4. Страхування ризиків у виробничому процесі

Успішна комерційна діяльність будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності залежить від безперервного випуску продукції, її продажу або надання послуг. Але випадкові події можуть призвести до перерв у господарській діяльності підпри­ємства. Якщо підприємство має страховий поліс, що покриває збитки, пов'язані з пошкодженням або знищенням майна, то недоотриманий прибуток унаслідок зупинки виробництва через шкоду, завдану майну підприємства, за цим полісом не компен­сується. Такі втрати підприємств відшкодовуються лише за дого­вором страхування від перерв у виробництві.

Страхування на випадок збитків від перерв у вироб­ництві (вимушеного простою техніки й обладнання) – важлива частина підприємницьких ризиків.

Тому за су­часних умов в Україні поширеним стає страховий захист підпри­ємств від перерв у виробництві через пошкодження або знищення майна внаслідок пожежі, вибуху, стихійних явищ. Практика його застосування залежить від виду бізнесу, що веде підприємство, а інколи від оцінки недоотриманого доходу, яка досить складна. В умовах, коли підприємство-страхувальник систематично знижує прибуток, то неможливо адекватно оцінити його фінансові ризики. Крім того, неможливо оцінити ризик перерв у виробництві в тому випадку, коли власне виробництво почалося зовсім недавно.

Цей вид страху­вання є логічним доповненням до страхування основних та оборотних активів, оскіль­ки доволі часто збитки через пошкодження або знищення майна внаслідок подій, обумовлених договором, призводять до перерви у виробництві та втрати підприємством очікуваного прибутку.

Виходячи з цього, і склад страхувальників, і перелік страхових випадків при названих видах страхування може бути однаковим. Разом з тим це не означає їх автоматичного зв'язку. Клієнти можуть укладати договори з обох видів страхування або за одним із них. Економічний інтерес підприємства у проведенні цих двох видів страхування разом очевидний, адже пошкодження або знищення майна внаслідок страхового ви­падку дуже часто призводить до зупинки у виробництві. Втра­ти, які несе підприємство під час зупинки, можуть у кілька ра­зів перевищувати матеріальні збитки. У разі поєднання цих двох видів страхування страхова компанія зацікавлена провес­ти швидше виплати з майнового збитку, оскільки внаслідок їх затримання збільшується термін простою й відповідно зрос­тають виплати за другим договором (страхування від перерв у ви­робництві).

Об'єктом страхування від перерв у виробництві є фінансові втрати під час зупинки, які включають:

– поточні витрати страхувальника з продовження господарсь­кої діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;

– втрату прибутку внаслідок перерви у виробництві.

Обсяг відповідальності за договором страхування від перерв у виробництві ширший, ніж у страхуванні майна підприємств. У разі непередбаченої зупинки виробництва у страхову відповідальність можуть включатись втрати від простою, зумовленого перервами в електро- і газопостачанні, не подачі води, стисненого повітря тощо, причинами яких є аварії, що відбулись не у страхувальника, а у відповідних його постачальників.

Страхова сума у страхуванні від перерв у виробництві вна­слідок знищення або пошкодження майна визначається таким чином, щоб вона покривала недоотримання виручки в розмірі прибутку й поточних витрат страхувальника.

У страхуванні малих підприємств від перерв у виробництві фахівці радять застосовувати спрощену форму визначення стра­хової суми. Отже, страхова сума установлюється в такому розмі­рі, в якому визначається страхова сума зі страхування майна від вогню та інших небезпек. Такий підхід мотивований тим, що су­ми страхового відшкодування, які виплачуються малим підпри­ємствам унаслідок втрати прибутку не надто перевищують ви­плати зі збитків, завданих майну підприємства.

Страхова сума може також установлюватись у розмірі, що до­рівнює показникам випуску продукції за попередній рік.

Термін страхування установлюється за домовленістю сторін, найчастіше це один рік.

Особливістю страхування від простоїв є те, що розмір збитку при цьому значною мірою залежить від тривалості вимушених зупинок виробництва. Тому для визначення обсягу страхового відшкодування дуже важливо установити тривалість відповідальності страхової організації, тобто період часу, протягом якого діють зобов'язання щодо відшкодування збитків від простою. Тому в договорах страхування збитків від простою здебільшого передбачається й установлення деякої межі, перевищення якої зумовлює виникнення відповідальності страховика. В значенні такої межі може бути використана франшиза в грошовому виразі, або в одиницях часу.

У першому випадку за власної участі страхувальника залишається збиток, розмір якого не перевищує величину, установлену у вигляді певної грошової суми. У другому – установлюється мі­німальна кількість днів простою, які не покриваються страховим захистом. Тривалість простою в одиницях часу залежить від роз­міру підприємства та його резервів, складових приміщень, де можуть зберігатися власні напівфабрикати та можливість їх використання у складних ситуаціях.

