
- •Тема: Характерні особливості грунтів географічних зон землі.
- •Ґрунти арктичних і тундрових областей.
- •Ґрунти бореальних областей
- •Класифікація підзолистих ґрунтів
- •Класифікація болотних грунтів
- •Ґрунти суббореальних областей
- •4. Ґрунтовий покрив субтропіків
- •Класифікація коричневих грунтів
- •5.Ґрунтовий покрив тропіків
- •Гірські ґрунти.
Класифікація болотних грунтів
Типи |
Підтипи |
Роди |
Види |
|
Мінеральний Мулувато-глейовий |
|
|
|
Торф'янисто- |
|
а)слаборозкладений (5-20%) |
|
глейовий |
а)карбонатний |
середньорозкладений (20-40%) |
|
Торф 'я'яно--гглейовий |
залізистий |
муміфікований (40-60%) |
|
Торф''яний |
віанітовий |
перегнійний (60-80%) |
Верховий |
неглибокий |
засолений |
мінералізований ( 80>%) |
Перехідний |
Торф'яний |
б)моховий |
б)малозольний |
Низинний |
середньоглибокий |
трав''янистий |
середньозольний |
|
Торф''яний |
дерев''янистий |
багатозольний |
|
глибокий |
їх комбінації |
мінерально-органічний |
|
Торф''яний |
|
органо-мінеральний |
|
надглибокий Перегнійно-глейовий |
|
горілий |
Дернові ґрунти
Дернові ґрунти - результат прояву дернового процесу ґрунтоутворення. Теорія цього процесу розроблена В.Р.Вільямсом, І.В.Тю-ріним та іншими вченими. Дерновий - це процес, що відбувається під впливом трав'янистої рослинності й призводить до формування ґрунтів з добре розвиненим гумусовим горизонтом. Суть його полягає в накопиченні гумусу, поживних речовин і створенні водостійкої агрономічно цінної структури у верхньому горизонті. Причинами цього елементарного ґрунтового процесу є:
- інтенсивний біологічний кругообіг речовин під трав'янистою рослинністю. Це викликано коротким життєвим циклом рослинності, її високою зольністю й підвищеним вмістом азоту. У результаті кож-
ного року утворюється й попадає в грунт 15-30 т/га фітомаси, що містить 4-10% N, 800-1200 кг/га мінеральних речовин з максимумом Ca;
значна доля коренів від усієї фітомаси (65-95%) - найважливішого джерела гумусу. Коренева система розгалужена, основна її маса знаходиться у верхніх шарах грунту. При відмиранні трав переважна маса органічних залишків попадає безпосередньо в грунт, де тісно контактує з мінеральними речовинами, що сприяє гуміфікації та закріпленню в грунті утворених гумусових речовин;
значний вміст кальцію в рослинному опаді сприяє створенню реакції середовища, близької до нейтральної, стимулює розпад свіжих рослинних залишків, їх гуміфікацію та закріплення у вигляді орга-но-мінеральних сполук. Наявність Ca - фактор створення агрономічно цінної структури.
Інтенсивність дернового процесу ґрунтоутворення та його результативність залежать від ряду факторів. Перший з них - продуктивність трав'янистих рослин. Найсприятливіші умови для їх розвитку складаються в лісостепу, північному степу, преріях, заливних луках, дещо меншої інтенсивності досягає їх розвиток в південній частині тайгово-лісової зони, в південному степу, саванах.
Другим фактором інтенсивності дернового процесу є комплекс зовнішніх умов, з яких найважливіші такі:
умови аерації грунту. Найкращим для накопичення гумусу є контрастний режим аерації та зволоження, коли оптимальні періоди чергуються з надлишково аерованими. При постійній нестачі води гальмуються процеси розкладу, гуміфікації органічних залишків, порівняно інтенсивно йде мінералізація гумусу. В анаеробних умовах органічні залишки консервуються у вигляді торфу й дерновий процес трансформується в болотний;
характер ґрунтотворної породи. Найбільш інтенсивно дерновий процес іде при наявності в грунті великої кількості Ca, Mg та інших основ, тобто на карбонатній материнській породі.
