Як ви вважаєте:

— Наскільки точним є метод абстрактного моделю­вання реальності як знаряддя соціального прогнозу?

— Існує крилатий вислів: «Історія вчить нас лише тому, що нічому вона нас не вчить». Наскільки спра­ведливе це твердження щодо мистецтва?

— Наскільки обмежує радіодраматурга як митця не­обхідність дотримуватися логічної і внутрішньо несупе­реч­ливої, але схематичної моделі?

— Наскільки характерний для літературних творів метод абстрактного моделювання дійсності? (Якщо можна, наве­діть приклади).

— Наскільки сумісні метод абстрактного моделювання реальності й тема кохання в радіодраматургії? (Чимало тео­ретиків жанру «science fiction» заперечують саму можливість написання реалістичного твору про людські стосунки в межах наукової фантас­тики; як казав один відомий критик — «у кращому випадку напишеться «Аеліта»).

"Д Р А К О Н І В Б Р І Д"

(радіоп’єса)

Дійові особи:

Злочинець

Бургомістр

Голос від автора

Голос: До великого залу варта вводить людину у кайданах. Назустріч підводиться чоловік у дорого­му одязі. Це — бургомістр міста, в якому відбу­вається дія. На його переляканому обличчі з’яв­ляється надія і радість.

Бургомістр: Ось! Ось ти який. Таки попався. Попався-таки, голубчику! А де решта, решта де?

Злочинець: (Зухвало.) Ви мене з кимось плу­таєте, пане! Яка решта? Нікого зі мною не було. І сам я — завітав до тітоньки. Ліки від радикуліту приніс. Нікому нічого... А тут — налетіли! Руки крутять! Де, до речі, мій адвокат?

Бургомістр: Який тобі адвокат, харцизяко? А ти справді сам? Тебе одного привели? Секретар допо­відав, що трьох з твоєї зграї вполювали.

Злочинець: Якої зграї, добродію? Це — сва­вілля! Я буду скаржитися!

Бургомістр: Чорний Джек, ватажок грабіжни­ків. Зухвалі напади на промисловий банк, на кре­дитний банк, на муніципальний банк, три вбивства, одне зґвалтування...

Злочинець: (Ображено.) Я не гвалтував, вона сама... Де ж, пане суддя, мій адвокат? Ви не маєте права — без нього.

Бургомістр: Я не суддя, я— бургомістр! І адво­кати тебе не врятують! Ні до чого вони тобі. Зараз викличемо машину військову, відвезуть тебе до польової ставки імператора, і...

(Шум літаків, свист авіабомби, далекий вибух.)

Бургомістр: (З відчаєм.) І тоді його величність імператор накаже своїм збройним силам, щоб припинили кидати на нас бомби.

Злочинець: Та що тут коїться, пане? Чого ви від мене хочете?

Бургомістр: А то ти не знаєш!

Злочинець: Не знаю. Ви гадаєте, що я можу переконати імператора вас не бомбити? І для цього хочете мене з ним познайомити? Це для мене така шана, така честь... Та хіба він мене послухає?

Бургомістр: Годі кривлятися, Чорний Джеку! Все ти добре розумієш!

Злочинець: Не все.

Бургомістр: Тож слухай. Наш імператор — хай живе він тисячу років — видав наказ про рішучі за­ходи у боротьбі зі злочинністю.

Злочинець: Так. Чув.

Бургомістр: Ті заходи, що вживалися раніше, не дали результатів.

Злочинець: І про це чув.

Бургомістр: Імператор — найдобріша людина у світі. І його радники — так уболівають за народ, так уболівають... Вони дійшли висновку, що ми жи­вемо всі у злиднях, у скруті — через лихих людей.

Злочинець: Геніальний висновок!

Бургомістр: І тому суспільне зло можна викоре­нити тільки разом з його носіями — злими людь­ми. Тоді решта — добрі люди — житимуть у мирі, щасті та злагоді.

