Ніч сивиною засіяно Вірші Іллі Хоменка Муз. Володимира Фоменка

Ніч сивиною засіяно,

Зорями море горить.

Створене нашими мріями

Замком далеким стоїть.

Місяць, пітьмою ображений,

Хмар переступить поріг.

Мріям забутим і зрадженим

Прошепочу: «Не зберіг».

Місячне срібло і золото

Обрій далекий розлив.

Небо відлунням розколоте

Тихо промовлених слів...

Тільки буденними бурями

Змелено в сіль каяття

Все, чим себе ми турбуємо,

Марно проживши життя.

Мов зорепад, буде линути

Ночі загублена суть.

Срібло монет, нами кинутих,

Хвилі назад віднесуть.

Ніби дві зірки із вирію

Ляжуть побіля води...

Море повільною хвилею

Викреслить наші сліди.

Дещо за іншим принципом створювалося музичне оформлення п’єси «Епізод». Історія зіткнення двох харак­терів вимагала своєрідного образного підсумку. Емоційного елементу, що визначив би — на чиєму боці авторські симпатії, якій моральній позиції віддається перевага. Треба було абстрагуватися від, власне, дії, фабули радіодрами, щоб показати: поразка старого кінематографіста в конфлікті з молодим прагматичним колегою є духовною перемогою пер­шого. Але перемога то Піррова, оскільки ціна їй — зруйно­ване життя. Фінальна пісня ані музичним ладом, ані змістом не відповідала виставі й заразом перегукувалася з нею у чомусь дуже важливому, допомагала краще зрозуміти і в певному ключі переосмислити почуте. Подібно — не безпосередньо — ілюстративне, а опосередковане музичне рішення можна назвати асоціативним. (І в українському, і в білоруському ефірі пісня звучала у виконанні солістів Чернігівської філармонії лауреата Міжнародного конкурсу вокалістів ім. Георга Отса В. Гришина та І.К руша, україн­ською мовою.)

Призабулися наші літа

Вірші Іллі Хоменка Муз. Володимира Фоменка

Стихає за обрієм сонячна злива,

Вечірнього смутку приходить сльота.

Життя прожили ми, напевно, щасливо,

Та щось призабулися наші літа.

Каштанів свічки і безсоння гіркота,

І місячний промінь лежить на столі.

І ще залишилася спрага польоту —

Та вже не відпустять обійми землі.

А місяць купається в озері неба,

А вітер сріблясту гойдає блакить,

І, мабуть, з того сумувати не треба,

Що нас не покликала зоряна мить.

Тож вип’ємо, друже, за всі розставання.

І вип’ємо другу за радість доріг.

А потім наповнимо третю, останню —

На спомин тих мрій, що ніхто не зберіг.

Хай іншому доля плескала в долоні —

Та все ж ми літали колись уві сні.

І падають зорі, мов сльози солоні

З Чумацького Шляху за комір мені.

Хвилини минають, минають квапливо,

І марно нас пам’ять до них поверта.

Життя прожили ми, напевно, щасливо.

Та щось призабулися наші літа.

Найскладнішим є так званий структурний метод створення оригінального музичного оформлення радіоп’єси. Інструментальна музика, пісня, вокаліз згідно з цією кон­цепцією стають не просто частиною радіодрами, а віддзер­калюють її композицію і архітектоніку. Часто музика за таких умов стає своєрідним емоційним стрижнем, струк­турною і конструктивною домінантою вистави. (Саме таке функціональне призначення має гра на балалайці військово­полоненого Якова у п’єсі М. Йен «Орел летить над землею».)

Провідним прийомом радіодрами «Драконів брід» є супе­речність, протиставлення, антитеза. Конфлікт між реаль­ністю та ідеєю, намірами та наслідками, метою та засобами, зрештою, між бурлескно-фарсовою оболонкою твору і до­сить сумним його змістом. Так само і пісня «Драконів брід», яку впродовж вистави ніби передає військова радіостанція, є озвученою антитезою. Три фрагменти пісні розділяють п’єсу на частини, кожна з яких ізоморфна відповідному пісенному фрагменту. Недоречна, безглузда, ніби танго з гучномовців концтабору, пісенька стає емоційним центром радіодрами. Підсилює відчуття неодномірності дії, в якій, незважаючи на абсурдний антураж, простежується досить послідовна логіка, лінгвістичний парадокс: мова п’єси — українська, пісня звучить російською (цей нюанс, на жаль, було втрачено у версії твору, поставленій Всеросійською державною теле­радіо­компанією).