• 2. Корисність та її функції. Гранична корисність блага. Перший закон Госсена.

З’ясувавши у попередньому параграфі, що оцінка того самого товару різними людьми є різною, ми можемо констатувати, що корисність – це задоволення, яке отримує споживач від придбання та використання того блага, яке приносить йому максимум задоволення. Корисність (від англ. - utility) служить критерієм вибору, - це отримане задоволення від споживання товару чи послуги.

За допомогою даної категорії можна стверджувати про факт наявності самостійності споживача, його суверенітет та свободу вибору. Благо буде придбане, якщо споживач надасть йому перевагу, уподобає його, побачивши в ньому певну корисність для себе, а тому вибере його із загального кола товарів чи послуг. Не можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.

Корисність висвітлює принциповий у поведінці споживача момент - вибір благ. Саме в ситуації вибору корисність виявляє своє економічне призначення: бути критерієм відбору, демонструвати, наскільки необхідний той чи інший об’єкт вибору даному споживачеві за даних умов, визначати, чого він прагне відповідно до цих умов. Походження цього терміну бере свій початок з ХVІІІ століття, у працях ексцентричного англійського філософа та соціолога Джеремі Бентама (1748-1832). Корисність, на його думку, є ціллю споживання. Вона збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнюється із розширенням можливостей споживання. Це і є наслідком падіння додаткової корисності блага.

І потреба і корисність поняття досить індивідуальні та суб’єктивні. Адже вони залежать від смаків, уподобань та змоги й необхідності окремого споживача придбати потрібний товар чи послугу.

Представники теорії корисності стверджували, що вихідним пунктом є суб’єкт, індивід, а оскільки у цього суб’єк­та є певні потреби, то вони й відіграють вирішальну роль у еконо­мічному процесі. Тут саме покупець стає рушійною силою розвитку ринкової економіки. Адже виходячи з його запитів (потреб) формується виробництво із безперервно оновлюваною номенклатурою товарів. Згідно з цією концепцією потрібно вивчати логіку поведінки суб’єкта господарювання, тобто психологію людини, що за­йнята в економічній сфері. Саме з цією метою і виникла теорія граничної корисності благ.

Вона виникла на противагу трудовій теорії вартості і завершеного вигляду набула в останній третині XIX ст. Найвідомішими представниками цієї теорії були У. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бьом-Баверк, Д. Кларк. Три основні категорії - корисність, ціна, дохід - склали підгрунття теорії поведінки споживача.

Прихильники теорії корисності вважають, що на ринку товарів основною особою є покупець, а не продавець, як це властиво трудовій теорії. Прийняті в політекономії кате­горії «товар» і «вартість» були замінені поняттями «благо» і «цін­ність». Доміну­ючим фактором блага вчені вважали його споживну вартість, або корисність. Під останньою розуміли ту загальну власти­вість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби ін­дивіда, підвищити його добробут. Вартість виникає внаслідок взаємозв’язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задоволь­нити.

Цінність - це міркування суб’єктів господарювання про значення для них тих благ, які є в їхньому розпорядженні, і тому поза їхньою свідомістю вона не існує. Людина є залежною від блага, необхідного їй для задоволення потреб, тому предмет, який здатний за­довольнити навіть мінімальну потребу, набуває вартості. Цей пред­мет необхідний для задоволення саме цієї потреби і жодної іншої. Така вартість, будучи суб’єктивною, залежить не від сукупної, а від додаткової або маржинальної корисності, яка вища або нижча за фа­ктичну корисність, що її має людина від задоволення певного блага.

У достовірності теорії граничної корисності можна переконатися на прикладі явища дефіциту. Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній.

Розрізняють пряму, непряму і повну корисність.

Якщо благо безпосередньо впливає на умови життя людини, то воно має пряму корисність.

Якщо благо безпосередньо не впливає на добробут людини але використовується для виготовлення товарів, які мають пряму корисність, то вважається що воно має непряму корисність.

Сукупність прямої і непрямої корисності складає повну корисність блага.

Корисність товарів змінюється під впливом зміни обставин. Вона є похідною від інтенсивності потреб і можливості товару ці потреби задовольняти.

Мікроекономічна теорія використовує два основних підходи до визначення корисності: кардиналістський (кількісний) та ординалістський (порядковий).

