Як ви вважаєте:
— Який процес цікавіший з творчої точки зору: новелізація (перетворення радіоп’єси в оповідання) чи інсценізація?
— Чи створюються зараз кінофільми і літературні твори за мотивами радіоп’єс (якщо можна, наведіть приклади)?
— Драматичне радіомистецтво називають «театром уяви»; наскільки стимулює творчу уяву читача опублікований текст радіоп’єси?
— Чи доцільно публікувати музичну і шумову партитуру радіодрами?
— У чому полягає вплив радіодраматургії на кіно, телебачення, літературу?
"В Т І К А Ч"
(фантастична радіоп’єса)
Дійові особи:
Втікач
Завсідник
1-й поліцейський
2-й поліцейський
Голос від авторів
Від авторів: Вулиця провінційного міста. Перед невеличкою кав’ярнею кілька столиків під строкатими парасолями. До одного з них невпевненою ходою наближається втікач.
Втікач: Дозвольте? Тут вільно?
Завсідник: Так. Сідайте, будь ласка.
Втікач: Дякую. Офіціант! Каву без цукру... (Смакує.) Який незвичний присмак...
Завсідник: Тут у каву додають трохи цикорію. Фірмовий напій. Щосуботи я п’ю каву саме тут. Уже кілька років. І вам раджу. Більше ніде так не готують.
Втікач: У мене чудернацький вигляд, чи не так? Я не здивував вас?
Завсідник: Чим?
Втікач: Своїм одягом, зачіскою, манерами... Іншими прикметами, що видають іноземця.
Завсідник: Ні. Ви мене зовсім не здивували. У нас давно не дивуються іноземцям. І не приглядаються до чужого одягу. Кожен одягає що хоче.
Втікач: Як гарно у вас. Місто в каштанах. Чи як у вас ці дерева називають?
Завсідник: Називайте каштанами, якщо вам це до вподоби.
Втікач: Я нещодавно був на війні. Це – жах! Саме отакий райський куточок — дерева, троянди, ошатні будинки — за якихось півхвилини одною ракетою — на попіл.
Завсідник: Даруйте, війна — це де?
Втікач: Де зараз війна?..
Завсідник: Дивна країна. Ніколи не чув про таку. Війна... Це острів? Кажете, там сталася катастрофа з ракетою? Яка трагедія...
Втікач: Ви... Ви не знаєте, що таке війна?
Завсідник: Ні. Я взагалі не обізнаний з географією.
Втікач: А у вас що, ніколи не буває воєн?
Завсідник: Катастрофи трапляються і в нас. Якщо ви їх маєте на увазі. Аварії... Ось учора приміський потяг зійшов з рейок. Наш головний лікар через це на роботу запізнився.
Втікач: Так... Ви знаєте, у мене мало часу. Зовсім обмаль. А хочеться ще місто оглянути. Можливо, я поживу у вас. Мені тут так подобається.
Завсідник: О, будь ласка! Пробачте, що одразу не запросив вас до себе. У мене затишна кімната. Сосна під вікнами. Повітря чудове. Живіть скільки захочете.
Втікач: Я не мав на увазі вашу оселю, дякую. Але... Ви що, так просто запрошуєте до себе незнайомця? А якщо я злодій? Шахрай?
Завсідник: Екзотична професія. Ви мені повідайте коли-небудь, що це за фах — шахрай?
Втікач: Це швидше — покликання...
Завсідник: Пийте каву, охолоне.
Втікач: (П’є.) А з поліцією у мене проблем не буде? Я, знаєте, документи загубив. Узагалі, який тут паспортний режим? Як довго можна не ставати на облік?
Завсідник: Поліція? У цьому слові знайомий корінь: пол... Полі... Не підказуйте. Так. Поліфункціональність, полісемантика... Поліція — це, мабуть, служба суспільного добробуту. А навіщо вам ставати на якийсь облік? Вони самі вас розшукають, якщо вам щось знадобиться. Зателефонуйте. Скажете, чого потребуєте — і все.
Втікач: У вас що — і поліції нема? Спеціальної служби для боротьби з підривними елементами, ворогами влади, злодіями?
Завсідник: Нема. А може, і є. Ви не хвилюйтесь так. Пошукаємо разом, якщо вам дуже потрібно.
Втікач: Боже мій! Нарешті... Щасливий сон. Щасливий, щасливий світ!
Завсідник: Що з вами? Вам погано?
Втікач: Мені ніколи не було так добре! Скільки пошуків. Скільки страждань. Ви не повірите. Я не іноземець. Я взагалі не з цього світу... Ні, ні, не думайте про мене погано...
Завсідник: А я й не думаю. Я слухаю вас.
Втікач: Ви знаєте, що таке паралельні світи?
Завсідник: Приблизно.
Втікач: Це дуже просто. Для того, хто обізнаний з теорією відносності та нелінійною геометрією... Утім, уявіть собі: у Всесвіті існує безліч паралельних світів. І кожен живе за своїми законами. І всі вони у чомусь подібні, у чомусь — ні... Здається, я перебував у найгіршому з них.
Завсідник: Знаєте, вам, думаю, справді краще піти зі мною.
Втікач: Ви не вірите, що я з іншого світу, який існує в паралельному просторі та часі?
Завсідник: Чому? Мій сусід народився в іншій Галактиці. У нього досить дивні звички. Щоправда, в шахи він грає добре. А на третьому поверсі, я знаю, мешкає людина з минулої епохи. Вона випадково потрапила в наш час з науковою експедицією.
Втікач: Ви давно мандруєте в часі? Коли у вас відкрили темпоральний перехід?
