Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Севастопольский Государственный Университет

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

5_VR_ZSU_Nikolenko.doc

Скачиваний:

Добавлен:

01.04.2025

Размер:

1.2 Mб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 1 2 34 / 94 5 6 7 8 9 > Следующая >>>

Vі. Інформаційно-методичне забезпечення

Конституція України-К., 1996.
Про оборону України. Закон України від 06.12.91 р. № 932-12. Відомості Верховної Ради України 1992 №9.
Про Збройні Сили України від 06.12.91 р. №1934-12. Відомості Верховної Ради України, 1992 №9.
Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Закон України. Постанова ВР України від 21.10.93, №3543-12. Відомості ВР України, 1996 № 44.
Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави. Закон України. Постанова ВР України №975-IV від 19.06.03р.
Указ Президента України “Про концепцію виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України” (№981/98 від 04.09.98р.).
Указ Президента України про «Концепцію гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України» (№ 28/2004 від 12.01.04р.).
Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення розвитку Збройних Сил України» (№ 196/2008 від 04.03.2008 р.)
Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України” –К.,-1998.
Біла книга 2008.Оборонна політика України»-К.,-2009.
Концепція гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України.
Розпорядження Президента України “Про заходи щодо реформування гуманітарної сфери Збройних Сил України від 25.10.2003 р. № 338/ 2003 РТ.
Статути Збройних Сил України Затверджені Законами України від 24.03.1999
Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки.
Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року.
Програма реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. – К., 2000.
Директива Верховного Головнокомандувача ЗС України №1 – 1/1384 від 28.10.02р. “Про додаткові заходи щодо поліпшення дисципліни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях”.
Наказ Міністра оборони України №377 від 05.07.2005 р. “Про затвердження Положення про органи з гуманітарних питань у Збройних Силах України”.
Наказ Міністра оборони України №244 від 06.06.2008р. “Про введення посад та структурних підрозділів з виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України”. – К., 2008.
Наказ МО України №11 від 19.04.97р. “Про зміцнення військової дисципліни у Збройних Силах України”.
Наказ МО України № 142 від 05.05.99 р. “Про затвердження Концепції МПЗ підготовки та ведення операції ЗС України”.
Наказ Міністра оборони України від 21.04.2005 р. №235 “Про впорядкування службової діяльності у Збройних Силах України”. –К.2005

20. Наказ Міністра оборони України №416 від 17.12.01р. “Про організацію роботи щодо порядку обліку корупційних діянь та інших правопорушень пов’язаних з ними і надання звітів щодо виконання вимог законодавства України про боротьбу з корупцією”. – К., 2001. 21.Наказ Міністра оборони України від 20.01.94р. №21 “Про введення в дію положення про Збори офіцерів у Збройних Силах України” – К., 1994.

22.Наказ Міністра оборони України від 31.12.1999р. №412 “Про оголошення Кодексу честі офіцера ЗС України” – К., 1999.

23.Директива Міністра оборони України Д-15 від 25.05.2004р. “Про організацію оборонного планування у Збройних Силах України на 2004 – 2009 рр.” – К., 2004.

24.Директива Міністра оборони України Д-12 від 31.05. 01р. “Про стан правопорядку, військової дисципліни та додаткові заходи органів військового управління щодо їх зміцнення”. – К., 2001.

25.Директива МО України № Д-3 “Про організацію гуманітарної підготовки,суспільно-політичного та правового інформування особового складу Збройних Сил України на 2006-2011 роки “.

26. Директива МО України № Д-57 “Про організацію культурно-виховної, просвітницької роботи та дозвілля військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України” від 29.12.2006 р.

27.Директива МО України №д-17 “Про удосконалення діяльності органів військового управління щодо попередження пияцтва та впровадження здорового способу життя у Збройних Силах України” від 29.07.99 р.

28.Директива Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р.№ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України

29.Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002.

30. Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник /за ред.Яку-

пова В.В.-К.-2002

31..Савінцев В.І. Морально-психологічне забезпечення бойових дій.-К., КВГІ,1997.

32.Яковенко. Психічна стійкість військовослужбовців.-К., КВГІ,1997.

33.Бударін В.Ф. Основні етапи адаптації!-К.,КВГІ,1997.

34.Подоляк Я.В.Личность и коллектив: психология военного управления.-М.:Воениздат,1989.

35.Варий М.И. Морально-психологічний стан військ, його оцінка та підтримка на високому рівні.-Л.,1996.

36.Управление морально-психологическими состояниями личного состава военного подразделения.-К.,1995.

37.Коупленд Н. Психология и солдат. Пер с англ. –М.,1958.

38.Иванов Ф.И.Реактивные психозы в условиях войн.-Л.,1984.

39.Космолинский Ф.Л. Эмоциональний стресс при работе в экстремальных условиях.-М.:Медицина,1976.

40.Москвічев С.Г. Соціальна мотивація і шляхи її використання в управлінні.-К., Либідь,1992.

41.Ответчиков А.В. Некоторые вопросы предупреждения и пресечения отрицательных психических состояний среди военнослужащих в условиях боевой обстановки.-Тамбов,1979.

42.Темко Г.Д. Основи формування системи виховання воїна в Україні у період утвердження державності.-К.,1997.

43.Темко Г.Д. Виховна робота в Збройних Силах України: історія і сучасність.-К.,1996.

44.Средин Г.В.,Волков Д.А.,Корабейников М.П. Человек в современной войне.-М.,Воениздат,1981.

45. Морально-психологічне забезпечення підготовки і ведення бойових дій: Навч. посібник: У 2-х ч. / Литвиновський Є.Ю. Попович О.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. – К.: ВГІ НАОУ, 2003.

46. Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України/ Безбах В.Г.,Баранівський В.Ф.Бабенко М.С. та ін.: Навчальний посібник// За загальною редакціею В.В.Ягупова.-К.: НАОУ, 2004 .

ІІ. Плани лекцій, семінарських та практичних занять з дисципліни.

Змістовий модуль №1 « Виховна робота в Збройних Силах України: cистема, сутність і зміст »

Лекція №1( 2 год.)

Виховна робота в Збройних Силах України : система, сутність і зміст.

Вступ

1.Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України :сутність,мета,принципи та зміст.

2.Етапи розвитку системи виховної роботи в підрозділах Збройних Сил України.

3.Сутність та особливості виховної роботи в підрозлілах Збройних Сил України.

4.Закони виховання, закономірності та принципи організації виховної роботи в підрозділі Збройних Сил України.

Висновки

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

2.Воєнна доктрина України. / Указ Президента України № 648/2004 від 15 червня 2004 р. // Народна Армія. – 2004. – 23 червня .

3.Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки.

4.Концепція гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України / Указ Президента України №28/2004 від 12 січня 2004 // Народна Армія. – 2004. – 14 січня.

5.Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 // Збірник Указів Президента України. – К.: Політвидав, 1998.

6.Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення розвитку Збройних Сил України» (№ 196/2008 від 04.03.2008 р.)

7.Наказ Міністра оборони України №244 від 06.06.2008р. “Про введення посад та структурних підрозділів з виховної та соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України”. – К., 2008.

8.Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999.

9.Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року.

10. Директива Міністра оборони України Д-15 від 25.05.2004р. “Про організацію оборонного планування у Збройних Силах України на 2004 – 2009 рр.” – К., 2004.

11.Директива Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р. № ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України “.

12.Директива Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р. № ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України “.

13.Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002..

14. Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України/ Безбах В.Г.,Баранівський В.Ф.Бабенко М.С. та ін.: Навчальний посібник// За загальною редакціею В.В.Ягупова.-К.: НАОУ, 2004 .

ВСТУП

Особливості сучасного етапу розвитку нашої держави та її Збройних Сил (ЗС) вимагають подальшого розвитку системи виховної роботи та морально-психологічного забезпечення (МПЗ) діяльності особового складу. Аксіомою є те, що боєздатність ЗС вирішальною мірою залежить від людського фактору, морального духу військовослужбовців. Саме тому, одним із головних завдань першого етапу будівництва та розвитку ЗС України було опрацювання та надбання ефективних форм виховної роботи. Підсумком цього стало затвердження в 1998 р. Указом Президента України Концепції виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України. Таким чином була створена правова основа для організації виховної роботи з військовослужбовцями. Подальшого розвитку основи організації виховної роботи в підрозділах отримали в Концепції соціального та гуманітарного розвитку у Збройних Силах України та Стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року.

У стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року визначено завдання подальшого широкомасштабного реформування ЗС України, результатом якого повинно стати створення сучасних, багатофункціональних, мобільних, професійно підготовлених і забезпечених досконалими видами зброї та техніки ЗС України. Однією із умов успішного проведення цієї роботи є посилення гуманітарної складової військової служби, організація належної виховної роботи з особовим складом. Це передбачає, насамперед, виконання завдань поширення і закріплення гуманістичних і соціальних цінностей у військових частинах і підрозділах, задоволення потреб та інтересів військовослужбовців і працівників ЗС України, формування їх творчих особистостей.

Напрямом реалізації зазначених завдань є організація ефективного виховного процесу в частинах та підрозділах ЗС України. Його метою є одночасне забезпечення високого рівня морально-психологічного стану особового складу, що достатній для виконання ним завдань за призначенням, та створення умов для саморозвитку та самовдосконалення кожного військовослужбовця у військово-професійній діяльності. Реалізація даної мети сприяє формуванню всебічно розвиненої, високоосвіченої, толерантної особистості громадянина України, яка спроможна свідомо виконувати свій професійний обов’язок.

У сучасних умовах органи військового управління наполегливо втілюють у діяльність військ (сил) систему МПЗ, враховуючи досвід сучасних локальних війн і збройних конфліктів, миротворчих операцій і спрямовують її на підвищення рівня оперативної та бойової підготовки, формування морально-бойових і професійних якостей військовослужбовців, розвитку їх психологічної та вольової стійкості. Одним із головних завдань ЗС України є забезпечення високого рівня їх боєготовності та боєздатності на рівні армій провідних країн світу. Умовою його виконання має стати широкомасштабне реформування ЗС України, пріоритети якого визначені в Директиві Міністра оборони України № Д-15 від 25.05.2004 року та Стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року. В цих документах акцентується увага на необхідність врахування гуманітарної та соціальної складової військової служби при проведенні заходів реформування військових формувань України.

.1. Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України: сутність, мета та принципи

Сучасний поступ українського суспільства вимагає все більше уваги звертати на розвиток його гуманітарної та соціальної сфери, пошук шляхів вирішення конституційної вимоги – „Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави” (Конституція України, ст.3).

В цьому напрямі вищими органами держави та військового управління вже прийнято низку документів. Серед них головними є: Укази Президента України “Про основні напрями соціальної політики”, “Про концепцію гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України” , “Про невідкладні заходи щодо забезпечення розвитку Збройних Сил України ” тощо.

Саме Концепція гуманітарного та соціального розвитку Збройних Сил України покликана стати нормативною базою пошуку якісно нових підходів до вирішення проблем: створення і розвитку системи формування моральної, національно-державницької свідомості військовослужбовців; їх мотивації до військової служби, готовності до виконання специфічних завдань; обґрунтування переходу до якісно нової системи діяльності органів військового управління щодо налагодження і впровадження організаційних, виховних, соціально-психологічних, правових механізмів, які могли б компенсувати певну напруженість, що існує у військах, забезпечити виконання завдань соціальної та гуманітарної політики держави у ЗС України.

Що ж передбачає гуманітарний та соціальний розвиток ЗС України на найближчий час?

Гуманітарна та соціальна політика в ЗС України, як і в цілому в державі, являє собою складне системне явище. Отже, відповідно з тим, що “система – це комплекс взаємодіючих елементів” можна визначити на науково-теоретичному рівні ряд її елементів. До них відносяться: сутнісний, теоретико-методологічний (базовий), структурно-організаційний, змістовий та технологічний. При цьому, слід мати на увазі, що головним, центральним є сутнісний компонент.

Гуманітарна політика в ЗС України має свої особливості, що обумовлені специфікою діяльності та призначення військової організації. Разом з тим, вона базується на загальних методологічних, науково-теоретичних засадах.

Поняття “гуманітарна (від лат. Humanity – людство, людяність) політика” в найширшому розумінні цього терміну має на меті “олюднення” усіх сфер і галузей суспільного буття, створення можливостей та умов для максимальної реалізації кожної особистості, формування в неї внутрішньої потреби й здатності приймати участь у житті держави і суспільства, словом та ділом відстоювати гуманітарні пріоритети та цінності.

У широкому розумінні гуманітарна політика об’єднує дві різноманітні суспільні складові – духовну й соціальну, до яких належать такі галузі, як: освіта, виховання, наука, культура, релігія, свободи, права і обов’язки, інформаційний простір, охорона здоров’я, соціальне забезпечення тощо.

Визначення сутності гуманітарної політики доцільно сформулювати через систему діяльності суб’єктів (держави, ЗС України тощо). Гуманітарна політика – це система цілеспрямованої, регулюючої, організуючої та координуючої діяльності суб’єктів, спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери суспільства, особистості людини, формування, збагачення та реалізації її творчого потенціалу.

При визначенні специфіки гуманітарної політики в ЗС України необхідно враховувати те, що, з одного боку, особовий склад, члени сімей військовослужбовців є повноправними членами суспільства і на них повністю поширюються конституційні права і обов’язки, свободи всіх громадян. З іншого боку, військова організація має свої особливості та обмеження, які впливають на процес “гуманізації” воєнного буття, на умови морально-психологічного, духовного та соціального розвитку особистості військовослужбовця, на її військово-професійну діяльність.

Отже, гуманітарна політика у ЗС України, як складова частина державної гуманітарної політики – це система цілеспрямованої, організуючої та координуючої діяльності органів військового управління, спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери діяльності військ (сил) щодо створення умов для соціально-гуманітарного розвитку воєнної організації українського суспільства, реалізації соціальних, духовних та інших потреб військовослужбовців, формування, збагачення та реалізації їх творчого потенціалу, здійснення ефективної професійної діяльності.

У Концепції гуманітарного та соціального розвитку ЗС України гуманітарну політику розподіляють на: гуманітарну (у вузькому розумінні поняття) та соціальну.

У такому сенсі гуманітарна політика в ЗС України спрямована, переважно, на військово-професійну сферу і визначається як “діяльність органів військового управління щодо забезпечення навчання, виховання, психологічної підготовки військовослужбовців і працівників, їх духовного, культурного та фізичного розвитку, реалізації конституційних прав і свобод”.

Соціальна політика спрямовується на задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, членів їх сімей і працівників, соціальну реабілітацію, підтримку та захист військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або у відставку.

Виділення цих складових окремо є умовним, оскільки реалізація гуманітарної і соціальної політики – це єдиний процес. Вони взаємообумовлені й реалізуються через діяльність одних і тих же суб’єктів.

Важливим показником, що визначає та характеризує сутність гуманітарної політики в ЗС України, є її мета. Мету гуманітарної політики та особливості її реалізації в ЗС України слід розглядати на двох рівнях. Перший – це створення умов для всебічного, гармонічного розкриття фізичного, духовного та творчого потенціалу особистості (тактика діяльності органів військового управління). Другий – пошук дієвих механізмів реалізації потенціалів і суспільства, і особистості (стратегія діяльності органів військового управління).

Саме таке розуміння мети закладено в Концепцію гуманітарного та соціального розвитку у ЗС України: це задоволення соціально-економічних потреб та інтересів військовослужбовців, а також соціальна та професійна адаптація військовослужбовців та осіб звільнених із ЗС України в запас, або у відставку; створення й вдосконалення засобів, форм і методів гуманітарної роботи серед військовослужбовців (тактичне завдання); утвердження особистості військовослужбовця, працівника ЗС як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття їх здібностей в інтересах гармонійного розвитку громадян-патріотів, високопрофесійних військових спеціалістів, свідомих захисників Вітчизни (стратегічне завдання).