Злочинець: Слава імператору, що так дбає про добрих людей!

Бургомістр: Слава. Але як це зробити? Поліцейські акції себе не виправдали, поліція виявилася неспромож­ною... Місцева влада... Ну, в нашій роботі теж були недо­ліки. Імператор змушений був вдатися до радикальних заходів. Відтепер його війська оточують місто. Те місто, про яке в газетах писали, що там багато злодіїв, ну, і таке інше... Посилають ультиматум: усіх злих людей видати впродовж сорока восьми годин. Їх потім судитиме трибунал. А якщо всіх упродовж сорока восьми годин не видадуть — місто буде знищене артилерією та авіацією. Простий надійний спосіб.

Злочинець: Чудовий спосіб. Хай заздрять інші країни.

Бургомістр: Хай живе імператор!

Злочинець: І тепер ви хочете мене видати, так?

Бургомістр: Авжеж.

Злочинець: А інакше?

Бургомістр: До строку — двадцять шість годин залишилося.

Злочинець: Послухайте. Я розумію, що завдав місце­вій скарбниці збитків. Ну, і... Куля не розбирає, так сталося — отой охоронець, насправді я не хотів його вбивати, але... Так сталося. Тут нічого не виправиш. Та я можу відшкодувати витрати.

Бургомістр: Що?!

Злочинець: (Пошепки.) І до того ж, людина ви небага­та. Невеличкий внесок... На ваш особистий рахунок.

Бургомістр: Ні. Ні! По-перше, так би мовити, я чесна людина. По-друге, так би мовити, у місті триста тисяч жителів, майже половина — діти і старі, беззахисні, безневинні. Ти що? Ціле місто під бомби підставити хо­чеш за себе? І, по-третє... Я і сам... Мене звідси також не ви­пустять. Навіщо небіжчику гроші?

(Шум літаків, падіння бомби, вибух.)

Бургомістр: Імператор нагадує. Залишається мало часу.

Злочинець: Ну тож не гайте його. Чорти б забрали тітку з її радикулітом! Викликайте військову машину!

Бургомістр: Що викликайте? Що? А кого везти в цій машині накажете?

Злочинець: Кого? Мене.

Бургомістр: Тебе! А що нам з цього! У мене план є! Ось (шарудить паперами) рознарядка на дві тисячі триста злочинців!

Злочинець: Замало.

Бургомістр: Кепкуєш з чужої біди?

Злочинець: Сміюся з власної. (Пауза.)

То що ж ви від мене хочете? Навіщо сюди привели?

Бургомістр: Навіщо? А ось навіщо. Поліція ноги від­бігала. Де який шинок, де яке кишло, де хто живе з вашої братії, де гуляє — усе перерила. Ні­кого. Крім тебе — нікого. Жодного злодія. Бодай ки­шеньковий крадій би якийсь чи хто попався. Нікого! Розумієш?

Злочинець: Розумію. Ви хочете, щоб Чорний Джек допоміг вам розшукати решту. Тому мене до вас і привели.

Бургомістр: Джеку, допоможи! Де вони всі по­ховалися? Ти ж усе знаєш, голубе. А я напишу лис­тівку імператору. Такий-то розкаявся, допомагав слідству, справі очищення країни... Може, він тебе стратить — умовно.

Злочинець: І ви думаєте — Чорний Джек вика­же това­ришів?!

Бургомістр: А мене тобі не шкода? А міста сво­го? Ціле місто під бомбами. Кров, руїни. Усі загинемо.

Злочинець: Хоч би я і погодився. Ну звідки мені взяти ті дві з половиною тисячі злодіїв? Без­глузда арифметика якась. Зі мною муніципальний банк брали шість хлопців, один на шухері був... Ні. Не серйозна якась арифметика. Ну чому саме стільки?

Бургомістр: А це в імператора запитати треба. (По­спі­хом.) Хай він живе вічно!