Завсідник: Не скажу точно. Цей чоловік з минулого живе з нами вже років десять.
Втікач: Ви маєте таку розвинену науку і не виготовляєте зброю, не воюєте?
Завсідник: У вас якийсь дивний світ. Здається, він зовсім не паралельний нашому. Цікаво було б побувати в ньому.
Втікач: Боронь вас Боже. Я полковник десятої його імператорської величності десантної бригади... Бачите цей браслет?
Завсідник: Звичайний годинник.
Втікач: Трохи схожий. Це пристрій, що дає мені змогу підкоряти інших своїй волі. Ось ви... Вам здається, що ми говоримо на одній мові. Я запозичив з вашої пам’яті необхідні слова за допомогою цього приладу. Практична річ для диверсанта? Одяг на мені сам набуває форми та кольору, що властиві навколишньому середовищу. Зброї, щоправда, я позбувся. Та не це головне. Головне — завдяки приладу я можу точно дізнатися, хто говорить правду, а хто ні. Ось ви. Ви жодного разу не збрехали.
Завсідник: А навіщо мені брехати?
Втікач: Щаслива людина. Усе життя я тільки і робив, що брехав, видавав себе за іншого, шукав чужої довіри. А потім — убивав, убивав... Чужих і своїх. Золотий комір одержав. Це нагорода у нас така. Пістолет іменний... А другого дня генерала, що мене нагороджував, і дружину його — з того пістолета... Наказ імператора. Зрадники. Ви не розумієте мене? І не варто... Набридло. Не можу більше. У мене в кишені — прилад. Імперські науковці винайшли. Дає змогу переходити в паралельні світи. Мене в розвідку послали. Чи не можна завоювати якийсь з паралельних світів? Щоб служив його величності.
(Пауза.)
Завсідник: Я слухаю.
Втікач: Я втік. Порушив настройку і втік. Не у той світ пішов, куди мене посилали. В інший. Потім — ще в інший. Не хочу більше вбивати. Десять хвилин залишилося... У мене в кожному світі півгодини часу є. Не більше. Потім імперські пеленгатори вловлюють сигнал. Пошлють імпульс знищення. Та я не смерті боюся. Боюся так і не побачити... Світ, хоч трохи, бодай зовсім трошечки, не схожий на нашу славну, непереможну, дідько її забери.. Імперію. Де люди — як люди. Де місяць — як місяць, а не база військова. Розумієте, я вже у ста різних світах побував. В одному війна, в іншому до війни готувалися. І в кожному — свій імператор. Свій вождь. Свій фюрер. З армією. З ідеями, за які треба гинути.
Завсідник: Чим я можу допомогти вам?
Втікач: Нічим. Я просто залишуся тут. З вами. Назавжди. Зараз я відправлю цей прилад назад — в імперську лабораторію. Наберу код повернення і він відправиться без мене. Ви почекаєте? Мені потрібне затишне місце, без свідків, аби нікого випромінюванням не обпекло... Я хутко повернуся... І познайомлюся з космічним прибульцем?
Завсідник: Я чекатиму.
Втікач: Так, так... Я зараз...
(Звуковий перехід.)
Втікач: Залишалося півхвилини, коли я скотився по сходинах у підвал старого розваленого будинку. Саме сюди десантував мене імперський пристій-транслятор. Саме тут ми з ним і розпрощалися. Червоний вогник на шкалі ще не горів. Імперські пеленгатори не відшукали мене. Пальці самі натиснули потрібні кнопки, набираючи код. Щосили я кинув чорну коробку у протилежну стіну і впав, прикривши голову.
(Вибух.)
Втікач: Ніби весь світ спалахнув зеленим вогнем. Захисний костюм відбив шкідливе випромінювання... У підвал дмухнуло свіжим повітрям. Шмат стіни, що за формою нагадував моє тіло, зник разом із транслятором. І я назавжди залишився в країні, де люди не вбивають одне одного і навіть слова «війна», «поліція», «злочин» нікому не відомі...
(Звуковий перехід.)
Від авторів: А співрозмовник екс-полковника імперської армії чекав, повільно допиваючи каву. Двоє поліцейських з кийками та пістолетами уважно і непривітно придивлялися до нього крізь вікно банку, що знаходився напроти кав’ярні.
1-й поліцейський: Що то за тип так довго з нашим міським божевільним патякав? Знаєш його?
2-й поліцейський: Не знаю.
1-й поліцейський: Якщо знову підійде, перевіримо його документи?
2-й поліцейський: Облиш. Хай такими типами служба безпеки займається. Наша справа — охороняти банк.
1-й поліцейський: А чому того придурка у божевільню ніяк не відправлять?
2-й поліцейський: А він і мешкає в божевільні. Багато років. Просто щосуботи головний лікар відпускає його каву пити. Потім він сам повертається. Він тихий.
Від авторів: Вважаючи розмову закінченою, старший поліцай відвернувся од вікна. А до кав’ярні через площу прямував чоловік. Повільно і спокійно. І навіть стиха наспівував:
(Звучить мелодія пісні.)
Що залишає на скронях війна?
Хмари у вирії — мов сивина,
Що залишає на скронях війна.
Вечір над обрієм сумно пливе.
В ньому відлуння далеке живе.
Грім громовиці повільно стиха
Спека духмяна, мов злива суха
Сонця червона гаряча сльоза
Знов по щоці небокраю сповза.
Шурхіт трави, небокраю стіна.
Більше у мене нічого нема.
Що мені сутінки, що мені сни?
Не повернувся я з тої війни…