1. Наука як особлива форма пізнання

Наука відображає світ та фіксує пізнане у поняттях, судженнях, висновках, теоріях і т.п. Але в неї на ряду з поняттями, судженнями, теоріями, перевіреними на практиці та отримавши значення об’єктивних істин, складаючи ми основний зміст науки, входять і фактичний матеріал, наукові данні, а також наукові гіпотези.

Наука – форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності.

Наука є струнка, логічно несуперечлива, історично розвиваюча система людських знань про світ, про об’єктивні процеси, проникаючих в природі та суспільстві, та їх відображенні в духовному житті людей, система складаюча на основі суспільно-історичної практики людства. Наука оперує системою понять та категорій, являючих теоретичним відображенням та виразом суттєвих зв’язків та законів дійсності. Від констанції та точного описання факторів наука повинна йти до пояснення фактів, визначенню їх місця в системі інших фактів, розкриттю законів, лежачих в основі цих фактів.

Специфіка науки складається в тому, що вона обслуговує знаннями, маючих значення об’єктивної істини, все суспільство від підприємства до найбільш абстрактних форм духовної діяльності. Більш того, будучи дуже багатогранною, наука різними сторонами включається в різні сфери суспільного життя.

Наукове пізнання світу суттєво відрізняється від інших форм відображення дійсності. Загальним методом відповідним сучасним наукам, є діалектика, особливими методами якої є спостереження, індукція і дедукція, аналогія, формалізація, математизація науки тощо. Існують також часткові методи, пов’язані з окремими галузями науки – фізикою, хімією, біологією та іншими. На вибір предмета досліджень, спрямованість і темпи розвитку науки, вирішальний вплив справляють соціально-економічні умови, передусім потреби матеріального виробництва.

Об’єктом відображення в науці являється природа та суспільне життя. В зв’язку з цим всі конкретні науки поділяються:

• Суспільні науки вивчають різноманітні сторони суспільного життя, закони функціонування та розвитку суспільного організму.

• Природні науки займаються вивченням закономірних властивостей та зв’язків (законів) живої та неживої природи.

• Технічні науки займаються вивченням продуктивних сил в даній сфері господарства, але і промислові відносини.

Основу розвитку науки, як і всіх інших суспільних явищ, складає матеріальне підприємство, закономірна зміна способу підприємства. Математика і механіка, біологія і фізика, та всі технічні науки зросли, розвивалися та досягнули розквіту завдяки розвитку продуктивних сил, зросту підприємницьких потреб, рівно як і суспільні науки – на основі змінюючи умов суспільного життя та нерозривно виникаючих задач перетворення відносин між людськими.

Кожне наукове відкриття, відповідаючи на виникаючі запроси життя, в той же час базується на накопиченні раніш знань в тієї чи іншої області. Наука являється стрункою системою законів та виводів, має свою внутрішню логіку розвитку, особливу послідовність та примхливість. Окремі мислителі, спираючись на все досягнення науки, можуть іноді здійснювати такі відкриття, для реалізації яких ще не дозріли підприємницько-технічні умови.

Наука розвивається в тісній взаємодії зі всіма іншими сторонами та явищами суспільства. На розвиток науки оказують вплив політичні та правові відносини, володіючі в суспільстві.

2. Ознаки наукового дослідження:

• творчий характер здобуття нових знань, установлення нових фактів;

• самостійність - прагнення запропонувати власне розв'язання поставлених завдань;

• наступність знань - послідовність зв'язку з попередніми дослідженнями в даній галузі, передбачення перспектив наступних досліджень;

• новизна та унікальність - обов'язкові елементи новизни різного ступеня: від узагальнення й конкретизації вже відомого - до принципово оригінальних підходів, технологій;

• зв'язок з іншими науками - розгалуження наукових галузей, утворення на їх перетині нових;

• органічний зв'язок теорії й практики - як найсуттєвіша умова вірогідності науково-педагогічного дослідження.

3. Різновиди психологічного дослідження

В якості основних видів психологічного дослідження можна виділити три види: • Теоретичне; • Емпіричне; • Прикладне. Термін «емпірія» (емпірика) походить від грецького слова «empeiria" (досвід). Початково він мав два основних значення: • Людський досвід, сприйняття зовнішнього світу за допомогою органів чуття; • Спостереження, здійснюване в звичайних, природних умовах, на відміну від експерименту.

Термін «експеримент» походить від латинського слова «experimentum» (проба, досвід) і розуміється як науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища в точно враховуються умовах, що дозволяють стежити за ходом явища і багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. В даний час у багатьох науках під емпірією (емпірикою) розуміють будь-яку сукупність наукових фактів або даних, а не тільки дані, що доставляються чуттєвим досвідом. Емпіричним (емпіричної частиною) називають таке дослідження, метою якого є отримання даних різними способами - методами спостереження і самоспостереження, лабораторного і природного експерименту. [2]

Розділяти дослідження на теоретичні та емпіричні можна лише умовно. Якщо в дослідженні винести на перший план процедурну сторону, то визначити його як теоретичне або емпіричне найлегше за критерієм наявності або відсутності такої його складової частини, як збір емпіричних даних у взаємодії з об'єктом вивчення. Якщо така взаємодія у ході науково-дослідної роботи здійснювалося, то можна говорити про емпіричному характері роботи. Якщо ж у дослідженні виділяти, перш за все, продуктивну (результативну) сторону, то в більшості випадків визначити його як теоретичне або емпіричне можна ще з більшою умовністю. У будь-якому дослідженні до збору даних або відбору вже наявних психолог повинен визначити дослідницьку парадигму і теоретичний базис своєї роботи. Цей етап роботи є теоретичним.

З іншого боку, будь-яка теоретична робота нехай опосередковано, але спирається на певний масив фактів, явно чи неявно ділить дані на більш і менш достовірні, а своїми принципами, підходом, висновками визначає напрямок пошуку фактів і методів їх отримання. Існування проблеми (проблемної ситуації) є вихідним моментом будь-якого наукового дослідження. Постановка наукової проблеми передбачає:

• виявлення існування дефіциту (недостатність знань, фактів, суперечливість наукових уявлень);

• усвідомлення потреби в усуненні дефіциту; • опис проблемної ситуації на природній мові; • формулювання проблеми в наукових термінах.

Переконати в тому, що проблема дійсно існує, можна спираючись на проведений літературний огляд. У ньому необхідно дати характеристику ступеня дослідженості цікавить вас проблеми. Відзначити, наскільки вона вивчена в цілому, а також її окремі сторони, аспекти. Слід особливо виділити невивчені і мало вивчені питання, протиріччя в розумінні явища в цілому і його окремих сторін, протиріччя у наявних емпіричних даних. [3]