ролі ЗС України, як соціального інституту в суспільстві, недостатньо об’єктивним показом процесів, що мають в них місце.

З мети інформування витікають його конкретні завдання:

• згуртування військовослужбовців навколо ідеї захисту суверенітету і державної незалежності України, формування в них національної і правової свідомості та самосвідомості, виховання почуття глибокої любові до України;

• поліпшення рівня обізнаності особового складу з питань внутрішньої й зовнішньої політики держави;

• оперативне та об’єктивне висвітлення процесів військового будівництва;

• аналіз суспільно-політичної обстановки у місцях дислокації військ та її впливу на морально-психологічний стан особового складу;

• підняття престижу військової служби, забезпечення здорового способу життя тощо.

• Основними видами інформування особового складу є:

суспільно-політичне; військово-технічне; бойове ;

• правове інформування.

В ході суспільно-політичного інформування висвітлюються актуальні проблеми суспільно-політичного розвитку держави, реформування ЗС України, питань життєдіяльності військ, конкретних подій історичного та сучасного розвитку держави.

Бойове інформування проводиться в процесі бойового чергування, виконання завдань вартової служби, всіх видів навчань із залученням особового складу.

Під час правового інформування до особового складу доводять вимоги наказів та директив із питань юридичної відповідальності військовослужбовців, правопорядку й дисципліни, підтримання законності, здійснюється аналіз стану військової дисципліни та правопорядку в частині і підрозділі, доводяться основні завдання й заходи щодо їх поліпшення, висвітлюються питання з проблем правового виховання.

Важливе значення в інформуванні особового складу підрозділу мають засоби масової інформації (електронні та друковані). Вони являють собою джерело різноманітної, оперативної, авторитетної для багатьох інформації, дозволяють своєчасно отримати відомості з різних питань, формують суспільну думку. Завдання командира, заступника з виховної роботи полягають в тому, щоб використати цю інформацію в інтересах виховання військовослужбовців.

Засоби наочної агітації в частинах і підрозділах за умов, що до них є серйозне відношення і ставлення, – також вагомий важіль у вихованні військовослужбовців. Сила наочних засобів інформування полягає у конкретному відображенні положень та ідей, в їх образності, простоті і доступності, тривалості впливу на почуття військовослужбовців. Вони є необхідною частиною інформаційно-художнього оформлення території військових містечок, службових та жилих приміщень. В розташуванні підрозділів влаштовуються народознавчі світлиці, в яких у наочному художньому оформленні, відображаються державна і військова символіка, історія та традиції Збройних Сил і частин (підрозділів), правові засади військової служби та інша інформація.

Для інформування, як ні якої іншої складової інформаційно-пропагандистське забезпечення, характерно багатство форм, серед яких можливо виділити змістовні форми (лекції, бесіди, доповіді, повідомлення, покази, огляди, перегляди, читання і обговорення, обмін досвідом роботи) та організаційні форми (Дні інформування, Дні відкритих дверей, Дні науки і культури, екскурсії, відкрити судові процеси, куточки інформації, наради, семінари, звіти, інструктивно-методичні заняття, стіна преса).

Інформування здійснюється і на заняттях з гуманітарної підготовки у вигляді інформації на початок кожного заняття, фіксованих виступів, при проведенні зборів, семінарів.

Основним методом інформування є метод переконання, в ході якого застосовуються різноманітні прийоми: роз’яснення, обґрунтування, обговорення, навіювання. Все це підвищує вплив на свідомість військовослужбовців. Поряд з методом переконання застосовується роз’яснювально-інформаційний метод, основна ознака якого – повідомлення, інформація. Це здійснюється за допомогою усного слова (розповідь, лекція), друкованого слова (газетні та журнальні публікації), наочних засобів (схеми, діафільми), кіно, аудіо та відео засобів.

Використання всього багатства арсеналу засобів і методів впливу на військовослужбовців є запорука ефективності інформування особового складу частин і підрозділів.

Організація інформування особового складу підрозділу

Інформування особового складу частин і підрозділів здійснюється згідно до вимог Директиви Міністра оборони № Д-3 від 13 лютого 2006 року „Про організацію гуманітарної підготовки,суспільно-політичного та правового інформування особового складу Збройних Сил України на 2006-2011 роки.”

В основу організації інформування військовослужбовців в частині покладено наказ командира частини, в якому визначається система організації та відповідальні за інформування особового складу з громадсько-політичних, військових, міжнародних та правових питань. У частині ведеться план-графік проведення інформування особового складу.

Суспільно-політичне інформування проводиться з усіма категоріями військовослужбовців:

- з офіцерами,прапорщиками(мічманами),війсковослужбовцями військової служби за контрактом- щомісяця по одній навчальній годині;

• з військовослужбовцями строкової служби – щотижня по 30 хвилин;

• у ході тактичних навчань, морських походів, під час виконання інших навчально-бойових завдань у польових умовах суспільно-політичне інформування проводити щоденно, переважно з використанням технічних засобів трансляції.

Правове інформування для військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців військової служби за контрактом, прапорщиків (мічманів) проводиться щотижня по 30 хвилин.

Форма проведення інформування визначається командирами військових частин.

У військових частинах тематику суспільно-політичного та правового інформування необхідно відображати в розкладах занять (добових планах) підрозділів.

Щоденно у підрозділах організовується перегляд особовим складом вечірніх випусків українських телевізійних новин. Час перегляду визначають командири військових частин, виходячи із особливостей діяльності та відображають у розкладі занять (добових планах).

Інформування всіх категорій особового складу здійснюється, як правило, у складі підрозділу, в дні, коли не проводяться заняття з гуманітарної підготовки і включається до розпорядку дня підрозділів та до розкладу занять.

Важливе місце займає підбір офіцерів, яким доручається ведення інформування. Це – офіцери з структур виховної та соціально-психологічної роботи, командних та інженерних посад. Вони повинні бути авторитетними особами, які добре володіють державною мовою, здатні творче проводити інформування, донести матеріал до свідомості військовослужбовців.

У військовій частині проводяться інструктивні заняття з офіцерами, які залучаються до інформування особового складу. На допомогу їм також готуються матеріали , в тому числі і письмові.

Тематика інформацій визначається заступником командира частини з виховної роботи і затверджується відповідним командиром. Однак, і в першому випадку, командир підрозділу може, узгодивши з командуванням частини, змінити тему, якщо виникла необхідність негайно поінформувати особовий склад про важливу подію, поставлене завдання.

Безумовно, шаблону в проведенні інформації немає і бути не може. Але необхідно прагнути до того, щоб людям було цікаво, щоб вона мобілізувала, допомагала краще виконувати службові обов’язки. Матеріал слід висвітлювати у легкодоступній формі, простою розмовною мовою з використанням яскравих прикладів, цікавих фактів і цифр, прислів’їв та приказок. При цьому треба пам’ятати, що зміст матеріалу повинен бути адаптованим до рівня слухачів. Наприклад, для військовослужбовців строкової служби він повинен бути більш пояснювально-ілюстративним.

Свої особливості має організація інформацій на навчаннях, польових заняттях, полігонах, стрільбах: скорочення часу на їх проведення, збільшення кількості інформацій, (інколи декілька разів на добу), зміни у складі аудиторії (неможливість зібрати підрозділ у повному складі інколи примушує проводити інформування в екіпажах, обслугах, відділеннях, при пересуванні на автомобілях).Важливим місцем інформування є народознавча світлиця. При обладнанні світлиці необхідно намагатися, щоб матеріали, які в неї оформлені, мали достатній інформаційний зміст.У народознавчій світлиці або іншому приміщенні підрозділу обладнується куток інформації. Зміст інформації в ньому буває різний і періодично змінюється. З питань правових знань це може бути „Воїн і закон”, або „Воїну про законодавство”. На спеціальному стенді або на столі можуть бути представлені матеріали, в яких викладено права військовослужбовців, їх обов’язки і відповідальність. В розділі „Нове в законодавстві” доцільно розміщати періодично оновлену інформацію щодо прийнятих законів, указів Президента України, постанов Кабінету міністрів України, наказів Міністра оборони України. Тут же можуть бути розміщені виписки із вироків військових судів щодо засудження військовослужбовців, інша інформація про застосування правової діяльності органів військового керівництва.

У народознавчій світлиці ведуться підшивки періодичних видань, організується колективне читання і обговорення їх матеріалів. В підрозділах щоденно переглядають вечірні випуски „УТН” та прослуховують інформаційні програми Українського радіо, щотижнево переглядають таки передачі, як „Нова армія “, “Час флоту” ТРЦ БРИЗ, “Час – Ч”, прослуховують радіопередачі „Наша армія”, „Польова пошта”. Щоденний перегляд і прослуховування вечірніх випусків новин в підрозділі проводиться під керівництвом офіцерів (мічманів).

Необхідно приділяти увагу стінній печаті підрозділу та випуску бойових аркушів, як ще одним із форм інформування особового складу. Стінна газета випускається, як правило, один раз на місяць. Дозвіл на випуск стінгазети дає командир. За рекомендації командира, з урахуванням побажань особового складу редколегія газети підбирає інформаційні матеріали, які потрібно підготувати в черговий номер.

Редактори бойових аркушів призначаються у взводах. Вони також можуть спеціально призначатися при виконанні завдань бойового чергування, несення вартової служби, на польових заняттях. В бойових аркушах уміщуються замітки щодо оперативного інформування особового складу про позитивні моменти або недоліки поведінки окремих воїнів.

В інтересах інформування особового складу використовуються технічні засоби. Можливості матеріально-технічного забезпечення інформування особового складу застосовуються згідно з нормами забезпечення технічними засобами виховання, які визначені в наказі Міністра оборони № 146 від 29.04.02 р.: в клубі частини є кіноустановка, радіовузол, відеокамера, відеомагнітофон, телевізор, аудіо магнітофон, програвач компакт-дисків, касетний магнітофон. В лінійній роті передбачена наявність телевізора і радіоприймача.

Висновки:

-Гуманітарна підготовка особового складу підрозділу є важливою складовою гуманітарної політики держави, інформаційно-пропагандистського забезпечення, комплексною формою виховної роботи, ефективного впливу на свідомість і поведінку військовослужбовців за умов системного підходу до її організації та проведення.

-Важливим напрямком реалізації виховного потенціалу гуманітарної підготовки та інформаційно-пропагандистського забезпечення є використання найбільш сучасних технологій навчання які основані на активних методичних системах і спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності особового складу.

-Інформування особового складу є важливим завданням виховної роботи в ЗС України. Воно спрямовано на формування у військовослужбовців активної життєвої настанови, громадянської та національної свідомості, готовності до сумлінного виконання своїх функціональних обов’язків в мирний час та особливий період і вимагає уважного ставлення до нього з боку командира підрозділу, його заступника з виховної роботи.

Семінар №4 ( 2 год.)

Особливості організації і методики проведення інформаційно-пропагандистського забезпечення в частині (на кораблі)

1.Особливості проведення гуманітарної підготовки в частині (на кораблі) відповідно до завдань навчально-бойової підготовки.

2.Особливості організації та методики проведення інформування з усіма категоріями військовослужбовців згідно видів навчально-бойової діяльності.

3.Досвід проведення заходів інформаційно-пропагандистського забезпечення під час виконання завдань бойової служби, бойового чергування, далеких морських походів.

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

2.Воєнна доктрина України. / Указ Президента України № 648/2004 від 15 червня 2004 р. // Народна Армія. – 2004. – 23 червня .

3.Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки.

4.Концепція гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України / Указ Президента України №28/2004 від 12 січня 2004 // Народна Армія. – 2004. – 14 січня.

5.Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 //

6.Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення розвитку Збройних Сил України» (№ 196/2008 від 04.03.2008 р.)

7.Наказ Міністра оборони України №244 від 06.06.2008р. “Про введення посад та структурних підрозділів з виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України”. – К., 2008.

8.Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999.

9.Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року.

10. Директива Міністра оборони України Д-15 від 25.05.2004р. “Про організацію оборонного планування у Збройних Силах України на 2004 – 2009 рр.” – К., 2004.

11.Директива Міністра оборони України Д-3 від 13.02.2006 р »Про організацію гуманітарної підготовки,суспільно-політичного та правового інформування особового складу Збройних Сил України на 2006-2011 роки».

12. Директива Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р. № ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України “.

13.Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002..

14. Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ягупова.– К., 2002.

15.. Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України/ Безбах В.Г.,Баранівський В.Ф.Бабенко М.С. та ін.: Навчальний посібник// За загальною редакціею В.В.Ягупова.-К.: НАОУ, 2004 .

Змістовий модуль №5 «Культурно-виховна та просвітницька робота з особовим складом частини та членами сімей військовослужбовців »

Лекція №5 ( 2 год.)

Культурно-виховна та просвітницька робота з особовим складом частини та членами сімей військовослужбовців .

Вступ

1.Визначення, сутність та основні напрямки культурно-виховної та просвітницької роботи з особовим складом корабля (частини ) та членами сімей військовослужбовців.

2.Методика організації КВПР та дозвілля особового складу підрозділу.

Висновки

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

2.Воєнна доктрина України. / Указ Президента України № 648/2004 від 15 червня 2004 р. // Народна Армія. – 2004. – 23 червня .

3.Концепція гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України / Указ Президента України №28/2004 від 12 січня 2004 // Народна Армія. – 2004. – 14 січня.

4.Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 // Збірник Указів Президента України. – К.: Політвидав, 1998.

5.Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999..

6. Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді / Указ Президента України №948/2002 від 25.10.2002 р./

7. .Біла книга 2008.Оборонна політика України»-К.,-2009.

8. Розпорядження Президента України від 28.03.1996 р. “Про заходи щодо підвищення рівня інформованності населення України про основні напрямки державної політики”.

9. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення розвитку Збройних Сил України» (№ 196/2008 від 04.03.2008 р.)

10. Постанова Кабінету Міністрів України №998 від 8.09.1997 р. “ Про затвердження комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови “.

11. Національна Програма патріотичного виховання населення формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства “ /Постанова Кабінета Міністрів України №1697 від 15.09.1999 р./

12.Наказ Міністра оборони України №277 від 15.08.01р. “Про затвердження Цільової програми підтримки і розвитку культури у Збройних Силах України”. – К., 2001

13..Наказ Міністра оборони України №244 від 06.06.2008р. “Про введення посад та структурних підрозділів з виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України”. – К., 2008.

14.Директива Міністра оборони України Д-15 від 25.05.2004р. “Про організацію оборонного планування у Збройних Силах України на 2004 – 2009 рр.” – К., 2004. 14.

15.Директива МО України № Д-57 “Про організацію культурно-виховної, просвітницької роботи та дозвілля військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України” від 29.12.2006 р.

16.Директива Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р. № ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України 17.Директива Міністра оборони України Д-3 від 13.02.2006 р. “Про організацію гуманітарної підготовки, суспільно-політичного та правового інформування особового складу Збройних Сил У країни на 2006-2011 роки “.– К., 2006.

18.Програма реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. – К., 2000.

19.Атаманчук М.О. Індивідуалізація виховання військовослужбовців. (Основи теорії, методика і організація): Навчальний посібник. – К.: КВГІ, 1995 . – 48 с.

20. Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002.

21.Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ягупова.– К., 2002.

22.Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України/ Безбах В.Г.,Баранівський В.Ф.Бабенко М.С. та ін.: Навчальний посібник// За загальною редакціею В.В.Ягупова.-К.: НАОУ, 2004 .

23. Литивновський Є.Ю., Петрович В.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Інформаційно–пропагандистське забезпечення особового складу: Навч. посібник: У 2–х ч., Ч.1. – 2003.

24. Литвиновський Є.Ю. Виховний процес у Збройних Силах України: шлях до гуманізації // Патріотичне і гуманістичне виховання військової інтелігенції: Сутність, взаємозв’язок, стан, проблеми. Мат-ли Всеукр. наук.-практ.конф. – К.: ВЦ “Просвіта”, 2003.

25. Литвиновський Є.Ю. Виховний процес у Збройних Силах України – складова системи загальнонаціонального виховання громадянина України // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості (теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді): Зб. наук. пр. – К., 2001.