Кардиналістська концепція ґрунтується на тому, що споживач здатний кількісно виміряти міру свого задоволення. З огляду на те, що не існує одиниці виміру кількісного визначення корисності, вчені домовилися використовувати гіпотетичну умовну одиницю, яку назвали ютили (від англ. - utility).

У кардиналістській концепції кількісні оцінки мають суб’єктивний характер, тобто те, що для одного споживача має високу корисність, для іншого абсолютно навпаки. Це означає, що один і той самий товар має неоднакову корисність для різних споживачів.

О сновними чинниками, які впливають на вибір споживача є ціна товару та обсяги доходів. Тобто, споживач прагне використати так свій бюджет, щоб максимально задовольнити свої потреби і отримати найбільшу корисність. Цю залежність представляє функція корисності.

Функція корисності – це модель, яка відображає співвідношення між кількістю благ, які споживач намагається придбати та рівнем корисності, який споживач намагається від цього отримати.

Якщо взяти до уваги умову, що споживач використовує лише два товари Х та У, то у загальному вигляді функція корисності матиме наступний вигляд:

U = f (Q_x, Q_y),

де U – рівень корисності;

f – функціональна залежність;

Q_x, Q_y – набори товарів Х та У.

Один набір певних товарів буде відрізнятися від іншого різними комбінаціями (поєднаннями) таких товарів. Тому існують різні рівні кількісного визначення переваг корисності блага.

Для кожного окремого споживача можна визначити рівень задоволення від споживання благ, тобто від різних комбінацій наборів товарів Х та У. Це і буде загальна або сукупна корисність TU – (від англ. total utility), яка виражається в ютилах: TU = f (Q_x, Q_y). На рисунку 2.1. відображена крива загальної корисності.

Крива загальної корисності не виходить з початку координат, оскільки задоволення потреби починає здійснюватися лише після деякого обсягу споживання. Ця крива нахилена позитивно (має додатній нахил), оскільки із збільшенням кількості споживання певного блага загальна корисність зростатиме.

Рис. 2.1. Крива загальної корисності

Д ля того, щоб проаналізувати як вплине на загальну величину корисності збільшення, наприклад, споживання товару Х (при незмінному обсязі споживання товару У), використовується поняття граничної (маржинальної, додаткової) корисності блага MU – (від англ. marginal utility).

Гранична корисність – це приріст, зміна, додаткова корисність від споживання ще однієї одиниці блага, тобто, приріст загальної корисності від збільшення споживання певного блага на одну одиницю.

На рисунку 2.2. відображена крива граничної корисності.

Рис. 2.2. Крива граничної корисності

Крива граничної корисності має від’ємний нахил, оскільки корисність все більшої кількості споживаних товарів поступово спадає.

Гранична корисність блага показує яким чином збільшення споживання певного блага може спричинити негативний вплив на індивіда. Наведемо простий приклад із склянкою води. Коли влітку людина потерпає від спраги, першу склянку води вона випиває із величезним задоволенням, друга склянка теж ще сприймається на користь, але наступне споживання води приносить людині все меншу корисність, і, досягаючи певного моменту, навіть від’ємну.

Поспостерігаємо за поведінкою особи, яка споживає протягом дня сім бананів.

Таблиця 2.2.

Кількість і корисність споживання бананів

Кількість споживаних бананів, Q	Гранична корисність, MU (ютили)	Загальна корисність, TU (ютили)
1	10	10
2	9	19
3	7	26
4	4	30
5	1	31
6	0	31
7	-3	28

Нехай споживання першого банана приносить задоволення в 10 ютилів другий банан теж смачний і його додаткова корисність становить 9 ютилів, третій банан має додаткову корисність 7 ютилів і т. д. Як бачимо, споживання кожного наступного банана зменшує граничну корисність, яка при споживанні шостого банана досягає нульового значення, і вже при споживанні сьомого переходить у некорисність, тобто шкоду для організму людини. Знайшовши загальну корисність від споживання, наприклад, чотирьох бананів, можна (TU/Q): 30/4 = 7,5 (ютилів). Кожен з чотирьох бананів приносить середню корисність або ступінь задоволення у 7,5 ютилів.

Математично граничну корисність блага можна зобразити наступним чином:

Виділяють, окрім цього, ще середню корисність блага (АU) – це загальна корисність у розрахунку на кожну спожиту одиницю товару.