(Шум літака, падає бомба, дзвенить скло.)

Злочинець: Може, краще спуститися у бомбо­сховище?

Бургомістр: Та нащо тобі бомбосховище? Поки термін ультиматуму не скінчився — ми в без­пеці. Це вони так, нагадують.

(Пауза.)

Здається, у каланчу влучили. Нічого. Все одно ми її зносити збиралися.

Злочинець: Так, звичайно. Навіщо вам тепер калан­ча?

Бургомістр: Увімкни радіоприймач. На стіні, злі­ва від тебе.

Злочинець: Чим? Руки закуті.

Бургомістр: А, справді.

(Підходить, вмикає — звучить пісня.)

Отважный рыцарь раз

Пошел в поход.

Вот перед ним встает

Драконий брод.

И надо б рыцарю

Идти вперед,

А конь советует —

Наоборот.

Гремит оружие,

Блестит вода...

(Мікшується.)

Диктор: Увага! Увага! Строк ультиматуму закін­чується через двадцять чотири години.

Внимание! Внимание! Срок ультиматума истекает завтра в полдень. Етеншн, пліз... Етеншн...

Бургомістр: (Вимикає приймач.) Військова ра­діостанція... Ну що... що робити? Що?!

Злочинець: Ви на щось сподівалися, коли наказали привести мене до вас. Я хочу зрозуміти — на що!

Бургомістр: Усі ми приречені. Усі.

Злочинець: Я чув, що це — не перша така акція.

Бургомістр: Ні. Такі акції вже були. Два міста. До нас.

Злочинець: І що?

Бургомістр: Перше видало п’ятдесят злочинців. Бі­льше не вимагали.

Злочинець: А потім?

Бургомістр: А потім те очищення моралі, свідомості, духу, на яке сподівався наш великий, улюблений, могутній...

Злочинець: Хай він вічно живе...

Бургомістр: Не було ніякого очищення! Усе залиши­лося в тому місті, як раніше! Крадіжки! Розбійництво! Вбивства!

Злочинець: (З іронією.) Імператор зрозумів, що його ошукали.

Бургомістр: І наступному містові наказав видати вже не п’ятдесят злочинців, а тисячу! Він вирішив, що найза­пек­ліших злочинців місцева влада йому видавати не хоче. І наказав армії діяти рішуче та швидко.

Злочинець: Тисячу злочинців було виловлено і життя у тому щасливому місті стало напрочуд гарним.

Бургомістр: Ні! Після трьох зразкових високоточних бомбових ударів тисячу злочинців місцеві жителі військо­вим таки віддали. Але краще тим, хто залишився, від того не стало.

Злочинець: Як це так, пане бургомістр! Невже і там найзухваліші злодіі від облоги не постраждали, від трибуналу сховалися!

Бургомістр: Імператор, це, як його...

Злочинець: Хай він вічно живе...

Бургомістр: Хай він вічно живе, вважає, що так. Кіль­кість у дві тисячі триста осіб, що запланована за нашим містом, вирахувана імперськими вченими. На підставі найсучасніших наукових даних. Кількість злочинів розкри­тих і нерозкритих, кількість латентних злочинів, кое­фіцієнт превентивного запобігання суспільно небезпеч­ним діям, усе це враховувалося...

Злочинець: Дивна річ. Такі розумні теорії, такі краси­ві слова. Злодіїв з кожною акцією меншає. Чому ж добрим людям не кращає!

Бургомістр: Тому що глибоко пустив корені будяк злочинності, далеко занурені його брудні мацальця. Хай живе вічно наш імператор.

Злочинець: Щоб його... Йому жити тисячу років.

(Шум літаків, падає бомба, вибух лунає поруч, вилітають шибки, хтось біжить, грюкають двері, крик, постріл.)

Злочинець: Вставайте, вставайте. (Зі співчуттям.) Ви не поранені?

Бургомістр: Ні.