Вступ

Сучасний стан розвитку Української держави, процеси демократизації, утвердження духовності й гуманістичних цінностей, національної самосвідомості, патріотизму вимагають піднесення ролі культури і духовності народу.

Питання культури, духовного розвитку мають величезне значення в ЗС України. Це обумовлено необхідністю, по-перше, збагачення духовного світу військовослужбовців на основі залучення їх до духовних цінностей українського народу та його війська, кращих зразків української й мирової культури; по-друге, формуванням духовних інтересів, патріотичних переконань і настанов щодо діяльності воїна як захисника Батьківщини; по-третє, розвитку духовної єдності, соціально-психологічних елементів військових колективів, творчу реалізацію естетичних здібностей і потреб кожного військовослужбовця Збройних Сил України.

Тому в умовах реалізації Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки, вимог Концепції гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України особливої уваги вимагає культура виховання військовослужбовців, членів їх сімей та працівників Збройних Сил України.

  1.Визначення, сутність та основні напрямки культурно-виховної та просвітницької роботи з особовим складом корабля (частини) та членами сімей військовослужбовців.

Реалізація положень Конституції України, процеси реформування та розвитку ЗС України зумовлюють необхідність посилення виховного впливу на особовий склад частин та підрозділів, формування в нього національної свідомості, культури, гуманістичних поглядів, високих морально-бойових якостей, морально-психологічної готовності до захисту Батьківщини.

Вирішенню цих завдань значною мірою сприяє культурно-виховна, просвітницька робота. Вона є одної з складових виховної роботи в ЗС України.

Культурно-виховна, просвітницька робота – це комплекс заходів, які здійснюються органами військового управління, структурами з гуманітарних питань щодо формування у військовослужбовців високої духовної культури, моральних якостей людини, громадянина, почуття патріотизму; задоволення естетичних потреб особового складу; організації його дозвілля.

Сутність і зміст культурно-виховної, просвітницької роботи визначені в низці керівних документів. У „Концепції гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України” вказано, що „...розвиток в Збройних Силах культури і духовності, створення необхідних умов для національно-культурного та духовного самовдосконалення військовослужбовців та членів їхніх сімей, розвитку творчих здібностей і талантів...” є одним з основних завдань гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України.

У „Концепції виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України” визначені якості, формування яких забезпечується заходами культурно-виховної, просвітницької роботи, вказані її спрямованість на задоволення естетичних потреб військовослужбовців та шляхи реалізації цих завдань.

Вимоги до планування та організації культурно-виховної, просвітницької роботи та дозвілля військовослужбовців викладені в низьці керівних документів, а саме, у директиві Міністра оборони Д-№ 57 від 29.12.2006 р. „Про організацію культурно-виховної, просвітницької роботи та дозвілля військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України”, у наказі Міністра оборони № 277 від 15.08.2001 р. ”Про затвердження програми підтримки і розвитку культури у Збройних силах України”.

Отже, згідно зазначених документів, мета культурно-виховної, просвітницької роботи полягає в забезпеченні формування у військовослужбовців високої духовної культури, певних моральних якостей, почуття патріотизму, вірності традиціям українського народу, задоволенні естетичних потреб військовослужбовців.

Завданнями культурно-виховної, просвітницької роботи, в свою чергу, є:

- забезпечення формування позитивної мотивації до виконання завдань військової служби;

- здійснення правового, військового, патріотичного, морального, естетичного, фізичного виховання з зверненням особливої уваги до виховання почуття патріотизму, сприяння процесу гуманізації виховання, дозвілля та побуту;

- організація дозвілля військовослужбовців, задоволення їх духовних потреб.

Виконання цих завдань передбачає проведення певних конкретних заходів. Ці заходи можна поділити на декілька груп.

До першої групи заходів культурно-виховної та просвітницької роботи відносяться заходи, що забезпечують проведення навчально-бойової діяльності особового складу, а саме:

• доведення особового складу вимог та положень керівних документів щодо бойової і мобілізаційної підготовки, завдань, що виконує особовий склад;

• робота щодо навчання командного складу методам і формам організації та проведення культурно-виховної роботи при виконанні особовим складом завдань бойової підготовки;

• культурно-виховне забезпечення основних заходів бойової підготовки (організація прослуховування місцевих радіогазет та інформаційних матеріалів з питань бойової підготовки; оформлення наочної агітації);

• допомога в організації роботи військово-технічних гуртків;

• участь в організації і проведенні оглядів раціоналізаторської роботи;

• проведення тематичних вечорів, вікторин з військово-технічної тематики;

• розповсюдження через ТЗВ, наочну агітацію успіхів кращих військовослужбовців в бойової підготовці;

• проведення вечорів вшанування кращих спеціалістів із бойової підготовки.

• перегляд військово-навчальних кінофільмів відповідно до розділів програми бойової та гуманітарної підготовки;

• випуск стінних та фотогазет;

• організація роботи технічних виставок;

• підбір навчально-методичних матеріалів для керівників груп гуманітарної підготовки;

• проведення інформування особового складу;

До другої групи відносять власне культурно-просвітницькі заходи, такі як:

• створення постійно діючих колективів художньої самодіяльності;

• залучення військовослужбовців до художньої творчості в гуртках за інтересами (технічних, народної творчості);

• проведення оглядів художньої самодіяльності особового складу;

• участь у тематичних вечорах, читацьких конференціях.

До третьої групи відносяться заходи з організації дозвілля і відпочинку особового складу. Це такі заходи:

• організація виступів колективів художньої самодіяльності;

• проведення екскурсій пам’ятними місцями, культпоходи в театри;

• радіо, відео обслуговування;

• організація зустрічей з видатними людьми;

• проведення вечорів відпочинку військовослужбовців;

• організація виступів діячів культури й мистецтва.

Результат культурно-виховної, просвітницької роботи, або як визначено в Цільовій програмі підтримки і розвитку культури у Збройних Силах України, ”Очікувані наслідки реалізації Цільової програми”, це:

1. Забезпечення культурних прав військовослужбовців, працівників ЗС України та членів їх сімей.

2. Створення умов для реалізації творчого потенціалу особового складу, спрямування його на духовне, моральне, естетичне становлення та самовдосконалення, сприяння вирішенню завдань бойової готовності.

3. Створення цілісної системи культурологічного впливу на особистість військовослужбовця протягом усього періоду служби.

4. Збільшення кількості військовослужбовців, що залучені до народної творчості та художньої самодіяльності.

Отже, системні організація і проведення всіх зазначених заходів дозволять досягти мети як культурно-виховної та просвітницької роботи, так і морально-психологічного забезпечення в цілому.

2. Методика організації культурно-виховної роботи та дозвілля особового складу підрозділу

Відповідальність за проведені культурно-виховної роботи покладено на певні посадові особи. Згідно з „Концепцією виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України”, загальне керівництво в цій сфері належить командиру, який повинен створювати умови для проведення культурно-виховної роботи, аналізувати її стан та ефективність.

Головною особою, яка відповідає за організацію культурно-виховної роботи є заступник командира підрозділу з виховної роботи.

Він безпосередньо відповідає за стан культурно-виховної роботи в підрозділі, організацію дозвілля особового складу, зобов‘язаний піклуватися про духовний і культурний розвиток військовослужбовців, розробляти плани проведення вихідних та святкових днів.

В організації й проведенні культурно-виховної роботи командир, його заступник з виховної роботи спираються на актив підрозділу. У складі активу – члени редколегії стінних газет та фотогазет, ради народознавчої світлиці, керівники гуртків і колективів художньої самодіяльності.

Алгоритмом діяльності заступника командира підрозділу з виховної роботи щодо організації культурно-виховної та просвітницької роботи може бути послідовність таких дій:

• вивчення вимог керівних документів;

• вивчення планів бойової та гуманітарної підготовки;

• з‘ясування наявності в підрозділі матеріально-технічної бази культурно-виховної роботи, ступеня забезпеченості підрозділу культурно-просвітницьким майном;

• вивчення можливості культурного обслуговування особового складу за рахунок закладів культури і освіти місця дислокації підрозділу;

• підбир активу культурно-виховної роботи

• планування культурно-виховної роботи;

• підготовка і проведення заходів культурно-виховної роботи;

• оцінка дієвості проведених заходів.

Важливим етапом організації культурно-виховної, просвітницької роботи є планування.

На практиці склалася певна система цієї роботи.

Вона полягає у всебічному аналізі стану культурно-виховної роботи в підрозділі, в чіткому визначенні мети, завдань, пріоритетів та змісту цей роботи, у найбільш доцільному залученні сил і засобів до неї.

Планування культурно-виховної та просвітницької роботи в підрозділі здійснюється у двох його видах: поточному і оперативному (або цільовому).

Заходи поточного планування культурно-виховної роботи в підрозділі включаються до планів виховної роботи підрозділу на місяць. Оперативне (цільове) планування включає плани проведення культурно-виховних та спортивно-масових заходів у вихідні, святкові і не робочі дні, а також плани підготовки і проведення окремих складних заходів культурно-виховної роботи (тематичних вечорів, усних журналів тощо).

У плані проведення вихідних, святкових та неробочих днів передбачаються наступні розділи:

• заходи культурно-виховної, просвітницької роботи;

• спортивно-масові заходи.;

• організація дозвілля особового складу, який знаходиться у відриві від підрозділу.

• заходи щодо забезпечення мір безпеки.

Заходи культурно-виховної роботи мають певну форму. Форма – це спосіб існування і вираження конкретного змісту будь-якого заходу.

Форми культурно-виховної, просвітницької роботи поділяються на індивідуальні, гурткові, а також комплексні й прості. Комплексні форми характеризуються складністю структури, різноманітністю застосування способів і методів (тематичні вечори, усні журнали, вечори запитань та відповідей та ін.). Некомплексні ( прості ) форми – такі, зміст яких розкривається за допомогою одного способу, одного методу (вікторини, диспути, бесіди, лекції тощо).

При підготовці і проведенні заходів використовуються конкретні методи культурно-виховної роботи. Це певні способи та прийоми передачі і засвоєння знань, впливу на свідомість, почуття й поведінку воїнів. У культурно-виховній роботі широко використовуються педагогічні методи, методи пропаганди і агітації, методи ідейно-національного і духовно-емоціонального впливу, методи колективного мистецтва.

У ході культурно-виховної роботи застосовується засоби, що притаманні цій роботі. До них відносяться:

• усна, друкована та наочна пропаганда (живе слово, лекції, бесіди, доповіді, періодична преса, наочна агітація);

• мистецьки засоби – всі види та жанри мистецтва (музичне, театральне, декоративне, художнє, література, живопис тощо);

• технічні засоби (фонограми, плівки, відео, радіо, телебачення тощо);

-декоративно-художні засоби (афіша,реклама,запрошення,проспекти,виставки,костю --ми,реквізити,декорації тощо. )

Вибір заходів, форм і методів культурно-виховної, просвітницької роботи, її засобів залежить від конкретних видів діяльності особового складу та відпочинку.

Особливої уваги вимагає організація відпочинку особового складу, насамперед, у передвихідні (передсвяткові) і вихідні (святкові) дні.

Вільний час військовослужбовців повинен використовуватися продуктивно і цілеспрямовано. Організовуючи роботу у такі дні, слід виходити з принципу безперервності, цілеспрямованості та системності виховного впливу на особовий склад. При проведенні культурно-виховної й спортивно-масової роботи та організації дозвілля особового складу вирішуються такі завдання:

• створення позитивної психоемоційної мотивації та направленості на виконання завдань бойової підготовки;

• сприяння оволодінню особовим складом необхідними військовими знаннями та навичками;

• створення умов для зняття психофізичного навантаження після напруженої бойової підготовки протягом тижня;

• створення умов для самореалізації й задоволення духовних, творчих та культурно-мистецьких потреб військовослужбовців;

• залучення до організації дозвілля всіх категорій військовослужбовців.

Для вирішення цих завдань широко застосовуються форми та методи спортивно-масової, культурно-виховної роботи, організації дозвілля, технічні засоби виховання. Основними осередками у підготовці та проведенні заходів вихідних, святкових та неробочих днів у частині є клуб та бібліотека, музей, кімната бойової слави, кімнати історії частини та підрозділів, спортивний зал і стадіон, цивільні заклади та установи культури, в підрозділі – народознавча світлиця.

Процес підготовки, організації та проведення у підрозділі вихідних, святкових та неробочих днів включає підготовчий, основний та заключний етапи.

Підготовчий етап є найбільш відповідальним. Він починається з визначення заступником командира з виховної роботи заходів, які доцільно провести з особовим складом. Для цього враховуються:

• план повсякденної діяльності підрозділу;

• місячний план виховної роботи з особовим складом частини та підрозділу;

• календар державних, професійних, релігійних свят, знаменних і пам’ятних дат;

• план роботи народознавчої світлиці;

• потенційні можливості цивільних закладів культури, які можуть бути залучені до участі в заходах;

• можливості матеріально-технічного забезпечення заходів культурно-виховної роботи.

Важливе значення має формування організаційного ядра з підготовки та проведення заходів вихідних, святкових та неробочих днів. До складу організаційного ядра входять офіцери та актив підрозділу.

Після формування оргядра, вивчення планів та керівних документів заступник командира з виховної роботи визначає:

• форми та методи проведення заходів;

• місце та термін проведення заходів;

• відповідальних за заходи;

• особовий склад, який залучається до проведення заходів;

• необхідні матеріально-технічні ресурси.

Наступний крок – розробка плану організаційних, культурно-виховних, просвітницьких та спортивно-масових заходів на вихідні, святкові та неробочі дні, який має бути складений заступником командира з виховної роботи і затверджений командиром підрозділу за три доби до вихідного, святкового чи неробочого дня. Про основні заходи виховної роботи в ці дні заступник командира підрозділу з виховної роботи доповідає заступнику командира частини з виховної роботи .

Слід звернути окрему увагу на планування та проведення заходів з молодим поповненням. Основною метою цих заходів є адаптація молодих воїнів до військової служби.

Виходячи із передбачених планом заходів, заступник командира з виховної роботи ставить задачі відповідальним виконавцям і детально інструктує кожного з них.

Після затвердження плану розпочинається основний етап по підготовці та проведенню запланованих заходів. Наказами та директивами Міністра оборони України передбачено проведення таких культурно-виховних, просвітницьких заходів і відповідних їм форм:

у середу: перегляд навчальних,правовиховних та хронікально-документальних кінофільмів (згідно вимог Директиви Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р. № ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України “)

в передвихідний день (суботу):

• правове інформування військовослужбовців строкової служби;

• інструктаж особового складу із заходів безпеки;

• парко-господарчий день за окремим планом;

-перегляд художнього фільму у вечірній час (згідно вимог Директиви Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р. № ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України “);

• перегляд телепрограм УТН;

• заняття гуртків за інтересами.

У ці дні до планів можна включати такі заходи, як прослуховування місцевої радіогазети, концерт за заявками військовослужбовців, концерт художньої самодіяльності підрозділу.

У вихідний день (неділю) проводяться:

• година українознавства – у ранковий час з метою пропаганди духовної, історичної та культурної спадщини українського народу;

• перегляд телепрограм “Нова армія”, відеопрограм ТРЦ “Бриз “ ВМС України та подібних, який проводиться під керівництвом відповідальної посадової особи і після закінчення програма може обговорюватись з військовослужбовцями;

• спортивно-масові заходи, які проводяться за участю офіцерів підрозділу за окремим планом;

• до обіду - перегляд художнього фільму особовим складом, що заступає в добовий наряд чи на варту;

• обід особового складу, під час якого в їдальні транслюються радіопередачі місцевого або центрального радіо, а також радіогазети та радіожурнали, підготовлені в частині, музичні поздоровлення військовослужбовців із знаменними датами, підсумки бойової підготовки,спортивних змагань,результатів обслуговування техніки, звернення командира військової частини до підлеглих, поради медичних працівників та інша інформація );

• відпочинок особового складу – 1,5-2 години післяобіднього часу, коли заходи організуються з урахуванням індивідуальних потреб військовослужбовців: клубна робота, заняття в гуртках за інтересах, перегляд телепередач, заняття в спортивних гуртках, спортивні ігри;

• читання книг, журналів, газет, написання листів;

• перегляд художнього кінофільму у вечірній час (для решти особового складу) ;

• перегляд та прослуховування “Українських новин”(проводиться організовано з коментарем заступника командира з виховної роботи або відповідального офіцера).