Поряд із ствердженням загальнолюдських цінностей у військовому середовищі, в меті гуманітарного і соціального розвитку в ЗС України визначається і специфіка спрямованості діяльності органів військового управління, а саме: “морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної й бойової підготовки, виконання завдань з підтримки миру поза межами України, іншої визначеної законодавством діяльності військових формувань”.

Важливим поняттям є принципи гуманітарного та соціального розвитку ЗС України.

Принципи – це керівні положення, які відображають закономірності розвитку явищ, процесів і визначають вимоги до спрямованості, змісту, організації та методики реалізації змісту гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України. Це керівництво до дії, яке передбачає творчість у роботі з особовим складом, дозволяє враховувати особливості цієї роботи в кожному конкретному випадку.

Принципи гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України є конкретизацією більш загальних принципів, а саме, принципів гуманітарної політики держави..

Концепцією гуманітарного та соціального розвитку ЗС України його принципами визначені: верховенство права, законність і гуманність, повага до людини, її конституційних прав і свобод; гласність, відкритість демократичного цивільного контролю; забезпечення соціального й правового захисту громадян, які перебувають на службі у ЗС України, а також членів їх сімей; взаємодія органів військового управління на основі чіткого розмежування повноважень, відповідальності у питаннях реалізації гуманітарної та соціальної політики держави у ЗС.

Також, до принципів гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України необхідно віднести й принципи організації виховної роботи та морально-психологічного забезпечення (як механізмів реалізації зазначеного процесу). Отже, зазначені принципи: по-перше, відображають специфіку діяльності органів військового управління в нових умовах; по-друге, сприяють організації їх ефективної професійної діяльності в напрямі реалізації соціального та гуманітарного розвитку ЗС України.

Головним тут є необхідність усвідомлення спрямованості діяльності органів військового управління не тільки на свідомість військовослужбовців з метою формування професійно необхідних бойових якостей і моральну самосвідомість, а головним чином на реалізацію громадянських прав і свобод військовослужбовців, працівників ЗС України, задоволення їх соціальних інтересів і потреб.

Важливим компонентом гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України є його змістовий компонент.

Зміст – це сукупність теорій, положень, норм, знань, традицій, що покладенні в основу:

забезпечення гуманітарного та соціального розвитку як військових колективів в цілому, так і військовослужбовців, працівників ЗС України, зокрема;

створення умов для всебічного, гармонійного розкриття фізичного, духовного та творчого потенціалу кожної особистості військовослужбовця, працівника ЗС України;

ефективної професійної діяльності.

Зміст гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України розкривається через його складові, напрями та завдання, на основі яких визначаються та плануються заходи щодо їх реалізації, формуються відповідні функціональні обов’язки посадових осіб органів військового управління.

В Концепції гуманітарного та соціального розвитку ЗС України такими складовими визначено: військово-соціальне забезпечення; правове (політико-правове) забезпечення; інформаційне (інформаційно-пропагандистське) забезпечення; культурологічне забезпечення; міжнародне співробітництво з питань гуманітарного та соціального розвитку; морально-психологічне забезпечення діяльності військ (сил); кадрове забезпечення.

На основі аналізу нормативно-правових актів держави, поглядів вчених-аналітиків щодо визначення та розуміння основних напрямів гуманітарного та соціального розвитку держави його напрямами в ЗС України можна виділити такі: створення необхідних умов для задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, працівників ЗС України, сприяння їм у реалізації, встановлених законами прав і пільг; розвиток та вдосконалення системи соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення військовослужбовців, працівників ЗС України; формування у військових колективах культури гуманних взаємовідносин, що ґрунтуються на загальнолюдських та національних цінностях; сприяння підвищенню рівня самосвідомості особистості військовослужбовців як громадян-патріотів України; гуманізація військової освіти (в тому числі і бойової підготовки військ як її складової), інтегрування її в державну систему освіти на засадах єдиної законодавчої та нормативно-правової бази; створення умов для своєчасного, якісного та ефективного інформаційного забезпечення військовослужбовців, працівників ЗС України, підвищення ролі військових засобів масової інформації в збереженні та відтворенні національних, історичних традицій народу та ЗС України; розвиток фізичної культури та спорту, як основи зміцнення здоров’я, здійснення здорового способу життя, фізичного і духовного розвитку особистості військовослужбовця.

Третім елементом змістового компоненту гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України виступають завдання.

Саме в завданнях відображаються функції суб’єктів гуманітарного та соціального розвитку. При цьому, часто виділяються загальні завдання та завдання конкретних суб’єктів.

До загальних завдань, що сформульовані в Концепції гуманітарного та соціального розвитку відносяться такі:

реалізація конституційних прав і свобод військовослужбовців, працівників Збройних Сил з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України, іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України;

підвищення престижу військової служби в суспільстві;

поглиблення процесу гармонізації службових відносин у військах (силах) як одного з чинників поліпшення морально-психологічного стану військовослужбовців та їх ставлення до служби;

забезпечення повноцінного функціонування державної мови в усіх сферах діяльності Збройних Сил;

сприяння підвищенню освітнього рівня військовослужбовців та членів їхніх сімей, реалізації права на працю та відпочинок;

розвиток у Збройних Силах культури і духовності, створення необхідних умов для національно-культурного та духовного самовдосконалення військовослужбовців та членів їхніх сімей, розвитку творчих здібностей і талантів;

забезпечення гідного рівня матеріального забезпечення та соціальної захищеності військовослужбовців та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил;

створення належних житлово-побутових умов, сприяння здобуттю дітьми військовослужбовців освіти та обраної професії у військових та інших навчальних закладах;

забезпечення надійності системи охорони здоров'я військовослужбовців, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей;

захист прав військовослужбовців, працівників Збройних Сил та осіб, звільнених з військової служби у зв'язку зі скороченням;

приведення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку в різні роки, учасників бойових дій, сімей загиблих військовослужбовців у відповідність із змінами у грошовому забезпеченні військовослужбовців, що перебувають на службі у Збройних Силах;

розвиток фізичної культури і спорту в підрозділах та військових частинах.

Далі ці завдання уточнюються серед обов’язків суб’єктів військового управління різних рівнів. В Концепції гуманітарного і соціального розвитку ЗС України констатується, що „...у військах (силах) загальне керівництво гуманітарним і соціальним розвитком здійснюють командири (начальники). А безпосередніми організаторами діяльності військових службових осіб з питань гуманітарного і соціального розвитку є відповідні заступники командирів (начальників) з гуманітарних питань”. Їх права і обов’язки визначаються положенням про органи з гуманітарних питань.

2. Етапи розвитку системи виховної роботи в підрозділах Збройних сил України

Процеси створення й розвитку системи виховної роботи та морально-психологічного забезпечення військ (сил) є складовою частиною процесів широкомасштабного реформування ЗС України в цілому. Відповідно до цього можна визначити такі етапи:

Перехідний етап (1991 – 1992 рр.). Це етап переходу від системи партійно-політичної роботи у військах до системи виховної роботи в ЗС України Цей етап пов’язаний із набуттям України незалежності, змінами концептуальних основ роботи з особовим складом військ: від партійного принципу керівництва ЗС до принципу „армія поза політикою і забороною діяльністю в її структурах будь-яких партій”.

І етап (1992-1996 рр.). Це період часу від створення органів виховної роботи (соціально-психологічної служби) до затвердження у січні 1996 року Державної програми будівництва та розвитку ЗС України.

На цьому етапі створені основи нормативно-правової бази виховної роботи у підрозділах:

Закон України “Про Збройні Сили України” (від 06.12.1991 р.).
Тимчасове положення про органи виховної й соціально-психологічної роботи в ЗС України (введено наказом Міністра оборони України № 49 від 25.09.1994 р.).

ІІ етап (1997-2000 рр.) У цей час продовжується формування нормативно-правової бази виховної роботи та морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил), а саме:

затверджена Указом Президента України від 04.09 1998 року № 981 „Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України”;

введена в дію Концепція морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) ЗС України (наказ Міністра оборони України № 142 від 05.05.1999 р.);

активізується робота всіх органів військового управління щодо створення єдиної системи морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил) на основі введеного в дію Положення про органи виховної роботи ЗС України (наказ Міністра оборони України № 226 від 18.07.2000 р.)

У цих документах:

1. Проведено аналіз зарубіжного досвіду організації морально-психологічного впливу на особовий склад військ.

2. Виявлено протиріччя, закономірності та тенденції розвитку ЗС України та морально-психологічного забезпечення їх застосування.

3. Обґрунтовано роль, завдання і перспективи розвитку органів виховної роботи на всіх рівнях військового управління.

4. Проводиться моніторинг діяльності органів виховної роботи з метою виявлення позитивних і негативних тенденцій та визначення напрямів їх подальшого функціонування.

ІІІ етап (середина 2000 року – кінець 2003 року). У цей період затверджені уточнена Державна програма реформування та розвитку ЗС України до 2005 року і програми реформування і розвитку морально-психологічного забезпечення ЗС України на період до 2005 року.

У цих документах визначалися загальні напрями, шляхи й пріоритети реформування та розвитку системи роботи з особовим складом, формування його морально-бойової та професійної компетентності до виконання завдань за призначенням. Визначено, що діяльність органів військового управління всіх рівнів повинна бути спрямована на:

– удосконалення єдиної нормативно-правової бази морально-психологічного забезпечення в масштабах держави, ЗС, інших військових формувань України;

– підвищення рівня дієвості морально-психологічного забезпечення бойової та мобілізаційної готовності військ;

– оптимізацію структури та чисельності органів виховної роботи, їх поступову трансформацію в органи морально-психологічного забезпечення;

– розробку системи морально-психологічного забезпечення сучасних технологій застосування військ (сил);

– використання нових форм та способів морально-психологічного забезпечення;

– створення матеріально-технічної бази морально-психологічного забезпечення.

ІV етап (кінець 2003 року до теперішнього часу). Цей етап пов’язаний із зверненням уваги вищим керівництвом держави на необхідність посилення розвитку гуманітарної сфери в ЗС України. Відповідно до цього видано низку документів, а саме:

Розпорядження Президента України “Про заходи щодо реформування гуманітарної сфери ЗС України”;
Концепція гуманітарного і соціального розвитку в ЗС України;
Директива начальника Генерального штабу Збройних Сил України №ДГШ-4 від 18.06.2005 р.”Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України”.

4.Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо забезпечення розвитку Збройних Сил України ” (№196/2008 від 04.03.2008 р.)

5.Наказ Міністра Оборони України № 244 від 06.06.2008 р. “Про введення посад та структурних підрозділів з виховної та соціально-психологічної роботи у ЗС України”.

На основі цих документів визначаються обов’язки всіх посадових осіб щодо забезпечення гуманітарного та соціального розвитку ЗС України та проведення виховної роботи з усіма категоріями особового складу. Відповідно до розподілу повноважень на заступника командира роти з виховної роботи, офіцера-психолога військового підрозділу, насамперед, покладається організація і проведення виховної роботи з особовим складом підрозділу.

Виховна робота – це взаємодія педагога-вихователя з вихованцями, яка цілеспрямована на самостановлення, саморозвиток, самовиховання особистості, яка реалізується шляхом розв’язання множини виховних завдань і забезпечує формування особистісно, соціально значущих морально-етичних цінностей, норм та правил поведінки. Саме в підрозділі, і тільки в ньому, відбувається безпосередня взаємодія керівного складу військ із особовим складом, від дій якого залежить виконання завдань за призначенням ЗС в цілому.

3. Сутність та особливості виховної роботи в підрозділах Збройних Сил України

Виховна робота у військових підрозділах ЗС України організується і проводиться згідно з частиною 3 Концепції виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, затвердженої Указом Президента України від 4 вересня 1998 року №981/98.

Під виховною роботою розуміється система організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, правових, культурно-просвітницьких та військово-соціальних заходів, спрямованих на формування і розвиток у воїнів професійно необхідних психологічних якостей, моральної самосвідомості, що має забезпечити високу бойову і мобілізаційну готовність органів управління, з’єднань і частин, зміцнення військової дисципліни та правопорядку, згуртування військових колективів.

Виховна робота в підрозділі ЗС України, носить системний характер, і вміщує в собі низку взаємопов’язаних, обумовлюючих один одного елементи (складові, напрями, завдання тощо).

Згідно концепції виховної роботи у ЗС України головними її складовими визначено:

- морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань;

- морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень;

- інформаційно-пропагандистське забезпечення;

- культурно-виховна і просвітницька робота;

- військово-соціальна робота.

Мета всіх цих складових єдина. І інформаційно-пропагандистське забезпечення і культурно-виховна та просвітницька робота, і військово-соціальна робота, також як і морально-психологічне забезпечення через їх специфічні форми, спрямовані на підвищення бойової і мобілізаційної готовності підрозділів, ефективності бойової підготовки, формування і розвитку у військовослужбовців особистої відповідальності за свідоме виконання військової присяги, вимог законів, військових статутів, наказів командирів і начальників, виховання відданості українському народу, високих якостей громадянина-патріота, національної свідомості та духовної культури, а в кінцевому підрахунку на формування достатнього для виконання завдань за призначенням морально-психологічного стану особового складу підрозділів ЗС України.

Методологічною основою організації виховної роботи в підрозділах ЗС України можуть слугувати надбання теорії і практики виховання (Л.А. Аза, Ш.А. Амонашвілі, А.С. Макаренко, С.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський, І.Д. Бех, І.А. Зязюн, О.В. Киричук, О.П. Кондратюк, Г.І. Легенький, І.С. Якіманська, О.А. Дубасенюк, В.В. Серіков, В.П. Беспалько, О.В. Барабанщиков, С.С. Муцинов та ін.). Фундаментальною працею щодо організації виховної роботи в ЗС України є праця В.В. Ягупова “Військове виховання: історія, теорія та методика”, в якій визначаються його мета, сутність і зміст, специфічні принципи, компоненти на новій особистісно орієнтованій парадигмі виховання.

Сутність виховної роботи в підрозділах ЗС України, враховуючи сучасні тенденції гуманістичного спрямування виховання, полягає в якісній організації та стимулюванні психологічно і педагогічно обґрунтованої діяльності особового складу, військових колективів, в гармонійному та всебічному розвитку особистості як вихователів (військово-педагогічний колектив) так і вихованців (особовий склад), в їх комунікативній взаємодії, в формуванні мотивації постійного творчого їх самовдосконалення.

Головною ознакою ефективної виховної роботи у військових формуваннях повинно бути її особистісна спрямованість. Метою особистісно орієнтованого гуманного виховання повинно бути не сформувати й навіть не виховати, а знайти, підтримати, розвинути людину в людині, закласти в ній механізм самореалізації особистості.

Особливість виховної роботи у військових підрозділах полягає в тому, що її організація обумовлена з однієї сторони цілями та інтересами військової служби, а з іншої – формуванням громадянина України, збагаченого загальнолюдськими цінностями.

Отже, виховна робота в підрозділах ЗС України – важливий напрям діяльності командирів, спрямований на вирішення завдань гуманітарного та соціального розвитку ЗС України через створення сприятливого виховного середовища у військових підрозділах на основі гуманних відносин, поваги до особистості кожного військовослужбовця.

4. Закони виховання, закономірності та принципи організації виховної роботи в підрозділі Збройних Сил України

Як будь-якому соціальному процесові виховній роботі в підрозділах ЗС України притаманні свої закони, закономірності, принципи, організаційні форми, методи тощо.