Злочинець: Я тільки хотів води принести. А ваш охо­ронець ледь мене не пристрелив. Я думав, ви знепри­томніли. А до вікна кинувся — щоб подивитися, куди бомба влучила?

Бургомістр: Меткий ти, хлопче. І у вікно подивитися, і водички на доріжку напитися... Варта свою справу знає... Так куди бомба влучила!

Злочинець: У вежу ратуші.

Бургомістр: У вежу! Новий годинник. Новий міський годинник! З усієї губернії люди їхали, щоб його побачити! Місцевий час відраховував.

Злочинець: «Перервався зв’язок часів». «Бути нам чи не бути». Хто скаже! Який знервований у вас охоронець. Ще б трохи — і «бідний Йорик». Щоб ви тоді робили без мене! Кого б віддали імператору!

Бургомістр: Усе марно. Нічого не вдієш. Нічого.

Злочинець: А, може, разом звідси. Я одну стежку в горах знаю. А гроші у мене є... Якщо військових зу­стрінемо — домовимося.

Бургомістр: А решта хай спливає кров’ю під бомба­ми... А місто хай гине.

Злочинець: Ви не винні, що ж вдієш!

Бургомістр: (Вагаючись.) Ні. Неможливо. Усі стежки контролюються авіацією. Касетні бомби хабарів не бе­руть.

Злочинець: Навіщо ж ви мене наказали привести? Навіщо вам Джек?

(Розмірковує.)

Дві тисячі триста зло­чинців. Стільки у місті нема. І не було ніколи. Тих, що в законі — точно. Якщо рахувати з тими, хто дружину по­бив чи там гроші у тещі поцупив — може... Та хіба я їх знаю всіх! Навіть якщо погодився б виказати.

Бургомістр: Час минає, минає. І невдовзі скінчиться. І настане вічність.

(Телефонний дзвінок.)

Бургомістр: Що? Що?!

(Кидає трубку.)

У вежі ратуші була екскурсія школярів. Двадцять п’ять учнів математичної школи. Усі. З учителем.

Злочинець: Ви що, збожеволіли? Яка екскурсія?

Бургомістр: Раз на місяць ратуша відкривалася для екскурсантів, це традиція, урок було заплано­вано...

Злочинець: І ви мене вважаєте злочинцем? Ви — мене? Граєтесь у порядок! Граєтесь у справед­ливість! Один покидьок наказує, інший бомби кидає, третій під них дітей підставляє! Нема у нашому місті ніяких злочинців, крім тебе! Нема! Зрозумів? Усі, кого твоя поліція шукає, давно розповзлися! Я ще місяць тому про цю акцію знав! І всі, кому слід було знати — знали! Крім тебе! Нема жодного зло­дія у місті. Хай твоя поліція заспокоїться! Мене скупість погубила. Хотів забрати дещо. Не встиг — кордони військові виставили. За що і загину з то­бою тут. Лисий баране, йолопе, хабарнику!

Бургомістр: Увімкни приймач, Джеку. А, вибач, забувся. Сам увімкну.

(Вмикає, звучить пісня.)

...Наоборот

Гремит оружие,

Блестит вода.

—Послушай, нужно мне

Попасть туда.

Дракошку надо бы

Мне проучить.

—А мне копыта бы

Не замочить.

—Ведь храбрый прав всегда,

А трус не прав.

—Пускай рассудит нас

Драконий нрав.

Ведь тут не зная кос,

Растет трава,

А там — драконий хвост

И го-го-голова.

(Мікшується.)

Диктор: До кінця терміну ультиматуму зали­шилося двад­цять три години тридцять хвилин.

(Бургомістр вимикає приймач.)

Бургомістр: Хоч годинник по цих оголошеннях пере­віряй. А я шкодував за вежею ратуші... Ось тільки діти… Вони ж не винні. Джеку! Я думаю, вихід є. Вихід є. Справді — нема часу зараз гратися у справедливість. Розумі­єш, зло­чинці мають бути видані імператору. Є вони, нема їх — а видати треба. І тут, я думаю, ти мені допоможеш.

