3. Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів

Страхування відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації транспортного засобу, посідає особливе місце серед численних видів страхування відповідальності і є найбільш популярне. Призначення цього виду страхування полягає в одночасному виконанні двох основних завдань:

1. Забезпеченні потерпілим відшкодування збитку, нанесеного власником засобу транспорту під час його експлуатації.

2. Охороні економічних інтересів специфічної групи страхувальників – власників автотранспорту.

Обов’язкова форма здійснення цього виду страхування зумовлюється тим, що:

• транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, тому ймовірність потрапити в ДТП дуже велика;

• такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства та мають масовий характер;

• великі суми коштів, необхідні для відшкодування збитку постраждалим від ДТП, розподіляються між усіма власниками транспортних засобів, що дозволяє зменшити страхові внески.

Вперше цей вид страхування в Україні було запро­ваджено 1 січня 1996 року на підставі Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвердженого Постановою КМУ від 28.09.1996 за № 1175. Дія положення поширюва­лась на нерезидентів та резидентів - власників транспортних за­собів (автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, приче­пи, напівпричепи та мотоколяски), що експлуатують їх на вулич­но-дорожній мережі загального користування, за винятком транспортних засобів, власники яких застрахували цивільну відповіда­льність у державах, з уповноваженими організаціями зі страху­вання цивільної відповідальності власників транспортних засобів яких Моторне (транспортне) страхове бюро уклало угоду про вза­ємне визнання договорів такого страхування. Транспортні засоби резидентів-власників підлягають державній реєстрації та обліку в органах Державтоінспекції МВС.

Від 1 квітня 2005 року набув чинності Закон № 1961- IV „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності вла­сників наземних транспортних засобів", прийнятий Верховною Радою України 1 липня 2004 року.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідаль­ності є страхувальники, страховики (страхові організації), Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) і треті особи - юридичні та фізичні особи, яким заподіяна шкода транспортним засобом вна­слідок дорожньо-транспортної пригоди.

Страхувальниками даного виду страхування є юридичні особи та діє­здатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страху­вання відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації ТЗ. Такі ТЗ називають забезпеченими.

Об'єктом страхування відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду заподіяну третім особам унаслідок ДТП, а саме:

► життю або здоровю фізичних осіб;

► майну фізичних та юридичних осіб.

Відшкодуванню страховиком підлягає шкода, заподіяна третій особі під час руху транспортного засобу, якщо має місце причинний зв'язок між рухом транспортного засобу і заподіяною ним шкодою.

Страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність страхувальника.

Відповідно до Закону № 1961, укладаються такі види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів:

1) внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

2) договір міжнародного обов'язкового страхування цивіль­но-правової відповідальності.

Договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка", що визнається і діє в цих країнах. Такий сертифікат повинен мати також власник ТЗ, зареєстрований в іншій країні під час в'їзду на територію України. У разі відсутності «Зеленої картки» зарубіжний гість має укласти внутрішній договір на умовах, які діють в Україні.

«Зелена картка» – це страховий поліс цивільної відповідальності власників транспортних засобів, що визнається усіма державами-членами міжнародної системи «Зелена картка». Міжнародна система «Зелена картка» почала діяти з 01.01.1953 р. як система економічного захисту третьої сторони, яка постраждала внаслідок ДТП, скоєного водієм-іноземцем на зарубіжній території, назву ж отримала за кольором страхового поліса. Кількість учасників системи складає 45 країн у тому числі Україна з 1997 року. Страховий поліс, що виданий у будь-якій країні – члені угоди «Зелена картка», дійсний на території усіх країн, що приєдналися до цієї угоди.

Внутрішні договори страхування діють виключно на терито­рії України. Існує три типи внутрішніх договорів.

Договір першого типу передбачає страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах.

Договір другого типу – страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу або одного із транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування.

Договір третього типу – страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі.

Страхувальник має право вибору терміну страхування (від одного місяця до одного року) та страховика для укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відпові­дальності має бути укладений протягом трьох робочих днів з дня державної реєстрації транспортного засобу.

Законом № 1961 визначено, що обов'язковий ліміт відпові­дальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відпо­відно до умов договору страхування.

Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну по­терпілих, становить 50000 грн. на одного потерпілого. У разі коли загальний розмір шкоди за одним страховим ви­падком перевищує п'ятикратний ліміт відповідальності страхови­ка, відшкодування кожному потерпілому пропорційно змен­шується.

Розмір безумовної франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної май­ну потерпілих, установлюється за бажанням страхувальника і не може перевищувати 2% від ліміту відповідальності страховика, в ме­жах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шко­ду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 100000 грн. на одного потерпілого.

Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров'ю по­терпілих, не застосовується. Розміри лімітів відповідаль­ності страховика мають переглядатися Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.

Страхові платежі страховики визначають на підставі базово­го платежу та коригуючих коефіцієнтів. Базовий платіж та коригуючі коефіцієнти розраховуються МТСБУ актуарним методом на основі статистичних даних та рів­ня збитковості даного виду страхування в цілому по галузі за останній розрахунковий період, який становить не менше як один рік, та затверджуються Державною комісією з регулювання рин­ків фінансових послуг.