У дні релігійних свят командири повинні створити умови для відправлення релігійних потреб віруючими військовослужбовцями.

Великих організаторських зусиль та особливої уваги вимагають підготовка та проведення дозвілля в святкові дні, коли з найбільшою повнотою повинні проявлятись єдність інформаційно-пропагандистського забезпечення та культурно-виховної роботи.

На заключному етапі проведення вихідних, святкових та неробочих днів підводяться підсумки роботи, аналізуються успіхи та невдачі, плануються та проводяться заходи щодо поліпшення організації дозвілля особового складу.

Висновки:

-Духовне виховання військовослужбовців ЗС України вимагає в сучасних умовах особливої уваги.

- Культура, її духовні та матеріальні носії мають безпосередній вплив на хід бойової підготовки, взаємовідносини між військовослужбовцями, гуманістичну направленість військової служби.

-Важливим соціально значущим засобом, що має великий культурологічний потенціал, є культурно-виховна, просвітницька робота як одна з основних складових виховної роботи у військах.

- Планування і організація культурно-виховної роботи в підрозділі вимагає відповідного системного підходу і постійної уваги з боку командира підрозділу та його заступника з виховної роботи.

Семінар №5 ( 2 год.)

Відродження духовності особового складу Збройних Сил України, виховання високої свідомості та патріотизму, прищеплення загально-людських цінностей –головне завдання культурно-виховної та просвітницької роботи в українському війську.

1.Особливості форм та методів культурно-виховної та просвітницької роботи з різними категоріями військовослужбовців та членами їхніх сімей.

2.Досвід організації культурно-виховної та просвітницької роботи за часів УНР та у радянські часи (1917-1991 ).

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

2.Воєнна доктрина України. / Указ Президента України № 648/2004 від 15 червня 2004 р. // Народна Армія. – 2004. – 23 червня .

3.Концепція гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України / Указ Президента України №28/2004 від 12 січня 2004 // Народна Армія. – 2004. – 14 січня.

4.Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998

5.Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999..

6. Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді / Указ Президента України №948/2002 від 25.10.2002 р./

7. .Біла книга 2008.Оборонна політика України»-К.,-2009.

8. Розпорядження Президента України від 28.03.1996 р. “Про заходи щодо підвищення рівня інформованності населення України про основні напрямки державної політики”.

9. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення розвитку Збройних Сил України» (№ 196/2008 від 04.03.2008 р.)

10. Постанова Кабінету Міністрів України №998 від 8.09.1997 р. “ Про затвердження комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови “.

11. Національна Програма патріотичного виховання населення формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства “ /Постанова Кабінета Міністрів України №1697 від 15.09.1999 р./

12.Наказ Міністра оборони України №277 від 15.08.01р. “Про затвердження Цільової програми підтримки і розвитку культури у Збройних Силах України”. – К., 2001

13..Наказ Міністра оборони України №244 від 06.06.2008р. “Про введення посад та структурних підрозділів з виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України”. – К., 2008.

14.Директива Міністра оборони України Д-15 від 25.05.2004р. “Про організацію оборонного планування у Збройних Силах України на 2004 – 2009 рр.” – К., 2004. 14.

15.Директива МО України № Д-57 “Про організацію культурно-виховної, просвітницької роботи та дозвілля військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України” від 29.12.2006 р.

16.Директива Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р. № ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України 17.Директива Міністра оборони України Д-3 від 13.02.2006 р. “Про організацію гуманітарної підготовки, суспільно-політичного та правового інформування особового складу Збройних Сил У країни на 2006-2011 роки “.– К., 2006.

18.Програма реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. – К., 2000.

19. Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002.

20.Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ягупова.– К., 2002.

21.Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України/ Безбах В.Г.,Баранівський В.Ф.Бабенко М.С. та ін.: Навчальний посібник// За загальною редакціею В.В.Ягупова.-К.: НАОУ, 2004 .

22.Темко Г.Д. Основи формування системи виховання воїна в Україні у період утвердження державності.-К.,1997.

23.Темко Г.Д. Виховна робота в Збройних Силах України: історія і сучасність.-К.,1996.

Змістовий модуль №6 « Військово-соціальна робота з особовим складом частини та членами сімей військовослужбовців ВМС України»

Лекція №6 ( 2 год.)

Військово-соціальна робота з особовим складом частини та членами сімей військовослужбовців ВМС Збройних Сил України.

Вступ

1.Правові основи соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.

2.Соціальна політика держави у Збройних Силах України.Її основні напрями та механізм реалізаціі.

3.Сутність, зміст та основні напрямки військово-соціальної роботи з особовим складом та членами сімей військовослужбовців ВМС ЗС України.

Висновки

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

2.Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.91 року.

3. Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ” від 9.04.92 року. 4. Закон України “Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист” від 24.03.98 року із змінами від 5.04.2001 року.

5. Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.93;

6.Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок чорнобильської катастрофи” від 19.12.91 року із змінами та доповненнями від 6.06.96 року, 26.04.2001 року;

7.Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оборону України” . // Народна армія. – 2000. – 28 листопада.

8.Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Збройні Сили України” // Армія України. - 2000. – 23 листопада.

9.Воєнна доктрина України. / Указ Президента України № 648/2004 від 15 червня 2004 р. // Народна Армія. – 2004. – 23 червня .

10.Концепція гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України / Указ Президента України №28/2004 від 12 січня 2004 // Народна Армія. – 2004. – 14 січня.

11.Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998

12.Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999..

13. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення розвитку Збройних Сил України» (№ 196/2008 від 04.03.2008 р.)

14..Наказ Міністра оборони України №244 від 06.06.2008р. “Про введення посад та структурних підрозділів з виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України”. – К., 2008.

15.Директива Міністра оборони України Д-15 від 25.05.2004р. “Про організацію оборонного планування у Збройних Силах України на 2004 – 2009 рр.” – К., 2004. 14.

16.Директива Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р. № ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України

17. Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002.

18.Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ягупова.– К., 2002.

19.Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України/ Безбах В.Г.,Баранівський В.Ф.Бабенко М.С. та ін.: Навчальний посібник// За загальною редакціею В.В.Ягупова.-К.: НАОУ, 2004 .

Вступ

Проблеми всебічного забезпечення війська виникли од­ночасно із відокремленням цього соціального прошарку із загальної структури суспільства, одночасно з історично обу­мовленим розподілом праці. Історично формувалась систе­ма взаємовідносин між військовою організацією держави та органами державної влади, які цю державу репрезентували, система, яка по суті закріпила в якості одного з основних принципів таких відносин, що:

— військо виконує специфічні функції в інтересах держа­ви, ризикуючи своїм життям і здоров'ям;

— держава у відповідь адекватно компенсує війську за­трати і ризик, надаючи йому відповідні блага майнового і немайнового характеру. Так почали формуватись засади правового і соціального захисту Збройних Сил.

Соціальний захист є одним з напрямів реалізації соціальної політики держави, її складовою частиною. Актуальність теми, яка розглядається, визначається рядом причин:

1. Проблеми соціального захисту безпосередньо вплива­ють на морально-психологічний стан військ, їх бойову го­товність.

2. Ступінь соціальної захищеності суттєво впливає на формування ціннісних і мотиваційних орієнтацій військо­вослужбовців.

3. Конституція України прямо передбачає право громадян України знати свої права, що є необхідною передумовою для формування намірів щодо їх реалізації.

1. Правові основи соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей.

Правові основи соціального захисту встановлюються і закріп­люються відповідними нормами правових актів, що видаються:

а) Верховною Радою України (закони);

б) Президентом України (укази і розпорядження);

в) Кабінетом Міністрів України (постанови і розпорядження);

г) іншими органами державної влади (додатково до вищевказа­них).

Назвемо лише найголовніші з них, хоч вони всі є важливою нормативною базою, що регламентує питання соціального за­хисту військовослужбовців та членів їх сімей.

1. Основний Закон — Конституція України від 28.06.96 р. передбачає загальні засади соціального захисту.

2. Закон України „Про соціальний і правовий захист війсь­ковослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.91 р. (дії окремих статей цього Закону можуть призупинятися на підставі Закону України „Про Державний бюджет України”);

3. Закон України „Про пенсійне забезпечення військовос­лужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ” від 9.04.92 р.

4. Закон України „Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист” від 24.03.98 р.

5. Статути ЗС України, в яких також закріплені норми право­вого і соціального захисту військовослужбовців.

6. Інші правові акти ВРУ, Президента, КМУ, МОУ, НГШ.

Крім цього питання соціального захисту регулюються зако­нами:

— Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

— Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»;

— Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»;

— «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (14.01.98 р.).

Таким чином, норми соціального захисту військовослужбов­ців містяться в актах:

а) спеціального (військового) законодавства;

б) загального (цивільного) законодавства.

Загальні засади в цій галузі закріплені в Основному Законі — Конституції України, норми якої, нагадуємо, є нормами прямої дії.

Основним правовим актом, який регулює питання у сфе­рі соціального і правового захисту війсь­ковослужбовців, є Закон України від 20 грудня 1991р. «Про соціальний і право­вий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Виходячи з принципу демократії, гуманізму, на основі яких будують свою діяльність Збройні Сили України, забезпечуються громадянські права і свободи військовослужбовців. Так, згідно зі ст. 5 Закону України «Про соціальний і правовий захист військо­вослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці — грома­дяни України, які проходять службу на території України, беруть участь у всеукраїнському і в місцевих референдумах, обира­ють і можуть бути обраними народними депутатами, а також до інших виборних державних органів згідно з Конституцією України.

Військовослужбовці мають право оскаржувати в суді неза­конні дії військових посадових осіб і органів військового управ­ління. Вони мають також рівне з усіма громадянами України пра­во виїзду за кордон.

Згідно зі ст. 6 вищезгаданого Закону України військовослуж­бовцям гарантується свобода совісті. Вони мають право спові­дувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні обряди, відкрито висловлювати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не має права перешкоджати задоволенню військовослужбовцями їхніх релігій­них потреб.

Військовослужбовцю гарантується недоторканність особи. Він не може бути арештований інакше, як на підставі судового рішен­ня або з санкції прокурора чи наказу командира, винесеного згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Використання військовослужбовців для виконання завдань, не пов'язаних з військовою службою, не допускається. Військо­вослужбовці можуть залучатися до участі у ліквідації наслідків аварій, катастроф та в інших окремих випадках лише за рішенням Верховної Ради України.

Час перебування громадян України на військовій службі за­раховується до їх загального і безперервного стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.

Військовослужбовцям гарантується свобода наукової, тех­нічної і художньої творчості.

Військовослужбовці строкової служби, сім'ї яких втратили годувальника і не мають інших працездатних членів з самостій­ним заробітком, звільняються з військової служби достроково, а також ті, які проживали в районі, де трапилося стихійне лихо.

Забезпечення зайнятості осіб, звільнених з військової служ­би без права на пенсію, проводиться згідно з законодавством України про зайнятість населення.

Згідно з Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям гарантується охорона здоров'я. Для них створюються необхідні санітарно-гігієнічні та побутові умови з врахуванням специфіки служби та екологічної обстановки.

Військовослужбовці забезпечуються безплатною кваліфіко­ваною медичною допомогою у військово-медичних закладах, а при відсутності за місцем служби військово-медичних закладів та у невідкладних випадках медична допомога військовослуж­бовцям надається в лікувально-профілактичних закладах Мініс­терства охорони здоров'я України За рахунок Міністерства обо­рони України та інших військових формувань.

Важливою проблемою в Збройних Силах є забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житлом. При характерис­тиці цього питання слід звернути увагу на конституційне право кожного громадянина на житло. «Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами самоврядування безплатно або за доступну для них плату від­повідно до закону», — вказується в ст. 47 Конституції України. Військовослужбовці забезпечуються жилим приміщенням дер­жавою.

Позначилось на матеріальному стані військовослужбовців прийняття За­кону України про Державний бюджет на 2006 рік, за яким продовжено попередню практику щодо призупинення пільг щодо безкоштовного проїзду у чергову відпустку, пільгову оплату житла та кому­нальних послуг.

Додаткові пільги проїзду мають військовослужбовці строко­вої служби, військовослужбовці, які стали інвалідами внаслі­док бойових дій, і учасники бойових дій та прирівняні до них особи, а також батьки військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісти під час проходження служби.

Передбачені також соціальні гарантії прав членів сімей війсь­ковослужбовців:

1. Члени сімей військовослужбовців строкової служби ма­ють переважне право при прийнятті на роботу і на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників, а та­кож на першочергове направлення для професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки з відривом від вироб­ництва та виплату на період навчання середньої заробітної плати.

2. Дружинам (чоловікам) військовослужбовців, крім війсь­ковослужбовців строкової служби, виплачується за місцем роботи грошова допомога в розмірі середнього місячного заро­бітку при розірванні ними трудового договору в зв'язку з пере­веденням чоловіка (дружини) на службу в іншу місцевість.

3. Дружинам (чоловікам) військовослужбовців, крім війсь­ковослужбовців строкової служби, до загального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком, зараховується період проживання з чоловіком (дружиною) в місцевості, де не було можливості працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.

4. Дружинам (чоловікам) військовослужбовців за їх бажан­ням щорічна відпустка надається одночасно з відпусткою чоло­віка (дружини).

5. Органи місцевого самоврядування:

а) працевлаштовують у першочерговому порядку дружин військовослужбовців строкової служби у разі їх звільнення при скороченні чисельності або штату

працівників, при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, ор­ганізації;

б) надають позачергово місця дітям військовослужбовців та дітям військовослужбовців, які загинули чи померли або пропа­ли безвісти під час проходження служби, у дитячих закладах за місцем проживання;

в) забезпечують відселення із закритих та віддалених від населених пунктів військових гарнізонів військовослужбовців, звільнених в запас або у відставку. .

6. Вдова (вдовець) загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік) військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження служби, в разі, коли вона (він) не вступила (не вступив) в інший шлюб, та її (його) непов­нолітні діти мають право на пільги, передбачені цим Законом.

7. Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самовря­дування, підприємствами, установами, організаціями можуть встановлюватися й інші пільги та гаранти соціального захисту сімей військовослужбовців.

2. Соціальна політика держави у Збройних Силах України. Її основні напрями та механізм реалізації.

З метою подальшого удосконалення державної політики у сфері соціального захисту громадян, які перебувають на військовій службі у Збройних Силах, інших військових формуваннях, а також чле­нів їх сімей постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. № 322 схвалені «Основні напрями посилення соціального захисту військово­службовців та членів їхніх сімей на період до 2010 року».

Основні напрями передбачають посилен­ня уваги до розв'язання проблем соціального захисту зазначених категорій громадян і виз­начають пріоритети діяльності органів дер­жавної влади у створенні достатнього життєвого рівня військовослужбовців та членів їх сімей.

Грошове забезпечення військовослужбовців.

Пріоритетними напрямами державної по­літики щодо збільшення грошового забезпе­чення військовослужбовців повинні стати:

- задоволення потреб Збройних Сил щодо грошового забезпечення військовослужбовців на рівні показників Державної програми переходу Збройних Сил до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, затвер­дженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. №348 (248/2002) (щороку під час формування Державного бюджету України);

- усунення диспропорції у розмірах грошо­вого забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу у різних військо­вих формуваннях;

- пропорційне збільшення розмірів посадо­вих окладів та окладів за військовими званнями з відповідним зменшенням розмірів до­даткових видів грошового забезпечення.