В.В. Ягупов специфічними, притаманними військовому вихованню визначає закони: соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання персоналу ЗСУ; виховуючого та розвиваючого навчання; закон обумовленості виховання особового складу ЗС України характером їх діяльності; цілісності та єдності процесу виховання.

Закон соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання військовослужбовців. Він виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу виховання військовослужбовців.

Закон виховуючого та розвиваючого навчання. Він розкриває співвідношення між опануванням знаннями, навичками, уміннями і всебічним розвитком особистості військовослужбовця, тобто передбачає наявність міцного виховного впливу будь-якого навчального заходу і навпаки. Наприклад, організуючи виховні заходи, командир (заступник) має пам’ятати про їх освітні задачі: сприяти загальному розумовому розвитку військовослужбовців і формуванню високого інтелектуального потенціалу держави; сприяти формуванню наукового уявлення військовослужбовця як про місце і роль Збройних сил України у житті держави взагалі, так й про місце і роль кожного окремого військовослужбовця у зміцненні обороноздатності України та її Збройних сил – зокрема; сприяти військово-професійному розвитку військовослужбовців; формувати навички та уміння високої культури як загального міжособистісного спілкування, так і військового етикету тощо.

Закон обумовленості виховання військовослужбовців характером їх діяльності. Він з’ясовує співвідношення між педагогічним керуванням і розвитком власної активності військовослужбовців, як об’єктів виховання, між способами організації виховного процесу та його результатами, тобто власне характер виховної та бойової діяльності військовослужбовців має формувати гармонійно розвинутих військовослужбовців з менталітетом народу України, здатних ефективно виконувати завдання по захисту територіальної цілісності та недоторканості України шляхом постійного підвищення бойової майстерності, підтримання високої бойової та мобілізаційної готовності – взагалі та обґрунтувати зміст їх виховання і визначати основні напрямки їх військово-професійного формування, розвитку і вдосконалення – зокрема.

Закон цілісності та єдності процесу виховання. Він виявляє співвідношення частини та цілого у виховному процесі, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів. Наприклад, бойова і мобілізаційна готовність будь-якого військового підрозділу і військової частини – зокрема та Збройних сил України – взагалі. Характер дій військовослужбовців на сучасному полі бою передбачає наявність у військовослужбовців комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і високих морально-бойових та духовних якостей. Через це процес виховання у Збройних силах України має організуватися у комплексі, складати як у теоретичному, так і прикладному аспекті суцільну єдність і служити основному призначенню Збройних сил України - бути в постійній бойовій та мобілізаційної готовності та забезпечувати державний суверенітет і недоторканість нашої Батьківщини.

Закон єдності і взаємозв’язку теорії та практики виховання військовослужбовців. Він розкриває співвідношення між змістом і методами виховання та майбутньою діяльністю військовослужбовців, залежністю теорії військового виховання від сучасної військової практики. Зміст діяльності військовослужбовців у сучасних умовах, переважно, має екстремальний характер, накладає на їх свідомість і психіку надзвичайно великі навантаження. У зв’язку з цим переважна більшість виховних заходів повинна мати військово-професійну та національну спрямованість і ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях. Вони, безперечно, мають здійснюватися шляхом активної участі військовослужбовців у різноманітних виховних заходах. Тому в змісті виховання військовослужбовців Збройних сил України мають своєчасно відбиватися останні досягнення військової науки, зміни у стратегії та тактики дій вірогідного противника, досвід сучасних воєнних конфліктів, національні та загальнолюдські цінності.

Під закономірностями виховного процесу розуміються конкретні прояви вище зазначених законів, які мають об’єктивні, суттєві, стійкі та повторювальні зв’язки між компонентами виховної роботи.

До таких закономірностей сучасні військові науковці (В.В. Ягупов, Є.Ю. Литвиновський) відносять дві групи:

перша група стосується власне особистості особового складу ЗС України;

друга група – військових колективів (середовища) де ця особистість самовдосконалюється.

До першої групи належать такі закономірності:

провідна роль соціальних умов у формуванні особистості учасників виховного процесу;
залежність розвитку особистості від характеру і змісту професійної та навчально-пізнавальної діяльності;
взаємозумовленість внутрішніх психічних факторів і зовнішніх впливів на особистість;
спадкоємність і послідовність формування особистості з урахуванням її вікових та індивідуально-психічних особливостей;
цілісність формування особистості;
залежність формування особистості вихованця від якості професійної компетентності вихователів та виховних умов, в яких воно проводиться;
залежність формування особистості учасників виховного процесу від характеру взаємостосунків і спілкування між ними.

До другої групи відносяться:

відповідність життєдіяльності та внутрішніх взаємин у військовому колективі (середовищі) соціальній природі суспільства;
забезпечення у військовому колективі (середовищі) гармонії суспільних, службових і особистих інтересів;
створення умов для систематичної орієнтації членів військових колективів на послідовне підвищення рівня якості бойової та гуманітарної підготовки;
створення умов у військових частинах для виховання та самовиховання в особового складу свідомості, самосвідомості та почуття колективної і персональної відповідальності за стан справ у ній;
створення обстановки вимогливості до членів військових колективів, своєчасне подолання між особистісних конфліктів, суперечностей;
створення умов для підвищення авторитету офіцерів та керівників військовими частинами.

Окрім законів, закономірностей організації виховної роботи, її вихідними положеннями є принципи.

Принципами організації виховної роботи в підрозділі є такі:

1. Державна і патріотична спрямованість виховної роботи. Цей принцип вимагає чіткого розуміння всім військово-педагогічним колективом мети та завдань виховання, його обумовленості національно-державницькою ідеологією формування у військовослужбовців комплексу морально-психологічних, фізичних та розумових якостей, глибокого розуміння ними належності до українського народу, своєї Батьківщини – України, внутрішньої потреби та готовності відстоювати та захищати її інтереси, реалізовувати свій особистий потенціал на благо зміцнення обороноздатності Української держави.

Тому кожен виховний акт, метод, засіб, прийом виховного впливу має відповідати меті виховання. З урахуванням цієї вимоги всі виховні заходи повинні плануватися і проводитися так, щоб “працювали” на формування та розвиток у військовослужбовців необхідних морально-бойових якостей, забезпечували державницьку і патріотичну спрямованість виховного процесу.

2. Взаємозалежність змісту, форм і методів виховної роботи.

Розвиток особистості військовослужбовця – це певна послідовність зміни її властивостей, якостей з притаманними їм структурою та психологічними закономірностями. Тому цей принцип має забезпечити наукове обґрунтування, приведення в певну систему всіх наявних на сьогодні форм і методів виховної роботи відповідно до її змісту, до індивідуальних особливостей військовослужбовців. Він вимагає необхідності відслідкування змін у мотиваційній, емоційно-вольовій, пізнавальній, операційно-діяльнісній сферах особистості, її ставлення до виконання службових обов’язків і відповідного корегування змісту виховної роботи, вибору оптимальних, адекватних йому форм і методів виховного впливу.

Крім того, даний принцип вимагає відповідності вибраної форми чи методу виховної роботи організаційним, морально-психологічним, інформаційним, педагогічним, культурно-просвітницьким заходам, з урахуванням ланки її проведення (підрозділ, частина, з’єднання, об’єднання, оперативного командування, виду ЗС).

3. Повага до особистості, конституційних прав і свобод військовослужбовців, орієнтація на ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські моральні цінності.

Цей принцип підходу до людей сприяє створенню турботливого ставлення до людини, вимогливості до себе і до інших, довіри. Головне полягає в тому, що необхідно роботу організувати таким чином, щоб довести до свідомості військовослужбовців того, що людина – найвища цінність, яку необхідно захищати. Виховна робота має відповідати основним вимогам, проголошеним у Декларації прав людини, Конституції України, створювати всім умови для найповнішого розвитку особистості.

4. Безперервність і спадкоємність у виховній роботі, органічне поєднання у виховному процесі національних, історичних і культурних традицій з почуттям нового.

Головною метою виховної роботи має бути формування військовослужбовця, як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних надбань українського народу, достатнього рівня розвитку правової, військової, моральної, естетичної культури здатний відстояти національні інтереси України.

Принцип вимагає оцінювати готовність до виконання службових обов’язків за рівнем розвитку особистості військовослужбовця: її мотиваційної, емоційно-вольової сфер, пізнавальних процесів, знань, умінь, навичок, які необхідні воїну.

Крім того, даний принцип передбачає спадкоємність в роботі, суть якої полягає, перш за все, в тому, щоб йти вперед, опираючись на все досягнуте раніше, творчо збагачуючи його. Формування особистості військовослужбовця має будуватися на національних засадах, на суспільно-історичному досвіді України, на невіддільності його від національного ґрунту, на врахуванні історичного досвіду, народних традицій у виховній роботі; на розвитку національно-патріотичної свідомості кожного військовослужбовця незалежно від його національності, віросповідання, соціального стану. Дотримання цього принципу вимагає докорінного перегляду форм та методів військово-патріотичного виховання військовослужбовців, творчого підходу до впровадження народних, національних звичаїв, форм роботи.

5. Конкретність та узгодженість змісту, форм і методів виховної роботи.

Використання на практиці цього принципу означає, що у виховній роботі необхідно виходити із завдань, які стоять перед військами (силами) на даному етапі; враховувати воєнно-політичну обстановку в світі і навколо України та висновки з неї; приймати до уваги особливості сучасного етапу реформування та розвитку ЗС України, зміни, що проходять в структурі, оснащенні військ (сил) сучасними зразками озброєння та військової техніки, в системі комплектування ЗС України особовим складом; враховувати зміни в самому особовому складі, в системі навчання, виховання, та психологічної підготовки; добиватися відповідності її змісту цілям і завданням бойової та мобілізаційної підготовки, підтримання високої бойової готовності військ (сил).

Принцип конкретності та узгодженості вимагає узгодженості і координації за цілями, завданнями, місцем, часом, формами і методами виховної роботи всіх категорій вихователів; забезпечення єдності всіх складових та напрямів виховної роботи; здійснення диференційованого підходу до військовослужбовців, врахування загальних та індивідуально-психічних особливостей і характеристик всіх категорій особового складу, їх вікові, сімейні та інші особливості, загальноосвітню та технічну підготовку, культурний рівень; творче використання арсеналу форм, методів, засобів і прийомів виховної роботи, врахування всіх факторів, що впливають на формування і розвиток моральної свідомості, високих морально-бойових якостей.

6. Науковий підхід до планування, здійснення та оцінювання результатів виховної роботи.

Цей принцип вимагає чіткого визначення напрямів, шляхів, змісту, засобів, методів щодо реалізації цілей виховної роботи, прийняття конкретних заходів виховної роботи, їх термінів та виконавців.

Планування виховної роботи має бути погоджено з заходами бойової підготовки, завданнями підрозділу, військової частини, їх повсякденною життєдіяльністю та органічно їх доповнювати. Воно повинно об’єктивно прогнозувати розвиток соціально-психологічних процесів в підрозділі, військовій частині та оптимально моделювати виховні заходи, спрямовані на зміцнення морально-психологічного стану особового складу та успішне вирішення завдань військової частини, підрозділу.

Науковий підхід до планування та здійснення виховної роботи вимагає опори на сучасні наукові теорії в організації управління соціально-психологічними процесами у військових колективах, новітніх знань в області військової соціології, педагогіки та психології.

Даний принцип вимагає об’єктивного оцінювання і вимірювання результатів виховної роботи, змін в об’єктів виховної роботи внаслідок виховних впливів. Проблема діагностики виховної роботи, визначення критеріїв і ступенів її результативності є вкрай актуальною проблемою, яка на сьогодні залишається слабо вивченою і методично не обґрунтованою. Діагностика виховної роботи спрямована на глибоке вивчення умов перебігу виховного процесу, визначення шляхів його вдосконалення на основі знання про способи й умови взаємодії його компонентів, своєчасної корекції виховної роботи.

Отже, сукупність всіх зазначених принципів (виховання, національного виховання, військового виховання та виховної роботи) забезпечує успішне визначення завдань та змісту, підбір методів, засобів і форм виховної роботи.

Зазначимо, що всі існуючи методи і форми можна розподілити за групами: методи і форми виховання під час навчально-бойової діяльності, методи і форми виховання під час службової діяльності і методи і форми виховання під час позаслужбової діяльності особового складу ЗС України.

Висновки:

-Виховна робота в підрозділах ЗС України – динамічний процес, складова системи загальнонаціонального виховання, метою організації якого з одного боку є формування достатнього для дій за призначенням рівня морально-психологічного стану особового складу, з іншого, створення сприятливого виховного середовища для його самовдосконалення та саморозвитку.

-Результатом організації виховної роботи в підрозділі повинен стати військовослужбовець – не носій рафінованих військово-технічних знань, умінь та навичок (військовий “гвинтик” суспільної машини), а високоосвічена, інтелігентна, високо статусна особистість у суспільстві, яку поважають за чесність, вихованість і почуття обов’язку, високу громадську свідомість, патріотизм, високу професійну компетентність, відповідальність за втілення в життя вимог Конституції України, Законів України, наказів командирів (начальників), відповідальність за підтримання на належному рівні бойової готовності військ, зміцнення військової дисципліни та правопорядку.

Семінар №1 ( 2 год.)

Основні напрямки реформування виховної роботи з особовим складом та створення органів з виховної та соціально-психологічної роботи в Збройних Силах України.

1.Вимоги основних законодавчих актів, Верховного головнокомандувача Збройних Сил України щодо реформування виховної роботи з особовим складом.

2.Особливості та основні завдання органів з виховної та соціально-психологічної роботи в підрозділах Збройних Сил України.

3.Роль і місце командира підрозділа в організації та проведенні виховної роботи з особовим складом.

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

3.Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки.

8.Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999.

9.Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року.

Змістовий модуль №2 «Морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності, бойового чергування,бойової служби, оперативної та бойової підготовки».

Лекція №2( 2 год.)

Морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності,бойового чергування,бойової служби, оперативної та бойової підготовки.

Вступ

1.Визначення та основні напрямки МПЗ бойової і мобілізаційної готовності,бойового чергування,бойової служби,оперативної та бойової підготовки.

2.Організація МПЗ тактичної підготовки підрозділу.

3.Завдання МПЗ вогневої підготовки підрозділу.

4.Особливості МПЗ технічної та спеціальної підготовки.

Висновки

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

3.Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки.

6.Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999.

7.Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року.

8.Біла книга 2008.Оборонна політика України»-К.,-2009.

9. Директива Міністра оборони України Д-15 від 25.05.2004р. “Про організацію оборонного планування у Збройних Силах України на 2004 – 2009 рр.” – К., 2004.

10.Положення про корабельну службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України, затверджено Наказом Міністра оборони України від 25.11.2003 № 415

11. Директива Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р. № ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України “.

12.Програма реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. – К., 2000. .

13.Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки з‘єднань,військових частин та підрозділів Збройних Сил України.(методичний посібник). - К.: Вид. НАОУ,2000.

14.Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002..

15. Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ягупова.– К., 2002.

16.Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України/ Безбах В.Г.,Баранівський В.Ф.Бабенко М.С. та ін.: Навчальний посібник// За загальною редакціею В.В.Ягупова.-К.: НАОУ, 2004 .

