Як ви вважаєте:

— Наскільки ефективно захищає радіослухачів і телегля­дачів від спроб прихованого психологічного впливу з боку телерадіомовлення чинне законодавство України?

— Один із принципів «чистого мистецтва» — запе­речення моральних критеріїв, якщо ті гальмують його розвиток; наскільки небезпечний розвиток аудіовізуальної і авізуальної культури в такому напрямі; чи може бути виправдано найблагороднішою метою використання брудних інформаційних технологій?

— Чи можна науково спрогнозувати вплив тієї чи іншої програми на аудиторію?

— Спробуйте пригадати кінофільм, радіопрограму, кни­гу, які справили на вас несподіване, у чомусь нетотожне змісту емоційне враження.

— Чи викликали коли-небудь створені вами радіо­передачі небажані додаткові асоціації у слухача; чи на­трапляли ви в особистій практиці на явище «контр­про­дуктивного під­тексту»?

"Е П І З О Д"

(радіоп'єса)

Дійові особи:

Голос від автора

Персонаж 1

Персонаж 2

Персонаж 3

Голос з екрана

Від автора: Невеликий кінозал державної установи. Режисерський пульт з телефонною трубкою нагадує: це місце не для розваг. Глядачів двоє. Закінчується показ фільму.

(Шум проектора, фонограма фільму.)

«Ми прислухалися, ніби не вірячи, що таємничий голос, який так схвилював нас — замовк. Жодного шурхоту. Жодного стороннього звуку. Тільки якийсь птах співав у хащах при дорозі. Та скрекотали коники. Було сонячно. Ясно. Ми закурили. Тепер ми точно знали. На Землі є Невідоме»

(Музика.)

Персонаж 1: (Знімає трубку.) Проекція? Перемотайте фільм і зарядіть спочатку, будь ласка. Ще раз подивимося.

Персонаж 2: Вам сподобалося?

Персонаж 1: Дивитися?

Персонаж 2: Те, що дивилися.

Персонаж 1: У цих стінах не оперують суб'єктивними категоріями.

Персонаж 2: Мені важко до цього звикнути.

Персонаж 1: То вже справа іншої категорії. Часу. До речі, котра година?

Персонаж 2: Тринадцята.

(Відчиняються двері.)

Персонаж 3: Добрий день. Я не спізнилася?

Персонаж 1: Домовлялися на тринадцяту. Дозвольте рекомендувати вам: наймолодший режисер кіностудії «Літо­пис», автор документального фільму...

Персонаж 3: Дякую, ми знайомі.

Персонаж 2: Ви помиляєтесь.

Персонаж 3: Ні. Два роки тому мене запросили на зу­с­т­річ з випускниками кіноінституту. Вас називали в числі кра­щих. Ви подавали надії.

Персонаж 2: І запам'ятали?

Персонаж 3: Я все пам'ятаю. Але не будемо гаяти час на спогади. До роботи.

Персонаж 1: Можна коротке вступне слово?

Персонаж 3: Коротке.

Персонаж 1: Телеграфно. Сценарій картини «Від­дзер­ка­лення дива», робоча назва «Вчора, сьогодні, щодня», був затверджений мною. Тема визначалася так: загадкові явища природи з точки зору сучасної науки. Фільм — як протидія певним суспільним тенденціям. Матеріалу, на жаль, виста­чало. Астрологія, нумерологія, хіромантія. Усе, що при­зводить до небажаних змін людської свідомості, світо­гляду, психіки, мало стати злітною смугою для режисерської фантазії.

Персонаж 3: Як мені доповідали, політ закінчився в калюжі.

Персонаж 1: Під час зйомок трапилося непередбачене. Над знімальним майданчиком з'явився об'єкт... З тих, що науковці звикли називати неопізнаними. За словами членів кіногрупи він випромінював... не світло, не звук... Я б назвав це еманацією... добра, щось таке..., що впливало на людей. І на очах змінювало їх... На краще... Об'єкт було відзнято на плівку. Плівка частково зберегла цей ефект. Що, до речі, доводить об'єктивну та матеріальну природу феномену.

Персонаж 2: Не зняти цього я не міг.

Персонаж 3: Це ваше право.

Персонаж 1: Епізод увійшов у картину. Відповідно змінився і напрямок реалізації теми.

Персонаж 3: А ось такого права вам ніхто не давав.

Персонаж 2: Але ж ми документалісти.

Персонаж 1: І для кінохроніки характерна робота в ре­пор­­тажному режимі, зйомки натури, що відходить. Така традиція.

