Як ви вважаєте:

• Що таке звуковий (акустичний) простір?

• Чи вплинули традиції «акустичної драми» на су­часне масове мистецтво (насамперед кінематограф, музич­ний трансавангард, виробництво відеокліпів)?

— Чи можливе використання творчих досягнень «акус­тичної драми» у документальних жанрах радіомовлення?

— Що являє собою творча співпраця режисера-по­становника і звукорежисера під час роботи над виставою?

— Написання звукової партитури радіодрами — справа автора чи режисе­ра (за аналогією з написанням літе­ра­турного і режисерського сцена­ріїв у кінематографі)?

"Б Л И С К А В К А"

(радіоп’єса)

Дійові особи:

Капітан

Представник фірми «Спешіал еквіпмент продакшн»

Випробувач

Голос від автора

Голос: Якщо вірити песиміс­тичним прогнозам екологів, у се­редині XXI століття майже всі ресурси Землі буде вичерпано. Перед людством постане необхід­ність коло­ні­зувати інші планети Сонячної системи. Важко навіть уявити собі, які технології знадоб­ляться, щоб підкорити мертві, во­рожі самому поняттю «життя» сві­ти. Зрозуміло тільки, що техніка, створена для цього, своєю могут­ністю буде дорівнювати силам природи чи навіть перевищувати їх. З кожним днем зростатиме відчуження людини від того сере­довища, що, власне, і формувало її. І, можливо, настане день, коли штучні витвори людського розу­му перестануть підкорятися сво­їм творцям так само, як непід­владні нам сьогодні стихійні лиха та катастрофи.

(Звуковий перехід.)

(Кроки. Ледь чутні. Гучнішають. Наближаються. Відчиняються автоматичні двері.)

Капітан: Добрий день!

Представник фірми: Ка­пітане! Радий бачити вас. Я — керівник експериментального центру компанії з виробництва спеціального обладнання...

Капітан: Так, я впізнав. Це ж ваш голос записався на мій інди­відуальний комунікатор.

(Клацає тумблер. Звук — ніби перемотується магнітофонна стрічка. Знову звучить голос представника фірми. Але відчува­ється, що це запис.)

«Фірма «Спешіал еквіпмент продакшн» запрошує коман­дира сімнадцятої космічної експедиції взяти участь у ви­пробуванні но­вого скафандра. Якщо не запере­чуєте, аерокар чекатиме на вас о дев'ятій годині, повітряний паркінг номер...»

(Запис відключається.)

Капітан: Вибачте, але часу в мене обмаль. Усього тільки хви­лин сорок. Передстартова підго­товка, тренування за жорстким графіком...

Представник: Розумію. У лабораторному корпусі на нас уже чекають. Прошу.

(Кроки, відчиняються і зачиня­ються двері.)

Представник: Ви вперше в нашому центрі?

Капітан: Так.

Представник: Полігони, ла­бораторії — усе у нас під землею. Гіпербаричні блоки, термокамери. Надвисокий тиск, наднизькі тем­ператури. Ніщо на поверхні не витримає таких тортур. Намагає­мося змоделювати всі негаразди, які тільки уявити можна.

Капітан: «Нехай дива, та ви їм не дивуйтесь, Гораціо, на світі більше тайн, ніж вашій вченості хоч би приснилось».

Представник: Що?

Капітан: Шекспір, «Гамлет»... Уява наша обмежена. У Всесвіті трапляється чимало такого, про що ми й гадки не маємо.

Представник: Трапляєть­ся... Будь ласка, до ліфта.

(Натискує кнопки, кожна відпові­дає мелодійним сигналом.)

Мінус п'ятдесятий поверх... Другий горизонт... Дев'ятий цикл лабораторних споруд...

(Ліфт рухається.)

Капітан: Дев'яте коло... немов у пеклі.

Представник: Ну, не всім же в небо літати. Жартую. А вза­галі, там справді пекло. Пекель­не полум'я, диявольські наванта­ження. Але я гарантую — у на­шому скафандрі — ви навіть не спітнієте.

Капітан: Мушу попередити: обладнання для космічного фло­ту закуповує незалежна асоціація експертів. Мій голос — радчий.

Представник: І ми на нього розраховуємо. Наші розробки — поза конкуренцією.

Капітан: Ви так уважаєте?