Вступ

Державна програма будівництва та розвитку Збройних сил України на період з 2006 до 2011 років і на подальшу перспективу охоплює всі напрямки їх життєдіяльності. Згідно неї, головним завданням Збройних сил України є їх постійна готовність відбити агресію, звідки б вона не виходила, захистити незалежність, територіальну цілісність і недоторканість кордонів України. Для цього вони мають знаходитися у постійній бойовій готовності та мати відповідний бойовий потенціал. Основу цього потенціалу складають матеріальна і духовна сторона. Про роль духовного фактору у життєдіяльності військ досить влучно підкреслював Н.Коупленд: “… моральний стан - це питання життя і смерті. Ним не можна нехтувати. Кожна добре організована армія зацікавлена у високому рівні бойової підготовки своїх військ і, коли це можливо, в забезпеченні їх кращою зброєю, щоб створити матеріальну перевагу над противником. Однак матеріальна перевага не так важлива, як моральна. Для армії більш небезпечним є низький моральний стан військ, ніж недостаток боєприпасів”. Історія війн і воєнних конфліктів знає немало прикладів, коли результат бою вирішало не перевага над противником у живої силі та бойовій техніці, а високий морально-психічний стан особового складу як результат ефективного здійснення морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ.

На вирішення цих завдань був спрямований Указ Президента України від 4 вересня 1998 року № 981/98 про Концепцію виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, який зміцнення морально-психологічних підвалин життєдіяльності Збройних сил України визначає як приоритетну державну справу і підкреслює необхідність цілеспрямованої системної організації в них морально-психологічного забезпечення. Концепція чітко визначає систему морально-психологічного забезпечення в Збройних силах та інших військових формуваннях України, зміст, основні напрямки та завдання виховної роботи, її принципи та організацію.

1.Визначення та основні напрямки МПЗ бойової і мобілізаційної готовності, бойового чергування ,бойової служби, оперативної та бойової підготовки.

Визначне місце в повсякденній діяльності підрозділів ЗС України займає навчально-бойова діяльність. Це система заходів, спрямованих на оволодіння військовослужбовцями військово-професійними знаннями, навичками та вміннями, формування їх морально-психологічних та бойових якостей, необхідних для забезпечення високої бойової готовності до надійного виконання підрозділом завдань за призначенням.

Успішне проведення таких заходів залежить від багатьох факторів, але, перш за все, від всебічного забезпечення, одним із видів якого є морально-психологічне. Воно охоплює увесь процес навчання та виховання військовослужбовців і здійснюється в процесі занять з бойової підготовки, повсякденної життєдіяльності підрозділів з урахуванням особливостей завдань, які ними вирішуються.

За досвідом підготовки військ (сил) заходи морально-психологічного забезпечення навчально-бойової діяльності особового складу суттєво підвищують ефективність його дій за призначенням, попереджує розвиток негативних психічних станів, що утворюються внаслідок впливу її психогенних факторів.

Організація і проведення заходів морально-психологічного забезпечення навчально-бойвої діяльності залежить від особливостей змісту бойової підготовки особового складу різних видів і родів ЗС України. Врахування цих особливостей суттєво впливає на ефективність і дієвість роботи командного складу підрозділу щодо формування в особового складу високих морально-психічних якостей та готовності до ефективного виконання своїх службових обов'язків у мирний час та особливий період.

Морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційних готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань включає комплекс організаційних, виховних та соціально-психологічних заходів, спрямованих на підтримання постійної бойової готовності органів управління, об’єднань, з’єднань, частин та підрозділів, установі закладів, реалізацію духовного і професійного потенціалу особливого складу під час виконання навчально-бойових завдань.

Основні напрямки морально-психологічного забезпечення бойової та мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань:

виховання у військовослужбовців глибокого почуття любові до України, її народу, бойових якостей, духовної та психологічної готовності зі зброєю в руках захищати Українську державу;

здійснення військово-професійної орієнтації та військово-патріотичного виховання військовослужбовців та призовників;

роз’яснення особовому складу внутрішньої та зовнішньої політики держави й необхідності підтримання органів управління, з’єднань та частин у постійній готовності до виконання завдань за призначенням, виховання високої пильності та дотримання військової таємниці;

вивчення, аналіз та прогнозування суспільно-політичної обстановки в регіонах, морально-психологічного і релігійного стану у військах, їх можливого впливу на виконання військовими формуваннями поставлених завдань;

визначення оптимальних напрямів професійної та службової діяльності кожного військовослужбовця строкової служби та за контрактом, забезпечення психологічної адаптації молодого поповнення відповідно до військового фаху, індивідуальних нервово-психічних особливостей, проведення з ними необхідної профілактичної та корекційної роботи;

підвищення особистої відповідальності генералів, адміралів, офіцерів органів управління, військ (сил) і військових комісаріатів за якість відпрацювання відповідних бойових документів, вивчення морально-психічних особливостей та підготовку необхідних ресурсів для виконання завдань особливого періоду, організацію мобілізаційної підготовки офіцерського складу;

організаційне і методичне забезпечення психологічної підготовки військовослужбовців для успішної військово-професійної діяльності у повсякденному житті та екстремальних умовах;

навчання командного складу, офіцерів виховних структур методиці та методів морально-психологічного забезпечення занять з бойової підготовки військ (сил), а саме - під час проведення стрільб (пусків), водіння бойових машин, тактичних (тактико-спеціальних) навчань, польових виходів, морських походів, польотів, технічної та спеціальної підготовки;

роз’яснення особовому складу навчально-бойових нормативів та заходів безпеки при організації бойової підготовки та службово-бойової діяльності;

надання допомоги командирам і штабам в організації змагань найкращого фахівця, передову частину, підрозділ;

створення та підтримання на належному рівні необхідної матеріально-технічної бази морально-психологічного забезпечення, розробка і зберігання сучасних технічних засобів виховання і поліграфії та методик їх використання;

забезпечення зразковості офіцерів, усього особового складу під час виконання навчально-бойових завдань, бойового чергування, бойової та вартової служби, службово-бойової діяльності;

виховання у особового складу бережного ставлення до навчально-матеріальної бази, бойової техніки, озброєння, їх майстерного застосування;

науковий аналіз та впровадження в практику передового досвіду морально-психологічного забезпечення дій підрозділів і частин збройних сил інших держав у локальних війнах і воєнних конфліктах, а також миротворчих дій підрозділів Збройних Сил України та Колективних сил по підтримці миру Співдружності Незалежних Держав;

організація взаємодії органів військового управління з органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями, рухами та партіями державницького спрямування з питань морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ, військово-патріотичного виховання допризовної та армійської молоді;

вивчення і розповсюдження передового досвіду роботи командирів, штабів, органів виховної роботи з питань підтримання військових частин і підрозділів у постійній бойовій готовності, якісного вирішення завдань оперативної та бойової підготовки.

2. Організація морально-психологічного забезпечення тактичної підготовки підрозділу

Головним видом бойової підготовки берегових військ ВМС ЗС України є тактична підготовка, а основними – вогнева, технічна, спеціальна, стройова та фізична. Усі вони висувають високі вимоги до духовних, психічних і фізичних якостей особового складу і передбачають всебічно організоване та змістовне МПЗ.

Водночас, кожний з основних видів бойової підготовки за умов її оптимальної організації має величезні можливості щодо формування у військовослужбовців високих морально-бойових і фізичних якостей, психічної стійкості, навичок і вмінь стійко переносити труднощі навчально-бойової діяльності, сміливо і рішуче діяти в навчальному бою. Реалізація цих можливостей-головне завдання заступника командира з виховної роботи .

Отже, заходи морально-психологічного забезпечення бойової підготовки повинні бути спрямовані на морально-психологічну підготовку особового складу, формування та розвиток у військовослужбовців настанов, професійно необхідних якостей, досвіду застосування бойової техніки, способів ведення бойових дій, захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника з метою формування достатнього морально-психологічного стану підрозділу до виконання завдань за призначенням.

Основою польової виучки військ, бойового загартовування, підготовки військовослужбовців і військових підрозділів до вмілих і злагоджених дій у сучасному бою є тактична підготовка, яка являє собою навчання особового складу підрозділівдо ведення бойових (спеціальних) дій.

Зміст заходів морально-психологічного забезпечення тактичної підготовки, насамперед залежить від її змісту.

Тактична підготовка включає: вивчення теорії бою, організації, озброєння, бойових можливостей, прийомів і способів дій у бою власних військ і військ імовірного противника; удосконалення навичок і вмінь командирів в організації забезпечення бойових дій; опрацювання питань бойової готовності та виконання бойових завдань; навчання особового складу індивідуальному та груповому застосуванню зброї, бойової техніки в бойовій обстановці; злагодження підрозділів тощо.

Саме під час тактичної підготовки на тактичних навчаннях виконуються завдання зі всебічної бойової підготовки воїнів, підрозділів та військових частин. Під час цієї підготовки в умовах, наближених до бойових, воїни на практиці пізнають основні властивості та суттєві особливості сучасного бою, усвідомлюють його вимоги до власних морально-бойових, психічних і фізичних якостей, опановують основи ефективного застосування бойової зброї та техніки в різноманітних навчально-бойових ситуаціях.

В процесі тактичної підготовки особового складу проводяться тактичні, тактико-спеціальні заняття і тактичні навчання. Однією із цілей цих занять повинно бути визначено формування основних морально-бойових якостей військовослужбовців, наприклад, витривалості, сміливості, ініціативності, рішучості, спритності, стресостійкості, здатності переносити труднощі похідно-бойового життя тощо.

Найбліьш складним видом тактичної підготовки є тактичні навчання, на яких закріплюються та вдосконалюються, крім зазначених індивідуальних якостей особового складу, соціально-психологічні якості військових підрозділів, необхідних для сучасного бою. Командир його заступники (в тому числі і з виховної роботи) набувають досвіду організації та проведення морально-психологічного забезпечення в складній і напруженій обстановці сучасного бою.

Особливість тактичної підготовки полягає в тому, що під час її проведення вимагається від військовослужбовця і військового підрозділу застосовувати в комплексі всі військово-професійні знання, навички та вміння, виявляти високі морально-психічні якості, яких було набуто в процесі вивчення інших предметів бойової підготовки, загальновійськових дисциплін, гуманітарної підготовки.

Успішне виконання завдань тактичної підготовки (в тому числі і морально-психологічного забезпечення) досягаються тоді, коли на її заняттях (навчаннях) створюється обстановка, максимально наближена до бойової, коли ситуація, в якій діють воїни, викликає у них високу фізичну й психічну напруженість, потребує активного мислення, високого бойового вишколу, ініціативи, сміливості й мужності. З цією метою в навчально-бойове навчання слід вносити стрес-фактори сучасної збройної боротьби. Це – елементи раптовості, небезпеки та ризику, обмеження часу, необхідного для виконання бойових завдань, ускладнення самих навчально-бойових завдань, елементи інформаційно-психологічного впливу імовірного противника. Для цього вміло можна застосовувати в навчаннях імітаційні засоби макетів, створювати різноманітні перешкоди, звукові, світлові та інші ефекти.

Значно розвивають психологічну готовність воїна до реального бою навчання, які проводяться на різко пересіченій місцевості, з бойовими стрільбами, киданням бойових ручних гранат, наступом через зони загороджень і руйнувань, обкаткою особового складу танками, польотами літаків і вертольотів, імітацією бомбових і ракетних ударів по об'єктах, розташованих поблизу своїх військ, висадкою тактичних повітряних десантів. З цією метою рекомендуються створити спеціальні смуги психологічної підготовки, які обладнуються на основі смуги перешкод зі створенням елементів бойової обстановки (у населеному пункті, у смузі оборони противника, на марші). На змодельовану обстановку накладаються звукові, світлові та інші стрес-фактори сучасного бою, для чого застосовуються горючі суміші, димові шашки, вибухові пакети, сигнальні (освітлювальні) ракети, звукозапис стрілянини. Для більш успішного проведення занять в окремих військових частинах навчальні смуги, дільниці, поля об'єднуються в навчальне містечко психологічної підготовки, до складу якого входять смуга початкового навчання способам боротьби з танками, смуга одиночного комплексного навчання, навчальне поле з психологічної підготовки в складі підрозділу, смуга психологічної підготовки військових спеціалістів (розвідників, саперів, зв'язківців, танкістів та ін.).

Організація морально-психологічного забезпечення тактичної підготовки як і діяльності підрозділу в цілому, покладається на заступника командира підрозділу з виховної роботи. Проаналізуємо зміст його діяльності в процесі підготовки і проведення тактичних навчань як комплексного виду тактичної підготовки, її завершального етапу.

Зміст роботи заступника командира з виховної роботи щодо МПЗ завдань, які вирішуються під час тактичних навчань, визначається, виходячи з психологічного змісту сучасної збройної боротьби та конкретних завдань навчань, морально-психологічного стану особового складу, а також з урахуванням інших стрес-факторів навчально-бойової обстановки, які суттєво впливають на морально-психічний і фізичний стан військовослужбовців.

У підготовчий період основна увага командирів та їх заступників зосереджується на роз'ясненні особовому складу отриманої навчально-бойової задачі, формуванні у воїнів психічної готовності до виконання завдань навчань у складній обстановці. Особлива увага звертається на молодих воїнів, тобто на тих, хто раніше не був учасником навчань, а також на тих, котрі мають нервово-психічну нестійкість. З ними проводяться додаткові заняття, бесіди, організовується шефство досвідчених матросів і старшин над молодими воїнами. Особовому складу роз'яснюється положення міжнародного гуманітарного права в умовах воєнного часу, вимоги щодо дотримання заходів безпеки, правил взаємовідношень з місцевим населенням у районі навчань. Воїни попереджаються про недопущення руйнування доріг, мостів, пошкодження сільськогосподарських угідь тощо. Готується до роботи в польових умовах база гуманітарної підготовки та інформування.

Основні заходи морально-психологічного забезпечення тактичного навчання відображаються в його плані який розробляється засутпником командира підрозділу з виховної роботи і затверджується його командиром.

Отже, згідно запланованих заходів, в процесі навчань МПЗ спрямовується на оперативне доведення і роз'яснення особовому складу навчально-бойової обстановки й нових завдань, його мобілізацію на активні та рішучі дії, подальший розвиток у воїнів психічної стійкості, недопущення під час навчань послаблень і спрощень, а також на збереження і правильну експлуатацію бойової техніки та зброї, забезпечення організованості, дисципліни, пильності, дотримання заходів безпеки, своєчасне задоволення матеріально-побутових і культурних потреб, підтримання духу колективізму та взаємної допомоги.

Для заступника командира підрозділу з виховної роботи на навчаннях дуже важливим завданням є підтримання в особового складу бадьорості, використання будь-якої можливості для організації відпочинку, забезпечення зігрівання воїнів у холодний період року, просушування їх одягу та взуття в дощ, турбота про доставку на бойові позиції гарячої їжі. Для подолання фізичної втоми, зняття морально-психічної напруги, поновлення бойового духу й працездатності важливо вміло використовувати всі наявні можливості – від індивідуальних і групових бесід до прослуховування по радіо розважальних програм, показу кінофільмів, організації тренінгів психічного розвантаження.

Робота з особовим складом не повинна припинятися на завершальному етапі та після закінчення навчання. У цей час виховна робота спрямовується на приведення в належний стан зброї та бойової техніки. Як показує досвід, цей період завжди пов'язаний із зниженням емоційної напруги особового складу, зниженням уваги, накопиченням фізичної втоми, що в умовах відсутності необхідного контролю і психологічного впливу на воїнів може привести до порушення військової дисципліни, вимог безпеки, послаблення пильності, спричинення аварії бойової та іншої техніки, травмування військовослужбовців. Тому, головне завдання офіцерів структур виховної роботи полягає в тому, щоб у результаті вмілого використання всіх методів, форм і засобів впливу на свідомість, підсвідомість, емоційно-почуттєву, мотиваційну й вольову сфери та поведінку воїнів не допустити зниження їх МПС і на цій основі забезпечити підтримання високої активності у вирішенні поставлених завдань.

Під час підведення підсумків навчань, як правило, аналізується ефективність проведених заходів МПЗ відповідно до основних етапів навчань, визначається його конкретність, цілеспрямованість, дійовість і ступінь впливу на воїнів, оцінюється діяльність організаторів цієї роботи, узагальнюється позитивний досвід і опрацьовуються рекомендації щодо його впровадження в практику військового навчання і виховання. Особлива увага має приділятися виявленню недоліків у змісті та організації МПЗ, а також визначенню шляхів їх усунення.