Персонаж 3: (Жорстко.) Я не знаю традиції, яка б дозволяла змінювати напрямок картини на 180 градусів. Затверджена тема, затверджений сценарій, затверджена режисерська розробка з переліком об'єктів зйомок – усе полетіло шкереберть тільки тому, що комусь видалося...

Персонаж 1: Не видалося, плівка зафіксувала...

Персонаж 3: (Металево.) І колосальні гроші, кошторис – усе полетіло в Космос до Господа Бога, який на реалізацію кінопрограми жодної копійки не дав.

Персонаж 1: Може, глянемо на екран. Він покаже...

Персонаж 3: Ви ж самі просили короткого вступного слова.

Персонаж 1: І гадки не мав, що воно буде таким коротким.

Персонаж 3: То вже не від мене...

Персонаж 1: Не будемо загострювати.

Персонаж 3: Загострювати? Ми з вами не стосунки між собою з'ясовуємо. А в робочий час, у державній установі вирішуємо долю державних грошей. Спершу картину на 180 градусів розвернули, а тепер хочете те ж і з розмовою нашою зробити? Розвернути її в бік якогось непорозуміння, за­гострення. Загострення чого? Стосунків? Нема у мене з вами ніяких стосунків. Є робота. Ми будемо її виконувати. Як належить.

Персонаж 1: (Знімає трубку телефону, стримуючись.) Прошу екран.

(Звучить фонограма.)

«Він з'явився над лісом з нічого, над лісом, з небесної порожнечі, ні на що не схожий. Ніби мереживо, сплетене з прозорих променів примарного неземного світла. Але не це вразило. Він розмовляв з нами. Спершу всіх накрила тепла хвиля радості. А потім ми відчули, що стаємо добрішими, кращими. Зливаємося з природою. Нас охопила дивна любов до усього живого. Звукооператор забарився, міняючи касету. Зараз ви почуєте цей голос без слів. Зараз ви відчуєте все те, що відчули ми.»

(Незрозумілий конгломерат звуків, кінець фонограми.)

Персонаж 3: Так. Діла твої, Господи... Порадилися з відповідними органами? Показували вченим? Хто кон­суль­тант картини?

Персонаж 2: Академік Понтін. Він дав позитивний вис­новок. Хоча і відмовився від коментарів.

Персонаж 3: (Глузливо.) Тут більше підійшов би упов­новажений з питань релігії. Так що? Які ваші дії?

Персонаж 2: Ми не можемо офіційно поміняти кон­сультанта. Є угода, сплачені гроші. Я вже казав — є висновок.

Персонаж 3: Для дома, для сім'ї цей висновок. Тим більше без коментарів. Він для картини — ні Богу свічка, ні... Вибачте.

Персонаж 1: Потрібно укласти нову угоду. Академік Понтін до своїх слів нічого не додасть.

Персонаж 3: Знову гроші. А де їх узяти? У мене нема. Якби йшлося про консультанта — півбіди. Можна було б домовитися. Але я так розумію – потрібні кошти на нову картину.

Персонаж 1: Закрити тему?

Персонаж 3: Не маєте права. По-перше, тему затверд­жено, картину чекають. А по-друге, списати такі суми?

Персонаж 1: Це один бік справи. Є ще й інший. Зйомки, які до нас ще ніхто не робив. Якщо хочете, це відкриття.

Персонаж 3: (З іронією.) Ви впевнені?

Персонаж 1: Цілком.

Персонаж 3: Твердження професіонала в галузі...

Персонаж 1: Кіно.

Персонаж 3: Замало.

Персонаж 1: Для когось, може, й так. А я все життя віддав кіно.

Персонаж 3: Що для когось замало чи забагато, зараз не має ніякого значення. Важливо інше. Ви берете на себе відповідальність за фільм у тому вигляді, якого він набуває? За його право на існування? На прокат. Масовий. Берете?

Персонаж 1: Я... (Пауза.)

Персонаж 3: Ви усвідомлюєте, що ваші кінематографічні шукання, підкреслюю: ваші, тому що бачу — режисера ви підтримуєте — мають не стільки науково-популярну, скільки політичну спрямованість?

Персонаж 2: До чого тут політика?

Персонаж 3: До чого? Нагадаю. У попередній картині ви зробили стилізації під документальну зйомку. Підрозділ білогвардійців відстрілюється до останнього набою. Потім кидає зброю. І журавлиним ключем іде в небуття... Знаєте, що мені у вас подобається? Як ви це робите. Я не сентиментальна жінка, але сльози навертаються...

Персонаж 1: (Іронічно.) Це називається талант.

