3. Страхування ризику непогашення кредитів

Одним із важливих видів ризиків у фінансово-госпо­дарській діяльності є кредитний ризик, пов'язаний з можливіс­тю невиконання підприємством своїх фінансових зобов'язань перед банками, іншими кредиторами чи інвесторами в резуль­таті використання для виробничо-господарської чи іншої дія­льності позик.

Причинами страхування фінансових (грошових) кредитів є ризик банкрутства боржника, відмова від платежу в обумовлений термін. Такі ризики зазвичай пов'язані з погіршенням конкурент­них позицій на ринку підприємства, яке отримало кредит, не­сприятливою економічною кон'юнктурою, некомпетентністю ке­рівництва підприємства тощо.

До основних видів страхування фінансових (грошових) креди­тів належить:

• страхування ризику непогашення кредитів як юридичними, так і фізичними особами;

• страхування відповідальності позича­льника за непогашення кредитів;

• страхування інвестицій тощо.

Страхувальниками зі страхування ризику непогашення кредитів виступають установи банку або інші кредит­ні установи (зокрема, кредитні спілки), які можуть укласти договори страхування ризику непогашення всіх наданих кредитів або окремо взятих кредитів.

За страхування ризику непогашення кредитів, виданих юридичним особам, об'єктом, що підлягає страхуванню, як і за страхування товарних кредитів, є відповідальність всіх або деяких позичаль­ників перед банком за своєчасне та повне погашення кредитів і відсотків. Страхувальник може застрахувати суму виданого кре­диту з відсотками або лише суму основного боргу. Доцільно страхувати суму кредиту з відсотками кожного позичальника окремо, але слід враховувати, що під час страхування всіх креди­тів досягається автоматизм відповідальності страхової організації, що є вагомим фактором гарантії повернення кредитів, до того ж за такими договорами установлюється більш пільгова тарифна ставка.

Термін страхування:

• при укладанні договору страхування ризиків усіх наданих кредитів – один рік;

• при укладанні договору страхування ризиків окремого кредиту – термін наданого кредиту.

Страхова сума установлюється пропорційно визначеній у до­говорі страхування відповідальності страховика, виходячи з усієї суми заборгованості (включаючи відсотки за використання кре­диту, якщо таке буде зазначено в договорі страхування). За страхування ри­зику непогашення кредитів усіх позичальників страхова сума збільшується на суму кредитів, виданих після укладення догово­ру страхування, якщо страхувальник сплатить за цими кредитами страхові платежі. У цьому разі страхова сума визначається, вихо­дячи із суми заборгованості на визначену дату без урахування кредитів з простроченою заборгованістю.

Страхові компанії можуть приймати у страхування суму заборгованос­ті з відсотками за нею як з урахуванням франшизи так і без франшизи. Можливим є варіант прийняття у страхування суми кредиту або певного відсотку від суми основ­ного боргу без урахування розміру відсотків. Воднораз найчастіше страхові компанії укладають договори страхування ризику неповернення кредиту з урахуванням франшизи, яка може складати 5–10% суми неповерненого боргу, на страхову суму, що складає 50–90% суми позики з відсотками за нею.

Тарифна ставка залежить від терміну страхування, причому при страхуванні ризику непогашення всіх наданих кредитів, вона більш низька, ніж при страхуванні окремо наданих кредитів. У залежності від ступеня ризику в кожному конкретному випадку, ставки страхових платежів можуть бути знижені або підвищені, шляхом застосування відповідних коефіцієнтів.

Відповідальність страховика виникає тоді, коли страхуваль­ник не отримав обумовлену кредитним договором суму впро­довж визначеного часу після настання терміну платежу, передба­ченого кредитним договором (найчастіше від 10 до 30 днів залежно від місця знаходження позичальника) або терміну, уста­новленого банком у разі невиконання позичальником умов кре­дитного договору (таке страхування в останньому випадку дає можливість отримати кошти не лише в обумовлений договором термін, а й у більш ранні терміни, установлені в договорі як санкція, наприклад за порушення цільового призначення кредиту тощо). Межа та термін настання відповідальності страховика установлюються договором страхування.

