Основні суб’єкти страхового ринку

Продавці страхових послуг

Покупці страхових

послуг, -

страхувальники

Прямі страхові

посередники:

агенти; брокери

Рис. 1.1. Головні суб’єкти страхового ринку

Категорію продавців складають страхові і перестрахові компанії, об'єднання страховиків.

В якості покупців виступають страхувальники - фізичні або юридичні особи, які виявили бажання оформити договір страхування з тим чи іншим продавцем.

На страховому ринку роль страхових посередників у реалізації страхових послуг є настільки важливою, що їхня діяльність у країнах Євросоюзу вже давно отримала законодавче унормування. Наразі вона регламентується Директивою 2002/92/ЄС Європейського парламен­ту і Ради «Про страхових посередників» від 9 грудня 2002 року.

Відповідно до Директиви страховий посередник - це «будь-яка фізична чи юридична особа, яка здійснює страхове посеред­ництво на платній основі, за винагороду».

Розвиток в Україні ринку класичного страхування має супро­воджуватися зростанням ролі страхового посередництва у реалізації страхових послуг.

Страхових посередників зазвичай поділяють на дві категорії:

• страхові агенти;

• страхові брокери.

Розбіжності між ними можна сформулювати таким чином.

1. Брокер має бути зареєстрований як суб'єкт підприємниць­кої діяльності, й у багатьох країнах його діяльність ліцензується. Агент не потребує реєстрації та ліцензування.

2. Будучи суб'єктом підприємницької діяльності, брокер на ринку діє від свого імені, виконуючи при цьому головним чином доручення страхувальника (шукає для страхувальника потрібну страхову компанію, виходячи з його потреб). Діяльність страхо­вих брокерів позбавляє західних страховиків проблем пошуку страхувальників і спілкування з ними, дає змогу економити час і гроші, оскільки складні моменти та спеціальні вимоги щодо реалізації певних страхових послуг, які вимагають спеціальних знань і докладного обговорення, страховику набагато простіше вирішу­вати з брокерами. Це дає можливість швидко укладати найсклад­ніші договори, що загалом позитивно позначається на інтенсивності страхових операцій та рівні обслуговування страхувальників.

Агент діє не від свого імені, а від імені та за дорученням стра­ховика — переважно страховика єдиного. Такий агент називається «одномандатним агентом». Але існують й інші категорії агентів, які діють на користь певного кола страховиків, спеціалізуючись на якомусь одному або декількох близьких видах страхування. Такі агенти називаються «багатомандатними агентами». Вони поширені, наприклад, на страховому ринку Канади.

3. Страхування для брокера є основним, єдиним заняттям. Страховий агент майже завжди має якусь іншу спеціальність або рід діяльності (наприклад, це може бути пенсіонер, студент, бухгал­тер тощо; агентські функції можуть виконувати туристичні фірми, станції технічного обслуговування автомобілів, банки, відділення зв'язку, транспортні організації тощо) й здійснює страхування паралельно зі своєю основною справою. Тобто для агента зазви­чай страхування - це супутній вид діяльності.

4. З огляду на те, що страхування для брокера - це його бізнес, він має бути фахівцем у своїй справі: йому необхідні спеціа­льні професійні знання. Від нього страхувальник може отримати незалежну консультацію з широкого кола питань. Наприклад, він порадить, яке страхове покриття потрібне страхувальнику; в якій страховій компанії, виходячи з вимог страхувальника, йому кра­ще застрахувати свій ризик; які існують ціни щодо такого стра­хування; які є обмеження й винятки; які пільги він може отрима­ти. Брокер роз'яснює страхувальникові його права та обов'язки за умовами договору, процедуру задоволення претензій і розслі­дування страхової події. Він володіє інформацією щодо стану ринків певних видів страхових послуг та орієнтує страхувальника на прийняття оптимальних рішень.

Для агента професійні знання в такому обсязі не є обов'язко­вими, потрібен їх «необхідний та достатній» мінімум відповід­но до конкретних видів страхування, якими займається певний агент. Він так само може консультувати страхувальника, але з обмеженого кола питань і стосовно страхових продуктів «сво­го» страховика.

5. Брокер через свій особливий професійний статус здебіль­шого обслуговує страхові інтереси юридичних осіб. Ризики юри­дичних осіб є великими, складними, дорого вартісними, індивідуалізованими, вони потребують створення специфічних програм страхового покриття.

