Токсичність води оцінюють за п’ятибальною шкалою:

• 1 бал – вода надгостротоксична (впродовж доби чи швидше гине 100% дафній);

• 2 бали – вода гостротоксична (100% дафній гине впродовж 5 діб);

• 3 бали – вода токсична (впродовж 5 діб гине 70% дафній);

• 4бали – вода малотоксична (гине не більше 30% дафній впродовж 5 діб);

• 5 балів – вода умовно токсична (виживає 100% дафній, які за зовнішнім станом і поведінкою не відрізняються від контрольних).

У 10 склянок наливають по 100 мл досліджуваної води (з водойми чи стічної) і в кожному поміщають по дві дафнії. Контролем слугує вода з чистої ділянки водойми. Бажано відбирати проби води на різній відстані від місця скидання стічних вод, щоб встановити розбавлення стічних вод природними з метою досягнення найбільшого рівня токсичності.

Проводяться кілька серій експериментів, в кожній з яких проби стічної води розбавляють у склянках природною водою з умовно чистих ділянок у 5, 10, 100, 500 разів. Як і в попередньому експерименті в склянки поміщають дафній і спостерігають за ними впродовж 5 діб при кімнатній температурі.

Співвідношення об’єму стічної і природної води, що забезпечують рівень токсичності води у 5 балів, вважається за оптимальне.

Щоб оцінити токсичність розчинених речовин, що потрапляють у водойму з ґрунту при руйнуванні берегів чи з поверхневим стоком, біотестують водну витяжку ґрунту, взятого з різних місць.

Роблять висновки щодо загальної токсичності водного середовища, зумовленого скиданням у водойму промислових, сільськогосподарських чи побутових стічних вод або надходження забрудників із поверхні внаслідок випадання атмосферних опадів.

Дослідження антропогенної евтрофікації водойм

Евтрофікація водойм – це збільшення первинної продуктивності водойм при підвищенні концентрації у воді біогенних елементів, переважно сполук фосфору і нітрогену. „Цвітіння” води зумовлюють синьозелені водорості (ціанобактерії) та планктонні водорості: мікроцистіс, анабена, евглена зелена, хламідомонада тощо, які є індикаторами евтрофікації.

Загибель водоростей і подальше гниття викликає зниження рівня кисню у воді, гіпоксичні умови, загибель гідробіонтів.

Масове розмноження водоростей внаслідок діяльності людини (скидання стічних вод, поверхневий стік із сільськогосподарських угідь, надходження біогенних елементів із повітря) змінює не лише хімічний склад води та біологічне розмаїття видів, а й зумовлює зменшення прозорості води і температурний режим водойми.

Визначають за допомогою диску Секкі прозорість води (глибина, на якій видно диск), що пов’язана з біомасою фітопланктону такою залежністю:

Н = ;

Звідки

С_{фі т} =

де С_фіт – вогка біомаса фітопланктону, мг/л;

Н – прозорість води згідно з диском Секкі, м.

Якщо величина С_фіт перевищує 5 - 6 мг/л, це вказує на антропогенне евтрофування водойм.

Підставляючи значення прозорості у наступне рівняння, визначають масу сестону С_сес (все, що зависає у воді – організми планктону, їхні залишки, або детрит; органічні частки алохтонного походження, тобто ті, що потрапили у водойму ззовні, завдяки виносу з ґрунтів та скидання стічних вод):

С_сест = 6,03 • Н - 0,932 ,мг/л.

Порівняння маси сестону і фітопланктону дає змогу відрізнити евтрофування водойм від забруднення його алохтонними завислими речовинами.

Суху масу фітопланктону С_сух визначають за формулою:

С_сух =

За величиною прозорості води наближено визначають концентрацію хлорофілу „а” С_хл, що містяться у фітопланктоні:

С_хл = 57,7 • Н - 2,17, мг/м³ води.

За показниками С_хл, С_фіт, С_сест, С_сух та даним табл. 4.1 та 4.2, можна наближено визначити швидкість виділення кисню фітопланктоном, а також кількість кисню та енергетичні витрати, необхідні для розкладання органічних залишків гідробіонтів.

Таблиця 4.6