• 3. Поняття рівноваги споживача. Другий закон Госсена.

Після того як ми з’ясували сутність та об’єктивну динаміку граничної корисності блага, виникає необхідність у конкретизації логіки поведінки споживача в аспекті з’ясування умов забезпечення його рівноважного функціонування.

Принцип спадної граничної корисності лежить в основі досягнення ситуації рівноваги споживача. Наведемо приклад, ви зайшли в магазин, де булочка коштує 1,5 грн. і морозиво 3 грн. У вас в гаманці є 9 грн. Ваша мета – вибрати такий набір благ, який принесе вам найбільше задоволення. Звичайно ви можете придбати три порції морозива, але ви не отримаєте від останньої пачки стільки задоволення скільки від першої. Однак, якщо ви замість третьої порції морозива придбаєте дві булочки, то збільшите отриману вами загальну корисність, оскільки дві перших булочки принесуть вам набагато більше задоволення, ніж третя порція морозива. І, навпаки, в міру зменшення споживання морозива і збільшення споживання булочок гранична корисність морозива зросте, а булочок – знизиться. І, в кінцевому випадку, ви досягнете точки споживчої рівноваги, в якій ви не зможете збільшити загальну корисність, витрачаючи більшу суму коштів на одне благо і меншу – на інше в межах обмеженого бюджету. Гранична корисність в розрахунку на кожну гривню вартості одного блага дорівнюватиме граничній корисності в розрахунку на кожну гривню вартості іншого блага. Тобто, це буде мати наступний математичний вираз:

Інакше це можна сформулювати так: відношення граничної корисності блага до його ціни має бути однаковим для всіх благ:

,

де MUх, MUу,… MUn - граничні корисності різних благ;

Pх, Pу,… Pn – ціни різних благ.

Саме таку залежність виявив Госсен і сформулював як закон. Цей другий закон Госсена стверджує, що максимізувати корисність можна у випадку, коли остання витрачена грошова одиниця на придбання будь-якого товару приносить однакову міру задоволення (корисність).

Другий закон Госсена був сформульований у двох варіантах. Перший варіант виходив із того, що розглядав споживача з позицій натурального господарства, тобто як ізольовану від суспільства людину. При наявності певної кількості різноманітних продуктів власного господарства споживач в рамках певного періоду може спожити їх в різній комбінації, одна з яких повинна бути найбільш вигідною і приносити максимум задоволення, яке досягається за умови рівності граничних корисностей усіх продуктів.

Другий варіант враховує умови товарного виробництва. І ціни, і товари, і грошова сума, які є у розпорядженні споживача – це головні фактори, які обмежують споживання.

Найраціональніший варіант споживання встановлюється за умови досягнення рівноваги між граничними корисностями, які отримуються з останніх грошових одиниць, витрачених на купівлю окремих товарів.

Другий закон набув широкого застосування для пояснення попиту і ціноутворення. Основні методологічні недоліки теорії Госсена криються у суб’єктивно-психологічному та ідеалістичному підходах до економічних явищ та ігноруванні виробництва, яке відіграє вирішальну роль в економічному житті суспільства.

З теорії Госсена випливає, що характер споживання та розподілу матеріальних благ між людьми не залежать від соціально-економічної форми виробництва. Теорія Госсена свого часу не отримала належного визнання, однак була відновлена вченими-економістами XIX ст.

Щоб практично вияснити суть законів Госсена наведемо таку ситуацію. Нехай гранична корисність товару Х (чіпси) становить 80 ют за 1 кг, причому ціна 1 кг становить 4 грн. Гранична корисність товару У (сухарики) становить 60 ют за 1 кг, причому ціна 1 кг - 6 грн. Звідси випливає:

MUx / Px = 80/4 = 20 ют/кг,

MUy / Py = 60/6 = 10 ют/кг.

Це означає, що для двох товарів (чіпси і сухарики) MUx / Px > MUy / Py.

Якщо споживач виявить бажання зменшити споживання сухариків хоча б на 1 кг, він втратить 60 ютилів. Однак, зекономлені ним 6 грн. він зможе витратити на придбання 1,5 кг чіпсів та отримає при цьому від них 120 ютилів.

Отже, споживач повинен витратити свій дохід так, щоб задовольнити свої потреби у купівлі як чіпсів, так і сухариків у повному обсязі.

Економісти, які розробили теорію споживчої поведінки на основі концепції граничної корисності традиційно вважали, що споживання – це миттєвий період. Теорія була розроблена таким чином, щоб забезпечити облік економічної цінності часу.

Логічно стверджувати, що ціни споживчих товарів повинні включати не лише ринкові ціни, але й цінність часу, необхідного для споживання даного товару. Іншими словами, час, який затрачений на відпочинок та різного роду споживчу діяльність, стає дорожчим. В результаті цього споживач докладає максимум зусиль для того, щоб більш продуктивно використати “не робочий час”. Споживач намагається збільшити кількість задоволення, або корисності отриманої за годину шляхом нарощування обсягу споживання у розрахунку на одиницю часу. В деяких випадках це рівнозначно збільшенню товароінтенсивності споживання. Отже, час у теорії поведінки споживача виступає у формі цінності економічного ресурсу.

Перевага кардиналістської концепції полягає у тому, що вона не лише доволі спрощено пояснює мотивацію поведінки споживача, але й може бути застосована для аналізу вибору серед набору благ – двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко. Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Отже, можна забезпечити кількісне ранжування споживчих кошиків: раціональний споживач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів). Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний оцінити різницю у корисності благ.

Закінчуючи розгляд теорії поведінки споживача, доцільно зосередити увагу на такому висновку: раціональний споживач в межах обмеженого свого бюджету так буде здійснювати покупки, щоб кожен придбаний товар приніс йому однакову граничну корисність, пропорційну ціні цього товару. Тільки в цьому випадку він отримає максимальне задоволення. Тобто, отримаємо вираз:

; і т.д.

Це і є правило максимізації корисності або умова рівноваги споживача.

Отож, кардиналістський підхід до визначення корисності блага ґрунтується на тому, що споживач суб’єктивно оцінює міру свого задоволення. Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилах і вибирає товари з максимальною кількістю ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто визначається функціонально.

Кардиналістська теорія виходить з постулату, що будь-який споживач здатний кількісно виміряти рівень корисності кожного даного товару, а також рівні свого достатку та своїх доходів.

Виходячи з аксіоми зниження граничної корисності (перший закон Госсена) обсяг закупівель зменшується разом із зростанням цін. Кардиналістська теорія має вразливе місце: в реальному житті жоден споживач не в змозі кількісно і бездоганно визначити, скільки саме додаткової корисності він одержав від додатково спожитої одиниці продукту. Відтак, жоден споживач не здатний кількісно оцінити максимум задоволення своєї потреби від купівлі товару. Однак кожен споживач в змозі порівняти набори товарів і зробити свій вибір.

Кардиналістський підхід обмежує можливості мікроекономічного аналізу, оскільки містить суттєві недоліки:

- ґрунтується на суб’єктивних оцінках уявлення про корисність блага, а тому не дозволяє зробити об’єктивні узагальнення;

- відсутня можливість чіткої кількісної оцінки та способу порівняння, здійснення розрахунків.

Саме тому відбувся перехід від кардиналістської версії теорії корисності блага до ординалістської версії теорії корисності блага.