4. Серед неумовних жестів за характером створення виділяють:

– вказівні (вказують на предмет);

– символічні (вітання військових тощо);

– зображальні (вимовив «кавун» – і описав рукою коло, жести моління, пантоміми);

– емоційні (передають різноманітні почуття: гнів, розпач, радість), ці жести вважають психологічними – вони подвоюють смисл, тісніше пов’язані з підтекстом, аніж з текстом;

– ритмічні (жест – диригент).

Жести повинні бути естетичними, вони – елемент загальної культури людини.

Міміку також вважають жестом. Крім цього, жест і міміка, як правило, «працюють» у парі.

Жести, вважають психологи і соціологи, дозволяють зафіксувати й оцінити, як налаштований на сприйняття нас суб’єкт, з яким ми спілкуємось.

Доведено, що невербальні засоби дуже промовисті.

Нерідко жест супроводжується специфічними звуками. Це так звані звукові жести (холод – це тремтіння тіла і вигук «Бр-р-р»).

5. Ось кілька рекомендацій для піднесення культури мовлення:

1. Пам’ятаючи, що людське обличчя, особливо очі, володіють винятковою виразністю, треба намагатися бачити слухача і стояти перед ним так, щоб і він бачив у доброму освітленні ваше обличчя.

2. У всіх ситуаціях живого спілкування треба залишатися природним, самим собою.

3. Жести, міміка мовця, зокрема вчителя, повинні мати ознаки його індивідуальності, «а не бути взятими напрокат».

4. Мовлення повинне бути змістовним, яскравим і емоційним, але не можна «нав’язувати» власних емоцій, їх треба викликати у слухача. У цьому полягає естетика спілкування.

5. Природні можливості людського голосу, його тембр, темп мовлення у поєднанні з мімікою і жестами творитимуть виразність мовлення.

6. Надмірна жестикуляція, невиправдана міміка з’являються, коли мовлення бідне, неточне. Тому необхідно опановувати багатство мови – словникове, структурно – інтонаційне, акцентуаційне та ін.

7. Оскільки стриманість є ознакою вихованості, то, прагнучи до високого ступеня вихованості, треба остерігатися, щоб стриманість не перейшла у скованість.

8. Треба тренувати слух, аби тонко відчувати і чуже, і власне слово. Тренувати варто і свої почуття, щоб уміти і стримувати їх, і виявляти в рамках пристойності, етики. Це допоможе вправно володіти психологічними жестами.

6. Читець – учитель за всіх знань жестикуляції, як допоміжного засобу виразності, має виходити із завдань і умов мистецтва слова у педагогічному процесі. Читаючи перед класом і переважно з книги, вчитель може дозволити собі лише скупі жести і лише за умови, коли вони наперед відпрацьовані і виразні. Якщо ж учитель – читець не впевнений у правильності і виразності своїх жестів, то краще зовсім не вдаватися до них, бо неправильне їх використання може нашкодити самій мовленнєвій виразності.

Що ж до міміки читця – вчителя, то вона має бути глибоко усвідомленою, продуманою з огляду свого завдання, бо в ній виявляються не повсякденні життєві емоції, а художні, які на відміну від звичайних є носіями соціального змісту і можуть бути різними за своєю класифікацією: за структурою – прості і складні, за відтінком – позитивні і негативні.

Отже, міміка для читця є обов’язковим засобом виразності. Однак при цьому слід пам’ятати, що надмірна виразність обличчя, невиправдана гримаса не приносять користі, навпаки, можуть відволікати увагу слухачів від основного змісту.

Виправданим, ефективним позамовним засобом виразного читання, засобом емоційного впливу на слухачів, а отже, контакту, зв’язку з аудиторією міміка стає тоді, коли відповідає художньому такту і діє тільки в єдності із засобами логіко – емоційної виразності читання і відповідно до змісту тексту.

Вияв почуттів і їх культури залежить від індивіда. Певний відбиток тут можуть накласти вихованість, культура поведінки, а також характер, темперамент і інші психічні особливості. Однак це не означає, що читець не повинен розвивати в собі вміння виявляти власні і відтворювати почуття інших. Найкращий шлях до цього – спостереження і вправи. Постійні спостереження за виявом емоцій в інших людей дадуть можливість відшукати й запозичити ті мімічні вияви, які характеризуються тонкістю і високою культурою вираження почуттів, а тренування, вправи перед дзеркалом допоможуть ефективно застосувати їх на практиці.

ІІ. Самостійна робота

Завдання 1

Прочитати в дійових особах одну з байок Л. Глібова і першу дію п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка». Прокоментувати роль зміни інтонації, темпу, тембру у відтворенні мовних партій.

Завдання 2

Написати і відтворити вголос телефонну розмову дочки – студентки і матері, котрі мешкають у різних місцях.

Завдання 3

Читаючи тексти, продемонструвати: художню фантазію, темперамент, почуття форми і стилю.

Сувора реальність двадцятого віку:

Нема куди діти себе чоловіку.

Річки потемніли, ліси поріділи,

Повітря зловісні дими зачадили.

Моря й океани в собі й над собою

Вигойдують зброю, готову до бою.

І навіть похмурі підземні глибини

Таять термоядерний жах для людини.

Затісно ідеям на хвилях ефіру,

Зневіра підточує пам’ять і віру.

І, чад наркотичний вдихаючи, діти

Зневажливо топчуть батьків заповіти;

І людство, збуваючись сраму і стиду,

Боїться всеможного нападу Сніду;

І все, що учора незрушним здавалось,

Сьогодні до самих основ захиталось.

Яким буде завтра, нелегко вгадати,

Та світяться подивом очі дитяти,

І тупцяють ніжки по ніжній травиці,

І сонце зворушують квіти і птиці,

І врода дівоча п’янить, наче трунок,

І зводить дві долі в одну поцілунок,

І людство плекає надію і віру

У сили добра, сили розуму й миру (М. Луків).

ІІІ. Запитання для самоконтролю

1. Що таке виразність мовлення?

2. Яке значення мають невербальні засоби виразності читання для відтворення змісту тексту?

3. Якою повинна бути поза вчителя – читця під час читання?

4. Розкрийте значення і класифікацію жестів у звичайному спілкуванні і виразності читання.

5. Розкрийте значення міміки для процесу читання і як вона зумовлюється.

6. Якою повинна бути жестикуляція вчителя – читця під час читання?