3. Охорона грунтів від переущільнення.

Нормальні родючі ґрунти мають пухку, грудкувато-зернисту структуру і характеризуються щільністю 1,2-1,3 г/см³. Рух важких машин і обробіток полів в перезволоженому стані за декілька років переущільнюють ґрунт і суттєво зменшують його біопродуктивність. Особливо переущільнюється ґрунт по перефирії поля, де техніка ак­тивніше маневрує та зупиняється на тривалий час. Щільність орно­го горизонту зростає до 1,5-1,8 г/см³. При оранці та інших видах об­робітку ґрунт на цих ділянках погано розпушується на структурні агрегати, і формує брили, які ускладнюють всі технологічні операції та екологічні умови росту й розвитку рослин.

Зрошення переущільнених сільськогосподарською технікою ґрунтів майже неефективне, оскільки в таких едафотопах погіршується водопро­никність, відбувається застій води на поверхні, а деколи цементація і коркування поверхні. Інтенсивне пересихання переущільнених горизонтів веде до утворення системи широких магістральних тріщин, які розмежо­вують поверхню на безструктурні полігони. Розвиток рослин у подібних умовах сильно пригнічений.

Переущільнення пасовищних едафотопів відбувається внаслі­док неправильного випасу худоби. На стороорних ґрунтах часто спостерігається проблема внутрігрунтового переущільнення, за ра­хунок обробітку на одні й ті ж глибини. Найчастіше шар ґрунту з підвищеною щільністю формується на глибині 20-40 см. У цих умо­вах водне і мінеральне живлення рослин проблематичне. Переущіль­нена ґрунтова маса досить часто утворює водоупор, що сповільнює вертикальні міграційні потоки води та сприяє розвитку оглеєння. В цих умовах активізується анаеробна мікрофлора та посилюється інтенсивність відновних процесів, як наслідок - зростає концентра­ція таких токсичних для рослин газів як аміак, сірководень і метан. Для боротьби з внутріґрунтовим переущільненням варто викорис­товувати плуги з ґрунтопоглиблювачами.

Відновлення родючості переущільнених ґрунтів - справа склад­на і тривала. В таких випадках ефективним є застосування органічних добрив, обережне зволоження, відмова від основного обробітку з оборотом гумусо-акумулятивного горизонту і його заміна на безпо-лицевий та поверхневий, а деколи і внесення піску (піскування). Проте основним завданням є полегшення ваги сільськогосподарських ма­шин, зменшення кількості проходів техніки по полю, травосіяння та використання органічних добрив.

4. Виведення ґрунтів з діючих екосистем та рекультивація порушених ландшафтів.

Майже два млрд. га різноманітних грунтів у світі відчуджені і виключені з природних екосистем містами, селами, дорогами, пор­тами, складами, лініями передач, трубопроводами, шахтами, водо­сховищами, ставками, каналами, звалищами тощо. Загальні втрати земель від забудови та індустріального використання лише у США складають 1 , 4 млн. га за рік, з яких 400 тис. га - агрономічно-цінні. У світі щорічно вилучається з біосфери до 20 млн. га продуктивних земель. Поверхневий гумусовий горизонт цих територій знищений фізично або втрамбований в породу, залитий бетоном та асфальтом, отруєний та позбавлений життя. Рослинність, ґрунтова фауна, мікро­організми, біоенергетика і біогеохімія на цих територіях зведені до мінімуму.

Найбільш активне руйнування ґрунтового покриву і ландшаф­ту в цілому викликає видобуток корисних копалин відкритим спо­собом. При цьому порушується рослинний і ґрунтовий покриви, гідро­логічний та гідрохімічний режими території. У багатьох країнах значні площі зайняті кар'єрами, відвалами і териконами. Тверді наноси і токсичні сполуки забруднюють водотоки і цим додатково негатив­но впливають на довкілля. У США порушена розробками площа складає більш 1 , 3 млн. га, в Англії - більш 60 тис. га, у ФРН - більш 30 тис. га (Л. В. Моторина, В. А. Овчинников, 1975). В Україні про­мислова ерозія має місце в Донбасі. В наш час рекомендовані селек­тивна виїмка і складування гумусованих горизонтів ґрунтів для по­дальшого відновлення порушених територій. При гірничих розроб­ках на поверхню часто виносять малопридатні для використання ґрунти чи навіть токсичні породи. Токсичність визначається мінера­логічним і сольовим складом порід. Присутність у породі піриту при його вивітрюванні веде до різкого підкислення середовища. Через