3. Завдання морально-психологічного забезпечення вогневої підготовки підрозділу: зміст та особливості проведення

Під час вогневої підготовки, навчальних і бойових стрільб, пусків ракет у воїнів формується майстерність у діях зі зброєю, ведення прицільного вогню, нанесення вогневих ударів по противнику. Одночасно здійснюється розвиток особистості воїна, його провідних особистісних якостей, формується, розвивається і вдосконалюється психічна стійкість і готовність до ефективних дій у бойовій обстановці. Саме на це й має бути спрямована діяльність заступника командира підрозділу з виховної роботи .

Отже, вогнева підготовка – це навчання військовослужбовця, особового складу військових підрозділів частин навичкам і вмінням ефективного застосування зброї для поразки цілей у бою. Для цього слід вивчати матеріальну частину зброї, правила її збереження та обслуговування, основи балістики, ефективні прийомі та способи стрільби, кидання ручних гранат, способи розвідки цілей і визначення відстаней до них, способи управління вогнем.

У процесі організації й проведення вогневої підготовки основними завданнями МПЗ у підрозділі є:

роз'яснення особовому складу вимог наказів Міністра оборони України, військових статутів, курсів стрільб і настанов;

сприяння поліпшенню якості занять і тренувань, росту методичних знань, навичок і вмінь командирів підрозділів (взводів, екіпажів);

підвищення у військовослужбовців почуття відповідальності за власну вогневу майстерність;

мобілізація їх на глибоке вивчення зброї, основ і правил стрільби з неї, на якісне виконання всіх підготовчих стрільб і початкових вправ;

надання допомоги командирам в удосконалюванні навчально-матері-альної бази;

організація змагань щодо виконання завдань і нормативів вогневої підготовки;

забезпечення взірцевості командирів взводів, відділень, обслуг і активу у вогневій підготовці, якісному обслуговуванні зброї;

упровадження в практику вогневої підготовки досвіду кращих вогневиків;

розвинення спортивно-стрілецької роботи, примноження числа стрілків-розрядників і майстрів спорту.

Командний склад, спираючись на актив, має організувати боротьбу проти різного роду спрощень і послаблень у ході вогневої підготовки, домогтися, щоб заняття і тренування відповідали вимогам сучасного бою, сформували у військовослужбовців необхідні знання, навички й уміння з вогневої підготовки, розвивали в них дисциплінованість, наполегливість, волю до досягнення успіхів у навчанні та в бою.

Ефективність занять і тренувань з вогневої підготовки, у першу чергу, забезпечується методичною майстерністю офіцерів, прапорщиків(мічманів) і сержантів(старшин). Їх підготовка здійснюється на командирських, інструктивно-методичних і показових заняттях та інструктажах, а також шляхом самостійної роботи над навчально-методичною літературою. У свою чергу, командний склад підрозділів має постійно турбуватися про методичну підготовку підлеглих їм офіцерів, прапорщиків(мічманів) і сержантів(старшин), створювати необхідні умови для того, щоб вони регулярно відвідували методичні вогневі семінари та стрілкові конференції, брали активну участь у обговоренні поставлених проблем, регулярно читали спеціальну літературу, методичні статті у військових журналах, знайомилися з передовим досвідом застосування зброї на практиці та в сучасних збройних конфліктах.

Обговорення проблем методичної майстерності командирів усіх ступенів на загальних зборах, нарадах, у бесідах – є однією із форм морально-психологічного забезпечення вогневої підготовки.

Дієвість занять і тренувань також суттєво залежить від стану навчально-матеріальної бази, її вмілого використання. Обладнання навчальних полів і вогневих містечок з урахуванням вимог сучасного бою дозволяє навчати воїнів в обстановці, наближеній до бойової, створює реальну можливість зробити різноманітнішими й складнішими умови вогневого вишколу, уникати шаблону, скорочувати час на освоєння і практичне відпрацювання завдань вогневої підготовки.

Командний склад має спрямувати творчу думку воїнів-раціоналізаторів на вдосконалення старих і створення нових пристроїв для вогневих містечок, стрільбищ, полігонів, необхідних для тренування особового складу.

Але, як відомо, у будь-якій військовій справі основною фігурою був і є військовослужбовець. Тому успішне виконання завдань вогневої підготовки досягається вихованням у особового складу свідомого й сумлінного ставлення до кожного заняття й тренування з вогневої підготовки, його прагненням досконало володіти зброєю. Ці проблеми обговорюються на загальних зборах особового складу, на заняттях з гуманітарної підготовки, в індивідуальних і колективних бесідах, відображаються в наочній агітації, висвітлюються в стінній пресі й місцевих радіопередачах.

Розвитку у воїнів любові до зброї, прагнення стати влучним стрілком, кулеметником, артилеристом тощо допомагає пропаганда бойового досвіду, накопиченого в роки Другої світові війни, а також у сучасних локальних війнах і збройних конфліктах. У своїх бесідах і виступах про минулі битви ветерани війни і збройних конфліктів, агітатори підкреслюють, що навички й уміння, доблесть фронтовиків і ветеранів найяскравіше виявилися в силі їх вогню, котрий знищував противника.

Такі бесіди допомагають розвивати в молодих воїнів розуміння того, що сьогодні справа честі кожного з них – стати вправним вогневиком. Ця переконаність має підтверджуватися прикладом майстрів військової справи, які продовжують славетні традиції фронтовиків і своїм ентузіазмом у бойовій підготовці надихають оточуючих на майстерне опанування вогневої справи.

Виховання свідомого, сумлінного ставлення до вогневої підготовки дає найкращі результати, коли воно ведеться в тісному зв'язку з навчальними заняттями. У багатьох військових підрозділах стало правилом перед вивченням нових тем, виїздом на полігони й стрільбища проведення бесід про тактико-технічні дані вітчизняної зброї та досягнення кращих вогневиків.

Сучасна зброя, як правило, колективного використання. Її бойові можливості повністю розкриваються лише в тому разі, коли кожний номер обслуги, член екіпажу досконало знає свої обов'язки, що стосуються підготовки й ведення влучного вогню, та обов'язки в сучасному бою. Воїни мають знати про те, що слабкі знання ними своїх обов'язків і алгоритму творчого їх виконання, недисциплінованість лише одного з них можуть поставити в скрутне становище всю обслугу, екіпаж, відділення, взвод, роту. Командний склад має постійно нагадувати про це всім військовослужбовцям.

Досягненню високих показників у вогневій підготовці сприяє добре організоване змагання, як індивідуальне – між окремими військовослужбовцями, так і групове – між відділеннями, обслугами, екіпажами, взводами, ротами. Змагання здійснюються за нормативами, встановленими для одиночної підготовки і вишколу підрозділів.

Змагання на заняттях і тренуваннях організують командири та їх заступники з виховної роботи. Вони роз'яснюють особовому складу план і конкретні цілі цих занять, нормативи, які заплановані для відпрацювання, а також порядок змагання. Активістам даються доручення щодо надання допомоги товаришам і пропаганди досягнень передовиків. Головний же засіб впливу активістів на товаришів по службі – їх особиста взірцевість у відпрацюванні навчально-бойових завдань, майстерному володінні зброєю.

У військових підрозділах рекомендується раз на два-три місяці проводити змагання, на яких визначати першість обслуг, екіпажів і окремих воїнів у виконанні нормативів з вогневої підготовки. Досягнення кращих вогневиків мають стати прикладом для всього особового складу. На цій основі повинна розгортатися боротьба за повторення і перекриття індивідуальних і групових показників. Таким шляхом відбувається безперервний процес удосконалення особовим складом навичок і вмінь у вогневій справі. Отже, те, що недавно вважалось рекордом, стає доступним для всіх воїнів того чи іншого фаху. Заступники командирів з гуманітарних питань й актив підрозділу мають оперативно та об'єктивно висвітлювати хід змагання засобами усної та наочної агітації.

Активну роль у вихованні особового складу відіграють бесіди майстрів влучного вогню і практичний показ дій зі зброєю. Підготовка подібних виступів – один з обов'язків заступника командира підрозділу з гуманітарних питань. Адже інколи й доброму стрілку, кулеметнику чи артилеристу буває важко методично вірно й зрозуміло розкрити „таємниці” своєї майстерності. У таких випадках заступник командира з виховної роботи допомагає майстру влучного вогню розказати і показати, яким шляхом досягнуто високих показників, на що слід звертати особливу увагу при підготовці зброї до стрільби та в процесі ведення вогню.

Більш складною формою пропаганди знань і навичок є вечори, присвячені вогневій підготовці. В їх програму, звичайно, входять доповіді про той чи інший вид зброї, про воїнів, які майстерно володіють нею, виступи майстрів влучного вогню, змагання на швидке і точне розбирання і складання зброї, усне розв'язання вогневих завдань тощо.

Для популяризації досвіду кращих вогневиків використовуються також стенди й фотоальбоми з фотознімками та короткий опис досвіду відмінників, прийомів і способів їх майстерної стрільби, точних влучень у мішень. Такі матеріали допомагають зберігати традиції підрозділу, передавати накопичений досвід новим і новим поповненням бійців.

Велику допомогу у вишколі особового складу вогневій справі надає стрілецький спорт. Залученню воїнів до занять цим важливим прикладним видом спорту сприяють пропаганда його патріотичного значення, роз'яснення умов присудження звань стрілка-розрядника та майстра спорту, популяризація досягнень військовослужбовців на стрілецьких змаганнях, організація стрілецьких секцій і проведення змагань безпосередньо в підрозділах.

Значна роль командирів і при проведенні самих занять з вогневої підготовки. Вона, впершу чергу, полягає в допомозі офіцерам і старшинам раціонально використовувати навчальний час. Наприклад, він має звертати увагу на витрачання часу на переміщення підрозділів з одного навчального місця на інше, на підготовку цих місць, постановку завдань і розбір дій. Він повинен допомагати (особливо молодим офіцерам) правильно планувати заняття, щоб більшу частину часу відводити на практичне відпрацювання навичок і вмінь, які необхідні для влучної стрільби, брати участь у показних заняттях. Такі заходи сприяють поліпшенню методики занять з вогневої підготовки.

Отже, МПЗ вогневої підготовки спрямовується на всебічне підвищення якості й дієвості занять, тренувань, стрілецьких змагань. Воно має допомогти командирам мобілізувати воїнів на сумлінне вивчення зброї, глибоке опанування теорії вогневої справи, удосконалення навичок і вмінь бойового застосування різних видів зброї.

4. Особливості морально-психологічного забезпечення окремих форм бойової підготовки

Суттєво на якість виконання завдань навчально-бойової діяльності особового складу впливають організація і проведення його технічної та спеціальної підготовки.

Спеціальна підготовка проводиться з особовим складом спеціальних військ (сил) і окремих родів військ (сил) (наприклад, війська зв'язку, частини РЕБ, інженерні війська, війська РХБЗ, пошуково-рятувальна служба, метрологічна, топогеодезична, гідрографічна, гідрометереологічна служби, автомобільні війська тощо) для формування навичок і вмінь майстерного володіння зброєю (бойовою технікою) та ефективного виконання функціональних обов'язків у різноманітних умовах навчальної та навчально-бойової обстановки. Особливу увагу необхідно звертати на практичні заняття, на яких формується та вдосконалюється бойова майстерність.

Отже, зміст цієї підготовки, характер навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців визначають військова спеціальність, призначення конкретного військового підрозділу, виду Збройних сил і роду військ, наявна конкретна бойова техніка, зброя та особливості їх застосування в сучасній війні, особливості театру воєнних дій (ТВД), природно-кліматичних умов тощо. Цю підготовку спрямовано на вивчення бойової техніки, основних принципів роботи її елементів та вузлів, опанування правил експлуатації, формування міцних навичок і вмінь застосування в різноманітних складних бойових і кліматичних умовах, виховання впевненості в силі та бойових можливостях нашої вітчизняної техніки та ін. У ході цих занять суб’єкти навчання мають сприятливі умови для військово-патріотичного виховання воїнів, прищеплення їм упевненості у власних діях на сучасній бойовій техніці, формування інтересу до власної військової спеціальності, до військово-технічних знань, виховання організованості, точності, бережливості, мужності, витривалості тощо.

Оптимально організовані заняття на бойовій техніці викликають у особового складу глибоку віру в її надійність, можливість ефективного використання в бою, формують почуття впевненості в перемогу. Завдання заступника командира з гуманітарних питань тут полягає в роз'ясненні особовому складу необхідності досконалого знання бойової техніки, її характеристик та можливостей як основи досягнення переможного результату. Акцентується їх увага на тому, що техніка потребує правильного обслуговування. Це сприяє чіткому виконанню своїх обов'язків військовослужбовцями, своєчасному проведенню регламентних і ремонтних робіт. Тут заступнику командира з гуманітарних питань дуже важливо переконати й показати особовому складу, що головним у системі "людина – техніка" є особистість воїна, що саме від її настанови на досягнення успіху, знань, навичок і вмінь майстерно використовувати техніку та зброю, максимально ефективно застосовувати під час бою всі їх можливості, які закладено в тактико-технічні характеристики, залежить успіх у бойовій підготовці.

Робота на бойовій техніці сприяє загартуванню психіки військовослужбовців, особливо в умовах здійснення тривалих і напружених маршів у складних умовах місцевості, погоди, видимості, подолання на маршруті природних і штучних перешкод, зон забруднення, пожеж, руйнувань, під час плавання та під водою.

В організаційний період та при проведенні занять з технічної підготовки особлива увага заступниками командирів з виховної роботи має приділятися дотриманню особовим складом заходів безпеки, неприпустимості травмування, каліцтва та загибелі людей через необережне поводження зі зброєю та бойовою технікою, халатність й недисциплінованість окремих воїнів, слабку методичну та професійну підготовленість керівників занять.

Такі форми бойової підготовки як фізична та стройова самі за своєю суттю мають морально-психологічний вплив на особовий склад. Отже їх самих можно рахувати формами морально-психологічного забезпечення.

Стройова підготовка – це формування в особового складу стройової виправки, спритності й витривалості, уміння швидко й правильно виконувати команди та стройові прийоми зі зброєю і без такої, а також злагоджених дій підрозділів (частин) у строю. Вона включає: одиночну підготовку; стройову злагодженість підрозділів (частин) при дії в пішому порядку та на машинах; стройові огляди. Стройова підготовка, окрім виправки військовослужбовця, формує його емоційно-вольову сферу, координацію рухів, злагодженість підрозділу тощо.

У процесі стройової підготовки у воїнів виробляються такі важливі якості, як уміння розуміти та чітко виконувати команди командира, навички узгоджених дій у складі військових підрозділів, формуються та удосконалюються витривалість, поліпшується дисциплінованість і зібраність, намагання в будь-якій обстановці бути підтягнутим та охайним, а також розвиваються вольові та емоційні якості особистості військовослужбовця.

Фізична підготовка – це комплекс заходів, спрямованих на фізичне вдосконалення військовослужбовців з метою забезпечення їх фізичної готовності до виконання бойових завдань. Вона організується і проводиться з урахуванням призначення виду Збройних сил і роду військ. Основні форми фізичної підготовки: ранкова фізична зарядка, навчальні заняття, спортивно-масова робота, фізичні тренування в процесі навчально-пізнавальної діяльності. Найголовніше те, що під час фізичної підготовки військовослужбовці зміцнюють не тільки фізичне здоров'я, але й нервову систему, яка визначає емоційно-вольову поведінку воїна. Коли вона правильно організована, то фізична підготовка розвиває силу, швидкість, спритність, витривалість, сприяє прояву таких якостей, як сміливість і рішучість. Роз'яснення необхідності фізичного самовдосконалення кожного воїна – головне завдання заступників командирів з виховної роботи у сфері фізичного виховання.