При найсприятливіших для дернового процесу умовах формуються чорноземи, чорноземоподібні грунти в лісостепу, степу, преріях. З різною інтенсивністю він проявляється також і в інших ґрунтово-кліматичних зонах, в тому числі і в південній частині тайгово-лісової зони, де під його впливом утворюються дернові ґрунти.
До дернових відносяться автоморфні грунти з профілем типу
Н+Р, потужним гумусованим горизонтом (>10 см), виключаючи такі ґрунти на сучасних алювіальних, вулканічних і кріогенних породах та злиті. Дернові ґрунти є зональними для південної частини тайгово-лісової зони (наприклад, Полісся України), але можуть зустрічатись у лісостепу та степу. У тайгово-лісовій зоні вони розташовуються серед дерново-підзолистих і підзолистих ґрунтів. Багато цих ґрунтів у Прибалтиці, Польщі, Німеччині, Нечорнозем'ї Росії, Східному Сибіру тощо. У світі їх площа складає біля 9 млн. га, на Україні - біля ] млн. га, в т.ч. біля 0,4 млн. га розорано.
Умови ґрунтоутворення: рослинність трав'яниста лугова або лісова з добре розвиненим трав'янистим покривом за умови карбо-натності материнської породи чи близького залягання жорстких ґрунтових вод; ґрунтотворні породи - переважно карбонатні (елювій вапняку, мергелю, доломіту), але можуть бути й безкарбонатні будь-якого генезису, рідко - леей чи лесоподібні суглинки; клімат - бореаль-ний, суббореальний, у більшості випадків - гумідний різного ступеня континентальності; рельєф - різноманітний.
Термін "дернові ґрунти" введений В.В.Докучаєвим. Головні діагностичні властивості дернових грунтів - наявність добре вираженого Н- горизонту грудкувато-зернистої структури; відсутність або дуже слабкий розвиток будь-яких інших генетичних горизонтів (типу Е, І), високий вміст гумусу (3-15%), висока ємність поглинання (ЄП), близька до нейтральної реакція середовища. Типова будова профілю така:
Но - підстилка або дернина;
Н - гумусовий, сірий чи темно-сірий, грудкувато-зернистий, пухкий;
HP - перехідний, світліший за попередній;
Р - материнська порода різного генезису.
Болотно-підзолисті ґрунти
Болотно-підзолисті ґрунти розповсюджені серед ґрунтів підзолистого типу, в комплексі з підзолистими й дерново-підзолистими, в тих же умовах ґрунтоутворення, але на слабко дренованих елементах рельєфу, що характеризуються тимчасовим застоєм атмосферних вод або високим рівнем м'яких ґрунтових вод. Відносно стійке сезонне перезволоження ґрунтового профілю викликає розвиток процесів оглеення й появу іржаво-вохристих примазок, сизих прожилків, плям, глейових горизонтів. Профіль зберігає (рис. 40) ознаки підзолистого ґрунту, але має оглеєння й поверхневий Т-горизонт потужністю 10-30см:
Нл - підстилка потужністю 2-4см; Т(НТ) - торф'яний, потужністю від 10 до 30см; Е(Е§1) - підзолистий (оглеєний), потужністю 5-50см, світлий, плитчастий, лускуватий, часто безструктурний (із сизим відтінком);
ІС1 - ілювіальний, брудні тони в забарвленні, явні ознаки оглеєння (в піщаних ґрунтах - ортштейни);
РС1 - материнська порода.
Належать до напівгідроморфних, кислі (pH = 3-4), є перерозподіл Si02, R203, мулу, гумусу; СНО < 50%, низька ЄП (до 20 мг-екв), вміст гумусу в Т високий, а в Е різко зменшується до 1,5%, гумус фульватний, дуже рухомий, тому вниз по профілю нижче Е-горизон-ту падає поступово. В оглеєних горизонтах спостерігається підвищений вміст рухомого заліза. Використовуються в сільськогосподарському виробництві ці ґрунти за рахунок регулювання водного й теплового режимів і внесення добрив.