Для заохочення безаварійної експлуатації транспортних засо­бів, при укладанні договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності більше ніж на півроку, страховики ма­ють право застосовувати коефіцієнт страхових тарифів залежно від наявності чи відсутності страхових випадків з вини осіб, від­повідальність яких застрахована в період дії попередніх аналогі­чних договорів (бонус-малус).

Бонус-малус – система надбавок або знижок до базової ставки страхового тарифу, за допомогою якої страховик коригує страхову премію залежно від того, чи були страхові ви­падки по відношенню до об'єкта страхування в певному проміжку часу.

Крім того, страхові компанії застосовують інші типи коригу­вальних коефіцієнтів, що в кінцевому підсумку суттє­во впливає на величину страхового платежу. Але максимальний розмір страхового платежу з урахуванням коригувальних коефі­цієнтів не може перевищувати більше ніж у три рази або бути меншим ніж 50% базової ставки, до якої застосований коригувальний коефіцієнт. Учасники бойових дій, інваліди першої групи, які особисто керу­ють транспортними засобами, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної при­годи, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ.

За умови страхування не більше одного транспортного засо­бу з робочим об'ємом двигуна до 1600 куб. см включно розміри страхових платежів за договорами обов'язкового страхування ци­вільно-правової відповідальності власників наземних транспорт­них засобів - пенсіонерів - громадян України та інвалідів другої гру­пи, які особисто керують такими транспортними засобами, ста­новлять 50% розміру базового платежу з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, наведених у Законі № 1961.

Якщо в договорі страхування зазначено кілька осіб, відповідальність яких застрахована, то під час розрахунку страхового платежу застосовується коефіцієнт, що відповідає особі, яка має найменший водійський стаж.

Розміри страхових платежів щодо „Зеленої картки" не є предметом регулювання Законом № 1961. Вони визначені Поста­новою Кабінету Міністрів України № 5 від 06 січня 2005 року „Про установлення розміру страхових платежів за міжнародними договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відпо­відальності власників наземного транспорту".

Розрахунок страхових платежів за додатковими договорами страхування цивільної відповідальності власників зареє­строваних в Україні транспортних засобів проводиться залежно від типу транспортного засобу, терміну дії договору страхування та краї­ни, на територію якої поширюється дія договору страхування. У разі укладення додаткового договору страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу, дія якого поширюється на всі країни, що є членами „Зеленої картки", застосовуються страхові платежі, які обчислюються множенням на офіційний обмінний курс гривні на євро, установлений Національним банком на дату укладення договору.

У разі настання страхового випадку учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладно­го, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика.

Особа, що має право на виплату страхового відшкодування, подає страховикові (або якщо страховик невідомий – МТСБУ) відповідну заяву, довідки про дорожньо-транспортну пригоду, до­відки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про установлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) в разі її виникнення, інші документи, які мають відношення до даної до­рожньо-транспортної пригоди, завірені в установленому порядку.

Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком документів або в терміни та в обсягах, визначених рішенням суду. Якщо потерпілими є юридичні особи, то їм відшкодовується шкода, що завдана лише майну.

Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому чис­лі моральна шкода), пов'язана:

• з лікуванням потерпілого;

• з тим­часовою втратою працездатності потерпілим;

• зі стійкою втратою працездатності потерпілим;

• зі смертю потерпілого.

У зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунто­вані витрати, які пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповід­ному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів.

Витрати, пов'язані з лікуванням потерпілого в іноземних державах, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено зі страховиком чи МТСБУ. Зазначені витрати мають бути підтверджені документально відповідним медичним закладом.

У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності по­терпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездат­ності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах:

1) для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим до­говором) - не отримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю;

2) для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, – не отримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною;

3) для непрацюючої повнолітньої особи - допомога в розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, установленої чинним законодавством.

Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних роз­рахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний до­хід з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попе­редній до настання страхового випадку календарний рік та дохід протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі.

У зв'язку зі стійкою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються доходи, що не отримані ним у результаті стійкої втрати потерпілим працездатності (інвалідності), які не відшкодо­вуються за рахунок іншого обов'язкового виду страхування. Страхове відшкодування за шкоду, пов'язану зі стійкою втра­тою працездатності, виплачується не рідше ніж один раз на місяць до відновлення працездатності потерпілого.

За умовами договору або за поданням потерпілого до страхо­вика та за погодженням зі страховиком страхове відшкодування може бути виплачене у вигляді одноразової компенсації.

Якщо потерпілий, який навчається на денному (очному) від­діленні закладу освіти, в результаті стійкої втрати працездатності не має можливості продовжувати навчання на денному (очному) відділенні, то страховик чи МТСБУ оплачують його навчання на заочному відділенні акредитованого закладу освіти України. Якщо потерпілий, у якого настала стійка втрата працездатно­сті, має можливість освоїти одночасно нову професію з метою отримання доходів від праці, яка сумісна з його теперішнім ста­ном здоров'я, страховик чи МТСБУ оплачують його професійну освіту, що відповідає освіті того ступеня, яка була в потерпілої особи на момент дорожньо-транспортної пригоди. Потерпілим, які на момент настання страхового випадку не отримували доходів у зв'язку зі стійкою втратою працездатності, відшкодовуються витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпі­лого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням та доглядом у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів.