Висновки

Отже, морально-психологічне забезпечення бойової підготовки спрямоване на створення умов особовому складу для формування у нього свідомого ставлення до виконання посадових обов’язків, необхідних для цього професійно важливих якостей, досвіду навчально-бойової діяльності.

Результатом морально-психологічного забезпечення повинно бути досягнення достатніх для виконання завдань за призначенням морально-психологічного стану особового складу; рівня згуртованості військового колективу підрозділу; авторитетності офіцерів.

Керівництво морально-психологічним забезпеченням бойвої підготовки здійснює командир підрозділу, а за його організацію відповідає заступник командира підрозділу з виховної роботи.

Семінар №2 ( 2 год.)

Актуальні проблеми реалізації духовного і професійного потенціалу особового складу під час виконання навчально-бойових завдань в Збройних Силах України.

1.Структура духовного і професійного потенціалів особового складу ЗС України.

2.Основні форми і методи роботи командіра підрозділу щодо МПЗ бойової підготовки.

3.Особливості роботи щодо реалізації духовного та професійного потенціалу військовослужбовців згідно видів та завдань бойової служби, бойового чергування, бойової підготовки.

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

3.Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки.

8.Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999.

9.Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року.

12. .Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002..

13. Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ягупова.– К., 2002.

Змістовий модуль №3 «Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень на кораблі та в частині »

Лекція №3 ( 2 год.)

Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень на кораблі та в частині.

Вступ

1.Визначення, сутність та основні напрямки МПЗ військової дисципліни та профілактики правопорушень в підрозділі.

2. Методика аналізу стану військової дисципліни в підрозділі.

Методика аналізу дисциплінарного проступку

Висновки

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

2.Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оборону України” . // Народна армія. – 2000. – 28 листопада.

3.Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Збройні Сили України” // Армія України. - 2000. – 23 листопада.

4.Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №44.

5.Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 15.

6.Воєнна доктрина України. / Указ Президента України № 648/2004 від 15 червня 2004 р. // Народна Армія. – 2004. – 23 червня .

7.Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період з 2006 до 2011 року.

8.Концепція гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України / Указ Президента України №28/2004 від 12 січня 2004 // Народна Армія. – 2004. – 14 січня.

9.Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 // Збірник Указів Президента України. – К.: Політвидав, 1998.

10.Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999.

11.Наказ Міністра оборони України від 20.01.94р. №21 “Про введення в дію положення про Збори офіцерів у Збройних Силах України” – К., 1994.

12.Наказ Міністра оборони України від 05.04.94р. №96 “Про введення в дію інструкції про порядок розгляду і прийняття рішень щодо пропозицій, заяв, скарг та прийняття відвідувачів у Збройних Силах України”. – К., 1994.

13.Наказ Міністра оборони України від 29.04.97 р. №11 “Про зміцнення військової дисципліни в Збройних Силах України” – К., 1997.

14. Наказ Міністра оборони України від 31.12.1999р. №412 “Про оголошення Кодексу честі офіцера ЗС України” – К., 1999.

15.Наказ Міністра оборони України №416 від 17.12.01р. “Про організацію роботи щодо порядку обліку корупційних діянь та інших правопорушень пов’язаних з ними і надання звітів щодо виконання вимог законодавства України про боротьбу з корупцією”. – К., 2001.

16.Наказ Міністра оборони України від 21.04.2005 р. №235 “Про впорядкування службової діяльності у Збройних Силах України”. –К.2005.

17.Директива Верховного Головнокомандувача ЗС України №1-1/1384 від 28.10.2002 р. “Про додаткові заходи щодо поліпшення дисципліни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях”. –К.-2002 р.

18.Директива Міністра оборони України Д-15 від 25.05.2004р. “Про організацію оборонного планування у Збройних Силах України на 2004 – 2009 рр.” – К., 2004.

19.Директива Міністра оборони України Д-57 від 29.12.2006 р. “Про організацію культурно-виховної роботи та дозвілля військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України”. – К., 1994

20.Директива Міністра оборони України Д-3 від 02.02.1999 р. “Про удосконалення діяльності органів військового управління щодо зміцнення військової дисципліни у Збройних Силах України”. – К., 2006..

21.Директива Міністра оборони України Д-17 від 29.07.1999 р.. “Про удосконалення діяльності органів військового управління щодо попередження пияцтва та впровадження здорового способу життя у Збройних Силах України”. – К., 1999.

22.Директива Міністра оборони України Д-12 від 31.05. 01р. “Про стан правопорядку, військової дисципліни та додаткові заходи органів військового управління щодо їх зміцнення”. – К., 2001.

23.Директива начальника Генерального штабу ЗСУ ДГШ-36 оборони від 30.10.1996 р. “Про стан військової дисципліни серед офіцерів і прапорщиків(мічманів ) у ЗС України та заходи щодо щодо її зміцнення”. – К., 1996.

24.Бабенко М.С., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень: Навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2000.

25.Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002.

26.Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України/ Безбах В.Г.,Баранівський В.Ф.Бабенко М.С. та ін.: Навчальний посібник// За загальною редакціею В.В.Ягупова.-К.: НАОУ, 2004 .

27.Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ягупова.– К., 2002.

28.Бабенко М.С., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень: Навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2000.

29.Макіенко О.Л.,Ніколенко О.Л. Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень на кораблях та в частинах ВМС ЗС України.-Севастополь.,-СВМІ,-2002 р.

Вступ

У Дисциплінарному статуті ЗС України визначено, що військова дисципліна це “бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України”. Вона ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов’язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Законодавчими актами та керівними документами визначені напрями зміцнення військової дисципліни аналіз яких доводить необхідність створення системи морально-психологічного забезпечення військової дисципліни та правопорядку.

Одне із головних місць в цій системі відводиться діяльності командира та заступника командира підрозділу з виховної роботи. Отже, військова дисципліна, передусім, виступає регулятором відносин між військовослужбовцями, структурами військової організації. ЇЇ рівень визначається ступенем дотримання особовим складом загальних принципів організації військової служби, вимог військових статутів, якістю виконання своїх функціональних обов’язків. А останнє в свою чергу досягається створенням посадовими особами підрозділу певних умов.

Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень, згідно Концепцій виховної роботи в ЗС України та інших військових формуваннях України (затверджена Указом Президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 року) та гуманітарного і соціального розвитку у ЗС України (схвалена Указом Президента України № 28/2004 від 12 січня 2004 року) визначено однією із головних складових виховної роботи в ЗС України.

Під нею розуміється система організаційних, соціально-правових заходів щодо розвитку у військовослужбовців особистої відповідальності за свідоме виконання вимог Конституції та законів України, військових статутів, Військової присяги, функціональних та службових обов’язків, наказів командирів і начальників, досягнення такого рівня морально-психологічного стану особового складу військ, який забезпечуватиме своєчасне, повне і якісне вирішення поставлених завдань.

В чому ж полягає сутність морально-психологічного забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень?

Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни – це створення командирами, начальниками умов для “бездоганного і неухильного додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України”.

Які ж це умови?

Дисциплінарний статут визначає, що в першу чергу такими умовами є:

-чітка організація і повне залучення особового складу до бойового навчання;

-своєчасне і повне постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення;

-зразкове виконання командирами військового обов’язку, їх справедливе ставлення до підлеглих;

-особиста відповідальність кожного військовослужбовця за свідоме дотримання Військової присяги, виконання своїх обов’язків;

-уміле поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадянського впливу колективу.

Зазначені вищі умови передбачають організацію в підрозділі:

- інтенсивної бойової, командирської підготовки;

- роботи щодо створення дієвого, авторитетного громадського активу;

- проведення заходів щодо формування правової культури військовослужбовців;

- виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов’язку.

Все це досягається, насамперед створенням командиром статутного порядку в підрозділі; чіткою, запланованою організацією бойової, гуманітарної підготовки та відпочинку особового складу; високою культурою спілкування серед офіцерів підрозділів як зразків виконання службового обов’язку; формуванням здорового, дієздатного старшинського колективу; організацією повсякденної індивідуальної роботи з особовим складом; наявністю дієвої дисциплінарної практики.

Отже, МПЗ військової дисципліни- це система, яка складається із певних компонентів і передбачає проведення низки заходів, а саме:

1. Організаційні заходи:

- методичне забезпечення (навчання командирів, методична допомога командирам в роботі з підлеглими, впровадження передового досвіду роботи тощо);

- аналіз стану військової дисципліни (збір інформації про стан дисципліни, систематизація інформації, висновки з аналізу, розробка рекомендацій і пропозицій і втілення їх у повсякденну діяльність);

- робота з особовим складом (забезпечення соціально-психологічної адаптації, професійний відбір та комплектування підрозділів).

2. Виховні заходи:

- виховання патріотизму особового складу, свідомого його ставлення до виконання військового обов’язку;

- виховання особистої відповідальності за виконання службових обов’язків;

- роз’яснення сутності і значення дотримання військовослужбовцями військової дисципліни;

- виховання почуття гордості за належність до ЗС України, певного підрозділу;

- виховання поважного ставлення до командирів;

- виховання високо-моральних норм поведінки.

3. Соціально-правові заходи:

- роз’яснення вимог законів Україні, військових статутів;

- проведення правової підготовки;

- створення належного соціально-психологічного клімату в колективі;

- справедливе ставлення командирів до підлеглих;

- співпраця з органами воєнної юстиції.

Визначальну роль в проведенні зазначених заходів грають командир підрозділу та його заступник з виховної роботи.

Напрямами роботи можуть бути такі:

1. Роз’яснювальна робота.

Для вирішення її завдань використовуються різноманітні форми, а саме:

збори особового складу та службові наради (в т.ч. за категоріями);
лекції, доповіді, бесіди (групові чи індивідуальні);
інформування особового складу, і в першу чергу правове, яке проводиться щосуботи;
планові заняття з бойової підготовки, в першу чергу з гуманітарної підготовки та вивчення військових статутів;
наочна агітація, яка оформляється в кубриках, казармі і на території, що межує з підрозділом;
виступи фахівців військових прокуратур, судів, юристів, цільові заняття з особовим складом по доведенню та роз’ясненню основних положень законодавчих актів та керівних документів;
оформлення в підрозділі спеціальних куточків правових знань.

2. Формування у особового складу якостей, що сприяють дисциплінованій поведінці.

Ця робота може проводитися як фронтально, так і індивідуально. Індивідуальний підхід передбачає конкретність у роботі з підлеглими, цілеспрямоване формування тих чи інших якостей у військовослужбовця, які у підсумку і забезпечують його дисципліновану поведінку.

Значний потенціал у вихованні таких якостей несуть у собі і колективні заходи інформаційно-пропагандистського характеру, культурно-виховної і просвітницької роботи, в тому числі ті, що організуються під час дозвілля та відпочинку особового складу. Тематичні вечори і ранки, зустрічі з ветеранами Збройних Сил, учасниками бойових дій, іншими цікавими людьми, використання літератури і мистецтва, де розкривається роль високих моральних якостей у виконанні військовослужбовцем свого військового обов’язку – ось далеко не повний перелік форм такої роботи.

3. Встановлення суворого статутного порядку у підрозділі.

Командування підрозділу для вирішення цієї проблеми свої зусилля зосереджує на:

формуванні і дотриманні між військовослужбовцями статутних взаємовідносин;
чіткому дотриманню в підрозділі розпорядку дня;
недопущенні відхилень в несенні вартової і внутрішньої служб, бойових та інших чергувань;
обов’язковому дотриманні всіх ритуальних та інших заходів, передбачених статутами та керівними документами (шикування, військові вітання, стройові огляди, здача та прийом чергувань тощо).

4. Профілактична робота,яка має низку відповідних заходів.

Форми профілактичної роботи можуть бути різноманітними – як колективними, так і індивідуальними.

До колективних форм можна віднести: збори особового складу, окремі виступи військових керівників і військових юристів, групові бесіди – з питань аналізу стану військової дисципліни в підрозділі, роз’яснення відповідальності за скоєння правопорушення; проведення в розташуванні частини відкритих військових судів; організація в підрозділі тематичних заходів (вечорів, ранків, диспутів тощо), спрямованих на попередження антисуспільної поведінки військовослужбовців.

Серед індивідуальних форм слід назвати індивідуальні профілактичні бесіди з воїнами, індивідуальний контроль за підлеглими, обговорення поведінки порушників на зборах особового складу, критика порушників у стінному друці (стінгазети, сатиричні газети, бойові аркуші).

5. Постійна турбота про підлеглих.

В коло обов’язків командира та заступника командира підрозділу з виховної роботи входить:

сприяння всебічному (інтелектуальному, фізичному, загальноосвітньому, культурному) розвитку військовослужбовців;
забезпечення дотримання всіх визначених законодавством прав, свобод і пільг, захист від несправедливості, своєчасне розв’язання скарг і пропозицій підлеглих;
створення у підрозділі необхідних побутових умов, повне задоволення військовослужбовців всіма видами постачання;
турбота про здоров’я підлеглих;
організація їх активного відпочинку та змістовного дозвілля.

6. Детальне вивчення та аналіз стану військової дисципліни у підрозділі.

Діяльність командира та заступника командира підрозділу з виховної роботи в цьому напрямі зводиться до:

аналізу стану та оцінки військової дисципліни в підрозділі;
аналізу дисциплінарних провин військовослужбовців;
аналізу роботи посадових осіб підрозділу щодо зміцнення військової дисципліни своїх підлеглих;
аналізу використання посадовими особами дисциплінарної влади (дисциплінарних прав в межах Статуту).

Отже, морально-психологічне забезпечення військової дисципліни – це повсякденна робота командира, заступників, активу підрозділу щодо створення умов для попередження правопорушень серед військовослужбовців, зміцнення правопорядку та свідомого виконання військовослужбовцями свого конституційного обов’язку.

2. Методика аналізу стану військової дисципліни в підрозділі.

Невід’ємною складовою системи морально-психологічного забезпечення військової дисципліни та правопорядку є їх аналіз.

Деякі командири, нажаль під аналізом стану військової дисципліни та правопорядку розуміють аналіз суми накладених стягнень та заохочень.

Практика свідчить, що прикрою помилкою при аналізі стану військової дисципліни є врахування кількості накладених стягнень. Ця цифра не завжди показує реальний стан справ. Позитивним при її аналізі є оцінювання ступеню вкладу тими чи іншими посадовими особами. Якщо кількість заохочень і стягнень, що накладені старшинським складом перевищують кількість накладених стягнень вищими посадовими особами – то це позитивна тенденція. Якщо навпаки – негативна. При аналізі стану військової дисципліни, в першу чергу, заслуговує на увагу – виявлення причин їх скоєння, правомірність накладення тощо.

Підгрунтям аналізу стану військової дисципліни та правопорядку в підрозділі є критерії його оцінювання. Основними такими критеріями є:

- рівень бойової готовності підрозділу. Бойова готовність і дисципліна тісно пов'язані. Якщо військова дисципліна є умовою бойової готовності, то стан бойової готовності – найефективніший критерій її оцінки;

- ступінь підтримання в підрозділі (частині) статутного порядку, його відповідність вимогам Міністра оборони, військовим статутам і настановам;

- ступінь особистої зразковості командирів начальників. Це дає можливість командиру і його заступнику з виховної роботи проводити МПЗ предметно, з конкретними категоріями військовослужбовців, мобілізувати з цією метою громадськість;

- наявність заходів інформаційно-пропагандистської, організаторської, соціально-правової, культурно-виховної та просвітницької роботи, ступінь дієвості їх форм і методів;

- ефективність і стан дисциплінарної практики командирів і начальників усіх рівнів та інші критерії.