Представник: Скафандр типу «Блискавка» — це останній ступінь програми «Осіння загра­ва». Мета її — створити ідеальну захисну оболонку для людини. Кос­мо­навта-дослідника, напри­клад. Ресурс автономності «Блис­кавки» сягає ста років. Він сам і нагодує, і вмиє, і поголить, і ліки дасть, якщо потрібно. Сервісні механізми навіть масаж можуть зробити.

Капітан: Такі моделі — не диво. Компанія «Спейс продакшн» уже пропонувала подібне.

Представник: Але ми гаран­туємо абсолютну захи­щеність від будь-яких несподіванок. Повну безпеку. За­певняю: нам і сотої частки того не трапиться в Космосі, від чого він здатний вас борони­ти. Нема такої сили, що могла б його пропекти, пробити, проріза­ти чи розчавити. Не існує! Абсо­лютна надійність.

Капітан: Абсолют... Щось ре­лігійне у цьому понятті є. Не дуже я в нього вірю.

Представник: Повірите.

(Ліфт зупиняється.)

Приїхали. Почнемо з випро­бування вогнем. Наш герой — скафандр, тобто вже в термокамері. Ось він — на конт­роль­ному моніторі. Там, за композитною бронею – температура сонця. Под­ивіться!

(Пауза.)

Капітан: (Повільно.) Три ти­сячі градусів... Це за Кель­віном?

Представник: За Цельсієм. Зверніть увагу на оті калюжі. Це — розтоплений метал. Перед вип­робуваннями техніки поклали туди кілька брусків. Для наоч­ності. Сталь, чавун... Металеве озеро... Зараз найтугоплавкіший потече... Вольф­рам... Не витри­мав. Розплескався навколо чобіт.

Капітан: Скафандр... Порож­ній?

Представник: Порожній? Чому? Там наш випробувач.

Капітан: Жива людина?

Представник: Можете з ним навіть поговорити! Радіо­телефон поруч. Зліва на пульті.

(Шум ефіру.)

Представник: Дім викликає мандрівника! Як чуєте?

Випробувач: (Голос змінено динаміком.) Мандрівник викли­кає дім. Чую добре!

Представник: У нас гість. Капітан сімнадцятої космічної ек­спедиції.

Випробувач: Вітаю вас, пане!

Капітан: Як ся маєте, добродію?

Випробувач: Чудово, дякую. Немов десь на березі моря... Кліматизатор в обличчя прохолодне повітря жене.

Представник: А температу­ра зростає, бачите... Металеве озе­ро парує.

Капітан: Що це? Чому зоб­раження зникло?

Представник: Мандрівник? Чому зображення зникло?

Випробувач: Зараз... Ма­буть... Так! Телекамера не витри­мала. Розсипався термостійкий бокс.

Капітан: А ви як?

Випробувач: Усе гаразд!

Представник: Не хвилюйте­ся. Наш скафандр і не таке ба­чив. Підвищимо температуру. До граничних показників фотосфери Сонця.

(Пауза.)

Капітан: А ви знали, що те­лекамера не витримає. Зізнайте­ся – це рекламний трюк.

Представник: Зізнаюсь. Трюк. Але який! Захисний ко­жух на телеоці нашому — з тієї ж броні, що і корпус вашого кораб­ля.

(Пауза, щось потріскує, немов у печі.)

Представник: Більше дрова підкидати не можна. Скафандру нічого не буде. А ось стіни... Про­горить якийсь гермоввід, вихлюп­не сюди протуберанець. Не хотілося б на собі таку спеку відчути, га?

Капітан: Не хотілося б... І все ж в абсолютну надійність не вірю.

Представник: Даремно. Скафандр типу «Блискавка» – не просто нове слово науки. Сучас­ну науку, якщо хочете, він випе­редив. Це – філософія. Втілений в матерію колективний світогляд нашої фірми. Парадигма нашого мислення. А вона така: досягти неможливого у своїй справі. В усіх справах — це не для людини вже робота. Для Бога. На це ми не претендуємо. Ну, а в своїй галузі — так. Надійність, ефективність. Безпека. Повна. Суцільна, якщо слово «абсо­лютна» вам не до сма­ку...

(Пауза, тональний сигнал.)

На черзі — випробування висо­ким тиском. Я хочу, щоб ви самі ввімкнули гіпербаричні генерато­ри. Червона кнопка праворуч.

(Шуми.)

Уявіть, що там коїться за сті­ною...

Капітан: Не можу.

