25. Дайте визначення поняттю “соціальна профілактика правопорушень”, укажіть її мету, завдання, принципи та види;

Соціальна профілактика – вид соціальної роботи, яка спрямована на здійснення

системи економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів,

спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному

середовищі.

Соціальна профілактика з дітьми та молоддю – вид соціальної роботи, спрямований на організацію та впровадження системи заходів щодо попередження аморальної, противоправної (делінквентної), іншої девіантної поведінки, виявлення та запобігання будь- якому негативному впливу та його наслідків на життя і здоров’я дітей та молоді.

Отже, соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані на превенцію соціальних

проблем чи життєвих криз людей, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем.

Сьогодні профілактична спрямованість є однією з провідних функцій соціально-

педагогічної діяльності. Це зумовлено, у першу чергу, зростанням кількості девіацій серед

підлітків та молоді, посиленням асоціальних рис серед молодіжної субкультури, зростанням темпів розповсюдження ВІЛ-інфекції та СНІДу серед населення.

Соціальна профілактика ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що

зумовлюють відхилення у психологічному та соціальному розвитку дітей та молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.

Об’єктом соціальної профілактики, як уже зазначалося, виступають як окремі особи,

соціальні групи, прошарки населення, котрі страждають або можуть постраждати від проблем та негативних наслідків, так і ті, хто своїми діями, поведінкою, способом життя створюють проблеми, а також особи, соціальні групи та організації, від дій яких залежить подолання причин проблеми та її наслідків.

Профілактика правопорушень серед дітей (відповідно до Закону України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”) – діяльність органів і служб у справах дітей, спеціальних установ для дітей, спрямована на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню дітьми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку окремих дітей на території України, в її окремому регіоні, в сім'ї, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за місцем проживання.

В залежності від того, на якому етапі розвитку проблеми та її впливу на ту чи іншу

соціальну групу проводяться профілактичні заходи, виділяють такі види профілактики:

1. Первинна профілактика – комплекс заходів, спрямованих на запобігання

негативного впливу біологічних, психологічних, соціально-педагогічних та інших факторів, що можуть слугувати причиною формування поведінки, яка відхиляється від норм. У першу чергу, спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. ЇЇ змістом є:

1. надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання

2. різних видів алко-, нарко-, токсичних речовин;

3. формування правової культури, роз’яснення правових норм стосовно різних

4. аспектів асоціальної поведінки;

5. популяризація переваг здорового способу життя;

6. формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля;

7. створення умов для самореалізації особистості у різних видах творчої,

8. інтелектуальної та громадської діяльності.

Первинна профілактика найбільш массова і неспецифічна. Саме первинна профілактика

(її своєчасність, повнота й постійність) є найважливішим видом превентивних заходів у

галузі заповігання відхилень у поведінці дітей та молоді.

2. Вторинна профілактика – компелекс медичних, соціально-педагогічних, культурних та інших заходів, спрямованих на роботу з неповнолітніми, що вже мають девіантну поведінку. Основними завданнями вторинної профілактики є недопущення здійснення підлітком більш важких проступків та правопорушень, надання своєчасної соціально- педагогічної підтримки підлітку, що перебуває у складній життєвій ситуації.

3. Третинна профілактика – це робота, що здійснюється з особами, котрі постраждали

від проблем та спрямована на попередження її рецидивів, тобто скоєння повторного

злочину, спрямована на роботу з підлітком, що перебуває в місцях позбавлення волі та

виходить з них.

Крім того, розрізняють загальну і спеціальну профілактику.

Загальна профілактика припускає здійснення ряду попереджувальних заходів,

спрямованих на запобігання виникненню тих або інших проблем у найближчому майбутньому дитини (розвиток пізнавальної активності дитини як певна гарантія відсутності проблем у шкільному навчанні) або на попередження проблеми безпосередньо перед її виникненням (масова підготовка дітей до школи на базі старших груп дитсадків як профілактика відхилень у поведінці, пов’язаних з кризою 7-ми років).

Спеціальна профілактика – система заходів, спрямованих на вирішення певного

завдання: профілактика девіантної поведінки, профілактика нарковживання, профілактика

суїцидів тощо.

Соціальна профілактика всіх видів може здійснюватися на рівні всього суспільства,

окремого регіону, макросередовища (макрорівень), окремої соціальної групи, закладу,

організації, мікросередовища (мікрорівень), окремого індивіда (індивідуальний рівень).

Профілактична робота на макрорівні здійснюється у вигляді комплексних

профілактичних програм, кампаній у засобах масової інформації, масових заходів,

скоординованої діяльності у межах закладів та організацій.

На мікрорівні профілактика здійснюється у вигляді спеціальних програм, заходів та

окремих дійств у межах закладів та організацій та по місцю проживання.

Індивідуальний рівень профілактики – це робота, що здійснюється спеціалістами й

волонтерами з окремими особами.

Завдання соціальної профілактики:

1. дослідження причин та факторів проблеми;

2. встановлення ресурсів, необхідних для подолання проблеми, або виявлення

існуючих;

3. запобігання негативному впливу середовища;

4. розширення можливостей для задоволення потреб, подолання проблеми, повноцінної життєдіяльності (підвищення соціальних ресурсів);

5. подолання особистісних факторів, котрі здійснюють вплив на виникнення та

загострення проблем або заважають їх вирішенню;

6. підвищення особистісних ресурсів, здібностей особистості адекватно реагувати на проблеми, долати їх та задовольнити потреби;

7. організація взаємодії суб’єктів у подоланні проблеми, організація діяльності, що спрямована на попередження та подолання проблем.

Основні принципи соціальної профілактики:

1. забезпечення права людини на незалежний вибір своєї поведінки, обмеженого подібним правом інших людей, відмова від спроб маніпулювати людиною;

2. ненасильницький характер профілактики, добровільність участі у профілактичних заходах;

3. екологічність, безпечність профілактичних дій для представників цільових груп та їх виконавців;

4. відповідність профілактичних заходів потребами та інтересам представників цільвих груп, їх віковим та соціокультурним особливостям;

5. попереджуючий характер профілактики;

6. системність заходів;

7. міжвідомча співпраця у здійсненні заходів та профілактичних програм.