Персонаж 3: (Не слухає.) Колір хочеться поміняти. Мені. З таким гартом. А тисячам, мільйонам глядачів? А з історією як бути? Переписувати її кожного разу? Залежно від того, коли і як прийде до нас новий талант?

Персонаж 1: Не часто приходить. Особливо останнім часом.

Персонаж 3: Сумувати треба. Не від того, що не часто, талант узагалі штучний товар. Від того, що берегти не вмієте.

Персонаж 1: Ви звинувачуєте...

Персонаж 3: Констатую. Ваше невміння працювати з талановитими людьми. Переконувати. Робити однодумцями. Зацікавлювати. І навіть матеріально. Для цього теж талант потрібен. І сила духу його віддавати. У вигляді ідей. Порад. Побажань. І не чекати, що твоє ім'я з'явиться в титрах, що тобі хтось подякує. За працю і натхнення.

Персонаж 1: Натхнення митця і натхнення канцеляриста – різні речі.

Персонаж 3: Так... Але навіть канцелярську довідку про картини, присвячені трудівницям села, не варто починати назвою «Йшла корова на базар». Можливо, ви її поспіхом складали, тому вона й викликає певні асоціації. А додаткові асоціації часто є причиною несподіваних думок.

Персонаж 2: Я так розумію, що вже йдеться про мою останню роботу?

Персонаж 3: Так.

Персонаж 2: І які ж додаткові асоціації вона у вас ви­кликає?

Персонаж 3: До цього я і веду.

Персонаж 1: Як професіонал у галузі...

Персонаж 3: Соціальної психології, політики...

Персонаж 2: Мені хотілося б все-таки почути про своє кіно.

Персонаж 3: А в кіно її найбільше – політики.

Персонаж 2: Не думаю.

Персонаж 3: Думаєте. Тільки-но поклали палець на кно­п­ку вашої кінокамери — а вже подумали, зробили вибір. Що знімати. Для чого. Для кого. На чиї симпатії розраховувати.

Персонаж 2: Я ні про що таке не думав. Я тис на кнопку.

Персонаж 3: Неправда.

Персонаж 2: Неправду говорить той, хто чогось боїться. А мені боятися нічого.

Персонаж 3: Не будемо досліджувати цей бік справи... А щодо нашої розмови — екран покаже, як висловлюється голова сценарної редколегії. Подивимося ще раз.

Персонаж 1: (Знімає трубку.) Прошу екран.

(Фрагмент фільму.)

«Він мерехтів над нами. Цей невеличкий шматочок світла, що відбилося в наших душах. Я вперше зрозумів тоді слова: «зоряна година». Ми були першими з людей, яким пощастило відзняти таке на плівку. Та хіба це головне? Головне у тому, що стукіт усіх зоряних годинників хай ненадовго, на мить, приєднався до стукоту наших сердець.»

(Музика.)

Персонаж 3: Ну, от. А ви говорите, ні про що не думали, коли тиснули кнопку кінокамери. Думали. Про те, щоб бути першим. Першим заявити. Що? Відкриття? Нема ніякого відкриття. Є припущення. Прикидка. І страшенне бажання заявити себе. Першим. Ось він — я. Я побачив. Я відзняв. Я показав.

Персонаж 1: Природне бажання кожного художника. Бу­ти першим. Другого не дивляться. Не пам'ятають. Поси­лаються завжди на першого.

Персонаж 3: Герострат теж був першим.

Персонаж 1: Ми не про злочинців...

Персонаж 3: Ми робимо злочин.

Персонаж 1: Що?

Персонаж 3: Не треба на мене так дивитися. Я звикла зважувати слова.

Персонаж 1: Але істина конкретна.

Персонаж 3: Ви конкретно, екраном хочете довести існу­вання того, чому ми не можемо дати пояснення, що ми не здатні зрозуміти?

Персонаж 2: Саме так.

Персонаж 3: Про наслідки ви думали? Що з цього вийде?

Персонаж 2: Що з чого вийде – це вже справа іншої кон­тори. Компетентної.

Персонаж 3: Знаєте – це не дуже чесно: одним нагрібати, іншим розгрібати.

Персонаж 2: Ми не заплющуємо очі, не ховаємося від правди, а закликаємо до роздумів. Що в цьому нечесного?

Персонаж 3: До роздумів, що є сили над людиною. І вона їм не хазяїн. І щоб вона не робила — завжди від­чуватиме можливість втручання тих сил.

Персонаж 2: І що з того?

Персонаж 3: Ламається стереотип буття. Вам відомо, що це таке? Крок до анархії. Знищення традиції. Усього, на чому тримається стабільність у державі. Стабільність ми не помі­чаємо, поки вона є. Але без неї життя здатне перетворитися на кошмар. Голодний і кривавий.