Основними напрямами державної політики щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців повинні стати:

-упорядкування грошового забезпечення з метою посилення мотивації до військової служби та забезпечення об’єктивної оцінки виконання службового обов’язку різними категоріями військовослужбовців;

-забезпечення реалізації державних гарантій щодо індексації грошових доходів військовослужбовців:

-розроблення проектів законодавчих та ін­ших нормативно-правових актів з метою зап­ровадження порядку надання адресної дер­жавної соціальної допомоги замість передба­чених законодавством пільг для військовос­лужбовців;

-розроблення і запровадження диференційованої системи грошового забезпечення залежно від рівня професійної підготовки військовослужбовців;

-збільшення розмірів надбавки до окладів грошового забезпечення за вислугу років.

15.01.2004 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України № 44, якою передбачено повну компенсацію сум податків, що утримуються із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, що не призведе до їх зменшення.

Затверджені обсяги фінансування на поточний рік дозволяють здійснити виплати військовослужбовцям, які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, грошової допомоги в розмірі 50 % їх місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому, за погодженням з Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України Міністром оборони України прийнято рішення щодо підвищення їм розмірів щомісячної надбавки за безперервну службу у Збройних Силах України до розмірів, встановлених Указом Президента України від 05.05.2003 № 389.

Створення сприятливих житлових та соціально-побутових умов. Забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей с однією з найважливіших соціально-економічних проблем Збройних Сил та інших військових формувань.

Указом Президента України від 2 жовтня 1999 р. №1262 (1262/99) схвалено, а постано­вою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 1999 р. №2166 (2166-99-п) затверджено Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Комплексна програма).

У зв’язку з цим основними зав­даннями щодо забезпечення житлом військо­вослужбовців на період до 2010 року повинні стати:

-продовження строку виконання Комплек­сної програми до 1 січня 2010 року;

-державна підтримка вико­нання Комплексної програми;

-розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо використання коштів і матеріальних активів, які перебувають у податковій заставі, цінних паперів, страхових резервів для довгострокового кредитування будівництва житла військовослужбовцям та членам їх сімей;

-залучення на потреби будівництва та ут­римання житлового фонду крім коштів дер­жавного бюджету коштів інвесторів, у тому числі іноземних, удосконалення механізму надання військовослужбовцям безвідсоткових або пільгових довгострокових кредитів для будівництва та придбання житла;

-гарантованість забезпечення військовослужбовців службовим житлом за місцем проходження військової служби та житлом в обраному місці проживання після звільнення з військової служби у запас чи відставку;

-формування фонду службового житла та вдосконалення механізму забезпечення ним;

-забезпечення житлом у першочерговому порядку членів сімей загиблих військовослужбовців та тих, що пропали безвісти, осіб, звільнених у запас або відставку, у визначені законодавством строки;

-удосконалення порядку грошової компен­сації витрат військовослужбовців за підпалом житла з метою наближення її сум до фактичних витрат.

У вірішенні цьго питання вже є певні позитивні зрушення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 року № 88 затверджено Порядок кредитування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань. Згідно з цією постановою військовослужбовці, які не мають жилого приміщення для постійного проживання і перебувають на квартирному обліку за місцем проходження служби, мають право на одержання кредитів для будівництва або придбання житла на строк до 20 років з погашенням за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті військовим формуванням для будівництва або придбання житла, з урахуванням вислуги років: для тих, хто прослужив більше ніж 15 років, - 50 відсотків, більше ніж 20 років, - 75 відсотків, більше ніж 25 років, - 100 відсотків кредиту.

Збереження життя та здоров'я військовослужбовців.

З метою забезпечення кожному військовос­лужбовцю під час проходження військової служби належних і безпечних умов для вико­нання ним службових обов'язків, збереження його життя та здоров'я необхідно здійснювати:

-суворий державний нагляд за створенням безпечних умов виконання кожним військовослужбовцем службових обов'язків;

-реформування та подальше вдосконалення системи надання первинної медичної допомо­ги, передусім у сільській місцевості та у від­далених гарнізонах;

-створення передумов для вжиття команди­рами (начальниками) заходів щодо аналізу усунення та запобігання виникненню невип­равданих ризиків для військовослужбовців;

-контроль за створенням безпечних умов проходження військової служби;

-активну інформаційну та профілактичну роботи щодо формування в Збройних Силах та інших військових формуваннях здорового способу життя, боротьбу з наркоманією. алко­голізмом, туберкульозом, ВІЛ-інфекцією, СНІДом та іншими соціально обумовленими хворобами;

-спрямування роботи органів державної влади на створення безпечних умов проход­ження військової служби.

Основним напрямом діяльності органів державної влади щодо збереження життя та здоров'я військовослужбовців повинне стати забезпечення істотного зниження рівня трав­матизму та професійних захворювань.

З цією метою потрібно:

- залучати фахівців військових формувань до участі у перегляді законодавства з питань охорони праці з урахуванням вимог конвенції Міжнародної організації праці та законо­давства Європейського Союзу;

- підвищити рівень професійної підготовки інспекторів з охорони праці у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

Реформування системи забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців, перехід до адресної допомоги. Реформування системи забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців повинне здійснюватися на основі нових підходів і критеріїв до оцінки існуючих соціальних програм з метою їх раціоналізації з урахуванням наявних бюджетних ресурсів.

Державна політика стосовно соціальних гарантій повинна бути виваженою, оскільки для значної кількості військовослужбовців такі гарантії є важливою складовою частиною основних джерел забезпечення їх життєвого добробуту.

Для цього необхідно:

-Поглибити адресність державної соціальної допомоги шляхом упорядкування пільг, що надаються річним категоріям населення;

-замінити систему пільг за професійною оз­накою адресною державною соціальною допо­могою;

-створити систему контролю за ефектив­ним і раціональним використанням коштів для надання адресної державної соціальної допомоги;

-впровадити єдину обліково-інформаційну систему одержувачів адресної державної соціальної допомоги;

-визначити критерії соціального захисту за­безпечення професійної діяльності військо­вослужбовців:

-перейти від державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців до здійснення потерпілим компенсаційних виплат;

-установити розмір та механізм фінансу­вання адресної державної соціальної допомо­ги військовослужбовцям;

-ліквідувати заборгованість із соціальних виплат;

-забезпечити доступність соціальних послуг для малозабезпечених сімей військово­службовців.

Механізм соціального захисту військовослужбовців.

Реалізація Основних напрямів потребує розроблення механізму їх фінансового, право­вого та інформаційного забезпечення.

Фінансове забезпечення соціального за­хисту військовослужбовців та членів їх сімей передбачає:

-раціоналізацію структури витрат бюдже­тів усіх рівнів, спрямування бюджетних коштів на реалізацію пріоритетних заходів щодо соціального захисту військовослужбов­ців;

-удосконалення механізмів витрачання бюджетних коштів, залучення інших джерел фінансування з метою поліпшення соціально­го захисту військовослужбовців;

-забезпечення гарантій безоплатного ме­дичного та побутового обслуговування, здо­буття освіти;

-розроблення механізму залучення інших джерел фінансування для створення нових перспективних виробництв на території військових частин, що реорганізуються або ліквідуються.

Правове забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей передбачає:

-розроблення та запровадження державних соціальних стандартів і нормативів для війсь­ковослужбовців;

-подальше вдосконалення процесу соціаль­ного управління, зокрема законодавче визначення механізму компенсаційних виплат.

-Інформаційне забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сі­мей передбачає:

-подальше вдосконалення статистичної звітності з питань соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;

-проведення моніторингу реалізації Основних напрямів.

З активізацією процесу реформування Збройних Сил України у 2004 році у кожній військовій частині створені комісії, які покликані забезпечити діяльність пунктів з питань соціального та правового консультування військовослужбовців і членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України щодо професійної перепідготовки та працевлаштування, можливостей отримання послуг регіональних центрів соціальної адаптації та інших установ. Кожен військовослужбовець може отримати кваліфіковану консультацію та пораду.

Організовано взаємодію командування військових частин, військових навчальних закладів, закладів, установ і організацій, що скорочуються та реформуються, із регіональними (міськими) наглядовими радами з питань реалізації Програми соціальної та професійної адаптації звільнених військовослужбовців, центрами зайнятості, регіональними центрами перепідготовки та працевлаштування.

Військовослужбовцям, які плануються до звільнення і мають позитивні службові характеристики та вислугу не менше 5 років, дозволено проходження курсів професійної перепідготовки (до 500-годин) за рахунок службового часу у навчальних закладах, які реалізують відповідні програми.

Під час звільнення працівників у зв’язку із скороченням чисельності Збройних Сил України командуванням спільно з профспілковими організаціями буде забезпечено дотримання вимог чинного законодавства про працю, організовано проведення індивідуальних бесід, консультацій тощо.

Для вирішення існуючих проблем налагоджено регулярний прийом з особистих питань військовослужбовців та членів їхніх сімей керівним складом усіх рівнів.

Військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил України, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. Це право мають усі застраховані особи, а також незастраховані особи - військовослужбовці Збройних Сил України, звільнені з військової служби у зв’язку із скороченням чисельності, або штату без права на пенсію.

Військовослужбовцям, звільненим з військо­вої служби без права на пенсію, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості гарантується:

- надання статусу безробітного з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання у разі відсутності підхо­дящої роботи;

- право на одержання :

• допомоги по безробіттю, в тому числі одно­разової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності;

• матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації у розмірі допомоги по безробіттю;

• матеріальної допомоги по безробіттю;

• одноразової матеріальної допомоги без­робітному та непрацездатним особам, які пе­ребувають на його утриманні;

• інших виплат та послуг, передбачених За­конами України “Про зайнятість населення” та “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”;

- право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодав­ством строку осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загаль­ний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах).

Реєстрація та облік громадян, які зверта­ються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайня­тості за місцем постійного проживання.

Тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку - 720 календарних днів.

Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до грошового забезпечення за­лежно від страхового стажу:

• до 2 років - 50 відсотків;

• від 2 до 6 років - 55 відсотків;

• від 6 до 10 років-60 відсотків;

• понад 10 років - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залеж­но від тривалості безробіття у відсотках до виз­наченого розміру:

• перші 90 календарних днів - 100 відсотків;

• протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;

• у подальшому - 70 відсотків.

Строк проходження військової служби, крім строкової, у Збройних Силах України прирівнюється до страхового стажу.

Безробітним, які не змогли працевлаштуватися у зв’язку з відсутністю на ринку праці відповідної роботи, призначена допомога по без­робіттю може бути виплачена одноразово для організації підприємницької діяльності. Ця допо­мога виплачується безробітним за їх бажанням.

Одноразова виплата допомоги по безробіт­тю здійснюється у розмірі річної суми призна­ченої допомоги по безробіттю, визначеної кон­кретному безробітному.

При державному центрі зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України створено Державну службу зайнятості – виконавчу дирекцію Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Завданням Фонду є надання соціальних послуг населенню.

Для ведення практичної роботи створено робочі органи виконавчої дирекції Фонду в усіх регіонах України, а саме: Київський та Севастопольський міські центри зайнятості, Кримський республіканський центр зайнятості, обласні центри зайнятості, міські центри зайнятості, районні центри зайнятості в місті, міськрайцентри зайнятості та районні центри зайнятості. Їх загальна кількість складає 673.

Право громадян на соціальний захист у разі безробіття гарантовано Конституцією України.

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звер­нення до підприємства, уста­нови, організації, індивіду­ального селянського (фер­мерського) господарства і до іншого роботодавця або при безкоштовному спри­янні Державної служби зай­нятості.

Система загально­обов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття пере­дбачає комплекс заходів, спрямованих на якнайшвид­ше повернення безробітних до трудової діяльності. Це забезпечується наданням соціальних послуг Держав­ною службою зайнятості.

Право на соціальні послуги та ма­теріальне забезпечення на випадок без­робіття мають застраховані та незастраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними.

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайня­тості, мають право на:

• участь в управлінні страхуванням на випадок безробіття через своїх представників відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”;

• судовий захист своїх прав;

• пошук бажаної роботи та сприяння у працевлаштуванні;

• інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням;

• профорієнтацію, професійну підготовку або перепідготовку та підвищення кваліфікації;

• участь в оплачуваних громадських та сезонних роботах;

• допомогу по безробіттю, у тому числі одноразову її випла­ту для організації безробітним підприємницької діяльності;

• матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

• після закінчення строку виплати допомоги по без­робіттю одержувати протягом 180 календарних днів ма­теріальну допомогу по безробіттю у розмірі, встановле­ному законодавством, одноразову матеріальну допомо­гу безробітному та непрацездатним особам, які перебу­вають на його утриманні за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім’ї не перевищує встановле­ного законодавством розміру;

• допомогу поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, у розмірі, встановле­ному законодавством.

Допомога по безробіттю виплачується два рази на місяць, а за згодою безробітного - один раз на місяць через банківські установи в установленому порядку.

15.06.2004р. Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у звязку з реформуванням Збройних Сил України, і членів їхніх сімей”.

Законом передбачено фінансування витрат, пов'язаних з реформуванням Збройних Сил України, здійснити за рахунок коштів Державного бюджету України та за рахунок Фонду загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття.

Особам, звільненим з військової служби, які не мають права на пенсію, на період працевлаштування, але не більше одного року, виплачуватиметься щомісячна допомога у розмірі посадового окладу та окладу за військове звання. При цьому, виплата такої допомоги не здійснюється, під час реєстрації такої особи у державній службі зайнятості.

Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації понад розмір, встановлений Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, буде провадитись за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з наступним відшкодуванням з державного бюджету України. Порядок відшкодування додаткових витрат Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з державного бюджету України встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України.

Законом передбачено забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями або одноразовими довгостроковими кредитами на індивідуальне будівництво або придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів передбачених у держбюджеті. Також передбачено виплачувати звільненим військовослужбовцям компенсації за проживання у найманому житлі, і розмір такої компенсації затверджуватиметься Держбудом України, виходячи з вартості житла по регіонах України.

3. Сутність та зміст та основні напрямки військово-соціальної роботи з особовим складом та членами сімей військовослужбовців ВМС ЗС України.

Визначеня військово-соціальної роботи у ЗС України дає Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998

Військово-соціальна робота передбачає здійснення соціально-правових, інформаційних і організаційних заходів щодо сприяння військовослужбовцям і працівникам Збройних Сил та інших військових формувань України, членам їх сімей у реалізації встановлених законами України, іншими законодавчими актами прав і пільг, одержані ними соціальної допомоги та відповідних компенсацій, створенні у військових і трудових колективах соціальних умов і гарантій, які б забезпечили їх нормальну життєдіяльність, сумлінне ставлення до виконання покладених на них функціональних та службових обов’язків.

Основні напрямки військово-соціальної роботи:

-участь у розробці проектів цільових комплексних програм соціального розвитку Збройних Сил та інших військових формувань України;

-забезпечення в межах компетентності правового й соціального захисту військовослужбовців, працівників Збройних Сил та інших військових формувань України, членів їх сімей, ветеранів силових міністерств і відомств;

- дотримання соціальної справедливості у вирішенні соціально-побутових проблем, співпраця з цих питань з відповідними державними та громадськими організаціями;

-розгляд відповідних пропозицій, скарг та заяв військовослужбовців, працівників Збройних Сил та інших збройних формувань України, членів їх сімей;

- здійснення прийому з особистих питань та вживання заходів щодо усунення причин, які викликають скарги, участь в їх усуненні у межах компетенції;

-соціально-професійна адаптація військовослужбовців до умов військової служби на етапі підготовки до неї, під час служби та після звільнення в запас;

-співпраця у визначених межах із закордонними державними органами та громадськими організаціями щодо вирішення проблем військово-соціальної роботи та вивчення міжнародного досвіду.

Її головна мета — створення нормальних соціальних умов, за яких військовослужбовці, цивільний персонал зможуть ефективно виконувати покладені на них обов’язки.

Основними функціями військово-соціальної роботи є:

-організаційно-практична;

-діяльністно - забезпечуюча;

-захисна;

-консультативна;

-координаційно-методична.

Основні завдання військово-соціальної роботи:

1. Оперативна підготовка і подання в органи державної влади пропозицій щодо удосконалення нормативної бази соціального забезпечення військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, та членів їх семій.

2. Організація безперервного вивчення та прогнозування соціальної обстановки у військах (силах), виявлення і розв’язання соціальних проблем, оперативний розгляд скарг, заяв та пропозицій військовослужбовців та членів їх сімей.