Аналіз стану військової дисципліни проводиться у такій послідовності:

1. Збирання даних про стан військової дисципліни та правопорядку у підрозділі (основні джерела даних – це результати особистих перевірок командиром виконання підлеглими вимог статутів, розпорядку дня, різних видів забезпечення особового складу; результати перевірок виконання заходів щодо зміцнення військової дисципліни; доповіді відповідних посадових осіб про стан військової дисципліни; матеріали, що надходять з органів юстиції, військових комендантів і медичних установ; інформація громадськості; вивчення службових карток, характеристик, матеріалів атестації підлеглих, протоколів зборів, актів перевірок; матеріали розслідувань травматизму, випадків грубих порушень військової дисципліни, злочинів; листи, скарги та заяви особового складу тощо).

2. Класифікація і систематизація порушень військової дисципліни, подій, злочинів (вихідними даними для класифікації та систематизації є: службово-посадові й соціально-демографічні дані про особовий склад; розподіл військовослужбовців за періодами служби, військовими спеціальностями; місце й час здійснення порушень військової дисципліни: під час бойової підготовки, на господарських роботах, у передвихідні й вихідні дні, у вечірній час і вночі тощо; дані про порушення військової дисципліни за певний період часу та ін.).

3. З'ясування кількості й характеру порушень військової дисципліни, подій, злочинів, здійснених різними категоріями особового складу.

4. Згрупування цих порушень за видами та з'ясування їх впливу на бойову і мобілізаційну готовність, навчальний процес, службу військ, загальний стан військової дисципліни, морально-психологічний клімат у підрозділі;

Щодо кожного порушення заступник командира підрозділу з виховної роботи робить пропозиції для прийняття рішення командиром. До них можуть належати:

- визначення важкості даного порушення порядку (незначне, грубе, близьке до правопорушення);

- встановлення причин (причини) проступку, у тому числі психологічних: неуважність, емоційна нестійкість, соціальна несумісність та ін.;

- отримання відповідей на такі запитання: За яких умов проступок можна було б уникнути? На кому лежить провина за те, що він не попередив? Які недоліки в системі дисциплінарної практики виявив проступок? Який і з якою метою треба здійснити на цього воїна вплив? Що треба зробити для ліквідації негативних наслідків проступку?

Вивчення та аналіз дисциплінарних проступків, соціально-психологічних умов їх скоєння дозволяє командирам (начальникам) отримати об'єктивну інформацію про стан військової дисципліни в підрозділі, своєчасно виявити причини негативних тенденцій у військових колективах, підготувати необхідні аналітичні дані для прийняття рішення щодо зміцнення МПС та проведення ефективної профілактичної роботи у військовому середовищі.

Після здійснення всіх цих заходів командир робить висновки про:

- характер правопорушень у підрозділі;

- категорії військовослужбовців, які їх допустили;

- обставини, за яких скоєно порушення дисципліни або провину, пов'язану з нечітким виконанням вимог статутів, наказів вищих командирів (начальників);

- причини, які призвели до того чи іншого порушення;

- основних винуватців порушень;

- конкретних військовослужбовців або причин, що сприяли даному порушенню.

5. Встановлення найхарактерніших тенденцій у стані військової дисципліни, обставин і причин порушень.

На основі висновків командир:

- намічає комплекс додаткових заходів щодо запобігання подібних подій і грубих порушень військової дисципліни на перспективу;

- доводить заходи до підлеглих командирів, ставить їм завдання та спільно із заступником з виховної роботи мобілізує актив підрозділу на їх виконання;

- здійснює контроль (особисто, через своїх заступників) за дієвістю запланованих заходів.

Після здійснення охарактеризованих вище заходів командир оцінює стан військової дисципліни, що є судженням командира (начальника) про хід виконання військовослужбовцями підрозділу порядку й правил, установлених військовими статутами та іншим законодавством України. При цьому посадові особи, які це роблять, керуються вимогами Міністра оборони.

Вона оцінюється:

"задовільно", якщо:

- командування підрозділу повною мірою володіє обстановкою у підлеглих підрозділах і критично її оцінює;

- немає фактів приховування злочинів і проступків;

- своєчасно вживаються законні заходи щодо осіб, які скоїли правопорушення;

- недопущено зловживань владою, незаконних рішень і дій з боку командирів;

- відсутні злочини і проступки, що тягнуть за собою загибель особового складу під час виконання службових обов'язків та є наслідком їх особистої недисциплінованості;

- військовий підрозділ (частина) керована, знаходиться у боєготовності, успішно виконує поставлені завдання, володіє достатнім рівнем професійної підготовленості й злагоджений;

"незадовільно", якщо:

- стан військової дисципліни не дозволяє вирішувати завдання, які стоять перед підрозділом;

- морально-психологічна обстановка у військових колективах не забезпечує задовільної організації навчально-виховного процесу, служби військ, нормальної життєдіяльності особового складу;

- мають місце факти приховування правопорушень або прийняті щодо них рішення не відповідають визначеним законам та іншим правовими актам (прихованим вважається злочин, який через невиконання, незалежно від цілей та мотивів не був відображений відповідними посадовими особами у статистичному звіті про злочинність. Зокрема, злочин вважається прихованим у тих випадках, коли відповідний командир про відомий йому злочин не повідомив військового прокурора та не порушив кримінальну справу в терміни, передбачені статтею 97 КПК України (3-10 днів), або безпідставно відмовив у порушенні кримінальної справи чи незаконно закрив її та не повідомив військового прокурора про прийняте рішення);

- виявлено факти правопорушень під час перевірки, які не було розкрито командуванням підрозділу;

- у роті (батареї) не виконано вимоги на оцінку "задовільно";

- у батальйоні (дивізіоні) у двох або більше ротах (батареях) чи в штабі (управлінні) батальйону (дивізіону) стан військової дисципліни оцінюється "незадовільно".

6. Завершальний етап аналізу стану військової дисципліни – це виступ командира (заступника командира підрозділу з виховної роботи) перед особовим складом підрозділу. Наприклад, командир підрозділу, виступаючи на загальних зборах особового складу, у своїй доповіді "Про стан військової дисципліни за минулий тиждень і шляхи її зміцнення" акцентує увагу на таких аспектах:

- наголошує, як у цілому особовим складом виконуються вимоги Міністра оборони, інших старших командирів (начальників) щодо зміцнення військової дисципліни і поліпшення служби військ;

- нагадує основні завдання, які вирішував підрозділ за минулий тиждень і який вплив надала дисциплінованість особового складу на їх розв'язання;

- відзначає тих військовослужбовців, які позитивно проявили себе при виконанні цих завдань, і позитивно характеризує їх дії;

- оголошує кількість заохочень, отриману особовим складом роти; звертає увагу на їх види, за що й ким їх було відмічено;

- аналізує порушення військової дисципліни (події, злочини тощо), допущені особовим складом (називає конкретні порушення, визначає порушників, наводить причини цих порушень); оголошує, що дисципліна названих військовослужбовців оцінюється "незадовільно";

- порівнює кількість і характер порушень з минулим періодом і зробить висновок про поліпшення чи погіршення стану військової дисципліни в підрозділі;

- показує, як впливають порушення військової дисципліни на виконання бойових, навчально-бойових і повсякденних завдань;

- аналізує роботу щодо зміцнення військової дисципліни, проведену посадовими особами, та ознайомлює їх з результатами;

- визначає кращі відділення за станом військової дисципліни;

- називає ті відділення, в яких стан дисципліни низький або не поліпшується;

- визначає місця відділень за станом військової дисципліни;

- формулює висновок про загальний МПС у підрозділі та в окремих відділеннях і взводах, які потребують особливої уваги у зв'язку з низьким станом військової дисципліни;

- визначає конкретні заходи, спрямовані на зміцнення військової дисципліни, поліпшення МПС особового складу підрозділу.

Наприкінці підведення підсумків варто заохотити тих військовослужбовців, які визначилися та накласти стягнення на порушників.

Командири, заступники командирів з виховної роботи аналізують і підводять підсумки стану військової дисципліни у наступні терміни:

командир підрозділу (батальйон, дивізіон, корабель, рота, батарея) – щотижнево;
командир взводу, відділення – щоденно.

Підведення підсумків стану військової дисципліни проводяться:

командирами відділень- з кожним військовослужбовцем;
командирами взводів із особовим складом взводу і окремо з сержантами (старшинами), командирами відділень, яким ставить задачу на наступну добу, визначає місце за рейтингом кожного відділення;
командирами (підрозділів) рот -із особовим складом на загальних зборах и і окремо з командирами взводів із визначенням рейтингу між відділеннями і взводами;
командирами підрозділів ( рот ), батальйонів із особовим складом батальйону на загальних зборах та окремо з командирами рот з визначенням рейтингу між взводами і ротами батальйону;

Отже, аналіз стану військової дисципліни є невід’ємною складовою морально-психологічного забезпечення військової дисципліни та правопорядку, дозволяє виявляти негативні тенденції в життєдіяльності підрозділу, своєчасно приймати заходи щодо усунення умов скоєння злочинів та правопорушень.

3. Методика аналізу дисциплінарного проступку

Для з’ясування характеру і причин скоєння військовослужбовцям дисциплінарних проступків, створення умов для недопущення їх в майбутньому командиру (заступнику з виховної роботи) необхідно володіти методикою аналізу таких проступків.

Ця методика вміщує такі етапи діяльності:

1. складання об'єктивної характеристики проступку та обставин його скоєння( Час і тривалість проступку; місце його скоєння; присутні під час проступку (свідки, постраждалі та інші воїни, які причетні до такого); суть імовірного проступку (Що порушено? До якої діяльності відноситься? Які технічні засоби й матеріальні цінності було використано? Чи мав місце матеріальний або інший збиток? Його вид і обсяг.); коли і як стало відомо про проступок? Хто вчинив проступок? Що зроблено для встановлення осіб, причетних до проступку?

2. Підготовка до всебічного вивчення проступку:

На які запитання варто отримати відповідь?

Які дані особистості військовослужбовця у його взаємовідносинах з товаришами по службі доцільно мати під час вивчення проступку?

Кого слід залучити для з'ясування обставин і суті проступку?

Як і коли варто провести діагностичну бесіду з можливим порушником військової дисципліни?

3. Морально-психологічна характеристика проступку:

Стрижньове місце в процесі вивчення проступку та соціально-психоло-гічних умов його скоєння посідає морально-психологічна характеристика. Вона включає вивчення:

Мотиву та ступеня провини:

а) умисне, злісне порушення військового порядку чи навпаки, ненавмисно;

б) необережність (халатність, недбалість, неохайність, забутливість та ін.);

в) сильне душевне хвилювання (страх, обурення, образа, ображене почуття честі та особистої гідності);

г) перевищення меж необхідної оборони;

д) незнання порядку служби в умовах, коли воїн повинен і може вивчити відповідні вимоги.

Обставин, які пом'якшують провину:

а) нечітке керівництво начальником, помилки допущені ним при постановці завдань та організації діяльності підлеглого;

б) безконтрольність, попускання, низька вимогливість, безкарність, окозамилювання командирами;

в) погано поставлене вивчення статутів, недоліки у правовій пропаганді;

г) слабка виховна робота в підрозділі, низька згуртованість колективу, наявність нездорової колективної думки, яка б засуджувала порушення дисципліни;

д) наявність у колективі негативних традицій, що сприяють скоєнню даних проступків.

Обставин, які збільшують провину:

а) проступок здійснюється не вперше;

б) порушення дисципліни мало місце під час виконання службових обов'язків;

в) проступок був скоєний у нетверезому стані;

г) мала місце співучасть у груповому проступку;

д) мали місце великі негативні наслідки проступку.

4. Морально-психологічні наслідки проступку і реакція на нього:

Для з'ясування цих наслідків слід отримати відповіді на такі запитання:

Кому і яку морально-психічну шкоду було нанесено даним проступком?

Який вплив він здійснив на внутрішньоколективний статус військовослужбовця і його відношення з товаришами по службі?

Які є або можливі у зв'язку з проступком зміни в дотриманні норм і правил військової дисципліни особовим складом підрозділу, у його морально-психологічному кліматі?

Також виявляється внутрішня реакція військовослужбовця на скоєний ним проступок, яка може мати такі форми: задоволеність досягненням поставленої цілі та отриманого результату, каяття, докори совісті, почуття сорому, провини й жалю, надмірно емоційна реакція (страждання, переживання безповоротності вчиненого, страх перед покаранням).

Колективно-групова реакція на проступок може набути таких форм:

-осудження особовим складом; -байдужості;- його не помічають; - спостерігаються ознаки співчуття, жалю; -підвищення внутрішньо-колективного статусу військовослужбовця; - є прикладом для інших, - провокує аналогічні або інші порушення дисципліни.

На основі морально-психологічної характеристики проступку командир (начальник) визначає наслідки проступку та реакцію на нього:

1. Кому та яку морально-психічну шкоду було завдано, як вплив цей проступок вплинув на взаємовідносини порушника з товаришами по службі?

2. Реакція воїна на особисту провину: почуття сорому, жалю, страху перед стягненням?

3. Колективна реакція на проступок:

а) має місце засудження особовим складом чи ні;

б) співчувають чи жаліють порушника дисципліни;

в) чи може проступок стати прикладом для інших?

Наприкінці робляться загальні висновки щодо проступку і визначається:

мотив проступку;

його фактори;

міра вини самого військовослужбовця;

міра покарання або іншого виховного впливу;

ступінь усвідомлення військовослужбовцем свої вини;

заходи подальшої виховної роботи з винуватцем.

У мотивації протиправної поведінки військовослужбовців можуть мати місце мотиви імпульсивного і ситуаційного характеру, показного самоствердження, групової поведінки, а також мотиви, зумовлені користолюбством, вигодою, помстою.

Розрізняють три групи факторів, які впливають на протиправну поведінку військовослужбовців: соціальні; психічні; біологічні.

Головну роль серед соціальних факторів, що впливають на формування особистості військовослужбовця правопорушника, відіграють сім'я і соціально-негативне зовнішнє оточення. При цьому несприятливий соціальний вплив мають такі негативні обставини: виховання в неповній сім'ї, алкоголізм батьків, аморальний їх спосіб життя, систематичні конфлікти в сім'ї, злочинність серед батьків, погані матеріально-побутові умови, а також вплив неформальної групи з антисоціальними тенденціями тощо.

Домінуючі інтереси та ідеали юнаків, що складаються під впливом негативного сімейного і зовнішнього мікросередовища, часто вступають у протиріччя з етичними і правовими нормами суспільства, а в умовах армії проявляються у вигляді правопорушень, недотримання норм статутів.

До психічних факторів, які впливають на формування поведінки військовослужбовця правопорушника, слід зарахувати особливості характеру та інші індивідуально-психічні прояви воїна, коли в нього виявляється менша стійкість до несприятливого впливу специфічних соціальних факторів, а також безпосереднього оточення.

Біологічні особливості особистості самі по собі не породжують злочинності, але впливають на динаміку поведінки людини. У певних умовах, коли тривалий час немає можливості задовольняти важливі біологічні потреби, відбувається їх актуалізація з подальшим формуванням пошукової поведінки, спрямованої на задоволення цих потреб. Ця поведінка може мати протиправний характер.

Висновки:

-Таким чином, морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та правопорядку – це система заходів, спрямованих на створення умов для свідомого дотримання військовослужбовцями порядку і правил встановлених законами та статутами.

-Значна роль в створенні таких умов належить командуванню підрозділу, в тому числі і заступнику командира з виховної роботи.

Семінар №3 ( 2 год.)