Персонаж 1: А ви не перебільшуєте?

Персонаж 3: Ні. Знищені традиції живлять паростки бун­ту. Вседозволеність народжує невдоволення. Ви коли-небудь бачили бунт?

Персонаж 2: Де ми могли його бачити?

Персонаж 3: Є такі кінозйомки.

Персонаж 2: Нам їх не показували.

Персонаж 3: Нам показували. Видовище не для легко­духих. За анархією — кров. Тлумачити далі?

Персонаж 2: Не треба.

Персонаж 3: А ви кажете — поза політикою.

Персонаж 1: Не вболівайте так за стабільність. Вона в нас не сирота. Навіщо їй захисники-волонтери? Її у нас фахівці пильнують. І арсенал у них відповідний. Спецхрани, спецперепустки, спецперегляди. Ножиці великі, щоб кін­цівку фільму відрізати — з білогвардійським епізодом.

Персонаж 3: Щодо ножиць — ніхто нічого не різав.

Персонаж 1: Як не різали — то поклали на полицю в єди­ному екземплярі без тиражування. Щоб через деякий час змити на срібло.

Персонаж 3: І срібло країні потрібно.

Персонаж 1: Виснажлива ця справа – так про державу тур­буватися.

Персонаж 3: І не завжди вдячна.

Персонаж 1: От-от. Люди взагалі невдячні. Піклуєшся про них. Відважуєш належну пайку правди-матки. Та ще й не приблизно, на око. А точно, як в аптеці. Боронь Боже трохи більше відпустити. Та щось не шанують у нас справжніх подвижників вагарської справи.

Персонаж 3: А ви себе таким не вважаєте?

Персонаж 1: Чому? Найсумлінніший від сумлінних. Двад­­цять п'ять років безперервного стажу.

Персонаж 3: А тепер що — під опромінення потрапили?

Персонаж 1: Так.

Персонаж 3: Того екранного дива?

Персонаж 1: Так, дива.

Персонаж 3: Ну от, а хотіли картину в масовий прокат.

Персонаж 1: Хотів, щоб на чудо, на нашу картину мали право всі. Щоб воно зробило нас кращими, добрішими. Хоч трошки. Ми з режисером одного хотіли. Я впевнений у цьому!

Персонаж 3: Так-так... Як ви там казали? Істина кон­кретна? Конкретні й мої дії. Епізод вилучити. Вилучити з тематичного плану наступного року постановку третьої картини нашого шанованого молодого режисера.

Персонаж 2: Але ж я...

Персонаж 3: О, цей займенниковий перехід мені більше до душі. А то все «ми» та «ми»...

Персонаж 2: У мене є пропозиція... варіант... власне...

Персонаж 1: Який варіант?

Персонаж 2: Ну, власне, версія...

Персонаж 3: Ви можете чітко, зрозуміло висловитися?

Персонаж 2: Я зробив у фільмі монтажні стики, які до­зволяють безболісно повернутися до первісного задуму. Вилучити епізод з непізнаним об'єктом. Кілька скорочень. Нова кінцівка. Дикторський текст майже не потребує пере­робки.

Персонаж 1: Завбачливо...

Персонаж 2: Нема необхідності в додаткових кон­суль­таціях.

Персонаж 3: Коли ви покажете новий варіант? Вам відомо — часу обмаль.

Персонаж 2: Зараз.

Персонаж 3: Несподівана заява.

Персонаж 2: Там у стрічці є проклейки...

Персонаж 1: А я ще дивувався — для чого?

Персонаж 2: То місця скорочень. А в кінці, після ракорда, нова кінцівка.

Персонаж 1: Браво.

Персонаж 3: Ну от... А кажуть — молодо-зелено.

Персонаж 1: Полку вагарів — прибуло...

Персонаж 3: Не треба коментарів... І допомоги вашої... не треба. Дивимося варіант.

Персонаж 2: Дайте третю частину після ракорда.

(Кладе трубку, звучить фонограма.)

«Ми прислухалися до тиші. Жодного шурхоту. Жодного стороннього звуку. Лише якийсь птах співав у кущах поблизу дороги. Та скрекотали коники. Ми напилися крижаної води з гомінкого струмочка. І прислухалися знову. Не було місця в цьому сонячному, казковому світі ніяким таємничим голосам і взагалі нічому химерному, потойбічному. Саме тут, наодинці з природою, ми відчули силу простої істини: людина — єдиний хазяїн своєї Землі і своєї долі. І це — головне.»

(Фонограма фільму переходить у мелодію пісні.)