Все це пояснює, чому на найбільш розвинених страхових рин­ках найбільша частка страхових послуг надається саме через страхових брокерів. У багатьох випадках брокери пропонують повноцінні послуги великим корпораціям. Страхові премії вимі­рюються мільйонами доларів, а послуги, які надають брокери, поширюються далеко за межі простого зведення страхувальників зі страховиками: брокери можуть оформляти від імені страхува­льника заяви щодо страхування, складати тексти страхових угод, проводити дослідження ризику, надавати інформацію щодо стра­хових тарифів, здійснювати послуги з ризик-менеджменту тощо.

Деякі промислово-фінансові групи на Заході створюють влас­ні брокерські компанії, які діють в інтересах своєї групи. Величе­зне значення відіграють брокери для відомої англійської корпо­рації «Lloyd's», де, власне, й виникла ця професія, сформувався цей вид посередницької діяльності. Синдикати «Lloyd's» узагалі не укладають договорів страхування зі страхувальниками, а діють виключно через страхових посередників — акредитованих при «Lloyd's» страхових брокерів (так званих «брокерів Ллойда»).

Агент обслуговує здебільшого страхові інтереси громадян, укладаючи стандартні страхові угоди й продаючи страхові поліси з масових видів страхування. Цей процес має назву «аквізиція», а страхові агенти, які страхують ризики громадян, — «аквізитори». Діяльність страхових агентів може здійснюватися як безпосередньо, так і через систему генеральних агентств. Безпосередній зв'язок зі страховиком кожного окремого страхового агента — це най­простіша форма таких відносин.

Складнішою формою є так звана система генеральних агентств, яка є зараз переважаючою на захі­дних страхових ринках. Вона зазвичай будується за територіально-адміністративною ознакою: у потрібних страховику адміністра­тивних пунктах створюється 1-2 генеральних агентства, роботу яких організують генеральні агенти. Вони набирають собі штат агентів, проводять навчання, визначають зону їхньої діяльності з обслуговування страхувальників.

З розширенням охоплення стра­хового поля агенти можуть залучати субагентів і спрямовувати їхню діяльність. Отже, вибудовується така вертикаль продажу стра­хових послуг: генеральний агент — агент — субагент.

Переваги цієї системи полягають в її гнучкості та мобільності. Страхова компанія має змогу забезпечити свою присутність майже на всій території країни без зайвих витрат на утримання філій і предста­вництв за допомогою мережевого маркетингу.

6. Страхові посередники, як і будь-які посередники, отриму­ють за свої послуги винагороду від страховика у вигляді комісій­них. Комісійні установлюються у певному відсотку від зібраних посередниками страхових премій. Цей відсоток коливається за видами страхування залежно від їх трудомісткості. Але брокер­ська комісія зазвичай є набагато вищою, ніж комісійні страхового агента. Неоднаковим є й її економічний зміст.

Для страхового брокера комісія — це його дохід як суб'єкта підприємницької ді­яльності. Для страхового агента це — форма заробітної плати. В Україні діяльність страхових агентів і страхових брокерів регулюється Законом України «Про страхування»; Постановами Кабінету Міністрів України № 1523 від 18.12.96. «Про провадження діяльності страховими посередниками» і № 747 від 29.04.99. «Про впорядкування діяльності страхових брокерів»; відповід­ними розпорядженнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

Страховими агентами законодавство України визнає громадян або юридичних осіб, які діють від імені та за дорученням страховика й виконують частину його страхової діяльності, а саме:

• укладають договори страхування;

• отримують страхові премії;

• виконують роботи, пов'язані зі здійсненням страхових виплат.

Юридичним підґрунтям відносин між страховиком і страхо­вим агентом є договір доручення, який укладається між ними. Страхові агенти виступають на ринку як представники страхови­ка, діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі за­значеного договору доручення.

Страховими брокерами законодавство ви­знає юридичних осіб або громадян, зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють за винагороду по­середницьку діяльність у страхуванні від свого імені. Вони ма­ють бути внесені до Державного реєстру страхових та перестрахових брокерів, який веде Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, та щоквартально звітувати перед цією Комісією.

Посередницька діяльність брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і включає:

• консультування;

• експертно-інформаційні послуги;

• роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконан­ням (супроводом) договорів страхування та перестрахування, в тому числі щодо урегулювання збитків;

• інші посередницькі послуги у страхуванні та перестраху­ванні за переліком, установленим Державною Комісією з регу­лювання ринків фінансових послуг.

Юридичним підґрунтям брокерської діяльності є брокерська угода з особою, яка має потребу у страхуванні в якості страхува­льника (тобто зі страхувальником, якщо йдеться про договори страхування або перестрахувальником, якщо йдеться про догово­ри перестрахування).

