1.Організація як функція управління – це:

а)розподіл компанії на підрозділи згідно мет

б) взаємовідносини повноважень, які зв'язують керівництво нижчими рівнями управління

в) колективна праця заради досягнення цілей

г)зазначене в п.п.1,2

2.Виробничий менеджмент – це складне явище, що може розглядатись як:

а) специфічний орган і рівень управління в організації;

б) як влада та мистецтво керування;

в) як спосіб, манера спілкування з людьми;

г) це комплексна система забезпечення конкурентоздатності товару, що випускається на конкурентному ринку.

д) всі вищезазначені.

3.Принципи виробничого менеджменту повинні враховувати:

а) тимчасові і територіальні аспекти процесів управління.

б) тимчасові аспекти процесів управління

в) довгострокові аспекти процесів управління

г) вірної відповіді не має

4.Функції менеджменту спрямовані в основному на досягнення підприємством:

а) поставлених цілей.

б) більшого прибутку

в)конкурентоспроможності

г) вірні відповіді а і б

Вивчити терміни:

Менеджмент - це системна комплексна наука, яка базується на сукупності різноманітних підходів та методів, використанні досягнень у сфері техніки, економіки, психології, соціології, організації управління тощо. Метою цієї науки є досягнення конкурентоздатних і ефективних управлінських рішень і системи менеджменту в цілому.

Виробничий менеджмент - це комплексна система забезпечення конкурентоздатності товару, що випускається на конкурентному ринку. Вона включає питання побудови виробничих і організаційних структур, вибору організаційно-правової форми управління виробництвом, збуту і фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого циклу.

Методи виробничого менеджменту. Функції виробничого менеджменту реалізуються за допомогою певних методів, тобто способів доведення їх до виконання. Практика виявила чотири групи таких методів: організаційні, адміністративні, економічні, соціально-психологічні.

1. Організаційні методи. Суть їх полягає в тому, що перш ніж та чи інша діяльність буде здійснюватися, вона повинна бути правильно організована: спроектована, націлена, регламентована, нормована, забезпечена необхідними інструментами, що фіксують правила поведінки персоналу в різних ситуаціях. Іншими словами, необхідно спочатку створити фірму, розставити по місцях людей, дати їм завдання, показати, як діяти, і вже після цього керувати їх діями. Отже, організаційні методи управління передують самій діяльності, створюють для неї необхідні умови, а відповідно, є пасивними, створюючи базу для інших груп - активних методів.

2. Адміністративні методи. їх ще називають методами владної мотивації і зводяться вони насамперед до відкритого примусу людей до тієї чи іншої діяльності або до створення можливостей для такого примусу. Найбільше поширені в наш час вони в армії та інших подібного роду структурах. Умовою застосування таких методів є переважання однозначних способів розв'язання завдань, відхилення від яких недопустиме. Тому на практиці адміністративні методи реалізуються у вигляді конкретних безваріантних завдань, що допускають мінімальну самостійність виконавця, внаслідок чого вся відповідальність покладається на керівника, який віддав розпорядження.

3. Економічні методи. Через значне ускладнення форм діяльності, яке потребує від людей оперативного вирішення багатьох проблем, що виникають, адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління. Потрібні були інші, які дозволяли б виконавцям самим проявляти ініціативу на основі матеріальної зацікавленості та відповідати за прийняті ними рішення. Такі методи, яке називаються економічними, появились на початку XX ст. завдяки зусиллям американського інженера Ф. Тейлора - засновника наукового менеджменту.

Економічні методи управління передбачають побічний вплив на його об'єкт. Виконавцю вказуються лише цілі та загальна лінія поведінки, в рамках яких він самостійно шукає найсприятливіші для нього шляхи їх досягнення. Самоініціативність вигідна не лише для працівника, а й для фірми, своєчасне і якісне виконання (а в бажаних випадках - і перевиконання) завдань всебічно винагороджується, насамперед за грошовими виплатами. Отже, в основі цих методів знаходиться економічна зацікавленість працівника в результатах своєї праці.

4. Соціально-психологічні методи. Економічні методи також швидко показали свою обмеженість, особливо при управлінні діяльністю осіб інтелектуальних професій, для яких гроші, звичайно, суттєвий, але не найголовніший стимул роботи. І тут на допомогу прийшли соціально-психологічні методи, що заявились у 20-ті роки XX ст. Вони зводяться до двох основних напрямів:

• формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, який сприяє більшій віддачі при виконанні роботи за рахунок підвищення настрою людей;

• в виявлення та розвитку індивідуальних здібностей кожного, що дозволяє забезпечити максимальну самореалізацію особистості у виробничому процесі.

Принципи виробничого менеджменту

Названі методи реалізуються згідно з певними принципами, правилами. Таких принципів може бути безліч, тому розглянемо лише най важливіші.

1. Науковість у поєднанні з елементами мистецтва. Менеджер у своїй діяльності використовує дані та висновки багатьох наук, але водночас має постійно імпровізувати, шукати індивідуальні підходи до ситуації і до людей, що, крім знань, передбачає володіння мистецтвом міжособистого спілкування, вміння знайти вихід із певних безвихідних ситуацій.

2. Цілеспрямованість управління. Управлінський персонал має підкорятися принципу цілеспрямованості, тобто бути завжди зорієнтованим на розв'язання конкретних проблем, функціонувати не "просто так", а заради чого-небудь визначеного.

3. Функціональна спеціалізація у поєднанні з універсальністю. Суть цього принципу полягає в тому, що до кожного об'єкту управління існує свій підхід, який враховує його специфіку: футбольною командою неможливо керувати так, як акторами на сцені, а групою вчених - за аналогією з військовим підрозділом. Але оскільки в усіх випадках має місце керівництво людьми як такими, то повинен існувати певний універсальний підхід до них незалежно від того, - хто вони - солдати чи академіки, будівельники чи чиновники.

4. Послідовність управлінського процесу. Будь-який управлінський процес будується згідно з принципом послідовності, іншими словами, елементи чи стадії, з яких він складається, повинні вибудовуватись одне за одним у певному порядку. Не можна, наприклад, спочатку віддати розпорядження, а потім уже обдумувати його правомірність. Часто послідовність управлінських дій має циклічний характер, коли вони всі повторюються через певні проміжки часу. Циклічності підлягає планування, складання звітів, контроль тощо.

5. Оптимальне поєднання централізованого регулювання керованою підсистемою з її саморегулюванням. Життя безперервне і безперервно треба контролювати і поведінку об'єкта управління, який весь час прагне вириватися з-під опіки.

З урахуванням останньої обставини важливим принципом менеджменту варто вважати оптимальне поєднання централізації й децентралізації.

6. Врахування особистих якостей працівника та громадської психології. Цей принцип тісно пов'язаний з іншими принципами, без яких саморегулювання неможливе, бо вони знаходяться в основі прийняття самостійних рішень.

7. Відповідність прав, обов'язків і відповідальності. Це один з найважливіших принципів управління. Надлишок прав порівняно з обов'язками веде до управлінського свавілля; недостача ж їх паралізує ділову активність, бо вияв надлишкової активності може призвести до значних неприємностей. 8. Забезпечення спільної зацікавленості всіх учасників управління в досягненні цілей фірми. Досягається шляхом мотивації, заохочення, а також максимального залучення виконавців у процес підготовки рішень на всіх стадіях роботи над ними.

9. Забезпечення змагання учасників управління. Мова йде не лише про прагнення виконати краще від інших доручену справу, що має всебічно стимулюватися керівництвом, а й про необхідність заохочувати конкуренцію при заміщенні посад у сфері управління.