Представник: Включаю ре­зервну телекамеру. Що, і досі не вірите в абсолют, капітане?

Капітан: Ваші слова... Філо­софія ваша чимось лякає мене. Пам'ятаєте: Едісон прогнав ви­нахідника абсолютної кислоти... Такої, що все роз'їдає. Запитав: а в чому я її збе­рігатиму?

Представник: Зустрінете по той бік неба Томаса Алву Едісона – запитуйте в нього формулу тієї кислоти. А посуд для неї ми вже знайдемо.

Капітан: Облиште свої потой­бічні асоціації!

(Звуковий тональний сигнал.)

Представник: Вибачте. Тиск у барокамері наблизився до кри­тичної межі. Для камери, звичай­но, не для скафандра. Що ж. Змінимо умови. Раптово. У лічені се­кунди. Замість тиску — вакуум. А потім — заповнимо приміщення рідким азотом. Космічний холод! З полум'я — до льоду. Мандрів­ник, як ви?

(Шум ефіру.)

Випробувач: Легкість відчу­ваю небачену! Ніби всі турботи мене залишили.

Представник: Готові до на­ступної стадії випробувань?

Випробувач: Готовий!

Представник: Капітане. Блакитна кнопка. Натисніть, будь ласка.

(Глухий вибух.)

Представник: Тиск упав... (Шум.)

Капітан: Такого жоден із на­ших скафандрів... Та що я кажу... Жоден корабель не витримає. Внутрішні напруження розірвуть броню...

Представник: Мандрівнику, чуєте, що сказав капітан?

(Шум ефіру.)

Випробувач: Чую! Зі мною все гаразд. Тут затишно. Тепло.

Представник: За нашими підрахунками «Блискавка» врятує людину навіть на Сонці чи при зіткненні з великим метеоритом. Уявіть собі: корабель розпадається на молекули. Молекули — на атоми... Стиснуті гравітаційним полем, вони вступають у термоя­дерні реакції... А скафандр збері­гає клімат Рів'єри.

Капітан: Як ви досягли цього?

Представник: Хм... Техно­логії — наш секрет, звичайно. В основі фундаментальні досліджен­ня з трансформації субатомної структури матерії... Принцип ке­рованої від­дзеркалюваної девіації зовнішніх енергетичних впливів... окремі теоретичні аспекти нам самим поки що незрозумілі. Це — втілення філософії, кажу я вам. І практичний результат її — захист слабкої людини від космічних, надлюдських сил. Тепер — ос­таннє з лабораторної стадії вип­робувань. Ліній­ними електрични­ми розрядами. Надвисокої потуж­ності. Замінемо рідкий азот на від­повідне газове середовище...

(Шуми.)

Починаємо відлік.

(Цокає годинник.)

Розряд!

(Вибух.)

Розряд!

(Вибух.)

Розряд!

(Вибух.)

Ну, як ваш скепсис, капітане?

Капітан: Незбагненно!

Представник: Що? Філосо­фія чи скафандр?

(Пауза.)

Мандрівнику, можете трохи пе­репочити. Кави попийте з борто­вих запасів.

Випробувач: Дякую.

Представник: Наш винахід — не просто оболонка, захисна шкіра. Це — новий світогляд. Сві­тогляд людини, що непідвладна жахові. Уявіть: навіть сама Земля може загинути в космічній катас­трофі. А вам — нічого не загро­жує. Ні-чо-го! Якщо ви в нашому скафандрі.

Капітан: Не скафандр, а сим­вол егоїзму якийсь.

Представник: Символ непе­реможності! Будь-який шкід­ливий імпульс його поверхня перетворює у корисну енергію. Чи відбиває.

Капітан: Але ж ми бачили тільки лабораторні випро­бування.

Представник: Побачимо і полігонні.

Капітан: Знаєте, Всесвіт влаштовує нам свої іспити. Мені часто доводилося порівнювати їхні результати з наслідками пол­ігонних експериментів. Результат не завжди на користь останніх.

Представник: Ви боїтесь... Для людини — боятися природно. Каменя, що впаде, машини, що переїде, прірви, куди потрапити можна. Пастки... Страх — ця при­мітивна емоція, мабуть, і сформу­вала нас такими, як ми є. Зроби­ла з тварин розумними істотами. Тому і до сьогодні мислимо ми під впливом страху. А тепер — край. Подаруємо людству незатьмарену радість буття! Перші ска­фандри одержите ви, космонав­ти. А потім вони стануть зручні­шими, дешев­шими... навіть еле­гантними. Кожний житель Землі отримає від нашої фірми гаран­тований захист, від усіх своїх не­гараздів!