Право на отримання відшкодування за шкоду, пов'язану зі смертю потерпілого, мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого, та особи, які взяли на себе витрати з поховання.

У зв'язку зі смертю годувальника в результаті дорожньо-транспортної пригоди право на страхове відшкодування мають:

• діти (в тому числі усиновлені) - до досягнення ними повноліття;

• непрацездатна вдова (вдовець), непрацездатні батьки – до відновлення ними працездатності, а також працездатна вдова (вдовець), якщо в сім'ї є діти віком до восьми років;

• інші члени сім'ї, які знаходилися на утриманні потерпілого.

Страхове відшкодування виплачується, якщо смерть по­терпілого в результаті дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком такої дорожньо-транспортної пригоди. У зв'язку зі смертю годувальника відшкодовується частина не отриманих доходів потерпілого, яка кожному утриманцю на­лежала б при його житті, за вирахуванням пенсій, наданих утри­манцям внаслідок втрати годувальника. Порядок вирахування відшкодування утриманцям визначає Кабінет Міністрів України. Витрати на поховання мають бути обґрунтовані та відшкодовуються при наданні страховику оригіналу свідоцтва про смерть та документів, які підтверджують такі витрати.

Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної приго­ди майну третьої особи, – це шкода, що пов'язана з:

• пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного за­собу;

• пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

• пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

• проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;

• пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здо­ров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

• евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремон­том транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, установленому Уповноваженим органом, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи за­конного користувача транспортного засобу, який керував транс­портним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транс­портний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на сто­янку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. При відшкодуванні збитків майну третіх осіб враховується франшиза.

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливий чи економічно необґрунтований та власник транспортного засобу згоден з визнанням його фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведе­ною відповідно до законодавства, витрати на ремонт транспорт­ного засобу перевищують вартість транспортного засобу до до­рожньо-транспортної пригоди. Якщо власник транспортного засобу не згоден визнати транспортний засіб фізично знищеним, то йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати по евакуації транспортно­го засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Вказані суми страхового відшкодування виплачуються за кожним страховим випадком, виниклим у період дії договору в межах сумарного ліміту відповідальності страховика – 76500 грн. У випадку коли виплачена сума перевищує 76500 грн. дія договору припиняється.

Якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, від­шкодування шкоди виплачується в розмірі, який відповідає вар­тості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратах з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи МТСБУ.

Страхова компанія не відшкодовує шкоду:

1) заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону;

2) заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, заподіяну життю та здоров'ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив до­рожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 ст. 7 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР);

3) заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду;

4) заподіяну при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи для участі в офіційних змаганнях;

5) яка прямо чи опосередковано викликана, чи якій сприяли іонізуюча радіація, викликане довільним ядерним паливом радіоактивне отруєння, радіоактивна, токсична, вибухова чи в іншому відношенні небезпечна властивість довільної вибухової ядерної сполуки чи її ядерного компонента;

6) шкоду, пов'язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу;

7) заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів з кош­товних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, різного роду документів, фі­лателістичних, нумізматичних та інших колекцій;

8) заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і гру­пових порушень громадського порядку, військових конфлі­ктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєпри­пасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з дорож­ньо-транспортною пригодою.

Контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється:

• Державтоінспекцією МВС України при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

• органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.

Верховна Рада затвердила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплат страхового відшкодування», який набув чинності з 18 вересня 2011 року. Цим документом у вітчизняну практику вводиться поняття Європротоколу.

За своїми формою і суттю Європротокол - це лише офіційне повідомлення страхових компаній про ДТП, складене і підписане особисто його учасниками, які застрахували свою відповідальність на умовах обов’язкового страхування громадянської відповідальності власників транспортних засобів. Його поява в Україні пов’язана з наближенням Євро-2012. Він дасть змогу водіям оформляти ДТП, не передбачаючи обов’язкової участі ДАІ.

Однак складання Європротоколу можливо тільки за певних умов, до яких слід віднести:

• за участю лише забезпечених транспортних засобів, тобто за наявності страхового полісу обов’язкового страхування гражданської відповідальності власників транспортах засобів в усіх учасників ДТП;

• за умови відсутності травмованих (загиблих) людей;

• за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння;

• за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Бланк Європротоколу буде надаватися страхувальнику одночасно зі страховим полісом.

Що нам дає впровадження Європротоколу? З одного боку це плюс: водії транспортних засобів після складення европротоколу мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди – це значна економія часу. Однак слід зазначити особливості нашого менталітету. Можливі домовленості між страхувальниками, які інколи спробують видавати окремі випадки за страхові. Тому щоб звести до мінімуму дані хитрості громадян установлено ліміт виплати. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати 10000 грн.