Граничну корисність можна визначити через нахил кривої загальної корисності. Графічне відображення взаємозв’язку сукупної та граничної корисності блага представлене на рис. 2.3.

Н а рис. 2. 3. а) показано залежність загальної корисності від споживання блага, а на рис. 2.3.б) відображено зміну граничної корисності від споживання додаткової одиниці блага.

Рис. 2.3. Взаємозв’язок сукупної та граничної корисності

Точка А, яка показана на рис. 2. 3.а) – це точка максимальної корисності (максимального задоволення), або точка насичення. Їй відповідає нульове значення граничної корисності.

За даними таблиці 2.2 та вищенаведеного рисунка бачимо, що крива граничної корисності прямує зверху вниз зліва направо і показує зменшення граничної корисності у міру збільшення кількості спожитих благ (у нашому випадку бананів). Закон спадної граничної корисності передбачає, що усі решта чинники, такі як дохід, смаки і вподобання, є постійними величинами.

Загалом цей закон поширюється на абсолютну більшість товарів, хоча є і

винятки. Це товари антикваріату, різноманітні колекційні марки чи монети, тощо.

Таким чином, це і підтверджується графічно (див. рис.2.3):

• якщо споживати все більшу кількість товару, наприклад, Х, то сукупна корисність стає все більшою;

• сукупна корисність збільшується до певного моменту, до точки насичення (т. А), тобто до точки максимального задоволення;

• після досягнення максимального задоволення сукупна корисність спочатку є стійкою, а потім починає спадати;

• при цьому гранична корисність поступово спадає, тобто кожна наступна спожита одиниця блага приносить все меншу міру задоволення і досягає точки мінімуму (нульової точки) у точці максимального задоволення сукупної корисності.

Однак, існують випадки, коли гранична корисність спожитого кожного наступного блага спочатку збільшується і лише поступово починає спадати. Не дивлячись на те, коли саме починає спадати гранична корисність, її зниження так чи інакше пов’язане із споживанням кожної наступної одиниці блага. Цей взаємозв’язок в мікроекономічній теорії називається законом спадної граничної корисності. Його можна сформулювати наступним чином: із збільшенням обсягу споживання певного блага загальна корисність зростає, а гранична корисність зменшується, внаслідок насичення благом.

Показовим прикладом практичного використання дії закону спадної граничної корисності є послуги ресторану у вигляді "шведського столу", де ви платите вхідні і можете вибирати страви, які хочете та скільки хочете. Однак підраховано, що фізично здорова людина не може з’їсти більше, ніж на суму встановленої ціни вхідних, хіба що на шкоду своєму здоров’ю.

Принцип спадної граничної корисності отримав назву першого закону Госсена. (1810-1858 рр. - Герман Госсен, перший дослідив психологічний фактор економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини). Написана важкою мовою та перенасичена математичними формулами, що на той час було непопулярною практикою, праця Госсена 1854 року не отримала від сучасників гідної уваги. Сам Госсен стверджував, що його праці за значимістю можна прирівнювати до інновацій самого М. Коперника. Але з ним мало хто погоджувався. На сьогодні збереглося лише декілька примірників його книги.

У 1870-х роках Леон Вальрас, Карл Менгер та Вільям Джевонс переглянули теорію граничної корисності. Дякуючи їм дві фундаментальні тези сучасної теорії граничної корисності отримали назву «законів Госсена».

Згідно закону спадної граничної корисності, будь-якому нескінченно малому збільшенню кількості блага Q відповідає приріст загальної корисності ТU. Хоча загальна корисність із збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність - МU - кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується. Максимум задоволення загальна корисність досягає в точці А (рис. 2.3.), коли гранична корисність дорівнює нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потреби. Наприклад, перший придбаний телевізор чи автомобіль принесе більше задоволення, ніж другий чи третій.

Отже, проводячи аналіз теорії поведінки споживача можна зробити деякі узагальнюючі висновки:

- споживач виступає рушійною силою всього господарського комплексу. Його потреби і корисність є індивідуальними поняттями, які залежать від вибору і вподобань кожного окремого індивіда;

- традиційна версія теорії споживчого вибору, яка була пов’язана із кількісним вимірюванням корисності блага, страждає від суттєвих недоліків, і саме тому детермінувала перехід до сучасної ординалістської версії.