Класифікація підзолистих ґрунтів

Підтипи	Роди	Види
Підзолисті Глеєпідзолисті	Звичайні Залишково-карбонатні Ілювіально-залізисті Ілювіально-гумусові	Слабо підзолисті Середньопідзолисті Сильнопідзолисті Підзоли

Дерново-підзолисті ґрунти

Це Е-І-диференційовані кислі ґрунти з профілем типу Нл+Н+Е+І+Р. Зональні для південної частини тайгово-лісової зони. У світі вони займають близько 350 млн. га, в СНД - 185 млн. га, в Україні - 2,5 млн. га. В Україні дерново-підзолисті ґрунти є зональ­ними для Полісся, інколи зустрічаються на борових терасах і старо­давніх прируслових валах рік лісостепу й Карпатської гірської об­ласті. Великі масиви даних ґрунтів є в Канаді (центральній і східній частині), США (північному сході), середній та східній Європі, Японії, Далекому Сході Євразії.

Клімат зони розповсюдження цих грунтів гумідний бореальний, Кз> 1, континентальний або різкоконтинентальний. Рельєф різноманітний -як рівнинний, так і розчленований. Ґрунтотворні породи - водно-льодо­викові, моренні, стародавньоалювіальні, в основному безкарбонатні різно­го гранулометричного складу. В Україні переважають супіщані. Рос­линність - змішані ліси (південна тайга) з трав'янистим покривом.

Щодо генезису дерново-підзолистих грунтів, то найбільш роз­повсюджена теорія полягає в твердженні, що дерново-підзолисті ґрун­ти утворились під дією підзолистого та дернового процесів. Ця дія може бути як сумісною, так і почерговою при зміні типу рослинності;

Будова цілинного дерново-підзолистого грунту така: Нл - лісова підстилка потужністю 3-5 см; Не - гумусово-елювійований, світло-сірий або білястий, потужністю 5-30см, дрібногрудкуватий з горизонтальною подільністю;

Е - підзолистий, у вигляді плям або суцільний, потужністю до 30см, білястий або зовсім білий, плитчастий, пластинчастий або лускуватий, час­то зустрічаються конкреції R(OH)3 із домішками гумусу й глинистих часток;

І - ілювіальний, темно-бурий (у легких - чер­вонувато-бурий), щільний, грудкувато-призма­тичний або горіхуватий, потужністю 20-120см, затікання органо-мінеральних колоїдів; Р - материнська порода.

Багато грунтів розорано, при цьому їх профіль набуває такого вигляду: Н(е)орн.+ Е (Еі)+І+Р. Морфологічно диференціація профілю різкіше проявляється при більш тяжкому грану­лометричному складі ґрунту.

Склад і властивості дерново-підзолистих грунтів пов'язані зі ступенем розвитку підзолис­того процесу ґрунтоутворення. Гранулометричний та хімічний склад змінюються по профілю аналогічно вище описаним підзолистим ґрун­там. Гумусу мало (2-3% в Не), гумусовий профіль регресивно-аку­мулятивний, тип гумусу гуматно-фульватний (Сгк.Сфк = 0,7-0,9). Фізико-хімічні властивості залежать від гранулометричного складу, породи, ступеня розвитку підзолистого процесу.

Ємність поглинання низька (5-15 мг-екв/100 г ґрунту), ґрунти кислі (рН=3,5-5,5), СНО < 75%, типовий склад обмінних катіонів: Ca, Mg, Н. Бідні на азот і фосфор. Фізичні й водно-фізичні властивості різко змінюються за профілем: щільність, максимальна гігроскопічність найбільші в І- горизонті, а пористість та аерація тут мінімальні, струк­тура ґрунту нестійка.

Дерново-підзолисті глейові зберігають ознаки дерново-підзоли­стих грунтів та мають чітко виражене оглеєння і оторфовану дерни­ну: H(t)+HEgl+Egl+Igl+PGI.

Види: слабопідзолисті - Е- горизонт являє собою окремі білясті плями або суцільний потужністю до 3 см; середньопідзолисті - Е мен­ший за потужністю від Не; сильнопідзолисті - Е більший від Не.

Серед дерново-підзолистих грунтів, як і серед підзолів, підтипи виділяють за наявністю оглеєння(табл. ).

Таблиця

Класифікація дерново-підзолистих ґрунтів

Підтипи	Роди	Види
Дерново-підзолисті Дерново-підзолисті глейові	Звичайні Залишково- карбонатні Ілювіально- залізисті Ілювіально- гумусові	а) за ступенем опідзолення: слабо, середньо- і сильнопідзолисті б) за ступенем гумусованості: малогумусні (< 3%), середньогумусні (3-5%), високогумусні (>5%) в) за ступенем оглеєння

Дерново-підзолисті ґрунти - найбільш розорані в тайгово-лісовій зоні. Але вони мають низьку родючість і тому потребують окультурення. Воно включає вапнування та удобрення. Особливо проблематичне внесення фосфорних добрив, бо фосфор активно рет-роградується (зв'язується в нерухомі форми). Рекомендується вико­ристовувати фосфоритну муку, практикувати місцеве внесення фос­форних добрив. У легких ґрунтах необхідно застосовувати також калійні й органічні добрива, дуже ефективні сидерати, посів багато­річних трав.