Виплата страхового відшкодування проводиться за пропорційною системою страхового забезпечення, тобто виплачується такий відсоток від суми несплаченого боргу (основний борг плюс відсотки за користування позичкою), який страхова сума займає від суми наданого кредиту плюс відсоток по ньому.

Страховик зобов'язаний виплатити належне страхувальнику страхове відшкодування впродовж часу, зазначеного в договорі (зазвичай це 15–30 днів). Після виплати банку страхового від­шкодування останній передає страховику право вимоги відшко­дування збитків, спричинених боржником у межах виплаченого банку страхового відшкодування. Банк, своєю чергою, зобов'я­заний передати страховику документи, необхідні для реалізації права вимоги.

Досвід страхування таких ризиків в Україні свідчить, що неврегульованість відносин між страховою компанією та банком у питаннях відшкодування та регресу гальмує нині подальший роз­виток цього виду страхового захисту. Проте вже існують дієві тандеми страховика та банку в процесі страхування кредитних ризиків («Аваль» і СК «Еталон», Промінвестбанк та ACT «Век­сель», банк «Форум» і СК «Провіта», «ВАБАНК» і страхова гру­па «Лідер» тощо).

Сьогодні в Україні динамічно розвивається страхування банками споживчих кредитів – кредити фізичним особам на споживні по­треби, тобто для невиробничого споживання. Основними при­чинами неповернення фізичними особами кредитів банкам є за­звичай смерть позичальників, позбавлення їх можливостей отри­мувати повноцінний, регулярний дохід через повну або часткову втрату працездатності та втрата постійного місця роботи.

При цьому слід враховувати, що банки під час відпрацювання договорів страхування споживчих кредитів не обмежуються ли­ше вищезазначеними ризиками. Зазвичай споживчі кредити стра­хуються від непогашення позичальником з будь-якої причини. Таку практику запроваджують у роботі з банками майже всі банківські страхові компанії (компанії, створені й контрольо­вані банками).

За страхування споживчих кредитів страхувальником є банк чи ін­ша кредитна установа. Наявність страхового забезпечення є не­обхідною (але не обов'язковою) умовою укладання кредитної угоди. За кредитування працівників великих підприємств банки можуть, наприклад, додатково вимагати від підприємства надан­ня гарантії за виданими працівникам кредитами або поруки двох колег фізичної особи – позичальника.

Під час формування страхових тарифів, що застосовуються у цьому виді страхування, враховуються надійність позичальника, місце його роботи (наприклад, для працівників пріоритетних клі­єнтів банків тарифи можуть бути значно меншими тих, що установлюються для клієнтів, які не відносяться до останніх – 2–3% і 4–6% відповідно), термін кредитування, об'єкт купівлі тощо. Розмір тарифів на ринку складає 2–7% у різних страхових ком­паніях, залежно від категорії позичальників.

Страхові компанії в процесі проведення страхування спожив­чих кредитів і страхування кредитів юридичним особам постійно зіштовхуються з проблемами, що виникають під час такого стра­хування, а саме:

• висока збитковість операцій страхування;

• труднощі під час реалізації права регресу;

• неготовність більшості страховиків проводити докладне та кваліфіковане розслідування страхових випадків;

• зниження пильності банківських установ щодо оцінювання кредитоспроможності позичальника, оскільки ризик неповернен­ня кредиту застрахований і в будь-якому разі банк повертає собі кошти тощо.

За цих умов усе більшого значення набуває тісна взаємодія страховика та банку щодо установлення платоспроможності по­зичальника та подальшого супроводження споживчого кредиту й проведення ефективної претензійно-позовної роботи з недобро­совісними позичальниками.