Злочинець: Я?

Бургомістр: Поліція діє на підставі документів. Зараз вона полює на тих, чиї прізвища є в картотеці кримінальної служби. Я не можу віддати письмовий на­каз арештовувати людей за непевною підозрою. Тих, у чиїй провині ми не переконані. Розумієш? Але якщо б мешканці міста самі проявили громадянську активність. Ініціативу у виконанні імператорської волі... Адже саме на це імператор і спо­дівається.

Злочинець: А якщо... Випадково не ту людину…

Бургомістр: Усі помиляються. Навіть Феміда. Інша справа — ми, державні службовці, не маємо права на по­милку. А ось народ, населення... Масовий ентузіазм… Єдиний порив... Суцільне бажання викоренити зло.

Злочинець: Зрозумів. Тепер — усе зрозумів. Так, звичайно.

(Пауза.)

Ну, народна справедливість може і справжніх злочинців покарати. Одного чи двох...

Бургомістр: І до того ж — хіба обов’язково злочи­нець тільки той, хто гроші вкрав чи порізав когось у бійці! Ось тут, у шухляді.

(Шарудить паперами.)

Живе в нашому місті один професор. Історик. Усе намагається переконати людей, що перший з династії нашого великого імператора — якийсь... соромно сказа­ти, козопас, розбишака, безбатченко... Я тут список не­величкий склав. Журналіст один. До столичних газет усе дописував, скільки в нашому місті злочинців та яка полі­ція погана. Дописався, щоб його... Ось. Прокурор. Накле­пав на мене, нібито я хабарі беру... Місто повинно очис­титися від зла. Народний порив. Ось вони, на папері. Тримай! Прізвища, адреси.

Злочинець: (Зі злостю). Наручники!

Бургомістр: (Квапливо.) Зараз-зараз. Мені охоронець ключ на стілець поклав. Та де ж він! Вибухом скинуло?

Злочинець: Їх канцелярською скріпкою можна від­крити. Ось тут зігнути, натиснути. (Клацає замок.) Так дві тисячі триста, кажете?

Бургомістр: Дві тисячі триста.

Злочинець: Чи трохи більше?

Бургомістр: Стільки, скільки сказано.

Злочинець: (З відразою.) Гаразд.

Бургомістр: Наказати не можу. Але можу попросити приватно начальника поліції тобі допомогти. Адже ти один, Джеку. А ворогів… Важко тобі буде.

Злочинець: Не треба. Кілька... десят знайомих хлоп­ців моїх... таки в місті залишилися. Впораємося.

Бургомістр: (Декламує.) Розгніваний народ розбив замки міського арсеналу, озброївся та почав виконувати імпе­ра­торську волю... Ключ від міського арсеналу, зброярні вам дадуть. Станеш героєм, Джеку, Робін Гудом! Врятуєш своє місто.

(Шум літаків, десь далеко розриваються бомби.)

І пам’ятай, Джеку, просто так з міста не втечеш. Дороги авіація імператора контролює.

Злочинець: Знаю.

Бургомістр: Заарештованих ведіть до міської в’язниці. Завтра вранці приїдуть представники вій­ськових. Ми вико­наємо наказ імператора, Джек.

Злочинець: Хай живе він тисячу років!

Бургомістр: Увімкни приймач.

(Звучить пісня «Драконів брід».)

И рыцарь воздух бьет

Своим мечом.

Кричит коню: «Вперед!»

Тот. «Нипочем!

Иди, хозяин, сам,

Счастливый путь!

Я подожду тебя .

Здесь как-нибудь».

Диктор: Увага! Строк ультиматуму закінчує­ться через двадцять три години. Етеншн пліз... Внимание! Внимание! Внимание! Внимание! Внимание!