3. Здійснення сумісно із службою тилу, фінансовою службою постійного контролю за повним доведенням до військовослужбовців встановлених законодавством норм грошового та інших видів забезпечення.

4. Організація роботи щодо роз’яснення особовому складу Збройних Сил законів та інших правових актів воєнного часу, законів про права та пільги, соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей.

5. Організація постійної взаємодії з органам державної влади, органами місцевого самоврядування з метою ефективного розв’язання соціальних проблем військовослужбовців, працівників Збройних Сил, а також членів їхніх сімей, організація роботи щодо надання соціальної допомоги сім’ям військовослужбовців, які загинули.

6. Забезпечення суворого виконання особовим складом військ (сил) норм міжнародного гуманітарного права (права війни), узгодження воєнної необхідності з вимогами гуманності під час бойових дій.

7. Забезпечення відселення сімей військовослужбовців, працівників Збройних Сил з районів можливих бойових дій.

Об’єкти військово-соціальної роботи:

-офіцери і прапорщики (мічмани);

-військовослужбовці за контрактом;

-військовослужбовці строкової служби;

-сім’ї військовослужбовців;

-цивільний персонал;

-ветерани війн, Збройних сил;

-пільгові категорії (афганці, чернобильці та інші).

Механізм роботи по соціальному захисту військовослужбовців, громадян, звільнених із військової служби, і членів їх сімей, цивільного персоналу включає три види діяльності:

1. Базисна діяльність (удосконалення законів, інших нормативних актів в частині, яка стосується до соціального захисту вищеназваних категорій громадян).

2. Організаторська діяльність (удосконалення роботи командирів, штабів, посадових осіб воєнного управління, працівників соціальних структур, громадських організацій).

3. Практична діяльність (удосконалення методів воєнно-соціальної роботи - вивчення, аналіз, узагальнення, прогнозування, планування, надання допомоги, підготовка пропозицій та інше).

Форми проведення та зміст військовоо-соціальної роботи

До форм проведення військово-соціальної роботи відносяться:

-нормативно творча діяльність щодо поліпшення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;

- соціологічні дослідження з метою виявлення стану справ з питань соціального захисту військовослужбовців;

- підготовка пропозицій щодо проблем соціального захисту військовослужбовців, громадян, які звільнені з військової служби, та членів їх сімей, цивільного персоналу;

- індивідуальна робота;

- збори військовослужбовців, профспілкових організацій, сімей військовослужбовців;

- робота громадських приймалень;

- прийом з особистих питань;

- відповіді на звернення і скарги військовослужбовців та членів їх сімей, ветеранів військової служби, цивільного персоналу щодо соціальних питань.

Зміст військово-соціальної роботи :

-прогнозування розвитку соціальних процесів в районах дислокації частин і підрозділів та їх вплив на соціальну захищеність військовослужбовців та членів їх сімей;

- вивчення стану воєнно-соціальної роботи і впровадження у практику передового досвіду;

-підготовка, прийняття і організація виконання управлінських рішень в частині, що стосується соціального захисту військовослужбовців, цивільного персоналу та членів їх сімей;

- внесення пропозицій і доповнень під час розроблення законодавчих актів, інших нормативних актів (у тому числі і органів військового управління);

-рішення місцевих органів влади, які впливають на соціальний статус військовослужбовців, членів їх сімей;

-безпосередній соціальний захист військовослужбовців, цивільного персоналу, членів їх сімей;

- участь у перевірках , у тому числі разом із органами військової юстиції, внутрішніми перевірочними комісіями, громадськими організаціями, виконання законів та інших правових актів, які визначають статус військовослужбовців;

- участь у вирішенні питань, які пов’язані із реалізацією прав військовослужбовців по обов’язковому державному особистому страхуванню;

- координація діяльності, взаємодія і партнерство із громадськими організаціями;

- представництво інтересів колективів військовослужбовців, цивільного персоналу та членів їх сімей у місцевих державних і громадських організаціях, взаємодія із засобами масової інформації.

Висновки:

1. Соціальний захист — це система гарантованих Конституцією України економічних, соціальних та правових за­ходів щодо забезпечення громадянам, які потрапили у складні життєві обставини, умов для їх подолання та рівної участі у житті суспільства.

2. В основі діяльності органів державного і війсь­кового управління лежать відповідні закони України, підзаконні акти та інші нормативно-правові документи, які регламентують питання розв'язання завдань соціального захисту військовос­лужбовців та членів їх сімей.

3.Основною умовою розв'язання проблем соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей є відповідність визначених допомог, пільг і компенсацій рівню економічного розвитку держави.

4.У Державній програмі розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки пріоритетним напрямком є заходи забезпечення соціально-правового захисту військовослужбовців, головний чинник будь-якої реформи - конкретна людина. Без врахування її інтересів неможливо здійснювати радикальні перетворення. Адже Україна згідно з Конституцією є правовою соціальною державою..

Змістовий модуль №7 «Морально-психологічне забезпечення особового складу корабля (частини ) під час бойових дій ».

Лекція №7( 2 год.)

Морально-психологічне забезпечення особового складу корабля (частини ) під час бойових дій.

Вступ

1.Морально-психологічне забезпечення стратегічного рівня.

2.Морально-психологічне забезпечення застосування військ (сил ).

3.Організаціонна структура морально-психологічного забезпечення.

4.Організація і управління морально-психологічним забезпеченням .

5.Методика аналізу военно-політичної обстановки та соціально-психологічного стану населення.

6.Основні напрямки морально-психологічного забезпечення миротворчих операцій.

Висновки

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

2.Воєнна доктрина України. / Указ Президента України № 648/2004 від 15 червня 2004 р. // Народна Армія. – 2004. – 23 червня .

3.Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки.

4.Концепція гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України / Указ Президента України №28/2004 від 12 січня 2004 // Народна Армія. – 2004. – 14 січня.

5.Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 6.Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999.

6. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення розвитку Збройних Сил України» (№ 196/2008 від 04.03.2008 р.)

7.Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року.

8.Біла книга 2008.Оборонна політика України»-К.,-2009

9..Наказ Міністра оборони України від 5.05.99 №142 “Про затвердження Концепції МПЗ підготовки та ведення операцій (бойових дій) ЗСУ”.-К.,1999.

10. Директива Міністра оборони України Д-15 від 25.05.2004р. “Про організацію оборонного планування у Збройних Силах України на 2004 – 2009 рр.” – К., 2004.

11.Положення про корабельну службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України, затверджено Наказом Міністра оборони України від 25.11.2003 № 415

12. Директива Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р. № ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України “.

13.Програма реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. – К., 2000.

14.АлещенкоВ.І.Морально-психологічне забезпечення застосування військ(сил):стаовлення та сутність.-К.,НАОУ, 1999.

15.Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002..

16. Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ягупова.– К., 2002.

17.Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України/ Безбах В.Г.,Баранівський В.Ф.Бабенко М.С. та ін.: Навчальний посібник// За загальною редакціею В.В.Ягупова.-К.: НАОУ, 2004 .

Вступ

Історія Збройних Сил України, світовий і вітчизняний досвід військового будівництва переконливо свідчить про велике значення морального духу і психологічної стійкості особового складу військ (сил), добре організованого морально-психологічного забезпечення повсякденної діяльності Збройних Сил в мирний час і в умовах воєнного конфлікту.

Необхідність морально-психологічного забезпечення визначається роллю людського фактору в зміцненні безпеки країни, підтриманні високої бойової готовності об’єднань, з’єднань, військових частин і підрозділів, досягненні перемоги на полі бою, значними моральними, фізичними і психологічними навантаженнями під час виконання службових обов’язків в мирний і воєнний час.

В арміях практично усіх розвинених країн світу йде активний пошук найбільш перспективних технологій формування необхідних моральних, психологічних і бойових якостей військовослужбовців, їх підготовки до функціонування у будь-яких умовах сучасної війни (збройного конфлікту), удосконалюються сили і засоби психологічних операцій. Можливість активно впливати на моральні та психологічні якості, психофізіологічний стан, настрій, бойову активність противника стає фактором досягнення морально-психологічної переваги, який відіграє значну роль у визначенні переможця.

У Збройних Силах України морально-психологічне забезпечення, поряд з оперативним, технічним, тиловим і медичним забезпеченням, є об`єктивною необхідністю, яка сприяє підтриманню боєготовності та боєздатності військ (сил). Подальше його вдосконалення відповідає сучасним світовим і вітчизняним поглядам на цілі та способи ведення війни і військового будівництва. Воно здійснюється за напрямами:

-удосконалення організаційно-штатних структур органів виховної роботи;

-розвиток правової бази морально-психологічного забезпечення;

-розробка та впровадження у військах новітніх технологій інформаційно-психологічного впливу на особовий склад, забезпечення його психологічної стійкості;

-підвищення рівня морально-психологічної підготовки військ (сил);

-розробка та впровадження нових технічних засобів виховання;

-внесення у практику військ (сил) єдиного понятійного апарату морально-психологічного забезпечення;

-розширення міжнародного співробітництва з цих питань.

.

1. Морально-психологічне забезпечення стратегічного рівня.

Морально-психологічне забезпечення застосування Збройних Сил України - це комплекс узгоджених заходів, які здійснюються органами державної влади, військового управління і посадовими особами військ (сил) з метою досягнення високого морально-психологічного стану особового складу Збройних Сил і населення країни, необхідного для виконання завдань по підготовці і здійсненні збройного захисту України.

Основними завданнями морально-психологічного забезпечення застосування Збройних Сил України є:

а) в мирний час:

організація проведення морально-психологічної підготовки особового складу військ (сил);

організація військово-патріотичного виховання військовослужбовців Збройних Сил України та населення країни, інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо підвищення авторитету і престижу військової служби, збереження і розвиток національно-історичних та патріотичних традицій;

здійснення заходів щодо укріплення морально-психологічного стану і військової дисципліни серед особового складу Збройних Сил України;

здійснення заходів соціально-правового забезпечення особового складу Збройних Сил України та членів їх сімей;

організація морально-психологічного забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, миротворчих задач;

завчасне планування морально-психологічного забезпечення застосування Збройних Сил України.

б) в надзвичайних ситуаціях:

цілеспрямоване морально-психологічне забезпечення військ (сил), які безпосередньо виконують бойові та інші задачі;

організація у взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування заходів щодо підтримання сприятливої морально-психологічної обстановки в районах дислокації та виконання задач військами (силами);

організація всебічного інформаційно-психологічного забезпечення дій військ (сил), а також роз’яснювальної роботи щодо захисту особового складу від негативного інформаційно-психологічного впливу;

організація заходів психологічної підготовки, психологічної допомоги та психологічної реабілітації військовослужбовців, які виконують бойові та інші задачі в умовах надзвичайної ситуації;

підготовка пропозицій та організація в Збройних Силах України державних заходів соціального захисту військовослужбовців – учасників виконання задач в умовах надзвичайної ситуації та членів їх сімей;

в) під час переводу Збройних Сил України з мирного на воєнний стан:

аналіз морально-психологічного стану, розробка пропозицій щодо морально-психологічного забезпечення;

уточнення Плану морально-психологічного забезпечення застосування Збройних Сил України;

здійснення переводу всієї системи інформаційно-пропагандистського забезпечення, психологічного забезпечення, воєнно-соціальної роботи, культурно-виховної роботи, інформаційно-психологічної протидії, забезпечення військ (сил) технічними засобами виховання та іншим культпросвітмайном, кіно-, відео- обслуговування з мирного на воєнний стан;

проведення в Збройних Силах України комплексу заходів щодо переводу свідомості військовослужбовців з мирного на воєнний час та забезпечення психологічної стійкості військ (сил);

організація і проведення інформаційно-пропагандистських акцій та інших заходів стратегічного та оперативно-стратегічного масштабу щодо захисту особового складу військ (сил) і населення від інформаційно-психологічного впливу противника;

управління силами і засобами морально-психологічного забезпечення під час переведення Збройних Сил України з мирного на воєнний стан;

організація морально-психологічного забезпечення на пунктах управління Збройних Сил України;

г) в воєнний час:

організація доведення і роз’яснення особовому складу мети і задач війни, політики України;

постійний аналіз морально-психологічної обстановки, підготовка пропозицій і забезпечення виконання рішень щодо підтримання психологічної стійкості військ (сил) і зниження психогенних втрат;

організація і управління морально-психологічним забезпеченням стратегічних дій і операцій Збройних Сил України;

координація морально-психологічного забезпечення застосування Збройних Сил України, інших військових формувань України;

здійснення в повному обсязі захисту військ (сил) від інформаційно-психологічного впливу противника та інших заходів інформаційної боротьби які здійснюються в межах морально-психологічного забезпечення;

аналіз морально-психологічного стану і військової дисципліни серед особового складу, розробка пропозицій і організація виконання рішень щодо їх зміцнення у Збройних Силах України;

забезпечення функціонування в Збройних Силах України системи соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, яка передбачена законодавством України на воєнний час;

організація у взаємодії з органами та органами місцевого самоврядування заходів військово-патріотичної роботи з цивільним населенням.

Функціями морально-психологічного забезпечення є:

прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз у інформаційній та соціальній сферах, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву;

морально-психологічне забезпечення охорони сухопутних і морських кордонів держави Військами ППО, ВПС, ВМС, військами ОК з‘єднаннями і військовими частинами територіальної оборони, оперативно підпорядкованих інших військових формувань у мирний час, загрозливий період, воєнний час;

морально-психологічне забезпечення дій Збройних Сил України щодо надання допомоги органам державної влади у разі виникнення загрози порушення територіальної цілісності України шляхом проведення провокаційних дій ззовні, які спрямовані на підтримку сепаратистських настроїв в окремих прикордонних районах України;

морально-психологічне забезпечення дій Збройних Сил України щодо блокування державного кордону у разі загрози або початку воєнного конфлікту на території сусідньої держави з метою не допустити його розповсюдження на територію України;

морально-психологічне забезпечення комплексних заходів Збройних Сил України з метою стримування можливого воєнного конфлікту, а саме морально-психологічне забезпечення проведення військових навчань (показ сили), проведення спеціальних операцій обмеженого масштабу (демонстрація сили), переведення військ визначеного району до вищих ступенів бойової готовності та інших заходів;

інформаційно-пропагандистське забезпечення проведення психологічних операцій, нетрадиційних способів ведення бойових дій;

морально-психологічне забезпечення відбиття локального вторгнення агресора на територію країни;

морально-психологічне забезпечення застосування ударів по воєнних об’єктах на території агресора для нанесення йому непоправних втрат з метою змусити його відмовитися від подальшого ведення війни;

морально-психологічне забезпечення підготовки і проведення оборонної операції на випадок воєнного конфлікту обмеженого масштабу;

морально-психологічне забезпечення стратегічного розгортання Збройних Сил України з початком повномасштабного воєнного конфлікту з метою відбиття агресії за підтримки України з боку дружніх держав і міжнародних організацій;

морально-психологічне забезпечення підготовки стратегічних резервів;

морально-психологічне забезпечення дій Збройних Сил України щодо надання допомоги населенню, органам державної влади та органам місцевого самоврядування в ході воєнного конфлікту та під час ліквідації його наслідків;

морально-психологічне забезпечення дій Збройних Сил України щодо своєчасного попередження, захисту та надання допомоги населенню на випадок застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України;

морально-психологічне забезпечення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки, а саме морально-психологічне забезпечення участі у миротворчих, рятувальних і гуманітарних операціях під егідою ООН, ОБСЄ та захисті національних інтересів за кордоном;

морально-психологічне забезпечення підготовки та функціонування міжнародних військових підрозділів;

інформаційно-пропагандистське забезпечення тісних зв’язків з громадськістю;

морально-психологічне забезпечення участі Збройних Сил України у заходах щодо захисту населення України на випадок катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо;

морально-психологічне забезпечення участі підрозділів України у допомозі органам державної влади та органам місцевого самоврядування у проведенні пошукових і рятувальних операцій;

військово-патріотичне виховання населення країни, його морально-психологічна підготовка до оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості;

проведення в ЗС України державної політики забезпечення соціального захисту військовослужбовців під час служби, соціальної адаптації після звільнення, а також членів їхніх сімей.