Капітан: Хочете людей повер­нути в ембріональний стан? Ду­маєте, погодяться?

Представник: Це нехай ко­жен для себе вирішує. А вам я ось що скажу. Ви — професійний до­слідник Всесвіту. Ризик — важ­лива частка вашого життя. Не­від'ємна складова фаху. Ви все зрозуміли. Майже одразу. І зля­калися. Того, що зброю проти страху знайдено. Що боятися те­пер ані в Космосі, ані на Землі не буде чого. Ціла епоха скінчилася, епоха героїзму. І герої новому сві­тові не будуть потрібні. І самий страх... Отой допінг... Моторош­но-солодке відчуття своєї нік­чем­ності перед природою — тільки у спогадах залишиться, казках та снах дитячих.

Капітан: Маєте рацію... Але... не впевнений.

Представник: Дім викликає мандрівника! Відпочили?

(Шум ефіру.)

Випробувач: Відпочив.

Представник: Одразу після лабораторного циклу — полігон­ний! За повною програмою. Рі­вень складності — «екстремум-квадрат». Капітане, ви залишає­тесь? Чи, може, надіслати вам відеозвіт про наступну стадію вип­робувань? Адже час ваш вичерпа­но, як я розумію.

Капітан: Залишаюсь, звичай­но. Зараз...

(Зумер.)

Говорить командир сімнадцятої космічної експедиції. Викликаю чергового зоряної станції «Бета-5». Я затримуюсь в експе­риментальному центрі «Спешіал еквіпмент про­дакшн». Термін не визначений. Починайте тренуван­ня на імітаторі без мене.

(Звуковий перехід.)

Представник: Ось і все. Ми знову в лабораторії.

Капітан: У те, що я бачив, важко повірити.

Представник: Скафандр усе витримав.

Капітан: І витримала люди­на. Людина у цьому ска­фандрі.

Представник: Людині нічо­го не загрожувало.

Капітан: Усе одно треба мати залізні нерви.

Представник: Зовсім ні. На­впаки. Вчора я сам пройшов пов­ну програму. І знаєте — чудово себе почував. Легкість...

Капітан: Легкість?

Представник: Байдужість. Байдужість до всього земного. Я — тут. Ви — там. Ваші проблеми — вже не мої проблеми. Мабуть, у нашому скафандрі так усі себе по­чу­вають.

Капітан: Усі, кажете?

Представник: А ось зараз випробувач до нас при­єд­нається. Запитаєте ще й у нього. Оболон­ка, яку не­можливо пробити, про­різати, пропекти — то вже не про­сто оболонка...

Капітан: ...А новий світогляд. Це я вже чув.

(Розкриваються автоматичні двері, кроки у важких чоботах, шум динаміка.)

Випробувач: Ось і я.

Представник: Переключіть­ся на зовнішні гучномовці.

(Голос звучить тепер дзвінко, без перешкод, але дужче за голоси представника і капітана, з відчутною перемодуляцією.)

Випробувач: Ось і я. Вибач­те...

(Тепер голос випробувача звучить майже нормально.)

Радий побачитися з вами, капі­тане. Багато чув про вашу остан­ню експедицію.

Капітан: Я теж радий. Вітаю вас. І — дозвольте потис­нути вашу руку. Тільки мужня людина здат­на випробовувати такі речі, впевне­ний!

Випробувач: У рукавичці — не зручно. Моветон!

Представник: Це ж рука­вичка скафандра!

Випробувач: Усе одно...

Представник: А ви зніміть його. Може, наш гість приміряти схоче...

Випробувач: Справді.

Представник: Дивіться, ка­пітане, як він це зробить. Дуже просто. Одна тільки застібка. Під захисним клапаном. Що таке?

Випробувач: Нічого, нічого, я зараз.

Капітан: Не кваптеся, друже, я більше не поспішаю.

Випробувач: Ось тут натис­нути, тут потягнути... Що ж це...

Представник: Спокійно... Спробуйте ще раз. Повіль­ни­ми рухами... Вправо... Вліво...

Випробувач: Клапан заїло, здається.

(Стримуючись.)

Я ще тоді відчув на вібростенді — щось у ньому клацнуло ніби...