Актуальні проблеми МПЗ військової дисципліни та профілактики правопорушень на коралях та в частинах ВМС Збройних Сил України.

1Вимоги основних законодавчих актів і керівних документів щодо зміцнення військової дисципліни і правопорядка в Збройних Силах України..

2.Практика роботи командира і заступника командира з виховної роботи щодо організації МПЗ військової дисципліни та забезпечення повсякденної діяльності особового складу корабля (частини).

3.Основні шляхи подальшого вдосконалення системи роботи по зміцненню військової дисципліни та правопорядку і критерії оцінки стану військової дисципліни в підрозділі.

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

3.Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період з 2006 до 2011 року.

5.Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 //

6. Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999.

7.Наказ Міністра оборони України від 20.01.94р. №21 “Про введення в дію положення про Збори офіцерів у Збройних Силах України” – К., 1994.

8.Наказ Міністра оборони України від 05.04.94р. №96 “Про введення в дію інструкції про порядок розгляду і прийняття рішень щодо пропозицій, заяв, скарг та прийняття відвідувачів у Збройних Силах України”. – К., 1994.

9.Наказ Міністра оборони України від 29.04.97 р. №11 “Про зміцнення військової дисципліни в Збройних Силах України” – К., 1997.

10. Наказ Міністра оборони України від 31.12.1999р. №412 “Про оголошення Кодексу честі офіцера ЗС України” – К., 1999.

11.Наказ Міністра оборони України №416 від 17.12.01р. “Про організацію роботи щодо порядку обліку корупційних діянь та інших правопорушень пов’язаних з ними і надання звітів щодо виконання вимог законодавства України про боротьбу з корупцією”. – К., 2001.

12.Наказ Міністра оборони України від 21.04.2005 р. №235 “Про впорядкування службової діяльності у Збройних Силах України”. –К.2005.

13.Директива Верховного Головнокомандувача ЗС України №1-1/1384 від 28.10.2002 р. “Про додаткові заходи щодо поліпшення дисципліни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях”. –К.-2002 р.

15.Директива Міністра оборони України Д-15 від 25.05.2004р. “Про організацію оборонного планування у Збройних Силах України на 2004 – 2009 рр.” – К., 2004.

16.Директива Міністра оборони України Д-57 від 29.12.2006 р. “Про організацію культурно-виховної роботи та дозвілля військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України”. – К., 1994

17.Директива Міністра оборони України Д-3 від 02.02.1999 р.. “Про удосконалення діяльності органів військового управління щодо попередження пияцтва та впровадження здорового способу життя у Збройних Силах України”. – К., 1999.

18.Директива Міністра оборони України Д-12 від 31.05. 01р. “Про стан правопорядку, військової дисципліни та додаткові заходи органів військового управління щодо їх зміцнення”. – К., 2001.

19.Директива начальника Генерального штабу ЗСУ ДГШ-36 оборони від 30.10.1996 р. “Про стан військової дисципліни серед офіцерів і прапорщиків(мічманів ) у ЗС України та заходи щодо щодо її зміцнення”. – К., 1996.

20.Програма реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. – К., 2000. .

21.Бабенко М.С., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень: Навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2000.

22.Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002.

23.Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України/ Безбах В.Г.,Баранівський В.Ф.Бабенко М.С. та ін.: Навчальний посібник// За загальною редакціею В.В.Ягупова.-К.: НАОУ, 2004 . .

25.Макіенко О.Л.,Ніколенко О.Л. Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень на кораблях та в частинах ВМС зс України.-Севастополь.,-СВМІ,-2002 р.

Змістовий модуль №4 « Інформаційно-пропагандистське забезпечення особового складу частини (корабля)».

Лекція №4 ( 2 год.)

Інформаційно-пропагандистське забезпечення особового складу частини (корабля).

Вступ

1.Сутність та зміст інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу Збройних Сил України.

2. Організація гуманітарної підготовки в підрозділі

3. Методична система і організаційні форми гуманітарної підготовки

4. Сутність та зміст інформування особового складу Збройних Сил України

Висновки

Література:

1.Конституція України. - К., 1996. – 80 с.

3.Концепція гуманітарного і соціального розвитку в Збройних Силах України / Указ Президента України №28/2004 від 12 січня 2004 // Народна Армія. – 2004. – 14 січня.

4.Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України / Указ президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 // Збірник Указів Президента України. – К.: Політвидав, 1998.

5.Військові статути Збройних Сил України. – К.: Варта, 1999..

6. Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді / Указ Президента України №948/2002 від 25.10.2002 р./

7. Розпорядження Президента України від 28.03.1996 р. “Про заходи щодо підвищення рівня інформованності населення України про основні напрямки державної політики”.

8. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення розвитку Збройних Сил України» (№ 196/2008 від 04.03.2008 р.)

9. Постанова Кабінету Міністрів України №998 від 8.09.1997 р. “ Про затвердження комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови “.

10. Національна Програма патріотичного виховання населення,формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства “ /Постанова Кабінета Міністрів України №1697 від 15.09.1999 р./

11.Наказ Міністра оборони України №277 від 15.08.01р. “Про затвердження Цільової програми підтримки і розвитку культури у Збройних Силах України”. – К., 2001

12.Директива Міністра оборони України Д-15 від 25.05.2004р. “Про організацію оборонного планування у Збройних Силах України на 2004 – 2009 рр.” – К., 2004.

13.Директива Начальника Генерального штабу від 18.06.2005 р. № ДГШ-4 “Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України “.

14.Директива Міністра оборони України Д-3 від 13.02.2006 р. “Про організацію гуманітарної підготовки, суспільно-політичного та правового інформування особового складу Збройних Сил У країни на 2006-2011 роки “.– К., 2006.

15.Програма реформування та розвитку морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. – К., 2000.

16.Атаманчук М.О. Індивідуалізація виховання військовослужбовців. (Основи теорії, методика і організація): Навчальний посібник. – К.: КВГІ, 1995 . – 48 с.

17. Бабенко М.С., Ротань М.П., Стасюк В.В., Литвиновський Є.Ю. Виховна робота : методологія, організація і методика. навчально-методичний посібник. – К.: ВГІ НАОУ, 2002.

18.Військове виховання: історія, теорія та методика: Навчальний посібник / За ред. В.В. Ягупова.– К., 2002.

19.Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України/ Безбах В.Г.,Баранівський В.Ф.Бабенко М.С. та ін.: Навчальний посібник// За загальною редакціею В.В.Ягупова.-К.: НАОУ, 2004 .

20. Литивновський Є.Ю., Петрович В.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Інформаційно–пропагандистське забезпечення особового складу: Навч. посібник: У 2–х ч., Ч.1. – 2003.

21. Литвиновський Є.Ю. Виховний процес у Збройних Силах України: шлях до гуманізації // Патріотичне і гуманістичне виховання військової інтелігенції: Сутність, взаємозв’язок, стан, проблеми. Мат-ли Всеукр. наук.-практ.конф. – К.: ВЦ “Просвіта”, 2003.

22. Литвиновський Є.Ю. Виховний процес у Збройних Силах України – складова системи загальнонаціонального виховання громадянина України // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості (теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді): Зб. наук. пр. – К., 2001.

23. Ягупов В.В. Морально-психологічне забезпечення: Курс лекцій. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002.

Вступ

Військово-політичне керівництво держави акцентує увагу сьогодні на переході до якісних показників у військовому будівництві, що дозволить створити професійно підготовлені, якісно озброєні, всебічно забезпечені, мобільні, багатофункціональні, необтяжливі для Української держави Збройні Сили з характерними ознаками європейської моделі. Якість цих перетворень у значній мірі обумовлюється людським фактором: моральним духом, професійною та психічною підготовленістю особового складу.

Світовий досвід свідчить, що “моральний дух – дуже важлива рушійна сила яка придає ефективність озброєнню й виправдовує витрати”. Тому не випадково, розробники програми розвитку ЗС України акцентують увагу на тому, що “… при виконанні її завдань, не треба забувати, що в центрі завжди знаходяться людина, офіцер, військовослужбовець, особистість, його моральні якості та цінності”.

Досвід діяльності ЗС України свідчить, що проблема формування здорової морально-психологічної обстановки у військових колективах, зміцнення військової дисципліни та правопорядку у підрозділі, в значної мірі, вирішується завдяки організації та проведенню інформаційно-пропагандистського забезпечення життєдіяльності військ.

Реалізація положень Конституції України, чинного законодавства, Державної програми розвитку Збройних Сил України з 2006 до 2011року вимагають посилення інформування особового складу Збройних Сил, формування у нього національної свідомості і культури, гуманістичного світогляду, високих морально-бойових якостей, морально-психологічній готовності до захисту Батьківщини.

1.Сутність та зміст інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу Збройних Сил України.

У „Концепції гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України” вказано, що діяльність органів військового управління щодо впровадження гуманітарної і соціальної політики пов’язана з організацією та проведенням певних інформаційно-пропагандистських заходів, що спрямовані на усвідомлення особовим складом державної політики у сфері оборони, системи національних цінностей, які вони захищають.Це є головним змістом інформаційно-пропагандистського забезпечення у ЗС України..

Процес демократизації українського суспільства, інтеграції України у Європейський Союз і НАТО, її міжнародні зобов’язання та миротворча діяльність, реалізація завдань Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006 – 2011 роки вимагають вдосконалення інформаційно-пропагандистського забезпечення, впровадження активних форм та ефективних методик організації гуманітарної підготовки, суспільно-політичного та правового інформування особового складу Збройних Сил України.

Отже, інформаційно-пропагандистське забезпечення ЗС України – система заходів щодо надання та поширення серед всіх категорій особового складу і працівників відомостей про державну політику, вимоги Конституції України, військового законодавства, наказів і директив командирів і начальників, про події в державі та в світі, які спрямовані на формування загальнолюдських цінностей у військовослужбовців, морально-психологічних якостей захисників Вітчизни з одного боку і нейтралізації негативного інформаційно-пропагандистського впливу на війська з іншого.

Складовими інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу є:

система інформування військовослужбовців (політичне, економічне, технічне тощо) ;
гуманітарна підготовка;
засоби масової інформації (в тому числі і військові);
військово-патріотичне виховання;
система наочної агітації у військовій частині;
забезпечення особового складу технічними та друкованими засобами інформаціі;
система культурно-просвітницької роботи та інші.

В Концепції виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України визначено, що інформаційно-пропагандистське забезпечення полягає у здійсненні державними органами, військовим управлінням, командувачами, командирами (начальниками), штабами, органами з виховної та соціально-психологічної роботи, засобами масової інформації заходів щодо впровадження гуманітарної політики держави у Збройних Силах та інших військових формуваннях України через систему інформації, військово-патріотичного виховання особового складу з метою формування у військовослужбовців громадянської свідомості та відповідальності.

Основні напрямки інформаційно-пропагандистського забезпечення:

-доведення та роз’яснення особовому складу державної політики, вимог Конституції України, військового законодавства, наказів керівників військових формувань та мобілізації його на виконання поставлених завдань;

-формування переконань військовослужбовців на основі ідеології державного будівництва, виховання їх на національно-історичних традиціях українського народу;

- вивчення історії України та її Збройних Сил;

- забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови у військах (силах), оволодіння військовослужбовцями українською військовою термінологією;

-організація гуманітарної підготовки та інформування всіх категорій військовослужбовців, службовців і робітників та членів їхніх сімей;

-системне військово-політичне інформування особового складу;

-проведення інформаційно-пропагандистських акцій і роз’яснювальної роботи на підтримку державної воєнної політики;

-формування суспільної думки в інтересах оборони держави, підняття авторитету та престижу військової служби;

-організація та здійснення заходів протидії інформаційно-психологічному впливу негативної інформації на особовий склад військових формувань;

- вивчення, аналіз та прогнозування соціально-психологічного і релігійного стану у військах (силах), суспільно-політичної обстановки в районах їх дислокації;

-налагодження та підтримка взаємодії з центральними та місцевими засобами масової інформації;

-ефективне використання у виховній роботі технічних засобів виховання і поліграфії;

забезпечення військ (сил) культурно-просвітницьким майном;

-задоволення потреб особового складу в кіно- ,відео та

радіообслуговуванні;

- забезпечення друкованими засобами масової інформації та методичними матеріалами з питань морально-психологічного забезпечення.

2. Організація гуманітарної підготовки в підрозділі

Гуманітарна підготовка є одним із основних предметів навчання військовослужбовців. Вона організується та проводиться відповідно до призначення і завдань військових частин. Це важлива форма виховання і формування у особового складу високих моральних якостей, глибокого розуміння свого військового обов’язку, вивчення історії України і військових традицій збройного захисту держави.

Головним керівним документом щодо організації гуманітарної підготовки є Директива Міністра оборони України № Д-3 від 13.02.2006 р. “Про організацію гуманітарної підготовки, суспільно-політичного та правового інформування Збройних Сил України на 2006-2011 роки “.

Міністр оборони України вимагає від командирів усіх рівнів та їх заступників з виховної роботи повною мірою використовувати потенціал гуманітарної підготовки, забезпечувати її дієвий вплив на морально-психологічний стан особового складу з метою якісного виконання завдань бойової готовності, служби і навчання, підтримання організованості і дисципліни в органах військового управління, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях.

Вивчення досвіду життєдіяльності армій розвинених держав світу свідчить, що в них цьому виду підготовки військ приділяється значна увага. Так в збройних силах США щотижнево проводяться заняття за програмами “Командна інформація”, “Моральна спадщина і людське самовдосконалення”, “Рівні можливості”. Найважливішою формою виховання військовослужбовців є заняття за програмою “Командна інформація”. Особливість цих занять та, що їх проводить особисто командир підрозділу, присутність особового складу на цих заняттях суворо обов’язкова. Основними темами цих занять є “Обов`зок, честь, країна”, “Збройні сили на службі нації” тощо. В Російській Федерації аналогом гуманітарної підготовки є суспільно-державна підготовка, тематика якої виходить із самої назви.

Отже, гуманітарна підготовка особового складу підрозділу - невід'ємна складова гуманітарної політики України. Завданням гуманітарної політики України є поліпшення якості суспільства через підвищення духовної, загальної, професійної, мовної, естетичної, політичної тощо культури його членів. Виходячи з цього гуманітарна підготовка має своїм завданням формування світоглядної, правової, моральної, політичної, екологічної культури військовослужбовців, працівників Збройних Сил, ствердження пріоритетів здорового образу життя. Вона повинна бути спрямована на ствердження людини як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття її здібностей, забезпечення пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища.

Планування та організація ГП проводиться в загальній системі підготовки військ (сил ) на навчальний рік .

Гуманітарна підготовка сама є цілісною системою з притаманними їй компонентами як дидактичної системи, головною метою якої є набуття слухачами певних знань, навичок, умінь в гуманітарній сфері пізнання.

<<< < Предыдущая 1 2 34 / 94 5 6 7 8 9 > Следующая >>>

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
01.04.202544.64 Mб657 СУКАК -54.doc
#
06.12.201888.9 Кб558-65 финансы.docx
#
12.11.2018267.78 Кб4580_MET.DOC
#
09.11.20193.11 Mб7599682.rtf
#
09.11.20192.54 Mб135ballov-34816.rtf
#
01.04.20251.2 Mб05_VR_ZSU_Nikolenko.doc
#
16.04.20194.38 Mб666 - ТЕПЛООБМЕННЫЕ АППАРАТЫ.doc
#
06.12.2018529.92 Кб66 объединено__финансы.doc
#
30.04.2019217.09 Кб46 раздел.DOC
#
24.11.2019161.79 Кб26.Осн.фил учения о развитии.doc
#
12.08.2019106.5 Кб460ba9536c64ce1118538003048cf3bc1.doc