2. Морально-психологічного забезпечення застосування військ (сил).

Морально-психологічне забезпечення застосування військ (сил) - це один із основних видів всебічного забезпечення військ (сил), метою якого є формування та підтримка у особового складу високого морально-психологічного стану, необхідного для ефективного виконання бойових задач у складній бойовій, соціально-політичній та інформаційно-психологічній обстановці, яка різко змінюється, що обумовлює вирішення наступних основних завдань:

досягнення морально-психологічної переваги над противником;

підтримання правопорядку і військової дисципліни під час виконання бойових задач;

забезпечення психологічної стійкості особового складу;

надійний захист військ (сил) і населення країни від інформаційно-психологічного впливу противника;

створення позитивних соціально-психологічних умов бойового застосування частин, з’єднань, об’єднань Збройних Сил, інших військових формувань України.

Морально-психологічне забезпечення здійснюється у тісній взаємодії з оперативним, технічним, тиловим і медичним забезпеченням. Воно проводиться безперервно, цілеспрямовано і чим складніша та напруженіша обстановка, тим активніше.

Морально-психологічне забезпечення планується і здійснюється диференційовано, в залежності від призначення і характеру операції (бойових дій), а також задач, які вирішують війська (сили). При цьому враховуються особливості особового складу і ступінь його підготовленості.

Особлива увага приділяється роботі з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими та релігійними об’єднаннями, а також населенням районів застосування військ (сил) (районів бойових дій).

Мета морально-психологічного забезпечення досягається в наслідок узгодженого проведення заходів :

1.інформаційно-пропагандистського забезпечення;

2. психологічного забезпечення;

3. воєнно-соціальної роботи;

4.культурно-виховної роботи;

5.інформаційно-психологічної протидії.

Основними завданнями інформаційно-пропагандистського забезпечення є :

- управління інформаційними потоками, захист інформаційного простору навколо Збройних Сил; формування у військовослужбовців свідомого ставлення до виконання службового і громадянського обов’язку; використання військових засобів масового інформування для введення противника в оману; створення позитивного іміджу України та Збройних Сил у міжнародної спільноти; консолідаційна діяльність, забезпечення сприятливих соціально-політичних та психологічних умов застосування Збройних Сил, всебічної підтримки населенням країни дій військ (сил). Інформаційно-пропагандистське забезпечення передбачає:

- організацію щоденного суспільно-політичного, воєнне-технічного та бойового інформування особового складу (в підрозділах – 15-20 хвилин, на пунктах управління – 10-15 хвилин), занять з гуманітарної підготовки на протязі однієї години щодобово;

- активне використання в агітаційно-пропагандистській роботі можливостей військової преси, радіо і телебачення з метою своєчасного роз'яснення особовому складу причин, характеру і мети війни (збройного конфлікту), внутрішньої і зовнішньої політики держави, покладених на Збройні Сили України, інші військові формування завдань, рішень (указів) Президента України - Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, виховання військовослужбовців на національно-історичних і військових традиціях Українського народу, пропаганди подвигів захисників Батьківщини, прищеплення особовому складу ненависті до ворога;

- ведення агітаційно-пропагандистської роботи з особовим складом військ (сил) у взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими і релігійними організаціями, засобами масової інформації з питань військово-патріотичного виховання населення, надання правдивої інформації стосовно ходу бойових дій;

- завчасну підготовку необхідного інформаційно-довідкового матеріалу про район бойових дій, тактику дій противника, особливості місцевого населення, а також необхідної друкованої продукції, кіно, відеофільмів;

- активне використання друкованих пам’яток, кіно, відеофільмів з метою розвитку у військовослужбовців впевненості в надійності та бойової ефективності штатної зброї і бойової техніки, розповсюдження серед військовослужбовців досвіду ефективної боротьби з бойовою технікою та зброєю противника;

- організацію інформаційно-пропагандистської роботи серед особового складу військ (сил) щодо розповсюдження прикладів мужності, героїзму надання взаємодопомоги, формування товариських взаємовідносин між військовослужбовцями;

- організацію роботи агітаційно-пропагандистських груп в районах з нестабільною соціально-політичною обстановкою;

- організацію розгортання установок супутникового телебачення в районах невпевненого прийому телевізійного сигналу, а також у разі знищення противником телетрансляційної мережі;

- організацію випуску друкованої продукції на поліграфській базі центру, видів Збройних Сил та оперативних командувань, а також поліграфській базі місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в районах застосування військ (сил) (районах бойових дій);

- використання військових електронних та друкованих засобів масової інформації, мережі Інтернет для введення противника в оману відносно виду, способу і форм застосування військ (сил);

- організацію роботи кореспондентських центрів Збройних Сил, оперативних командувань (армійських корпусів), з метою надання акредитованим журналістам офіційної інформації про хід бойових дій, їх забезпечення аудіо-, відео- та друкованою продукцією;

- організацію роботи в районі бойових дій журналістів (знімальних груп).

Психологічне забезпечення передбачає: оцінку та прогнозування морально-психологічного стану особового складу військ (сил), здійснення психологічної підготовки, психологічного супроводження бойової діяльності, психологічної реабілітації психотравмованих військовослужбовців .

Під час оцінки та прогнозуванні морально-психологічного стану особового складу об’єднань, з’єднань і частин розглядається: відношення до виконання бойових завдань; відношення до військового керівництва, органів державної влади; відношення до населення; ступінь підготовленості військовослужбовців до виконання бойових завдань; наявність бойового досвіду; впевненість в товаришах та колективі, ступінь довіри до своїх командирів; впевненість в озброєнні та бойовій техніці; настрій, внутрішня готовність особового складу до виконання бойового завдання; самопочуття, наявність страху та боязливості; стан здоров’я.

Основними завданнями психологічної підготовки особового складу є: формування у військовослужбовців психологічної стійкості до психотравмуючих факторів сучасної війни; їх навчання методам попередження психотравмування, саморегуляції, виявленню ознак отримання психологічних травм, надання першої допомоги; створення передумов високої бойової активності особового складу; адаптація військовослужбовців до бойових умов, їх навчання основним способам самозахисту.

Загальна психологічна підготовка призначена формувати і удосконалювати єдині для всіх Збройних Сил України психологічні якості військовослужбовців згідно з вимогами сучасної війни. Спеціальна психологічна підготовка організується з метою розвитку специфічних військово-професійних якостей. Цільова психологічна підготовка проводиться в інтересах адаптації психіки воїна до умов виконання конкретного бойового завдання.

З початком бою психологічна підготовка спрямовується на здобуття воїнами бойового досвіду і бойової майстерності.

Основними завданнями психологічного супроводження бойової діяльності є: психологічна допомоги військовослужбовцям; виявлення та вимірювання ступеня їх психотравмованості, вживання необхідних медико-психологічних і соціальних заходів; створення позитивних мотиваційних настроїв до виконання бойових завдань. Вона включає:

- прийняття відповідних рішень щодо застереження негативних індивідуальних і групових психічних явищ, в першу чергу паніки, поновлення психологічної стійкості деморалізованих та дезорганізованих військових частин і з’єднань;

- поновлення у воїнів бойової активності, мобілізація їх на виконання покладених завдань;

- налагодження бойового побуту, прийому-відправлення кореспонденції, турбота про задоволення потреб особового складу;

- всебічну оцінку динаміки психогенних втрат, виявлення основних причин їх виникнення, контроль за ступенем моральної, фізичної і психологічної стомленості особового складу, організація його відпочинку (ротації);

- розгортання мережі пунктів психологічної допомоги на базі окремих медичних батальйонів дивізії, медичних пунктів бригад і полків;

- організація роботи щодо виявлення військовослужбовців, які отримали психологічне ураження, надання їм першої допомоги і, за необхідністю, організацію їх евакуації.

Психологічна реабілітація психотравмованих військовослужбовців, поновлення психологічної стійкості та боєздатності особового складу частин і підрозділів включає:

- розгортання центрів психологічної допомоги і реабілітації на базі визначених військово-польових та стаціонарних базових військових госпіталів;

- організація роботи щодо психологічного зняття у особового складу військ (сил) станів депресивності і дезорганізованості, які можуть виникнути після перенесення фізичних і нервово-психічних перевантажень;

- поновлення у військовослужбовців бойової активності, мобілізація на виконання покладених завдань.

Воєнно-соціальна робота передбачає: реалізації встановлених законодавством України гарантій і пільг військовослужбовців, службовців Збройних Сил України, членів їх сімей; забезпечення виконання норм міжнародного гуманітарного права (права війни); підтримання єдиноначальності, високої дисципліни, організованості та правопорядку. Вона включає:

- оперативну підготовку і направлення в органи державної влади пропозиції щодо удосконалення нормативної бази соціального забезпечення військовослужбовців, які брали участь у бойових діях та членів їх сімей;

- організацію безперервного вивчення та прогнозування соціальної обстановки у військах (силах), виявлення і розв'язання соціальних проблем, оперативний розгляд скарг, заяв та пропозицій військовослужбовців та членів їх сімей;

- здійснення сумісно із службою тилу, фінансовою службою постійного контролю за повним доведенням до військовослужбовців встановлених законодавством норм грошового та інших видів забезпечення;

- організація роботи щодо роз'яснення особовому складу Збройних Сил законів та інших правових актів воєнного часу, законів про права та пільги, соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей;

- організація постійної взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування з метою ефективного вирішення соціальних проблем військовослужбовців, працівників Збройних Сил, а також членів їхніх сімей, організація роботи щодо надання соціальної допомоги сім’ям військовослужбовців, які загинули;

- забезпечення суворого виконання особовим складом військ (сил) норм міжнародного гуманітарного права (права війни), узгодження воєнної необхідності з вимогами гуманності під час бойових дій;

- забезпечення відселення сімей військовослужбовців, працівників Збройних Сил з районів можливих бойових дій.

Культурно-виховна робота передбачає відновлення моральних, психічних та фізичних сил особового складу, його мобілізацію на виконання бойових завдань; задоволення духовних (культурних) потреб військовослужбовців. Вона включає:

- ефективне використання концертних бригад, виставок, польових автоклубів, бібліотек, кіно-, відео обслуговування, шефської роботи громадськості у військових частинах;

- організація дозвілля особового складу, сприяння художньої самодіяльності військовослужбовців;

- співпраця органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань організації культурно-виховної роботи у війська (силах).

Головні зусилля системи заходів протидії нформаційно-психологічному впливу противника зосереджуються на попереджувальній контрпропагандистській роботі. Вона включає:

- визначення факторів бойової, соціально-політичної та психологічної обстановки, які можуть бути використані противником для інформаційно-психологічного впливу на війська (сили);

- організацію цілодобового перегляду і прослуховування телевізійних та радіопередач протилежної сторони (противника), сторінок міжнародної комп’ютерної мережі Інтернет з метою визначення об’єктів, характеру та спрямованості інформаційно-психологічного впливу, його мети і можливих наслідків;

- виявлення сил і засобів психологічних операцій противника, їх бойових можливостей, порядку використання;

- нейтралізація діяльності інформаційних агенцій протилежної сторони (противника) через випереджене розповсюдження в засобах масової інформації країни, комп’ютерних мережах Інтернет фактів і подій застосування Збройних Сил України;

- роз’яснення військовослужбовцям мети, завдань, форм і методів психологічних операцій противника, можливостей їх технічних засобів;

- попередження (припинення) розповсюдження чуток через безперервне, об’єктивне, психологічно доцільне інформування військовослужбовців, своєчасне знищення листівок та інших дезінформаційних документів противника, обмеження індивідуального використання воїнами радіоприймачів, організація суворого контролю за використанням радіозасобів в підрозділах зв'язку;

- організація постійної розвідки сил і засобів психологічних операцій противника, вживання заходів щодо припинення діяльності (знищення, подавлення) телевізійних і радіозасобів, гучномовних станцій, супутникового зв’язку і радіостанцій противника, залучення для цього засобів розвідки, радіо-електронної боротьби, ракетних військ і артилерії, авіації;

- участь у підготовці агітаційно-пропагандистських матеріалів для сил психологічної боротьби, визначенні об’єктів їх інформаційно-психологічного впливу, форм і методів розповсюдження агітаційно-пропагандистських матеріалів;

- організація взаємодії (співробітництва) з питань проведення заходів протидії інформаційно-психологічному впливу противника (антидержавницьких сил) з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, з відповідними органами Прикордонних військ, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, сил цивільної оборони Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, органами Служби безпеки України.

Спеціальні соціологічні дослідження проводяться з метою виявлення об’єктивно існуючих настроїв, думок, потреб і запитів особового складу, тенденції їх розвитку, а також факторів, які негативно впливають на морально-психологічний стан військ (сил), знижують їх боєздатність та боєготовність.

Забезпечення військ (сил) технічними засобами виховання та іншим культпросвітмайном, кіно-, відеообслуговування здійснюється із відповідних баз (складів), кінобаз (кінопунктів)пунктів центру, видів Збройних Сил, оперативних командувань.

Діяльність органів виховної роботи забезпечують фахівці в галузі психології, соціології, політології, педагогіки, психофізіології, історії, військової журналістики, правознавства.

Проведення заходів морально-психологічного забезпечення має за мету формування та підтримання морально-психологічної переваги над противником, створення позитивних соціально-психологічних умов бойового застосування військ (сил).

Морально-психологічна перевага над противником – це рівень морально-психологічного стану військ (сил), який характеризується свідомим ставленням особового складу до причин, характеру, мети війни (воєнного конфлікту) та покладених на Збройні Сили завдань; впевненістю в перемогу над ворогом в будь-яких умовах обстановки; позитивним ставлення до дій військово-політичного керівництва держави; високим ступенем розуміння необхідності виконання отриманих бойових завдань; вірою в свої сили, підготовленість, майстерність, бойовий досвід; повною довірою до своїх командирів; впевненістю у товаришах та колективі, готовністю до взаємовиручки; відсутністю сумніву в надійності та бойової ефективності штатної зброї і бойової техніки; добрим самопочуттям, подоланням страху та боязливості перед поставленим бойовим завданням.

Позитивні соціально-психологічні умови бойового застосування військ (сил) – це сприятливе ставлення переважної більшості населення країни, окремого регіону (району, міста, селища) до застосування військ (сил), яке проявляється через засоби масової інформації, допомогу та висловлення підтримки громадян діям особового складу.

Морально-психологічний супровід бойових дій – це використання доцільних організаційних форм, окремих заходів, методів, засобів морально-психологічного забезпечення, які призначені забезпечити виконання отриманих бойових завдань.

Морально-психологічна готовність – це показник спроможності наявного морально-психологічного стану особового складу забезпечити вирішення покладених на війська (сили) бойових завдань.

Методами морально-психологічного забезпечення є: методи виховання та навчання; адміністративно-розпорядницькі методи; методи безперервного психологічного супроводу; психодіагностичні методи; методи саморегуляції, психологічного тестування, адаптації, психопрофілактики, психологічної допомоги, психологічної реабілітації; організаційні методи та інші.

Засоби морально-психологічного забезпечення – це система матеріальних засобів та елементів суспільної діяльності, які використовуються з метою підтримання належного морально-психологічного стану особового складу, його мобілізації на виконання покладених бойових завдань. До засобів морально-психологічного забезпечення належать: засоби масового інформування, ремонтні майстерні і сховища технічних засобів виховання, кінопрокатні пункти, культурно-просвітницькі заклади, заклади дозвілля, технічні засоби виховання, література та інше.

Використання тих чи інших форм і методів, сил і засобів морально-психологічного забезпечення великим чином залежить від форми бойового застосування військ (сил).

3. Організаційна структура морально-психологічного забезпечення.

Морально-психологічне забезпечення грунтується на психології, психофізіології, соціології, правознавстві та інших науках про людину. Воно організовується і здійснюється як у мирний, так і у воєнний час.

Морально-психологічне забезпечення у військах (силах) здійснюється в єдиній загальній системі виховання особового складу всіма органами військового управління.