Представник: Заспокойся, Джоне, візьми правицею клапан. Розкрий його пальцями...

Випробувач: Не можу... Не можу. Застібку зламано.

Представник: Давай спро­буємо ще раз. Так... Так... Тепер швидкими ритмічними поштовха­ми...

(Пауза.)

Випробувач: (Майже спокій­но.) Пане керівник експе­ри­мен­тального центру! Прошу занести до протоколу демон­страційних випробувань: усі передбачені інструкцією засоби звільнитися від скафандра вичерпано.

Капітан: То, може, є якісь ме­ханічні...

Випробувач: Що?

Представник: (Роздратовано.) Молотком постукати. Чи як?

Капітан: Ну, в нас було под­ібне на Ганімеді. Ми про­пекли в клапані лазерним пістолетом дріб­неньку таку дірочку...

Випробувач: Лазером?

Представник: Дурниці! Ви­бачте, капітане. У конструк­цію наших виробів закладено захист від будь-яких лазерів.

Випробувач: (Намагаючись жартувати.) Не сваріться, панове, їжі мені тут надовго вистачить...

(Зумер.)

Представник: Тривога! Вик­ликаю центральний пост! У лабо­раторному комплексі позаштатна ситуація. Чергову ава­рійну групу — у дев'ятий цикл! Негайно!

Капітан: Даруйте, це що... так серйозно?

Представник: Вибачте, ка­пітане. Я зараз проведу вас.

Капітан: (Пошепки.) Я запитав — це серйозно? Ви що, не знає­те, як оте одоробло зняти?

Представник: (Голосно.) Ні!

Капітан: А якщо ви взагалі його зняти не зможете? Що буде з випробувачем?

Представник: Скафандр ав­тономний.

Капітан: (Пошепки.) Але ж він ніколи дощу відчути не зможе...

Представник: (Розлючено.) Це ви для мене шепочете? Він же — усе одно нас чує. У скафандрі зов­нішні акустичні системи ввімкне­но. Він пульс ваш розчути може!

Випробувач: Та не хвилюй­теся так, капітане. Ну, зможу я тепер гуляти під дощем без пара­солі. Що в цьому поганого.

Представник: Капітане, я вас проведу.

Капітан: Шоу закінчено?

Представник: Так... Я зараз повернуся, Джоне, тримай­ся.

Капітан: Щасти, Джоне!

(Розкриваються і закриваються двері.)

Представник: (Набирає в ліфті код повернення.) По­верх­ня.... нульовий горизонт... Головний корпус.

(Ліфт рухається.)

Капітане, офіційно прошу виба­чити нас за все, що ви тут бачи­ли.

Капітан: Хочете щось додати до своїх слів?

Представник: Ми були б за­цікавлені, щоб деякі под­ро­биці де­монстрації залишилися в наших стінах.

Капітан: Які саме?

Представник: Які?

Капітан: Так. Те, що ви з влас­ними витворами впоратися не мо­жете? Те, що мали намір мою ек­спедицію у свої савани одягнути?

Представник: Скафандри. Ми поспішили.

Капітан: Випередили науку! А поки вона вас дожене, той хло­пець у скафандрі посивіє.

Представник: Ми занадто довго клепали ту річ, щоб подару­вати її Джону. Знімемо, не тур­буйтеся.

Капітан: За рік? За десять?

(Пауза.)

Представник: Від помилок хто застрахований?

Капітан: Це не помилка. Це філософії вашій кінець! Абсолют­ний захист. Абсолютна надійність. Від усіх проблем світу – відчуження. Озброїлися ідеями. Філософію взагалі гарно на канапі з пальця висмоктувати. Навигадують гемо­роїдальні типи дуристики всякої! А хтось за неї платить власною шкірою.

Представник: Даруйте, хіба ж філософію якісь типи з пальця висмоктують? Вона завжди — вті­лення потреби. І скафандр наш — втілення потреби. Не більше. Ви думаєте: люди в Космос лі­тають тому, що їм зірки подоба­ються? А як же. Життя змусило. Жорстоке і невблаганне.

Капітан: Як ваш скафандр.

Представник: Я дуже ба­нальні речі кажу. Можете спере­чатися, звичайно. Але нікуди ми від них не дінемося.

(Ліфт зупиняється.)

Ще раз прошу вибачити нас за зірвані випробування. На все до­бре, капітане.

Капітан: На все добре.

(Кроки стихають, переходять у мелодію пісні.)