30-40 днів після виносу такої породи на поверхню та її активного контакту з киснем спостерігається зміна pH від 5,5 до 2,1, а також різке зростання вмісту рухомих сполук заліза (до 150-180 мг/100 г). Вміст рухомого алюмінію сягає токсичного рівня. Як правило, розк­ривним породам, властиві висока кислотність і дуже висока нео­днорідність як за хімічними, так і фізичними властивостями. Тому меліорація розкривних порід передбачає вапнування, внесення міне­ральних добрив і гомогенізацію кореневмісного шару.

Підземний видобуток корисних копалин також призводить до порушення ландшафту, тому що згодом розвиваються просадні яви­ща, змінюються рельєф і гідрологічний режим території. Супутника­ми шахт є терикони, розмивання і розпилення яких погіршує власти­вості навколишніх ґрунтів і водотоків.

В наш час розроблені прийоми рекультивації териконів і золовід-валів, знайдені шляхи утилізації цих відходів на дорожнє будівництво і будматеріали.

Порушення якості ґрунтового покриву здійснюється і при ви­добутку нафти. Забруднення ґрунтів у районі нафтовидобутку відбу­вається сирою нафтою і нафтовими водами, що просочуються зі шпар, пластовими водами. Забруднювачами можуть бути бурові розчини, які застосовуються при нафтовидобутку. Газові потоки, зв'язані з родовищем нафти, змінюють склад ґрунтового повітря, зба­гачуючи його вуглеводами, сірководнем, оксидами вуглецю, сірки, азоту. Пластові води, збагачені розчинними солями, спричиняють місцеве засолення ґрунтів.

Непродуктивні втрати ґрунтів супроводжують дорожнє бу­дівництво, лінії електропередач, промислове і цивільне будівництво. Норми відводу земель, особливо орних, повинні знаходитися під чітким контролем. Біосфера планети втратила значну частину сво­го біоенергетичного і біогеохімічного механізму самовідновлення. Подальше бездумне господарювання - злочин перед нащадками. Фізичне знищення і відчудження ґрунтово-рослинних екосистем з біо­сфери мусить бути зупинине чи зведене до мінімуму, а вже порушені ландшафти потребують активної рекультивації.

Рекультивація - система прийомів відновлення й оптимізації порушених ландшафтів.

Вартість рекультивації входить у проектну вартість видобутку корисних копалин. Найбільше методично розроблена рекульти­вація земель, порушених гірськими розробками. її проводять у 3 ета­пи. Перший етап - підготовчий. Проводиться обстеження порушеної території, визначається напрямок рекультивації, складається техні-ко-економічне обгрунтування і проект рекультивації. Другий етап -гірничотехнічна рекультивація. Залежно від регіональних умов, дру­гий етап може включати хімічну меліорацію. Гірничотехнічну ре­культивацію виконують підприємства, що ведуть розробку корис­них копалин. Третій етап - біологічна рекультивація. Вона спрямо­вана на відновлення родючості підготовлених у процесі гірничотех­нічної рекультивації земель і перетворення їх у повноцінні лісові чи сільськогосподарські угіддя. Напрямок і методи біологічної рекуль­тивації розрізняються залежно від географічного положення району, його кліматичних, фізичних і господарсько-економічних особливос­тей. Найбільш дешевим видом освоєння рекультивованих територій вважається залісення. Для поліпшення властивостей верхнього шару відвалів, для нагромадження в ньому органічної речовини й азоту перед посадкою дерев висівають люпин, буркун чи люцерну з на­ступним їхнім заорюванням. Дерева саджають в заповнені нетоксич-ною породою або грунтом ямки чи борозни.

В областях з поширенням родючих грунтів і нетоксичних роз­кривних порід проводять сільськогосподарську рекультивацію. Вона проходить у кілька стадій: вапнування, розпушування до глибини 60 см, внесення добрив, посів злаково-бобової суміші. Після цього вводять спеціальну сівозміну, де 40-50% складають багаторічні тра­ви. Після такої сівозміни рекультивовані землі можуть бути зайняті зональною польовою чи кормовою сівозміною.