Ефективність морально-психологічного забезпечення оборонних завдань неабиякою мірою залежить від правильного визначення його суб’єктів і об’єктів.

До системи суб’єктів морально-психологічного забезпечення разом із командирами, органами виховної роботи входять також штаби, начальники родів військ і служб, працівники військових засобів масового інформування, юридичних органів, медичних установ і закладів.

Неможливо навіть уявити, щоб проблемами удосконалення морально-політичного потенціалу України, формуванням морально-психологічного стану військовослужбовців Збройних Сил та населення країни займалися люди випадкові, некомпетентні, які не мають навичок впливу на духовний світ людини, не володіють методами і засобами такого впливу.

Об’єкти морально-психологічного забезпечення можна умовно поділити на п’ять груп:

перша група охоплює осіб призовного віку та допризовну молодь;

друга група охоплює особовий склад військових формувань, працівників Збройних Сил України, сім’ї військовослужбовців;

до третьої групи відносяться конкретні види повсякденної службової, учбової та бойової діяльності військ (сил), а також різноманітні завдання, які вони виконують;

четверту групу складають військові колективи;

до п’ятої групи відноситься населення та особовий склад військ противника.

Морально-психологічне забезпечення має здійснюватися з урахуванням сучасних технологій роботи із людиною.

Схематично організацію морально-психологічного забезпечення можливо умовно поділити на декілька складових, а саме: духовну, психологічну, регламентаційну, організаційно-діяльну, а також життєзабезпечуючу складову.

Духовна складова має відповідати за інформаційне наповнення свідомості. Її мета - мобілізувати людину на безумовне і гарантоване виконання бойових завдань у будь-якій обстановці. Інформаційно-виховний потік призначений відсікати інформаційно-психологічний вплив протиборствуючої сторони. Він грунтується на доведенні до військовослужбовців воєнно-політичної та бойової обстановки, покладених завдань, місця і ролі в цьому процесі кожної людини.

Психологічна складова має здійснювати психологічну підтримку учасників бойових дій. Вона проводиться за рішенням відповідного командира при безпосередній участі психологів, психофізіологів, інших спеціалістів і має за мету забезпечити високу інтелектуально-психологічну активність, наступальне управлінське та виконавче мислення військовослужбовців.

Регламентаційна складова - це налагодження системи обмеження та припису, яка дає змогу структуризувати поведінку військовослужбовця. Командування військ (сил) налагоджує соціально-правову роботу з метою створення правових умов виконання бойових завдань, підтримки організованості та правопорядку. Інформаційне наповнення регламентаційної складової передбачає аналіз законодавчих актів воєнного часу, у тому числі документів міжнародного гуманітарного права (права війни), посадових обов’язків, професійних обмежень і свобод, рішень, наказів, указів та розпоряджень. Кінцевим результатом цієї складової морально-психологічного забезпечення повинна стати регламентовано-свідома поведінка людей в екстремальній обстановці.

Організаційно-діюча складова містить систему заходів щодо забезпечення готовності і здатності впевнено виконувати обов’язки кожним військовослужбовцем, яка складається із: бойової мотивації, організації змагань, стимулювання активної і ефективної роботи в екстремальних умовах, оцінки діяльності кожної людини, розповсюдження досвіду бойової діяльності, прикладів мужності та героїзму, самопожертвування і надання взаємодопомоги.

Життєзабезпечуюча складова припускає створення духовних і матеріальних умов для повноцінного функціонування усіх життєзабезпечуючих елементів в бойових умовах.

Так, під час війни (збройного конфлікту) моральне та фізичне виживання в умовах тривалих бойових дій неможливе без налагодження відповідної інфраструктури, яка містить: організацію сховищ для життя та відпочинку, налагодження елементарного бойового побуту; організація комплексу санітарно-гігієнічних заходів; налагодження прийому-відправлення кореспонденції, робота з пресою; організація медичної допомоги.

4. Організація і управління морально-психологічним забезпеченням.

Під управлінням морально-психологічного забезпеченням розуміють систему узгоджених управлінських та організаційних дій, які поєднані єдиним задумом, здійснюються органами військового управління всіх рівнів на підставі відповідних принципів і спрямовані на оптимізацію структури, змісту і технологій морально-психологічного впливу на військовослужбовців.

Технологія управління морально-психологічним забезпеченням складається із низки послідовних операцій: визначення мети, завдань і змісту морально-психологічного забезпечення; прогнозування його наслідків; планування, підбір, розстановка виконавців і доведення до них завдань; організація взаємодії в інтересах морально-психологічного забезпечення; організація отримання та доведення інформації; здійснення контролю і перевірка виконання; підведення підсумків.

Технологія управління застосовує прийоми, методи, засоби і форми, за допомогою яких здійснюється морально-психологічний вплив на військовослужбовців, прямий і зворотній зв’язок організаторів морально-психологічного забезпечення з особовим складом.

В кожному конкретному випадку технологія управління морально-психологічним забезпеченням є наслідок творчої роботи командувачів (командирів), штабів, органів виховної роботи.

Керівництво морально-психологічним забезпеченням здійснюють Міністр оборони України, начальник Генерального штабу Збройних Сил України – перший заступник Міністра оборони України, командувачі видів Збройних Сил України, військ оперативних командувань, командири та начальники усіх рівнів відповідно до покладених на них завдань.

Командувачі, командири (начальники) усіх рівнів несуть відповідальність за формування та підтримку в особового складу необхідних морально-психологічних і бойових якостей. Штаби усіх рівнів організують залучення сил і засобів родів військ та спеціальних військ в інтересах морально-психологічного забезпечення.

Заступники командувачів (командирів) з виховної роботи є безпосередніми організаторами морально-психологічного забезпечення та відповідають за його стан.

Заступники командувачів (командирів) з виховної роботи беруть участь у прийнятті рішення на операцію (бойові дії). Вони зобов’язані постійно знати воєнно-політичну, морально-психологічну, оперативну обстановку, морально-психологічний стан своїх військ (сил) і населення, військ і населення противника, всебічно їх оцінювати, виробляти пропозиції щодо морально-психологічного забезпечення операції (бойових дій); організовувати доведення завдань морально-психологічного забезпечення до військ (сил); здійснювати контроль за їх виконанням; безперервно керувати силами і засобами морально-психологічного забезпечення.

Планування морально-психологічного забезпечення здійснюється у загальній системі планування застосування військ (сил) та їх всебічного забезпечення.

Особливої уваги приділяється організації і проведенню морально-психологічного забезпечення підготовки і ведення операцій (бойових дій) в початковий період війни з урахуванням їх великої складності, високої напруги, особливих психічних станів людей.

План морально-психологічного забезпечення операцій (бойових дій) розробляється на карті з додатком пояснювальної записки (від з’єднання і вище), в частинах - текстуально. При його розробці передбачаються можливий розвиток подій, варіанти дій за різних умов обстановки.

На карті (графічна частина плану морально-психологічного забезпечення) відображається: угрупування противника, напрямки очікуваних ударів; сили і засоби психологічних операцій противника, можливості його технічних засобів стосовно інформаційно-психологічного впливу на наші війська та населення; зони стійкого прослуховування радіостанцій, прийому сигналів телецентрів суміжної держави (яка радіостанція (телецентр), на яких радіочастотах); елементи космічної складової сил психологічних операцій противника, а також космічної складової телекомунікаційної системи країн світу, яка може бути використана для інформаційно-психологічного впливу; розташування частин (підрозділів) прикриття державного кордону, командні пункти Прикордонних військ, частин Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, МВС; передній край своїх військ, розмежувальні лінії з сусідами; розмежувальні лінії ОК (корпусів, з'єднань), необхідні пункти управління; бойове застосування сил і заходів психологічної боротьби старшого начальника в інтересах виду Збройних Сил (ОК, корпусу, з'єднання); розташування підпорядкованих сил і засобів психологічної боротьби; інфраструктура виховної роботи, можливості її технічних засобів; пункти психологічної реабілітації; райони зосередження основних зусиль морально-психологічного забезпечення; місцеві засоби масової інформації і їх можливості, лікувально-оздоровча база, історичні пам'ятники, засоби культури, інша місцева інфраструктура, яка може бути використана в інтересах морально-психологічного забезпечення; райони компактного проживання національних меншин та їх склад, райони підвищеної криміногенної і нестабільної соціально-політичної обстановки; райони значного впливу окремих конфесій, політичних партій та суспільних організацій; потенційно-небезпечні об'єкти та їх характеристика; райони відселення населення; об'єкти виконання покарань (табори і приймальні пункти військовополонених).

У пояснювальній записці визначається: висновки з оцінки морально-психологічної обстановки (морально-психологічний стан своїх військ (сил) та населення, а також противника); висновки з оцінки сил та засобів психологічних операцій противника, можливого інформаційно-психологічного впливу на наші війська (сили); замисел морально-психологічного забезпечення (основні задачі морально-психологічного забезпечення, основні зусилля морально-психологічного забезпечення); основні заходи морально-психологічного забезпечення, термін виконання, відповідальні за виконання; укомплектованість військ (сил) кадрами виховної роботи, структура підготовки резерву фахівців виховної роботи, їх кількісно-якісна характеристика; наявність технічних засобів виховання і поліграфії у військах (силах), система отримання військами (силами) періодичних видань; організації взаємодії; управління морально-психологічним забезпеченням.

До пояснювальної записки готуються відповідні додатки.

Для здійснення заходів морально-психологічного забезпечення на підставі рішень Міністра оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України – першого заступника Міністра оборони України, заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, командувачів військ оперативних командувань, командирів та начальників усіх рівнів можуть залучатися сили і засоби родів військ та спеціальних військ.

Органами управління морально-психологічного забезпечення у Збройних Силах України є: Головне управління виховної та соціально-психологічної роботи Міністерства оборони України, управління виховної та соціально-психологічної роботи видів Збройних Сил України, оперативних командувань, відділи виховної та соціально-психологічної роботи корпусів, відділи (відділення) виховної роботи військових навчальних закладів, структурних підрозділів Міністерства оборони України, з’єднань, військових частин.

Під час сумісного виконання бойових задач із з’єднаннями та військовими частинами інших військових формувань України органи виховної роботи Збройних Сил України підтримують взаємодію з відповідними органами Прикордонних військ, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, сил цивільної оборони Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, органами Служби безпеки України.

Основними питаннями взаємодії є: обмін інформацією про морально-психологічну та інформаційну обстановку, прогнози її розвитку, досвід бойових дій і практику морально-психологічного забезпечення; координація протидії інформаційно-психологічному впливу противника (антидержавницьких сил) на військові формування; узгодження порядку дій з місцевим населенням; сумісне використання військових культурно-просвітницьких закладів та засобів масової інформації.

В інтересах морально-психологічного забезпечення в межах чинного законодавства можуть підтримуватися зв’язки з центральними та іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Основними питаннями спільної діяльності є: взаємне інформування стосовно обстановки; мобілізація громадськості на підтримку бойової діяльності Збройних Сил України, надання їм шефської допомоги; висвітлення в засобах масової інформації зразків мужності та героїзму, благородних вчинків військовослужбовців; проведення спільних виховних заходів із особовим складом; забезпечення необхідних соціально-побутових умов для розміщення військових формувань; виділення та використання інформаційної, поліграфічної, культурно-дозвільної, спортивно-оздоровчої інфраструктури; нейтралізація негативних факторів, які впливають на морально-психологічний стан особового складу; реалізація встановлених законами України соціальних гарантій і прав військовослужбовців, працівників Збройних Сил, членів їх сімей; здійснення заходів щодо допомоги хворим і пораненим.

5. Методика аналізу воєнно-політичної обстановки та соціально-психологічного стану населення в регіоні.

Глибокі політичні зміни, які проходять у світі в останні десятиліття, призвели до воєнних конфліктів різної інтенсивності, в яких проявилися нові тенденції розвитку принципів і форм озброєного протиборства ХХ сторіччя ознаменовано двома кровопролитними війнами. Трагічний парадокс сучасності в тому, що розвиток цивілізації і розуміння людиною єдності і взаємоєдності світу не включаючи як засіб вирішення міждержавних, релігійних, етнічних, класових і інших протиріч. І хоча людству, вдається утриматися від третьої світової війни, вирішення конфліктів за допомогою зброї продовжується. За останні 50 років збройні конфлікти на планеті спалахнули 300 разів. Найбільш показовими в цьому плані бойові дії в зоні Персидської затоки, Афганістану, а також в Чечні і Дагестані.

На сучасному етапі розвитку суспільства прийняття своєчасних і доцільних рішень в області воєнної політики і військового мистецтва в значній мірі залежить від правильної оцінки воєнно-політичної обстановки (ВПО) в світі чи регіоні, соціально-психологічного стану (СПС) населення регіону і від їх можливих змін. Така оцінка і її прогнозування завдання в першу чергу вищого політичного керівництва і військового командування. Але в рішенні цих задач приймають участь і військові кадри оперативно-стратегічної, оперативної і оперативно-тактичної ланок. Опинившись, нерідко, в центрі важливих політичних подій, конфліктних ситуацій, вони повинні вміти правильно орієнтуватись в них. Без розуміння обстановки неможливо уміло застосовувати воєнну силу для недопущення, або вирішення конфліктних ситуацій.

Воєнні конфлікти являють собою складні суспільно-політичні явища, які, проте часом мають значно виражені причини і джерела їх виникнення і розвитку. Як правило, причини являють собою чинники соціального розвитку, що продовжують протиріччя в матеріальній сфері, - територіальні, енерго - сировинні, економічні, технологічні. Джерелами конфліктів при цьому, як правило виступають спонукаючі сили у формі політичної, ідеологічної, сепаратистської, етноконфесійної, кримінальної (піратської) агресивності держав, політичних лідерів, юридичних або фізичних осіб.

Збройний конфлікт - це форма вирішення територіальних, національно - етнічних, релігійних, політичних та інших протиріч із застосуванням засобів озброєного насильства як в середині держави, так і по відношенню до сусідньої держави.

У ньому можуть приймати участь групи озброєних людей, окремі формування прикордонних військ, тактичні з’єднання, а також оперативно - тактичні об’єднання Збройних Сил і інших військових формувань.

Будь який воєнний конфлікт характеризується передусім зіткненням інтересів. Стосовно національних інтересів, воєнний конфлікт може приймати форму агресії (війни), або збройного конфлікту ( коли агресора визначити не можливо) тому, що відповідно до Резолюції ХХІ 10 сесії Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.74р., “агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканості чи політичної незалежності іншої держави”.

Аналіз факторів, які впливають на час дії воєнних конфліктів, і бойових дій вказує на те, що перемогу, як правило одержує та сторона на боці якої морально-психологічне, вогневе і головне технологічне перевищення над противником.

Особливої уваги при цьому заслуговує напружене інформаційне протиборство, в ході якого йде сильний морально-психологічний вплив на населення і війська противника.

Ці фактори необхідно обов’язково враховувати під час аналізу воєнно-політичної обстановки і соціально-психологічного стану населення регіону.

Світовий досвід свідчить, що прорахунки в оцінці воєнно-політичної і соціально-політичної обстановки призводять до серйозних негативних наслідків. Це підтверджують і події 1991 року в зоні Персидської затоки. Уряд Кувейту неодноразово попереджувався з боку американського керівництва про можливості агресії з боку Іраку, в тому числі за декілька днів до початку вторгнення іранських військ. Але політичне керівництво Кувейту не погодилось з оцінками американських експертів. Підсумок цього відомий.

При оцінці ВПО необхідно враховувати, що в розвитку воєнного конфлікту спеціалісти визначають шість фаз: скрите зародження конфлікту, загострення напруги, початок силових дій, криза, безпосередні військові дії або вирішення кризи, і встановлення миру.

Перша фаза характеризується появою різних поглядів на питання між суб’єктами ВПО, небезпека війни збільшується, але безпосередньої воєнної загрози ще немає.

На другій фазі конфлікту різниця поглядів розвивається і поглиблюється. Починається конфронтація, яка може, і як правило супроводжується різкими політичними заявами, а інколи погрозами і демонстрацією сили. Цю фазу ВПО можливо характеризувати як потенційну воєнну загрозу.