Комплекс заходів щодо окультурювання веде до переважання гумусово-акумулятивного процесу, поліпшення якості гумусу, збільшення вмісту КРК, зменшення кислотності.

Мерзлотно-тайгові ґрунти

Мерзлотні явища та оглеєння й заболочення відіграють значну роль у північній частині тайгово-лісової зони, сибірській її частині, на півночі Далекого Сходу Росії, північних островах Японії, північно-

західній частині Канади. Це зона розповсюдження мерзлотно-тайго­вих ґрунтів, що займають 47,7 млн. га.

Клімат - бореальний, холодний, середньорічна температура -2-+10°С, різкоконтинентальний, гумідний, Кз > 1. Рослинність світлохвойна тайгова: модрина, чагарникова береза, з ділянками лугової рослинності, мохами, лишайниками. Рельєф різноманітний -як рівнинний, так і розчленований: плоскогір'я, плато, пагорби. Мікро­рельєф кріогенний - пагорбково-полігонально-тріщинуватий. Ґрун­тотворні породи різного генезису, переважно суглинкові. Вічна мер­злота на півночі суцільна, на глибині 75-120см, на півдні - острівна.

Ґрунтотворні процеси мають такий характер: поверхневе на­копичення кислого грубого гумусу або навіть торфу, заболочення, оглеєння, кріогенез, слабке опідзолення.

Типова будова профілю мерзлотно-тайгового грунту: Ho+HP(HPGl)+P(PGl), профіль слабо розчленований, часто дефор­мований, буруватого забарвлення. Реакція грунту кисла або слабо-кисла, СНО < 75%, перерозподілу за валовим складом немає, багато рухомого Fe через його кріогенне підтягування, гумусу 4-7%, він фульватний (Сгк:Сфк = 0,3-0,5), зв'язаний з R₂0₃, має потічний ха­рактер, поступово падає з глибиною, ЄП = 1-3 мг-екв/100 г ґрунту. Ґрунти недостатньо вивчені.

Класифікація цього ґрунтового типу наведена в таблиці 16.

Таблиця

Класифікація мерзлотно-тайгових грунтів

Підтипи	Роди	Види
Глейомерзлотні Власне мерзлотно-тайгові Мерзлотно-тайгові палеві	Кислі Нейтральні Опідзолені Карбонатні Осолоділі	За ступенем опідзолення За ступенем оглеєння

Болотні ґрунти

Болотні грунти широко розповсюджені на земній кулі в різних природно-кліматичних зонах, але головні їх площі знаходяться в тундрі, бореальних і тропічних лісах на великих водно-акумулятив­них рівнинах (площа складає майже 392 млн. га). На Україні площа боліт і заболочених земель становить приблизно 5,5млн.га,а власне боліт —1,17 млн. га. Найбільші площі боліт знаходяться в Поліссі, Лісостепу, Карпатському регіоні. Заболоченість території України зменшується, загалом, з північного заходу на південний схід.

Причиною максимального утворення боліт у Поліссі є знижена рівнинна поверхня території, високий рівень залягання ґрунтових вод (0,2-5м), повільний річковий стік, розтягнуті весняні повені, велика кількість опадів, зменшена сонячна радіація тощо. Великою заболо­ченістю характеризуються: Нечорноземна зона Росії, Західносибірсь­ка низовина, Далекий Схід, Білорусь, країни Прибалтики.

Утворення боліт, за В.Н.Сукачовим, може йти двома шляхами: заболоченням суші й заростанням (наростанням) водоймищ.

Заболочення суші відбувається за рахунок, в основному, особ­ливих геоморфологічних умов, поселення специфічної рослинності та дії людини. Серед гідроморфічних умов слід відзначити такий їх комплекс: велика кількість опадів при малій випаровуваності (Кз>1), знижені ділянки місцевості з утрудненим стоком води, рівнини з відсутнім стоком, місця виклинення ґрунтових вод.

Рослинний фактор відіграє суттєву роль у формуванні боліт. Часто заболочуються лісові хвойні масиви. Це пов'язано з утворен­ням під хвойною рослинністю щільного І- горизонту як передумови застою вологи. У таких місцях поселяється вологолюбна рослинність, а в кінцевому результаті і сфагнові мохи, які, маючи вологоємність 1500-3000%, сприяють подальшому перезволоженню поверхні ґрун­ту й утворенню болота, в надрах якого знаходяться залишки лісової рослинності.

Негативна діяльність людини з вирубки лісу, а також лісові пожежі різко змінюють гідрологічний режим території, сприяючи її заболоченню.

На території України формування болотних грунтів відбува­лось переважно завдяки процесам поступового замулення, обміління та заростання (наростання) водоймищ рослинністю.

Болотний грунт - продукт розвитку специфічного ландшафт­ного утворення - болота.

Болотний грунт - це верхній шар болота, в якому спостеріга­ються змінні окисно-відновні процеси, тобто це його "діяльний" шар, утворений за рахунок торфоутворення і (рідше) оглесння.

Класифікація болотних грунтів в Україні досить детально роз­роблена. Типи болотних ґрунтів виділяються за типом боліт, на яких вони утворились: верхові, перехідні, низинні (табл. 17). В Україні пе­реважають низинні торф'яні грунти (95%).

Таблиця 17