5. Страхування відповідальності товаровиробника

Розвиток техніки, нових технологій у XX-ХХІ століттях сприяють масовому виробництву значної кількості товарів, а підвищення життєвого рівня населення спонукало до їх придбання та викори­стання. А оскільки кінцевий продукт сьогодні – це результат проходження багатьох процесів, етапів (проектування, обробіток, виготовлення тощо), то на кожному з них існує небезпека виго­товлення неякісного товару. Причини виникнення збитків можуть бути пов'язані з помилками під час проектування проду­кції, її виробництва, а також з використанням недоброякісної си­ровини, матеріалів, зі складанням інструкцій та роз'яснень з ви­користання продукції тощо.

За серійного виробництва шкода, завдана бракованим про­дуктом, спричиняє значну кількість позовів. І свідченням цьо­го є щорічне стійке їх зростання. Тому страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції є досить поширеним у світі і ґрунтується на нормах міжнародного права.

Через збільшення останні­ми роками таких позовів і розмірів виплат зростає необхід­ність охоплення все більшої кількості товаровиробників цим видом страхування. Міжнародними промисловими і торговельними контрактами наявність поліса страхування відповідальності товаровиробника розглядається як обов’язкова умова допуску даного товару на ринок більшості розвинених країн світу.

В Україні даний вид страхування почав розвиватися недавно – після уведення в дію Закону України «Про захист прав споживачів» і проводиться тільки у добровільній формі.

Метою цього страхування є:

1) захист підприємства від фінансових втрат, пов’язаних з компенсацією шкоди, заподіяної споживачам його продукції в разі висування останніми претензій;

2) захист майнових інтересів постраждалих осіб, пов’язаних зі шкодою через вживання ними неякісних товарів, продукції з дефектами.

Страхування відповідальності товаровиробника є вигідним для виробника, споживача продукції (робіт і послуг), а також для держави як останньої інстанції в управлінні якістю продукції.

Споживачі внаслідок страхування отримають додаткові гара­нтії реалізації їх прав щодо відповідної якості продукції за рахунок своєчасних виплат страхового відшкодування внаслідок страхо­вих подій.

Виробники (продавці), отримуючи страховий захист, звіль­няються від тягаря виплат компенсацій, пов'язаних із спричи­ненням шкоди внаслідок використання, споживання дефектної продукції.

Зацікавленість держави насамперед полягає в тому, що стра­ховий захист дасть змогу підвищити конкурентність вітчизняної продукції, обсяг валютної виручки країни та її економічний по­тенціал.

Страхувальниками за страхуванням відповідальності товаровиробника за якість продукції можуть бути товаровиробники – юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми та громадяни, які здійс­нюють підприємницьку діяльність.

Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, по­в'язані з його відповідальністю за шкоду, заподіяну здоров'ю або майну третьої особи (споживача продукції) через вади виготов­леного або реалізованого товару.

Обсяг відповідальності за цим видом страхування зобов'язання страховика сплатити страхове відшкодування настає внаслідок:

• шкоди, заподіяної життю і здоровю споживача продукції;

• майнового збитку, завданого споживачеві продукції через товари, роботи, послуги, надані товаровиробником.

Додатковими ризиками, у страхуванні яких може бути заціка­влений страхувальник, є такі:

• витрати щодо виявлення небезпечних властивостей проду­кції та їх усунення;

• витрати з інформування споживачів щодо небезпечних вла­стивостей продукції, що перебуває в експлуатації;

• витрати, пов'язані з усуненням вад продукції, виявлених упро­довж гарантійного терміну;

• витрати, пов'язані з поверненням продукції.

Страховик несе відповідальність тільки за прямі та ненавмисні збитки, спричинені неякісними, дефектними товарами. Шкода, якої завдано самим товарам не компенсується.

Страховики у договорах конкретно визначають номенклатуру продукції та ризики, що страхуються. При укладенні договору страхування у ньому зазначаються ті види продукції, які можуть бути причиною заподіяння шкоди. А також тара, в якій зберігаються товари, маркіровка й упаковка, оскільки і вони можуть бути причиною ушкоджень. Для визначення ступеня ризику усі товари поділяються на декілька груп за ступенем зростання небезпеки. В окремих випадках страховики можуть обмежуватися тільки ризиками, пов’язаними з дефектом виробничого характеру.

Страхова сума визначається у вигляді ліміту відповідальності й установлюється залежно від розміру товарообігу підприємства за рік на основі даних попередніх періодів.

Страховий тариф залежить від галузі виробництва, характеру діяльності страхувальника (товаровиробник, по­стачальник, продавець), тривалості участі страхувальника у даному бізнесі, виду і терміну зберігання продукції, її упаковки, системи контролю за якістю продукції, умов і місця реалізації (вітчизняний чи зарубіжний ринок), суми позовів щодо страхувальника в попередні роки тощо.

Розмір тарифних ставок варіюється залежно від характеру ді­яльності страхувальника. Страховий ризик товаровиробників за­звичай є більш високим, ніж продавців, оскільки останні можуть у порядку суброгації перекласти відповідальність на виробників.

Договори страхування укладаються, як правило, на термін, що відповідає гарантійному терміну на продукцію даного страховика.

Характерним для цього виду страхування є те, що шкода може виявитися не відразу після вживання споживачем певного товару, а через деякий термін. У зв’язку з цим заяви страхувальників на відшкодування збитків досить часто дуже “розтягнуті” у часі, що породжує проблеми створення відповідних страхових резервів, оцінки ризиків, розрахунку тарифів.