Страховими брокерами можуть бути як юридичні особи, так і громадяни, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяль­ності.

Перестраховими брокерами можуть бути лише юридич­ні особи.

Законодавство дозволяє одній і тій самій юридичній особі од­ночасно здійснювати діяльність як страхового, так і перестрахо­вого брокера, але за умов, що вона виконує установлені законо­давством вимоги щодо проведення цих видів діяльності. Існують певні законодавчі обмеження фінансового характеру щодо страхових посередників.

Брокери - юридичні особи мають право одержувати та перека­зувати сторонам страхової угоди страхові премії та страхові ви­плати (за угодою зі страхувальником) або перестрахувальником. Брокери - фізичні особи такого права не мають.

Оскільки страховий брокер зобов'язаний забезпечити укладання договору страхування на найбільш вигідних для страхувальника умовах, тобто бути незацікавленим і неупередженим щодо вибо­ру того чи іншого страховика, керуючись лише прагненням най­більш повно догодити страхувальникові, законодавство для за­охочення таких дій брокера установлює, що частка страхових премій, зібрана страховим брокером на користь якогось одного страховика, не може перевищувати 35% загальної суми страхо­вих премій, зібраних цим страховим брокером протягом року.

З метою забезпечення ліквідності операцій страхового броке­ра розмір отримуваних ним страхових премій протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розміру сплаченого статутно­го капіталу страхового брокера.

Страхові брокери й страхові агенти - юридичні особи мають право отримувати страхові премії, якщо вони забезпечують на­брання чинності договором страхування не пізніше одного робо­чого дня після отримання ними страхових премій. В іншому разі вони не мають права отримувати страхові премії.

Страхові агенти - юридичні особи, які отримують страхові пре­мії, зобов'язані перераховувати ці кошти на рахунок страховика впродовж двох робочих днів після їх отримання. Крім того, вони мають щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих страхових премій.

Посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками поки що не допускається. Це обмеження не поширюється на договори перестрахування. Вони можуть укладатися за допомогою брокерів не лише з перестраховиками-резидентами, а й з перестраховиками-нерезидентами.

Страхові або перестрахові брокери, які є нерезидентами, мо­жуть надавати страхові послуги лише через постійні представни­цтва (філії) в Україні, які мають бути зареєстровані як платники податків і включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів. При цьому страхові брокери-нерезиденти можуть надавати посередницькі послуги з перестраховування ри­зиків на території України у нерезидентів на підставі доручень перестрахувальників-резидентів. Усі ці вимоги страхова компанія має враховувати, використо­вуючи страхових посередників як канал реалізації страхових послуг.

До суб'єктів страхового ринку також відносяться товариства взаємного страхування, орган державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (сюрвеєри, андерайтери), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери), страхові бюро (моторне, морське, авіаційне) та Ядерний страховий пул.

Страховий ринок передбачає самостійність суб'єктів ринкових відносин, їхнє рівноправне партнерство, розвинену систему зв'язків між ними. Він забезпечує органічний зв'язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у страховій послузі, яка пропонується на ринку.

Серед економічних законів, що функціонують на страховому ринку та визначають, які страхові послуги потрібні потенційним страхувальникам, формують ціну на ці послуги, є:

• Закон попиту та пропозиції;

• Закон вартості;

• Закон конкуренції.

Основний принцип ринкової економіки полягає в тому, що вільна гра попиту та пропозиції стимулює виникнення таких страхових послуг, які необхідні потенційному страхувальнику.

Свобода ціноутворення виражається в тарифних ставках на ті чи інші страхові послуги та створює умови для конкуренції між страховиками, які повинні знаходитися в постійному пошуку нових клієнтів, удосконаленні форм і методів страхового обслуговування. Приватна власність, породжуючи конкуренцію, впливає на закон вартості через ціну, яка є сигналом, що надає інформацію про умови на страховому ринку.

Страховий ринок представляє діалектичну єдність двох систем - внутрішньої системи та зовнішнього оточення. Вони взаємодіють одна з одною і чинять взаємний вплив. Внутрішня система повністю може керуватися страховиком.

Зовнішнє оточення ринку - це система взаємодіючих сил, які оточують внутрішню систему. Страховик планує і впроваджує свою ринкову діяльність в умовах зовнішнього оточення, яке в свою чергу складається з перемінних, на які страховик може вплинути (ринковий попит, конкуренція, «ноу-хау» страхові послуги тощо) та змінних, на які страховик не має можливості вплинути (державно-політичне оточення, соціально-етичне оточення, кон'єктура світового страхового ринку).