Третя фаза співпадає з початком конфліктних силових дій.

Не дивлячись на те, що безпосередня воєнна загроза зростає, стратегічна обстановка може бути відносно стабільною. Цей період можна назвати спрямованою воєнною загрозою.

Четверта фаза конфлікту - сама гостра. Вона віддзеркалює кризовий стан ВПО, наявність безпосередньої воєнної загрози.

П’ята фаза конфлікту пов’язана з його вирішенням. Криза може бути вирішена як шляхом досягнення компромісу, так і за допомогою зброї. ВПО в умовах війни набуває різко виражених рис протиборства по всіх напрямках. Чітко визначаються відносини: противник, союзник.

Шоста фаза - це заключення миру і стабілізація ВПО.

Що ж таке взагалі воєнно-політична обстановка? У найбільш загальному розумінні - це сукупність воєнно-політичних відносин суб’єктів політичної діяльності, як у мирний, так і у воєнний час, за сприянням дипломатичних чи воєнних організацій.

Воєнно-політичною обстановкою також вважається і історично-конкретна сукупність умов і факторів, які пов’язані з розстановкою воєнно-політичних сил, характером їх дій і станом відносин, використанням воєнної сили з політичною метою.

Воєнно-політична обстановка виступає як сторона внутрішньої політичної обстановки в державі і зовнішньої обстановки в якому-небудь регіоні, або в світі в цілому.

По масштабу, кількості учасників, широті дії, умов і факторів, які визначають ВПО, необхідно розрізняти? ВПО в світі; ВПО в окремому великому регіоні; ВПО в окремо взятій державі; ВПО в окремій частині держави.

По історичних умовах, конкретних відносинах між сторонами воєнно-політичну обстановку можна розділити на ВПО мирного і воєнного часу.

Класифікація воєнно-політичної обстановки передбачає конкретизацію її суттісних ознак на основі виділення:

Масштабу її еволюції. Тобто в цьому випадку доцільно вести мову про глобальну міжнародну обстановку, обстановку в окремому регіоні чи на конкретному театрі воєнних дій;

Гостроту прояву. Цей критерій виділяє такі варіанти воєнно-політичної обстановки: спокійна, конфронтаційна, кризова (або передвоєнна), конфліктна (або воєнна).

Така сама загальна, зовнішня характеристика воєнно-політичної обстановки як об’єкта для вивчення.

Для повної оцінки ВПО важливо вивчити її внутрішній зміст, її структурні елементи. З цією метою необхідно виявити ті фактори (умови та обставини), які утворюють конкретну воєнно-політичну обстановку, формують конкретний тип, характер воєнно-політичних відносин, визначають їх стан і тенденції до зміни. До них в першу чергу необхідно віднести:

суб’єкти (або сторони) воєнно-політичних відносин - політичні сили, які мають у своєму арсеналі військові засоби і які можуть (здатні) їх використати для досягнення політичних цілей;

геополітичне положення суб’єктів воєнно-політичних відносин;

позиції і особисті якості політичних лідерів і військового керівництва;

інтереси і наміри сторін, які оцінюються, їх попередні і подальші цілі, плани і воєнні доктрини;

економічні, демографічні, науково-технічні, морально-психологічні і інші можливості;

безпосередньо військові сили необхідно оцінювати через їх сукупний воєнний потенціал, кількість і якість збройних сил, їх склад , дислокацію, можливості;

воєнно-політичні дії, які проводять суб’єкти дослідження для досягнення своїх політичних цілей. Це можуть бути демонстрація сили, застосування сили в різних масштабах і формах, роз’єднання сил, які вступили в конфлікт і т.д.

Тобто, головними елементами воєнно-політичної обстановки можна назвати:

Сторони (суб’єкти і об’єкти) воєнно-політичних відносин і особливості співвідношення їх сил.

Воєнно-політичні інтереси і цілі сторін, які оформлені у вигляді концепцій, доктрин, програм.

Система власне воєнно-політичних відносин.

Практичні воєнно-політичні дії сторін.

Тенденції розвитку воєнно-політичних відносин.

В якості суб’єктів ВПО можуть виступати як держави і їх союзи (коаліції), так і інші соціально-етнічні утворення, класи, партії, рухи.

На ВПО впливає кількість суб’єктів, які взаємодіють, їх склад, стан, геополітичне положення, історичні особливості спрямування їх політики. Окрім того, позиції правлячої верхівки, її позиції соціальні якості, характер, реальне відношення до неї як всередині суспільства так і на міжнародній арені можуть мати вплив на розстановку політичних сил і форм їх дій.

Воєнно-політична обстановка оцінюється одночасно об’єктивно і суб’єктивно, що є властивим для будь-яких суспільних відносин і сфер діяльності. Об’єктивно-суб’єктивний характер обстановки виражається в тому, що вона являє собою як об’єктивну реальність, так і її відбиття, оцінку у свідомості, у психіці окремої людини або соціальної групи, в тому числі і суспільства в цілому. Ці грані воєнно-політичної обстановки тісно взаємодіють: суб’єктивні оцінки формуються під впливом і на основі реальних відносин. До них можна віднести воєнно-політичні цілі, плани, рішення. Реальні відносини змінюються в ході реалізації в галузі воєнної політики, суб’єктивних оцінок.

Аналіз сутності і тенденцій розвитку міжнародних воєнно-політичних відносин, як головної ланки воєнно-політичної обстановки, вимагає адекватного усвідомлення комплексу залежних понять, найважливішими з яких є статус таких відносин, їх характер, зміст, стан та надійність.

За статусом воєнно-політичні відносини можуть бути формальними, тобто закріпленими міжнародними угодами, домовленостями, протоколами і таке інше та неформальними. А значить обов’язковим аспектом аналізу воєнно-політичної обстановки є встановлення ступеня відповідності формальних відносин, офіційно підписаних документів і можливостям їх реалізації в практичній діяльності.

За характером воєнно-політичні відносини можна визначити як союзницькі, партнерські, підтримання нейтралітету, напружені і конфронтаційні.

За змістом воєнно-політичні відносини діляться на повні і неповні.

Повні охоплюють всі грані можливих відносин у сферах воєнній і політичній. Наповнення формальних воєнно-політичних відносин практичним змістом залежить від реального стану суспільної ідеології, керівних ідей, положень доктрин, суб’єктивних позицій і якостей керівників держави.

Важливою проблемою аналізу воєнно-політичної обстановки є аналіз відносин між суб’єктами і визначення їх надійності у визначених часових і просторових параметрах. Рівнем надійності можна назвати і охарактеризувати стійкість чи нестійкість відносин. Цей критерій оцінки має особливо вагоме значення.

Для правильної і всебічної оцінки воєнно-політичної обстановки цю роботу необхідно виконувати у визначеній послідовності. В загальному плані можна виділити три основних етапи роботи по вивченню і оцінці воєнно-політичної обстановки.

Підготовчий етап. Етап пов’язаний з рішенням в основному організаційних питань, методологічних і методичних задач. В нього входять визначення об’єкту вивчення, цілі і задачі (тобто, яка ВПО буде вивчатися і аналізуватися: поточна, перспективна, призначення цієї оцінки, питання, які потребують особливої уваги), хто залучений до роботи, визначення часу як на збір інформації так і на безпосередню її обробку, форма, в якій повинні бути надані результати.

Основний етап охоплює безпосередній процес аналізу, оцінки і узагальнення воєнно-політичної обстановки, прогнозування її можливих змін у найближчий час, чи далекому або недалекому майбутньому. Практичне використання результатів оцінки ВПО.

Заключний етап знаменує оформлення і представлення отриманих результатів органом державного і воєнного управління у формі воєнно-політичного огляду, доповідної записки, а в деяких випадках - і у формі пропозицій.

Безпосередня робота по оцінці воєнно-політичної обстановки починається зі збору та добування необхідних даних. Головні джерела для аналізу і оцінки ВПО можна розділити на чотири групи.

Перша - це офіційні відкриті документи державних органів, у тому числі військових, а також впливових суспільних організацій (виступи керівників, заяви, декларації, звернення, маніфести, офіційні ноти і таке інше). Особлива увага звертається на воєнні доктрини, директиви і накази військового керівництва.

Друга група - інформаційні і довідкові матеріали з різних сфер суспільного життя, в тому числі і з військових питань, які відкрито друкуються різними закладами і відомствами.

Третя група - засоби масової інформації, газети, журнали, радіо, телебачення, інформаційна мережа Інтернет. Ці джерела подають найбільш оперативну інформацію, але в ній дуже багато протиріч. Більше того, необхідно мати на увазі, що саме через них може бути організовано спеціальний “виток інформації”, спрямований на відволікання уваги від заходів, які проводяться, і введення в оману потенційного або визначеного противника.

Четверта група - це закриті матеріали, які добуваються спеціальними органами і службами.

Первинна обробка отриманих даних має за мету насамперед їх фіксацію в чітких загальноприйнятих термінах для того, щоб їх можливо було використати у складанні довідки і для запам’ятовування в інформаційній системі. Для цього необхідно класифікувати і систематизувати вихідні дані. Слід відзначити, що аналізувати і оцінювати відомості не тільки за кордонами держави, але й на території держави, в тилу своїх військ щоб вчасно запобігти проявам сепаратизму, націоналізму, які може противник використати у своїх інтересах.

Головна мета оцінки воєнно-політичної обстановки в мирний час в тому, щоб визначити джерела і ступінь зовнішньої і внутрішньої воєнної небезпеки. Для цього необхідно вирішити ряд аналітичних завдань, які пов’язані з виявленням і оцінкою факторів, які формують ВПО в конкретний відрізок часу і в перспективі.

Складність оцінки воєнно-політичної обстановки потребує об’єктивного і критичного відношення до отриманих результатів, особливо при переході до прогнозування. Прогнози завжди носять характер можливості (чи неможливості) і представляються у вигляді моделі, яка розкриває можливі варіанти розвитку дій.

Виходячи із сказаного вище, тобто теоретико-методологічного обгрунтування проблеми, форма вихідного аналітичного документу оцінки воєнно-політичної (соціально-політичної) обстановки в країні чи регіоні, може бути оформлена у такому вигляді:

Воєнно-політичне (соціально-політичне) значення регіону і його основні характеристики (територія, чисельність, склад населення, наявність мобілізаційних і трудових ресурсів, комунікацій та важливих транспортних вузлів) і можливі наслідки його втрати.

Динаміка соціально-політичних процесів у прикордонних державах:

розстановка політичних сил;

політика правлячих кіл і відношення до них населення і військовослужбовців;

діяльність опозиційних партій, громадських рухів, їх спрямування;

можливі воєнно-політичні та воєнно-економічні цілі прикордонних держав.

Характер воєнних приготувань авентуального противника (того, що може виникнути при настанні певного часу і певних умов):

наявність чи відсутність воєнних пактів, присутність іноземних озброєних контингентів на території противника;

інтенсивність воєнно-політичних (соціально-політичних) акцій у прикордонних державах;

воєнно-економічні можливості щодо ведення бойових дій;

принципи підготовки збройних сил та їх комплектування;

стан бойової готовності, характер бойової підготовки;

наявність бойового досвіду, загальна характеристика органів управління, рівень професійної підготовки, настрої особового складу, відношення його до збройного конфлікту.

Розстановка політичних сил і соціально-політичні процеси у регіоні:

найбільш впливові політичні партії і громадські рухи, їх представництво у місцевих органах влади;

характер і мотивація діяльності політичних сил, характер відносин між ними;

соціальна база політичних партій, рухів і об’єднань;

зони можливого впливу та діяльності екстремістських та сепаратистських угруповань;

відношення партій, рухів, населення до помічників Президента і уряду, державних органів;

тенденції змін впливовості політичних партій і рухів, прогнозування їх діяльності з початком бойових дій;

можливий вплив соціально-політичної обстановки на виконання бойової задачі.

Міжнаціональні відносини і демографічна ситуація:

густонаселеність району;

ступінь однорідності регіону за національною ознакою;

райони компактного проживання національних меншин, яка частка населення за національною ознакою має родичів у суміжних державах, підтримують стосунки, мають еміграційні наміри, відвідують держави Західного регіону;

наявність і ступінь міжнаціональних суперечок;

ставлення населення різних національностей до захисту територіальної цілісності і незалежності держави, військ;

соціально-демографічні аспекти населення і призовного контингенту;

прогнозування можливих дій сепаратистських рухів і угруповань;

ступінь їх загрози військам, веденню бойових дій;

національні особливості населення, міжнаціональні відносини, можливості їх використання з метою розвідки, проведення диверсійної діяльності, порушення системи державного і воєнного управління, блокади комунікацій, підривної діяльності в тилу і так далі.

Релігійна обстановка:

ступінь впливу релігії на населення регіону. Кількість та вплив релігійних конфесій, основні центри їх діяльності;

коротка характеристика спрямування основних конфесій, міжконфесійної ситуації, їх ставлення до служби в збройних силах і збройної боротьби;

характер стосунків державних органів влади, політичних партій, рухів з релігійними конфесіями;

конфесії, впливовість і кількість, які налаштовані антидержавно або пацифістські;

прогнозування змін релігійної обстановки в кризовий період та з початком бойових дій.

Криміногенна ситуація:

загальна характеристика криміногенної обстановки у регіоні;

кримінальна ситуація серед призовного контингенту в регіоні (% військовослужбовців запасу, що притягалися до кримінальної відповідальності, в тому числі і під час проходження служби в армії, їх характеристика за видами злочинів, схильних до девіантної поведінки, % тих, що стояли на обліку у наркодиспансерах, хто лікувався від алкоголізму);

кількість та розташування виправно-трудових установ та кількість в’язнів, що в них утримуються;

криміногенна обстановка серед місцевого населення;

прогнозування розвитку криміногенної ситуації, райони можливої діяльності бандугруповань, ступінь загрози з їх боку для регулярних військ, об’єктів та комунікацій;

заходи, які планується провести для нейтралізації діяльності бандугруповань.

Екологічна та санітарно-епідеміологічна обстановка:

наявність в регіоні екологічно небезпечних об’єктів і можливі наслідки в разі нанесення по них ударів. Вплив руйнування цих об’єктів на особовий склад, населення, техніку та озброєння;

кліматичні особливості місцевості, можливість виникнення надзвичайних природних явищ (землетруси, селі, снігопади, замети, затоплення), які можуть вплинути на боєздатність військ і сил;

наявність небезпечних захворювань у регіоні;

можливість виникнення та поширення епідемій, їх можливий вплив на боєздатність військ;

перелік, класифікація та місцезнаходження об’єктів, які знаходяться під захистом Міжнародного Гуманітарного права.

Інформаційне поле:

наявність в регіоні телерадіоцентрів, відеобаз, друкарень, редакцій газет, журналів, їх кількість, місцезнаходження, частка державних і комерційних ЗМІ;

можливості технічних засобів інформації, які знаходяться на території регіону для організації і проведення інформаційної та пропагандистської роботи серед військ та населення;

характеристика політичної спрямованості ЗМІ;

оцінка діючих та ймовірних інформаційних каналів, наявність засобів ведення інформаційно - психологічного впливу з боку противника. Тривалість та потужність (зони впливу) радіотелепередавачів, спрямованість інформаційно - психологічних акцій. Оцінка регіонів, населення, особового складу підрозділів, які регулярно попадають під інформаційно - психологічний вплив, ступінь дієвості цього впливу;

оцінка можливостей власних технічних засобів, використання ЗМІ на території регіону щодо протидії інформаційно - психологічному впливу та морально-психологічному подавленню противника.

При аналізі воєнно-політичної (соціально-політичної) обстановки по кожному елементу формуються часткові висновки, визначаються позитивні і негативні сторони.

Загальні висновки з оцінки повинні стати основою рекомендацій для задуму та рішень командира.

Для найбільшої ефективності робота по оцінці воєнно-політичної (соціально-політичної) обстановки здійснюється органами виховної роботи та органами розвідки (п.2;3) постійно у мирний та воєнний час.

Начальник групи аналізу (соціально-політичного стану) інформаційно-аналітичного відділу Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України