З іншого боку, страховик обмежує свою відповідальність гарантійним терміном, який передбачає максима­льний термін зупинки господарської діяльності страхувальника, за наслідками якої він несе відповідальність щодо збитків. Гарантійний термін відповідальності установлюється в межах від трьох місяців до двох років. Максимальний термін відповідальності визначають так, щоб цей період був достатнім для відновлення виробництва та комерцій­ної діяльності підприємства. Тому період відповідальності страхо­вика може перевищувати термін дії договору страхування. У такому разі, навіть після закінчення терміну дії договору відносини між стра­ховиком і страхувальником зберігаються.

Тарифні ставки установлюються здебільшого індивідуально для кожного страхувальника (з урахуванням особливостей його господарської діяльності) у відсотках до прибутку від валової продукції, яка випускалась до настання страхового випадку. Можливе й використання середніх ставок за видами діяльності чи галузями з коригуванням їх стосовно конкретних підприємств. Тут необхідне урахування загального техніко-економічного стану майна, чіткості та організації виробництва, господарських зв'язків, ступеня ймовірності виникнення втрат. Вивчення цих факторів може бути в одних випадках підставою для зниження страхових платежів, а в інших – для їх підвищення.

Залежно від конкретної ситуації виправданим може бути надання скидки зі ставки платежів у випадку, якщо страхувальник зумів не допустити настання страхових випадків протягом декількох років, і він у цей період не претендував на страхове відшкодування. Навпаки, при частих чи крупних збитках на деяких виробництвах доцільно для них підвищувати ставки страхових платежів.

До збитків, які підлягають страховому відшкодуванню від простою, входять такі елементи:

– поточні витрати страхувальника з продовження господарської діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;

– втрати прибутку від вимушеної перерви у виробництві;

– додаткові затрати на ліквідацію наслідків страхового випадку.

Поточні витрати страхувальника з продовження господар­ської діяльності – це витрати, які він за будь-яких обставин продовжує нести в період перерви у виробництві, аби після відновлення майна, пошкодженого або знищеного внаслідок страхового випадку, якнайшвидше поновити перервану госпо­дарську діяльність.

До поточних витрат включають:

– заробітну плату робітників і службовців;

– орендну плату;

– амортизаційні відрахування;

– податки та збори, які підлягають сплаті підприємством не­залежно від результатів своєї господарської діяльності;

– відсотки по кредитах або інших залучених коштах;

– інші витрати.

До складу поточних витрат не включають:

– податок на додану вартість та інші непрямі податки;

– витрати на придбання сировини та матеріалів, які викорис­товуються в господарській діяльності страхувальника;

– штрафи, пені та інші штрафні санкції, якщо вони безпосе­редньо не пов'язані із застрахованою діяльністю.

Під втратою прибутку розуміють той очікуваний прибуток, який страхувальник отримав би від своєї господарської діяльнос­ті за період вимушеної перерви у виробництві.

Під додатковими затратами на ліквідацію наслідків страхового випадку включають витрати страхувальника, здійснені з метою скорочення збитку. Наприклад, витрати, пов'язані з уведенням додаткових змін, терміновим ремонтом, переданням частини роботи іншим підприємствам, прискоренні поставки майна, необхідного для відновлення господарської дія­льності тощо. Але не підлягають відшкодуванню такі витрати, унаслідок яких страхувальник отримує певну вигоду: збільшує обсяг випуску продукції, скорочує витрати, модернізує виробництво.

Договором можуть покриватися як поточні витрати і втрачений при­буток разом, так і кожна з фінансових втрат окремо. Звернемо увагу на те, що розрахунок обсягу збитку, як правило, досить складний, і вимагає, насамперед глибокого знання специфіки виробничого процесу на тому чи іншому підприємстві, що виступає в ролі страхувальника. Необхідний і аналізі значного обсягу інформації, що характеризує різні сторони його діяльності.

Страховики не сплачують страхове відшкодування за додат­кові збитки страхувальника, які збільшують термін перерви у ви­робництві через:

– воєнні дії та їх наслідки, страйки, конфіскації, арешти, знищення або пошкодження майна за розпорядженням органів влади;

– розширення та оновлення діяльності підприємства порівня­но з виробничою діяльністю, що мала місце до настання страхо­вого випадку;

– зміною затвердженого проекту чи реконструкції пошкоджених активів;

– відсутність коштів для відновлення пошкодженого або за­міни втраченого майна;

– обмеження з боку влади відновлюваних робіт або госпо­дарської діяльності страхувальника;

– надзвичайні затримки у відновленні виробництва, пов'яза­ні, наприклад, з веденням справ у суді або арбітражі, з'ясуванням відносин власності, володіння чи оренди майна тощо.

Страхові компанії України в комплексі своїх страхових по­слуг пропонують клієнтам страхування від перерви у ви­робництві. Але цей вид страхування поки що мало користується попитом у потенційних страхувальників, хоча в розвинених краї­нах страхування від перерви у виробництві є невід'ємною скла­довою системи ризик-менеджменту підприємства.